Постанова

від 12.09.2007 по справі 10/317/07

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10/317/07

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

12.09.07                                                                                       Справа №10/317/07

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Мірошниченко М.В. судді  Мірошниченко М.В.    , Мойсеєнко Т. В.  , Хуторной В.М.

при секретарі Лолі Н.О.

за участю представників:

позивача:           Ткаченко Д.С., довіреність № 4/юр  від 25.06.2007р.;

відповідача:      Панченко О.О., довіреність № 03 від 18.01.2007р.;

відповідача:      Непомнящий Я.В., довіреність № 38 від 10.05.2007р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу      Відкритого акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія»

                                       в особі Запорізької територіальної філії, м. Запоріжжя

на рішення                   господарського суду Запорізької області від 10.07.2007р.

у справі                         № 10/317/07

за позовом                    Приватного підприємства «Агротон», м. Запоріжжя

до відповідача             Відкритого акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія»

                                       в особі Запорізької територіальної філії, м. Запоріжжя

про                                 визнання договору застави товару в обороті недійсним

ВСТАНОВИВ:

Приватним підприємством «Агротон», м. Запоріжжя було подано позов до Відкритого акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія» в особі Запорізької територіальної філії, м. Запоріжжя про визнання недійсним договору застави товару в обороті від 06.05.2006р.

Розглянувши справу по суті, господарський суд Запорізької області своїм рішенням від 10.07.2007р. у справі № 10/317/07 (суддя Алейнікова Т.Г.) в позові відмовив.

Рішення суду мотивоване тим, що зі змісту договору застави товару в обороті від 06.05.2006р. вбачається, що сторонами не додержано вимоги закону щодо необхідності індивідуалізації предмету застави способом, достатнім для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмета застави, а отже сторонами, на порушення вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України та ст.180 ГК України, не досягнуто домовленості відносно істотних умов договору застави – предмету, у зв'язку з чим спірний договір є неукладеним.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі ВАТ Банк «БІГ Енергія» в особі Запорізької територіальної філії, відповідач у справі, вказує на те, що рішення суду прийнято на підставі невірного застосування норм матеріального права та неповного з'ясування обставин справи. Зазначає зокрема, що в спірному договорі зазначені всі умови індивідуалізації предмета застави. Просить рішення господарського суду Запорізької області від 10.07.2007р. у справі № 10/317/07 скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати договір застави товару в обороті від 06.05.2006р. укладеним та таким, що містить всі істотні умови, передбачені для даного виду договорів.

ПП «Агротон», позивач у справі, у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що рішення суду є законним. Зазначає зокрема, що в спірному договорі сторонами не дотримана вимога достатньої ідентифікації предмета застави. В договорі не зазначені родові ознаки товару в обороті.

В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Розпорядженням першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2531 від 11.09.2007р. справу призначено до розгляду у складі колегії – Мірошниченка М.В. (головуючий), суддів Мойсеєнко Т.В., Хуторного В.М.

В судовому засіданні 12.09.2007р. за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду апеляційної інстанції.

За клопотанням учасників судового процесу розгляд справи вівся без застосування засобів технічного забезпечення фіксації судового процесу.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як випливає з матеріалів справи, 09.08.2005р. між ВАТ Банк «БІГ Енергія» в особі Запорізької територіальної філії і ПП «Агротон» (позичальник) був укладений кредитний договір № 05/17-08-05, згідно з п.1.1 якого банк надає позичальнику кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 1.000.000,00 грн. на строк до 08.08.2006р. для здійснення господарської діяльності (поповнення власних обігових коштів).

На забезпечення своєчасного виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором № 05/17-08-05, між сторонами 06.05.2006р. був укладений договір застави товару в обороті, згідно умов якого позивач (заставодавець) передає у заставу відповідачу (заставодержателю) належний йому на праві власності товар в обороті (додаток № 1)

Умовами п.1.5 договору застави передбачена характеристика предмета застави, а саме:

- вид майна – рухоме майно (товар в обороті) (п.1.5.1 договору);

- родові ознаки товару в обороті, вартість кожного найменування товару зазначені у додатку № 1 цього договору (п.1.5.2 договору);

- предмет застави оцінений сторонами в 317.702,00 грн. (п.1.5.3 договору).

Згідно з п.1.6 договору, предмет застави залишається у володінні, користуванні і розпорядженні заставодавця і знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Космічна, 122, ПП «Агротон» (Склад, торговельний зал).

Пунктом 1.7 договору визначено, що предмет застави може бути замінений лише товаром, аналогічним найменуванню товару, зазначеному у додатку № 1.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір застави укладений з порушенням чинного законодавства і має бути визнаний недійсним. Позивач зазначає, що відповідачем не було виконано вимогу закону про необхідність індивідуалізації предмету застави способом, достатнім для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмета застави. В переліку (додатку до договору) відсутнє чітке визначення товарів, що унеможливлює їх визначення та ідентифікацію. Найменування продукції не є родовою ознакою, яка характеризує предмет договору. В договорі має бути зазначено види товарів, якими можна замінити предмет застави, але формулювання п.1.7 договору не відповідає цій вимозі. На думку позивача, сторонами не було досягнуто домовленості відносно істотних умов договору застави – предмету. У зв'язку з цим, в позові ставиться вимога про визнання недійсним договору застави товару в обороті від 06.05.2006р. Позовні вимоги ґрунтуються на приписах ст.ст. 4, 40, 41 Закону України «Про заставу», ст.ст. 203, 215, 576, 638 ЦК України, ст.180 ГК України.

Колегія суддів зазначає, що в основу спірних правовідносин сторін покладений договір застави товару в обороті від 06.05.2006р.

Відповідно до ст.572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Аналогічне положення закріплено в ст.1 Закону України «Про заставу».

Згідно зі ст.576 ЦК України та ст.4 Закону України «Про заставу», предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Статтею 40 Закону України «Про заставу» встановлено, що предметом застави товарів в обороті або у переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.

В силу ст.41 Закону України «Про заставу», договір застави товарів у обороті або в переробці повинен індивідуалізувати предмет застави шляхом зазначення знаходження товарів у володінні заставодавця чи їх розташування в певному цеху, складі, іншому приміщенні або іншим способом, достатнім для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмета застави.

З умов спірного договору і додатку № 1 до нього вбачається, що предмет застави індивідуалізований сторонами шляхом зазначення знаходження товарів у володінні, користуванні і розпорядженні позивача, як заставодавця, а також вказівкою на місце розташування предмету застави за певною адресою (м. Запоріжжя, вул. Космічна, 122, ПП «Агротон» - склад, торговельний зал). Сторонами також визначено найменування продукції та її вартість.

Статтею 43 Закону України «Про заставу» закріплено, що у разі відчуження заставлених товарів заставодавець зобов'язаний замінити їх іншими товарами такої ж або більшої вартості.

Умовами спірного договору передбачено, що предмет застави може бути замінений лише товаром, аналогічним найменуванню товару, зазначеному у додатку № 1 (п.1.7 договору). При відчуженні заставодавцем товару, передбаченого у додатку № 1, він перестає бути предметом застави, а придбаний заставодавцем товар, передбачений у додатку № 1, стає предметом застави з моменту виникнення в заставодавця права власності на нього (п.1.8 договору).

Отже, сторонами при укладенні договору було погоджено вид товару, який є предметом застави та товару, яким може бути замінено предмет застави.

Відповідно до приписів ст.638 ЦК України та ст.180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що в договорі застави товару в обороті від 06.05.2006р. містяться всі істотні умови, що необхідні для договорів даного виду. Зокрема, сторонами індивідуалізований предмет застави. Таким чином, зазначений договір є укладеним і таким, що породив для сторін взаємні права та обов'язки, а отже є обов'язковим для виконання обома сторонами в силу ст.629 ЦК України.

У відповідності зі ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України закріплені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з Роз'ясненням ВАСУ № 02-5/111 від 12.03.1999р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Позивачем, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України не були доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а саме, наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними. Колегією суддів також відповідних обставин не встановлено.

Висновок місцевого господарського суду в мотивувальній частині рішення про неукладеність спірного договору є помилковим і таким, що не ґрунтується на фактичних обставинах справи. При цьому, судом першої інстанції не були з'ясовані причини виникнення даного спору, необхідність з'ясування яких встановлено ст.84 ГПК України, а у зв'язку з цим не було з'ясовано, в чому саме полягає порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, та за захистом якого права звернувся позивач з позовом про визнання угоди недійсною.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач вбачає порушення своїх прав в тому, що за спірним договором не є можливим визначити, які саме товари мають бути передані стягувачу у випадку накладення стягнення на майно. Позивач також розцінює дії відповідача як намагання недобросовісно скористатися своїми правами, як кредитора, протиправно звернувши стягнення на майно позивача, яке не входить до предмету договору.

Колегією суддів розцінюються вказані доводи позивача як необґрунтовані та такі, що не підтверджені жодними доказами в межах розгляду даної справи. Так, посилання позивача про можливість порушення його прав в майбутньому носять ймовірний характер, у зв'язку з чим не вбачається факту порушення будь-яких прав та охоронюваних законом інтересів позивача, як на час звернення із позовом до суду, так і на час розгляду справи в суді. Щодо доводів позивача про можливість банку в подальшому звернути стягнення на майно підприємства, яке не входить до предмету застави, то слід зазначити, що позивач з цього питання не буде позбавлений можливості у встановленому законом порядку захистити свої права та охоронювані законні інтереси в судовому порядку, у випадку виникнення та існування між сторонами спору з цього питання. При цьому, з урахуванням доводів позивача про відсутність в спірному договорі певних істотних умов слід зазначити про те, що позивачем невірно обраний спосіб захисту свого права. Так, позовна вимога ПП «Агротон» про визнання недійсним договору застави товару в обороті від 06.05.2006р., яка обґрунтовується відсутністю в договорі певних істотних умов, за своїм змістом є вимогою про визнання угоди неукладеною. Разом з тим, в силу ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, вимога про визнання угоди неукладеною не може бути самостійним предметом спору, а спрямована на встановлення факту, який має юридичне значення, але не на поновлення порушеного права та охоронюваного законом інтересу. Встановлення факту неукладеності договору є лише елементом оцінки фактичних обставин справи при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право цивільне. Висновок суду про укладеність чи неукладеність того чи іншого договору ґрунтується на юридичній оцінці змісту такого договору, встановленні наявності чи відсутності в договорі всіх істотних умов, що необхідні для договорів даного виду. В залежності від встановлення обставини наявності чи відсутності в договорі всіх істотних умов, робиться висновок про те, чи породжує такий договір взаємні права та обов'язки для сторін за угодою.

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, але з урахуванням тих обставин, які наведені в даній постанові.

Апеляційну скаргу відповідача, з урахуванням викладених в ній вимог, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України,  Запорізький апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія» в особі Запорізької територіальної філії, м. Запоріжжя залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 10.07.2007р. у справі № 10/317/07 залишити без змін.

Головуючий суддя Мірошниченко М.В.

 судді  Мірошниченко М.В.  

 Мойсеєнко Т. В.  Хуторной В.М.