Рішення

від 26.07.2022 по справі 910/1809/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.07.2022Справа № 910/1809/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амтел-Україна»

до Державного підприємства «Завод 410 ЦА»

про стягнення 410972,61 грн.

Представники сторін:

від позивача: Авраменко О.В.;

від відповідача: Кучерявенко О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

08.02.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Амтел-Україна» з вимогами до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення 410792,61 грн, з яких 350319,96 грн основного боргу, 27324,96 грн пені, 8436,47 грн 3% річних та 24891,22 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021 не оплатив поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 350319,96 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 27324,96 грн пені, 8436,47 грн 3% річних та 24891,22 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 відкрито провадження у справі №910/1809/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.03.2022, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб.

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Рішенням Ради суддів України від 24.02.2022 № 9 запроваджено невідкладні заходи для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах воєнного стану. Зокрема, пунктом 2 вказаного рішення зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів рекомендовано оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Згідно з указом Президента України «Про продовження дії воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14.03.2022, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

Крім того, 02.03.2022 на офіційній веб-сторінці Ради суддів України оприлюднено рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, згідно з пунктом 5 яких судам рекомендовано по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя. Справи, які не є невідкладними, розглядати лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження.

За наведених обставин судове засідання, призначене на 09.03.2022, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2022 підготовче засідання у справі №910/1809/22 призначено на 18.05.2022.

У підготовчому засіданні 18.05.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 15.06.2022.

У підготовчому засіданні 15.06.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 06.07.2022.

16.06.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що він не виконав своїх зобов`язань за Договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021 у зв`язку з тим, що наказом підприємства №415 від 29.10.2021 оголошено з 01.11.2021 простій на Державному підприємстві «Завод 410 ЦА», який тривав до 09.12.2021. В свою чергу простій призвів до спаду виробничого процесу, зриву графіку виконання робіт, що стало причиною відсутністю грошових коштів. Крім того, у зв`язку з військовою агресією РФ на Державному підприємстві «Завод 410 ЦА» було оголошено простій з 24.02.2022, який триває на даний час. Зважаючи на викладені обставини, відповідач просив суд відмовити у позові в частині стягнення з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» 27324,96 грн пені, 8436,47 грн 3% річних та 24891,22 грн інфляційних втрат, або зменшити їх розмір до 10%.

У підготовчому засіданні 06.07.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 27.07.2022.

Представник позивача у судовому засіданні 27.07.2022 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.07.2022 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив частково, просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.

У судовому засіданні 27.07.2022 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.02.2021 між Державним підприємством «Завод 410 ЦА» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Амтел-Україна» (продавець) укладено Договір купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1, відповідно до умов якого продавець зобов`язується поставити покупцю товари, зазначені в Специфікаціях, які є невід`ємними частинами договору або в заявці у разі поставки товару до укладення цього договору. Найменування товару - частина повітряних літальних апаратів.

Відповідно до п. 1.2 Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021 поставка товарів здійснюється окремими партіями згідно з заявкою покупця, переданою продавцю факсимільним зв`язком або електронною поштою. Номенклатурний перелік, асортимент, ціна, кількість товару, що поставляється за цим договором, передбачені у специфікаціях, або в заявці у разі поставки товару до укладення цього договору.

У п. 2.6 Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021 зазначено, що у зв`язку з військовим призначенням товару покупець здійснює перевірку якості та кількості товару - проведення ВТК із залученням в разі необхідності 615 Військового представництва Міноборони України, в тому числі у разі поставки товару до укладення цього договору..

Відповідно до п. 3.1 Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021 загальна ціна договору на момент його укладення складає 350319,96 грн.

Відповідно до п. 4.1 Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021 розрахунки проводяться наступним шляхом: - продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції; - покупець згідно з рахунком в рамках специфікації проводить платіж, умови оплати зазначаються в кожній специфікації або в заявці у разі поставки товару до укладення цього договору окремо.

Оплата по договору проводиться після проходження перевірки товару ВТК та 615 Військового представництва Міноборони України в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами договору.

Згідно з п. 10.1 Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021 цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє терміном на 1 рік, а в частині виконання зобов`язань (по оплаті, по поставці) - до повного виконання їх сторонами.

Сторони встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення - ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України (п. 10.2 Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021).

У Специфікації №1 до Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021 сторони погодили найменування товару, його кількість (14 одиниць) та загальну вартість - 350319,96 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021 не оплатив поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 350319,96 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 27324,96 грн пені, 8436,47 грн 3% річних та 24891,22 грн інфляційних втрат.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що він не виконав своїх зобов`язань за Договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021 у зв`язку з тим, що наказом підприємства №415 від 29.10.2021 оголошено з 01.11.2021 простій на Державному підприємстві «Завод 410 ЦА», який тривав до 09.12.2021. В свою чергу простій призвів до спаду виробничого процесу, зриву графіку виконання робіт, що стало причиною відсутністю грошових коштів. Крім того, у зв`язку з військовою агресією РФ на Державному підприємстві «Завод 410 ЦА» було оголошено простій з 24.02.2022, який триває на даний час. Зважаючи на викладені обставини, відповідач просив суд відмовити у позові в частині стягнення з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» 27324,96 грн пені, 8436,47 грн 3% річних та 24891,22 грн інфляційних втрат, або зменшити їх розмір до 10%.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що за Актом приймання-передачі №1 від 21.01.2021 позивач передав відповідачу 13 одиниць замовленого товару та за Актом приймання-передачі №6 від 22.02.2021 - 1 одиницю техніки (вказані акти підписані уповноваженими представниками сторін, належним чином засвідчені копії долучені позивачем до матеріалів справи).

Згідно з п. 2.7 Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021 при проведенні ВТК датою поставки (передачі) та переходу права власності на товар є дата, зазначена в документах ВТК та 615 МОУ про приймання товару.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено ВТК товару та встановлено, що товар придатний до використання - Акт ВТК від 22.01.2021 (на 4 одиниці товару), Акт ВТК від 05.02.2021 (на 6 одиниць товару), Акт ВТК від 16.02.2021 (на 3 одиниці товару), Акт ВТК від 04.03.2021 (на 1 одиницю товару).

Таким чином, позивачем у повному обсязі та належним чином був виконаний обов`язок з поставки товару за Договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 4.1 Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021 сторонами погоджено, що оплата по договору проводиться після проходження перевірки товару ВТК та 615 Військового представництва Міноборони України в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами договору.

У Специфікації №1 визначено, що оплата здійснюється протягом 30-ти банківських днів після поставки ТМЦ, проходження вхідного контролю на підприємстві покупця та підписання договору у розмірі 100% вартості ТМЦ.

Таким чином, зважаючи на дати складення Актів ВТК (дати проходження ВТК), суд дійшов висновку, що відповідач повинен був у строк до 05.03.2021 оплатити вартість 4 одиниць техніки на суму 328320,00 грн, у строк до 22.03.2021 - вартість 6 одиниць техніки на суму 13199,98 грн, у строк до 31.03.2021 - вартість 3 одиниць техніки на суму 6599,98 грн, у строк до 16.04.2021 - вартість 1 одиниці техніки на суму 2200,00 грн.

Доказів сплати грошових коштів у загальному розмірі 350319,96 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Державного підприємства «Завод 410 ЦА» за Договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021 у сумі 350319,96 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Амтел-Україна» в частині стягнення з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» суми основного боргу у розмірі 350319,96 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 27324,96 грн. за період з 07.04.2021 по 07.10.2021.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.2 Договору купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021 у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань по договору щодо оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов`язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку.

Перевіривши розрахунок пені, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, оскільки позивачем неправильно визначено строки нарахування пені (зважаючи на встановлені строки виникнення у відповідача обов`язку з оплати за кожну одиницю техніки).

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок пені в межах заявленого позивачем періоду нарахування та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром пені є 22499,06 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 8436,47 грн за період з 07.04.2021 по 24.01.2022.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, оскільки позивачем неправильно визначено строки нарахування 3% річних (зважаючи на встановлені строки виникнення у відповідача обов`язку з оплати за кожну одиницю техніки).

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок 3% річних в межах заявленого позивачем періоду нарахування та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром 3% річних є 8434,66 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 24891,22 грн за квітень 2021 року - січень 2022 року.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, оскільки позивачем неправильно визначено строки нарахування інфляційних втрат (зважаючи на встановлені строки виникнення у відповідача обов`язку з оплати за кожну одиницю техніки).

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат в межах заявленого позивачем періоду нарахування та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром інфляційних втрат є 24874,86 грн.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №904/4685/18, від 21.11.2019 у справі № 916/553/19).

Суд зазначає, що позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 Господарського процесуального України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

Суд зазначає, що строк виконання відповідачем свого обов`язку з оплати поставленого позивачем товару за Договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021 настав у березні, квітні 2021 року, з огляду на що суд критично оцінює доводи відповідача стосовно того, що він звільняється від відповідальності у зв`язку з форс-мажорними обставинами, якими у 2021 році була гостра респіраторна хвороба COVID-19, а у 2022 році - воєнний стан.

При цьому, за умовами пункту 8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором у разі виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладення Договору, тоді як Договір був укладений 18.02.2021, тобто на момент його укладення на території України діяли карантинні обмеження.

Також, простій на підприємстві було введено у листопаді 2021 року, тобто, після настання строку оплати за Договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.

Водночас, враховуючи початок військової агресії РФ, оголошення у зв`язку з цим простою з 24.02.2022 на Державному підприємстві «Завод 410 ЦА», що свідчить про припинення виробництва на підприємстві і, як наслідок, відсутність надходження грошових коштів, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, суд дійшов висновку зменшити розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача (22499,06 грн), до 1 грн.

Що стосується зменшення 3% річних та інфляційних втрат, суд не вбачає підстав для їх зменшення, так як 3% річні та інфляційні втрати не є неустойкою, можливість зменшення якої передбачено ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.

У прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.

З попереднього (орієнтовного) розрахунку вбачається, що вартість послуг адвоката з вивчення документів, консультування з приводу подач позову, розробка та узгодження правової допомоги становить 3000,00 грн; вартість послуг з підготовки та складання позовної заяви з додатками для суду та відповідача, направлення позовної заяви з додатками відповідачу та подача позовної заяви до суду, а також відповіді на відзив (за наявності) - 6000,00 грн; здійснення розрахунку штрафних санкцій та судового збору - 1000,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

14.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Амтел-Україна» (клієнт) та адвокатом Авраменко О.В. укладено Договір №1401/22 про надання правничої допомоги (юридичних послуг), відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу з підготовки, складання та направлення до Господарського суду міста Києва позовної заяви до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості за Договором купівлі-продажу (поставки) №УМТЗ-21-68/1 від 18.02.2021.

У п. 4.1 Договору сторонами погоджено, що розмір гонорару адвоката за правничу допомогу становить 10000,00 грн, виходячи з наступного розрахунку: вивчення документів, консультування з приводу подач позову, розробка та узгодження правової допомоги становить 3000,00 грн; вартість послуг з підготовки та складання позовної заяви з додатками для суду та відповідача, направлення позовної заяви з додатками відповідачу та подача позовної заяви до суду, а також відповіді на відзив (за наявності) - 6000,00 грн; здійснення розрахунку штрафних санкцій та судового збору - 1000,00 грн.

Гонорар адвоката сплачується протягом 30-ти календарних днів з дня підписання Акту приймання-передачі наданих послуг.

31.01.2022 між сторонами складено Акт №1-1401/22 приймання-передачі наданих послуг на суму 10000,00 грн.

Суд зазначає, що відповідачем не було подано клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу адвоката, які були понесені позивачем.

Як зазначено у ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на висновок суду про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Амтел-Україна», на користь позивача з відповідача підлягають стягненню витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 9882,13 грн.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 94; ідентифікаційний код: 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Амтел-Україна» (03142, м. Київ, вул. Академіка Кримського, буд. 27-а; ідентифікаційний код: 33943388) суму основного боргу у розмірі 350319 (триста п`ятдесят тисяч триста дев`ятнадцять) грн 96 коп., пеню у розмірі 1 (одна) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 8434 (вісім тисяч чотириста тридцять чотири) грн 66 коп., інфляційні втрати у розмірі 24874 (двадцять чотири тисячі вісімсот сімдесят чотири) грн 86 коп., судовий збір у розмірі 6091 (шість тисяч дев`яносто одна) грн 93 коп. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 9882 (дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн 13 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 04.08.2022

Суддя О.М. Спичак