Постанова

від 03.08.2022 по справі 826/15556/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 826/15556/15

адміністративне провадження № К/9901/6150/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Чумаченко Т.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство «Київ-Електробуд» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2018 (суддя - А.Б. Федорчук) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018 (колегія суддів: В.Ю. Ключкович, О.М. Ганечко, Є.О. Сорочко) у справі № 826/15556/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство «Київ-Електробуд» до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання дій протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ-Електробуд» в 2015 році звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві, скасувати наказ від 02.03.2015 року №318 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, а також податкові повідомлення-рішення від 31.03.2015 №0001142207 та від 31.03.2015 №0001152207.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем законно сформовано витрати виробництва та податковий кредит за наслідками господарської діяльності зі своїми контрагентами, які надавали йому послуги по ремонту гнучкої покрівлі на орендованому об`єкті, що використовується ним для здійснення господарської діяльності.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018 у задоволені позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що в актах приймання виконаних будівельних робіт, Довідках про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ відсутні реквізити на якому об`єкті проводяться роботи, відсутні посилання на Договори; відсутні докази узгодження питання використання будівельних та витратних матеріалів із виконавцями, ведення обов`язкової будівельної документації і надання виконавцю проектної документації для здійснення будівельних робіт. Також відсутні відомості про те, які особи були допущені на об`єкти для виконання зазначених у вищенаведених договорах робіт та доказів проведення інструктажу по безпеці праці, враховуючи характер робіт, які відображені в документах; відповідно до матеріалів справи сертифікати та паспорти на використані при проведенні робіт матеріали й устаткування у позивача відсутні. Разом з тим, суд зазначив, що в даному випадку перевірка позивача здійснювалася в рамках кримінального провадження, а тому застосовувати пункт 3 Прикінцевих положень Закону №71-VIII є недоречним, оскільки в даній нормі міститься виключення щодо перевірок призначених в рамках Кримінального процесуального кодексу України.

При цьому суди послідовно досліджуючи надані позивачем первинні документи, які сформовані за наслідками отриманих ним послуг від контрагентів зазначили про відсутність в них необхідних даних, які зумовлювали такі операції.

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи позивача про передчасність винесення спірних в справі податкових повідомлень-рішення з огляду на правові підстави призначення податкової перевірки, - постанова слідчого в рамках кримінального провадження зауважив, що такі підстави не вказувались ним в позові, не зазначались на стадії розгляду справи в суді першої інстанції як і під час розгляду даної справи вперше.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, позов задовольнити, оскільки вважає, що укладені з контрагентами господарські угоди мають реальний характер та не визнані в законодавчо обумовлений спосіб нечинними. Крім того, факт завершеності господарських правовідносин із такими контрагентами підтверджуються відповідними первинними та бухгалтерськими документи, що долучені до матеріалів справи. Надані ним документи первинного обліку до суду ним не створювались, а були отримані виконавцями послуг, тому їх недоліки не можуть бути підставою для визнання господарської операції нереальною. Також позивач доводить, що відповідач не мав права виносити спірні рішення до прийняття остаточного рішення в кримінальній справі в рамках якої було призначено відповідну податкову перевірку.

Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що співробітниками Державної податкової інспекції у Солом`янському районі ГУ ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Преміум Білд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авелин» за період з 01.05.2013 по 31.12.2014.

За результатами перевірки складено акт перевірки 17.03.2015 р. №6/26-58-22-06-11/25642359 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлені наступні порушення: пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за номером 168/704, пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 96761 грн.; підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за номером 168/704, пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що призвело до заниження податку на прибуток на суму 91923,00 грн.

На підставі Акту перевірки контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення: від 31.03.2015 №0001142207, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 120952,00 грн., у тому числі за основним платежем - 96761,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 24191,00 грн.; від 31.03.2015 №0001152207, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 114904,00 грн., у тому числі за основним платежем - 91923,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 22 981,00 грн.

Такі висновки обґрунтовані тим, що позивачем безпідставно сформовано витрати та податковий кредит по операціям з ТОВ «Преміум Білд», ТОВ «Авелин».

Згідно із приписами пункту 138.1 статті 138 ПК України (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункту 138.2 статті 138 ПК України).

У відповідності до приписів статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов`язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу); витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що всі угоди, які укладались між позивачем та згадуваними контрагентами були направлені на отримання послуг в будівельній сфері, а саме здійснення ремонту м`якої покрівлі на суму 381155,09 грн. та 199409,69 з ПДВ відповідно.

Як правильно було відзначено судом першої інстанції, позивач під час розгляду справи не надав належних доказів, що надані ним послуги по ремонту покрівлі були отримані, як він стверджує на об`єкті, що орендований для ведення господарської діяльності. При цьому згідно наданих наявних в матеріалах справи первинних документів не вбачається, що такі роботи були проведені на використаному ним об`єкті, що також підтверджується відсутністю дозволу власника будівлі на його поліпшення.

Звідси, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача підстав формувати податкових облік за рахунок господарських операцій з ТОВ «Преміум Білд», ТОВ «Авелин».

Доводи позивача в касаційній скарзі не спростовують встановлених судами обставин.

В підтвердження вказаних фактів слугують досліджені судами попередніх інстанцій обставини укладення позивачем (замовник) з: ТОВ «Авелин» (Виконавець), Договору №109 від 01.09.2013, з ТОВ «Преміум Білд» (Виконавець) Договору №24 від 02.10.2013 (надалі - Договір №24). За умовами цих договорів Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується виконати ремонт м`якої покрівлі (далі - роботи), власними та залученими силами і засобами згідно з договірною ціною, яка є невід`ємною частиною цього договору. Договори є аналогічні.

Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та посилаючись на положення ПК України, дійшли правильного висновку, що наведеними правовими нормами, в першу чергу, регламентовано пряму взаємозалежність правильності врахування платником податку у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента товарів/робіт/послуг від підтвердження проведених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

За таких обставин суди, надаючи оцінку обставинам справи та наявним у справі доказам, об`єктивно звернули увагу на недостатність наданих позивачем доказів для підтвердження фактів та результатів реального виконання здійснених ним з контрагентом господарських операцій, а також на оформлення первинних документів з порушенням вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у зв`язку з чим зробили вмотивований висновок про не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних робіт та послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку - позивача.

Крім того, суди надали належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмета доказування, в їх сукупному зв`язку один з одним, з`ясували характер та зміст спірних операцій між позивачем та його контрагентом, дослідили договір укладений з останнім, а також усі складені на його реалізацію первинні документи, пов`язані з його виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції.

При цьому колегія суддів Касаційного Суду вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції в частині відхилення доводів позивача, які ним заявлені в апеляційній скарзі про порушення відповідачем процедури призначення податкової перевірки і передчасність винесення спірних податкових повідомлень рішень, так як такі доводи позивач не вказував ні під час розгляду справи в суді першої інстанції ні під час розгляду справи..

Верховний Суд наголошує на тому, що суди виконуючи приписи КАС України переглянули справу з урахуванням вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.11.2016.

Крім того, варто зауважити, що суд касаційної інстанції не має права додатково перевіряти або переоцінювати докази, або вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а лише може перевірити правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Київ - Електробуд» залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва Т.А. Чумаченко