Рішення

від 13.07.2022 по справі 372/756/22

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/756/22

Провадження № 2/369/3941/22

РІШЕННЯ

Іменем України

14.07.2022 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Смушко К.В.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

представника третьої особи Петренко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи приватний виконавець виконавчого округу Київської області Голяченко Іван Павлович, акціонерне товариство «Державний експертно-імпортний банк України» про звільнення майна з-під арешту,

в с т а н о в и в :

У лютому 2022 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що він є власником домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1 ) на підставі укладених договорів купівлі-продажу з ОСОБА_3 ще в 2012 році. З того часу він постійно несе витрати на утримання майна, оплачує комунальні послуги, встановив охоронну систему. Згодом він вирішив здійснити державну реєстрацію свого права власності. Приватним нотаріусом як державним реєстратором внесені записи про право власності на майно: №46214500, №46214188 та сформовано довідку з реєстру речових прав. При цьому встановлено наявність накладених арештів на його майно приватним виконавцем в рамках виконавчого провадження. Боржником у даному провадженні є продавець майна ОСОБА_3 .

Вказав, що право власності на майно набуте ним у встановленому законом порядку та виникло з часу реєстрації правочину. Накладений арешт порушує його права власника на майно, він не є боржником. У позасудовому порядку зняти арешт з майна є неможливим.

З урахуванням уточненої позовної заяви, просив суд зняти арешт, накладений приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Голяченко Іваном Павловичем в рамках виконавчого провадження ВП№67485920 (постанова від 11 листопада 2021 року), з нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 на праві власності, а саме з:

житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельної ділянки площею 0,1261га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3222484501:01:001:0024, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

09 червня 2022 року до суду надійшов відзив на позов від представника відповідача ОСОБА_3 . Вказав, що відповідач був власником житлового будинку та земельної ділянки. У 2012 році відповідач уклав договір купівлі-продажу з позивачем вищевказаного нерухомого майна. Всі розрахунки були проведені, претензій сторони не мали. Право власності також перейшло до позивача в силу ст.334 ЦК України, в редакції чинній на дату укладення договору. За рішенням суду було видано виконавчий лист та приватним виконавцем Голяченко І. П. відкрито виконавче провадження. У даному провадження за постановою приватного виконавця від 11 листопада 2021 року на майно боржника ОСОБА_3 накладено арешт. Позивач не був стороною кредитного договору та не є стороною виконавчого провадження, тому проти задоволення позову відповідач не заперечує.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області до участі при розгляді справ було залучено у якості третьої особи АТ «Державний експортно-імпортний банк».

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив позов задоволити.

У судовому засіданні представник АТ «Державний експортно-імпортний банк» проти позову заперечував. Просив врахувати, що скасування арешту може мати наслідком зняття арешту з іншого майна боржника ОСОБА_3 , що є порушенням їх права.

У судове засідання представники відповідача ОСОБА_3 та приватного виконавця Голяченка І.П. не з`явились. Про час та місце розгляду повідомлені належним чином. Подали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 299/2931/17 (провадження № 61-35013св18).

При розгляді справи судом встановлено, що 31 липня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно п.5 продавець своїм підписом під цим договором підтверджує проведення зі сторони покупця повного розрахунку за проданий будинок житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В., договір зареєстрований в реєстрі за №1283.

31 липня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1261 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3222484501:01:001:0024.

Згідно п.5 продавець своїм підписом під цим договором підтверджує проведення зі сторони покупця повного розрахунку за проданий будинок житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В., договір зареєстрований в реєстрі за №1285.

Щодо набуття права власності за відсутності державної реєстрації права власності на придбане нерухоме майно до 01 січня 2013 року суд враховує правову позицію Верховну Суду, викладену у постанові від 22 червня 2021 року по справі №334/3161/17.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Стаття 210 ЦК України встановлює, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Стаття 334 ЦК України передбачає загальні та спеціальні умови щодо моменту набуття права власності за договором. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України).

Ураховуючи вищенаведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що до спірних правовідносин, які виникли щодо придбаного до 01 січня 2013 року нерухомого майна, підлягають застосуванню саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення правовідносин), які визначають умови та момент виникнення права власності в набувача нерухомого майна за відповідним правочином, а також містять правило щодо обов`язкової реєстрації договору купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна.

У межах суб`єктивного права власності доцільно виділити два конструктивних елементи: а) титул власності; б) правомочності власника. Правомочність власника - невід`ємний атрибут права власності та розглядається як динамічна категорія, як одна з основних можливостей власника щодо належного йому майна.

Титул власності є статичною категорією, до зміни власника не передається. Державна реєстрація договору купівлі-продажу нерухомості - адміністративний акт, який породжує титул власника.

Таким чином, висловивши свою волю на відчуження об`єкта нерухомого майна, власник у межах свого суб`єктивного права власності реалізовує свої правомочності. Державна реєстрація правочину завершує перехід права власності (право власності на об`єкт припиняється у продавця і відповідно виникає в покупця). Тобто покупець набуває не лише правомочності власника, а й сам титул.

Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що особа, яка здійснила державну реєстрацію правочину відповідно до норм статей 334, 657 ЦК України, набула титул власника майна. У свою чергу необхідність реєстрації права на нерухоме майно (на момент виникнення спірних правовідносин - до 01 січня 2013 року) не впливала на виникнення в покупця нерухомості прав власника на це майно.

Оскільки позивач уклав договори з дотриманням норм чинного на той час законодавства щодо форми правочину, нотаріус провів державну реєстрацію договору, тому право власності на нерухоме майно набуто з моменту такої реєстрації 31 липня 2012 року. Також на підтвердження дійсних намірів набути право власності на майно, позивач надав суду договір з утриманням будинку та території загального користування з ТОВ «Котеджне містечко «Зелений Гай» №81 від 01 серпня 2012 року, договір підряду на монтаж системи охоронного призначення від 27 квітня 2022 року.

Також встановлено, що рішенням Апеляційного суду м.Києва від 14 червня 2016 року було стягнено з ОСОБА_3 на користь АТ «Державний експортно-імпортний банк» заборгованість за кредитним договором.

На виконання даного рішення був виданий виконавчий лист №755/20232/13ц та 11 листопада 2021 року приватним виконавцем Голяченко І.П. було відкрито виконавче провадження №67485920 щодо примусового виконання рішення суду.

В рамках даного виконавчого провадження приватним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» постановою від 11 листопада 2021 року накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_3 .

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Враховуючи, що позивач ОСОБА_2 не є стороною у виконавчому провадженні ВП №67485920, не є боржником АТ «Державний експортно-імпортний банк», неправомірність дій сторін договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки не встановлено судом і не оспорювалось учасниками справи при розгляді даної справи, наявність арешту на майно позивача є грубим порушенням права власності особи на річ, тому позовні вимоги про звільнення майна з-під арешту підлягають до задоволення. Посилання представника АТ «Державний експортно-імпортний банк», що задоволення позову матиме наслідком скасування арешту з усього майна боржника ОСОБА_3 , суд до уваги не бере, оскільки власником спірного майна є саме ОСОБА_2 і суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, вирішує спір лише до його майна, а не до іншого майна боржника ОСОБА_3 . Питання утруднення виконання судового рішення про звільнення майна з-під арешту, про що вказував представник банку, не може бути підставою для відмови в задоволенні даного позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи приватний виконавець виконавчого округу Київської області Голяченко Іван Павлович, акціонерне товариство «Державний експертно-імпортний банк України» про звільнення майна з-під арешту задоволити.

Зняти арешт, накладений приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Голяченко Іваном Павловичем в рамках виконавчого провадження ВП№67485920 (постанова від 11 листопада 2021 року), з нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 на праві власності, а саме з:

житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельної ділянки площею 0,1261га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3222484501:01:001:0024, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Інформація про позивача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 19 липня 2022 року.

Суддя