Постанова

від 26.07.2022 по справі 357/9028/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Єдиний унікальний номер справи 357/9028/18 Номер провадження 22-ц/824/1160/2022 Головуючий у суді першої інстанції Дубановська І.Д. Доповідач у суді апеляційної інстанції Поливач Л.Д. 27 липня 2022 року місто Київ

Номер справи 357/9028/18

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),

суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.

секретар судового засідання: Сіра Ю.М.

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода»

відповідач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс

«Узин»

відповідач Державний реєстратор комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації

речових прав» Мироненко Юлія Юріївна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода», подану представником Тетерею Світланою Ігорівною, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Дубановської І.Д., в приміщенні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, повне рішення суду складене 05 квітня 2021 року,

в с т а н о в и в :

У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» (далі - ТОВ «Олійникова Слобода») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» (далі - ТОВ Агрокомплекс «Узин»), державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю.Ю. (далі - державний реєстратор Мироненко Ю.Ю.) про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно та припинення права оренди.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 17 червня 2013 року ТОВ «Ім.Котовського», яке у листопаді 2016 року було перейменоване в ТОВ «Олійникова Слобода», та ОСОБА_1 уклали договір оренди землі №б/н, за яким остання передала в оренду позивачу земельну ділянку площею 2,4 га з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011 строком на 10 років. 05.09.2013 державний реєстратор Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Н.В. прийняла рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 5623310, яким зареєструвала за позивачем право оренди вищевказаної земельної ділянки.

Проте, з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що 05 березня 2018 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ Агрокомплекс «Узин» договір оренди №б/н, за яким передала останньому в оренду вищевказану земельну ділянку, а державний реєстратор КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю.Ю. 05 березня 2018 року розпочала державну реєстрацію права оренди на цю земельну ділянку за ТОВ Агрокомплекс «Узин» і 15 березня 2018 року прийняла відповідне рішення про державну реєстрацію такого права оренди за відповідачем.

Позивач вважає, що за наявності дійсного договору оренди, раніше укладеного із ним та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на земельну ділянку площею 2,4 га з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011, ОСОБА_1 не мала права передавати її в оренду іншому орендарю - ТОВ Агрокомплекс «Узин», у зв`язку із чим порушила права позивача, як законного її орендаря. При цьому, вказував, що державний реєстратор, також у свою чергу не мала правових підстав проводити державну реєстрацію права оренди зазначеної земельної ділянки за ТОВ Агрокомплекс «Узин».

З огляду на викладене, позивач з метою захисту порушеного права був змушений звернутись до суду із даним позовом, відповідно до вимог якого, з урахуванням поданої заяви про уточнення позову, просив суд визнати недійсним договір оренди землі №б/н від 05 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» щодо земельної ділянки, площею 2,4 га, з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011. А також, просив суд скасувати рішення державного реєстратора КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю.Ю. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди: індексний номер 40128644 від 15.03.2018 13:51:53, припинити право оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на вказану земельну ділянку, що виникло на підставі договору оренди землі №б/н від 05 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 і ТОВ Агрокомплекс «Узин» та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року в задоволенні позову ТОВ «Олійникова Слобода» відмовлено.

Дане рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що системний аналіз статті 125 Земельного кодексу України та частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України свідчить про те, що право оренди за договором оренди землі набувається з дня проведення його державної реєстрації. Тому, оскільки рішенням Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року за №40127608 було скасовано запис про інше речове право №2385952 від 21 серпня 2013 року, відповідно ТОВ «Олійникова Слобода» не набуло право оренди за договором оренди землі №б/н від 17 червня 2013 року, що прямо передбачається пунктом 37 укладеного із ОСОБА_1 договору, а також положеннями спеціального законодавства. Також, суд у своєму рішенні зазначив, що оспорюваний договір №б/н від 05 березня 2018 року, який укладений між ОСОБА_1 та Агрокомплекс «Узин», набрав чинності 15 березня 2018 року після того як на його підставі рішенням державного реєстратора КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю.Ю. від 15 березня 2018 року до Державного реєстру прав на нерухоме майно внесено запис про інше речове право №40128644 від 05 березня 2018 року. У зв`язку із наведеним, місцевий суд не убачав будь-яких порушень закону при укладенні оспорюваного договору.

Крім того, як зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, сплив строку передбаченого частиною першою статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV від 01 липня 2004 року, не є підставою для відмови у державній реєстрації прав. А тому, у зв`язку із тим, що на момент ухвалення рішення державного реєстратора КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба речових прав» Мироненко Ю.Ю., індексний номер: 40128644 від 05 березня 2018 року в Державному реєстрі прав на нерухоме майно запис про право оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011 був скасований, то підстави для задоволення позову у цій справі також були відсутніми.

Не погодившись із рішенням суду, ТОВ «Олійникова Слобода» через свого представника Тетерю С.І. подало апеляційну скаргу, у якій посилалось на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв`язку із чим просило скасувати рішення суду та ухвалити у справі нове про задоволення позову.

В обґрунтування доводів поданої скарги заявник вказував, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності у позивача порушених прав чи інтересів зроблено внаслідок неправильного застосування норм матеріального права - статтей 204, 207, 210, 638, 640 Цивільного кодексу України, статті 125 Земельного кодексу України, статтей 6, 7, 24, 31 Закону України «Про оренду землі» та статтей 2, 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та порушенням норм частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України. А саме, вирішуючи спір у цій справі, місцевий суд не врахував, що у зв`язку із набранням з 01 січня 2013 року чинності Законом України «Про Державний земельний кадастр» державній реєстрації підлягає не правочин, що посвідчує виникнення права оренди на земельну ділянку, тобто договір оренди землі, а безпосередньо саме речове право - право оренди, яке виникає з цього правочину і не належить до правочинів у розмінні частини першої статті 202 Цивільного кодексу України. Тому, суд першої інстанції всупереч висновку Великої Палати Верховного Суду по справі №696/1693/15-ц помилково ототожнив державну реєстрацію договору оренди землі з державною реєстрацією права оренди на земельну ділянку, що у свою чергу призвело до помилкового застосування норм частини першої статті 210 Цивільного кодексу України під час визначення моменту набрання чинності договору оренди землі, який був укладений 17 червня 2013 року між позивачем та ОСОБА_1 , тобто після 01 січня 2013 року, та не підлягав державній реєстрації, і, відповідно дійшов помилкових висновків про ненабрання цим договором чинності, у зв`язку зі скасуванням державної реєстрації права оренди позивача на спірну земельну ділянку.

Крім того, суд залишив поза увагою ту обставину, що наразі жодним законом не визначено спеціальні правила для визначення моменту набрання чинності договором оренди землі, а тому для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, мають застосовуватися загальні норми цивільного законодавства, які стосуються договорів, для яких законом встановлена письмова форма. Також, саме по собі скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку не призводить до скасування підстави її проведення, тобто до недійсності договору оренди землі, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 червня 2018 року у справі №823/378/16 (які суд першої інстанції не врахував під час розгляду цієї справи), а також слідує з норм статті 204 Цивільного кодексу України. Так само скасування рішення про державну реєстрацію права оренди не призводить до припинення договору оренди, що у свою чергу слідує із положень статті 31 Закону України «Про оренду землі».

Водночас, у поданій апеляційній скарзі заявник вказував на неправильне тлумачення місцевим судом положень пункту 37 укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 договору оренди спірної земельної ділянки від 17 червня 2013 року щодо набрання ним чинності, оскільки у вказаному договорі йдеться про набрання ним чинності з моменту його державної реєстрації саме як правочину, а не права оренди. Тому, оскільки з 01 січня 2013 року правовий інститут державної реєстрації договорів оренди землі припинив своє існування, то вказаний договір оренди набрав чинності лише з моменту його підписання сторонами, так як його державну реєстрацію неможливо провести, а державна реєстрація права оренди позивача на спірну земельну ділянку не може її підміняти.

Отже, з урахуванням викладеного вище заявник вказував, що оскільки укладений між позивачем та власником спірної земельної ділянки - ОСОБА_1 договір оренди землі є укладеним з моменту його підписання і відповідно до положень статті 629 Цивільного кодексу України підлягає обов`язковому виконанню, згідно з приписами частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі» та положеннями самого договору, остання була зобов`язана передати належну їй земельну ділянку в користування позивачу і не вчиняти дій, які б перешкоджали йому користуватися нею. З огляду на це, подальша передача ОСОБА_1 спірної земельної ділянки в оренду ТОВ Агрокомплекс «Узин» за оспорюваним договором, укладеним пізніше, ніж договір оренди землі від 17 червня 2013 року, становить порушення з боку останньої норм частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі» та укладеного із позивачем договору оренди і відповідно було підставою для задоволення позову у цій справі.

Разом з тим, у поданій апеляційній скарзі заявник посилався на те, що суд, дійшовши висновку про те, що чинність наказу Міністерства юстиції України №727/5 від 15 березня 2018 року впливає на задоволення позовних вимог ТОВ «Олійникова Слобода» у цій справі, зобов`язаний був зупинити провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 251 Цивільного процесуального кодексу України до набрання законної сили судовим рішенням у справі №357/9440/20, у межах якої оскаржувався такий наказ, яким і було скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди позивача на спірну земельну ділянку, що виникло на підставі вищевказаного договору оренди від 17 червня 2013 року, укладеного із відповідачем ОСОБА_1 .

Крім того заявник вказував на помилковість висновків місцевого суду про те, що сплив встановленого законом строку для проведення державним реєстратором реєстраційних дій під час державної реєстрації права оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку не впливає на законність спірного рішення. А саме, суд залишив поза увагою ту обставину, що як станом на дату прийняття державним реєстратором Мироненко Ю.Ю. документів для державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ Агрокомплекс «Узин» - 05 березня 2018 року, так і станом на дату, коли державним реєстратором мали бути завершені реєстраційні дії - 12 березня 2018 року, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був наявним дійсний запис про державну реєстрацію права оренди саме позивача на вказану земельну ділянку. Відповідно, державний реєстратор Мироненко Ю.Ю. у відповідності до вимог пункту 5 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зобов`язана була 12 березня 2018 року прийняти рішення про відмову у державній реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ Агрокомплекс «Узин».

У липні 2021 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 , поданий представником ОСОБА_2 , на апеляційну скаргу ТОВ «Олійникова Слобода», у якому останні проти доводів апеляційної скарги заперечували у повному обсязі та просили суд залишити її без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Зазначили, що суд першої інстанції, вирішуючи спір у цій справі, правильно встановив, що укладений між ОСОБА_1 та позивачем договір оренди землі від 17 червня 2013 року є нечинним/ неукладеним та а відповідно таким, що не породжує прав та обов`язків для його сторін, оскільки він не набрав чинності на підставі того, що Наказом Міністерства юстиції України №727/5 від 15 березня 2018 було скасовано рішення про державну реєстрацію права оренди за позивачем на належну ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.

У поданому відзиві відповідач та її представник акцентували увагу на тому, що у зв`язку із розподілом спірної земельної ділянки 07 грудня 2018 року державним реєстратором були прийняті рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011 шляхом закриття поземельної книги і скасування кадастрового номера цієї земельної ділянки, а також про державну реєстрацію нової земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:004:0029 загальною площею 1,2 га та державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:004:0030 загальною площею 1,2 га. Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту у цій справі є неналежним, оскільки оспорюваний договір оренди було розірвано, право оренди спірної ділянки також припинено, рішення державного реєстратора вичерпало свою дію, а самої земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011 загальною площею 2,4 га не існує і її неможливо відновити.

У поданому до апеляційного суду відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Агрокомплекс «Узин» також просило рішення суду першої інстанції залишити без змін, а подану апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Вказувало на правильність висновків суду першої інстанції про те, що укладений між відповідачами договір оренди землі не порушує прав та інтересів позивача, оскільки станом на момент державної реєстрації за ТОВ Агрокомплекс «Узин» права оренди спірної земельної ділянки таке право оренди заявника було скасовано. Водночас, відповідач вказав на те, що пункти 16, 27, 37 договору оренди землі від 17 червня 2013 року, укладеного із позивачем, суперечили актам цивільного законодавства та свідчать про той факт, що договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки станом на 05 червня 2013 року норми права не передбачали реєстрацію договору оренди землі, а тому у відповідача не виникло/ не могло виникнути обов`язків по договору щодо передачі земельної ділянки позивачу, та даний договір оренди в сил закону не набув чинності, що свідчить про відсутність виникнення прав та обов`язків у ОСОБА_1 та позивача щодо виконання цього договору. Також, доданий позивачем до позовної заяви акт приймання-передачі земельної ділянки не відповідає ДСТУ 4163-2003 та умовам пункту 16 договору оренди землі від 17 червня 2013 року.

Крім того, у поданому відзиві відповідач звертав увагу апеляційного суду на те, що Київським апеляційним судом вже розглядалися ті самі обставини з тими ж сторонами і аналізувався договір оренди позивача у справі №357/8188/19, де 19 травня 2021 року прийнята постанова, що набрала законної сили.

Щодо викладених заявником доводів про залишеного поза увагою судом першої інстанції спливу встановленого законом строку для проведення державним реєстратором реєстраційних дій по реєстрації за ТОВ Агрокомплекс «Узин» державної реєстрації права оренди, то сплив встановленого частиною першою статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не входить до визначеного переліком частини першої статті 24 цього Закону підстав для відмови у вчиненні відповідної державної реєстрації прав чи обтяжень.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники заявника - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтримали подану апеляційну скаргу та просили суд про її задоволення, посилаючись на обставини, що викладені у ній.

Представники відповідача ТОВ Агрокомплекс «Узин» - Миколюк М.Д. та відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили суд відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року залишити без змін, як законне та обґрунтоване, з урахуванням їхніх заперечень, що викладені у відзивах.

Відповідач - державний реєстратор комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю.Ю. за викликом у судове засідання не з`явилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялась апеляційним судом у відповідності до вимог закону. При цьому, жодних заяв, або ж клопотань з приводу відкладення судового засідання від останньої на адресу суду не надходило. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

Суд апеляційної інстанції, на підставі положень частини другої статті 372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вважав за можливе провести розгляд справи за відсутності нез`явившогося відповідача - державного реєстратора Мироненко Ю.Ю., оскільки її неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до частин другої четвертої статті 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як визначено частинами першою та другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судові засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подана ТОВ «Олійникова Слобода» апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, згідно із Державним актом на право приватної власності на землю, серії ЯЖ №327986 від 11 листопада 2008 року, ОСОБА_1 на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 21 березня 2008 року за №171 є власником земельної ділянки площею 2,4 га, що розташована на території Олійниковослобідської сільської ради Білоцерківського району (а.с.12, т.1).

17 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Ім.Котовського» було укладено договір оренди землі, згідно умов якого ОСОБА_1 надала, а товариство прийняло в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться у Київській області, Білоцерківського району Олійниковослобідській раді та належить орендодавцю на праві власності на підставі державного акту про право власності на землю серії ЯЖ №327986, виданого Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області від 11 листопада 2008 року.

Сторони визначили, що в оренду орендарю передається земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011, загальною площею 2,4 га, що розташована на території Олійниковослобідської сільської ради. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 42096 грн, а сам договір укладено на 10 років.

Пунктами 15, 16 вказаного договору сторони погодили, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення. Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 5 (п`ятиденний) строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Пунктом 37 договору передбачено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (а.с.7-8, т.1).

До позовної заяви Товариством було додано копію підписаного ОСОБА_1 та ТОВ «Ім. Котовського» акту приймання-передачі земельної ділянки від 17 червня 2013 року, відповідно до якого остання передала орендарю в строкове платне користування на умовах оренди земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011, що знаходиться в межах землекористування Олійниковослобідьської сільської ради, загальною площею 2,4 га (а.с.11, т.1).

Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №9004537, 05 вересня 2013 року, державним реєстратором Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Н.В. було ухвалено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 5623310 та внесено запис про інше речове право №2385952 від 21 серпня 2013 року, а саме про право оренди земельної ділянки загальною площею 2,4 га з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011, за ТОВ «Ім. Котовського», що виникло згідно з Договором оренди землі № б/н від 17 червня 2013 року (а.с.13, т.1).

У відповідності до наданої суду копії протоколу №5 Загальних зборів учасників ТОВ «Ім. Котовського» від 22 листопада 2016 року, останнє було перейменоване на ТОВ «Олійникова Слобода» (а.с.14-17, т.1).

Як вказувало ТОВ «Олійникова Слобода» у своєму позові, з отриманого витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно воно дізналося про те, що 15 березня 2018 року державним реєстратором комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю.Ю. було ухвалене рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40128644 та внесено запис про інше речове право №25253224 від 05 березня 2018 року, а саме про право оренди земельної ділянки за ТОВ Агрокомплекс «Узин», що виникло згідно з Договором оренди земельної ділянки № б/н від 05 березня 2018 року (а.с.18-19, т.1).

Відповідно до наданої суду копії рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 березня 2018 року за №40128644, ухваленого державним реєстратором Мироненко Ю.Ю. убачається, що остання, розглянувши заяву ТОВ Агрокомплекс «Узин» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 05 березня 2018, вирішила провести державну реєстрацію на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011 за суб`єктом - ТОВ Агрокомплекс «Узин» (а.с.67, т.1).

На виконання постановленої у цій справі ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2018 року суду відповідачами було надано копію договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року, що був укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин».

За умовами пункту 1.1 вказаного договору було визначено, що ОСОБА_1 передає, а ТОВ Агрокомплекс «Узин» приймає в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Узинської міської об`єднаної територіальної громади с. Олійникова Слобода, Білоцерківського району, Київської області.

На підставі пункту 2.1 Договору його сторони визначили, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,4 гектарів, яка розміщена на території Узинської міської об`єднаної територіальної громади с.Олійникова Слобода Білоцерківського району Київської області.

Право власності орендодавця на земельну ділянку підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ЯЖ №327986, виданим на підставі розпорядження Білоцерківської РДА №171 від 21 березня 2008 року. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №010832200036 від 11 листопада 2008 року. Кадастровий номер земельної ділянки - 3220484400:01:004:0011.

У відповідності до пункту 3.1 цього договору його сторони визначили, що він укладався на 7 (сім) років від дати його реєстрації в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 12.1 Договору оренди земельної ділянки № б/н від 05 березня 2018 року було визначено, що він набирає чинності після його підписання сторонами та його державної реєстрації (а.с.189-190, т.1; а.с.39-40, т.2).

Згідно положень частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 204 ЦК України (тут і в подальшому норми матеріального права наводяться в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Так, звернувшись до суду із позовом у цій справі та обґрунтовуючи свої вимоги щодо недійсності укладеного 05 березня 2018 року між відповідачами ТОВ Агрокомплекс «Узин» та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки площею 2,4 га з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011, ТОВ «Олійникова Слобода» першочергово посилалось на чинність саме укладеного ним із ОСОБА_1 17 червня 2013 року договору оренди вказаної земельної ділянки та належне виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором. Позивач вказував, що за наявності укладеного із ним дійсного договору оренди відповідач ОСОБА_1 не мала права передавати вказану земельну ділянку в оренду іншій особі, та уклавши із ТОВ Агрокомплекс «Узин» оспорюваний договір порушила права позивача, як законного орендаря. Крім того, державний реєстратор Мироненко Ю.Ю. у свою чергу не мала правових підстав для проведення державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ Агрокомплекс «Узин», оскільки не перевірила належним чином відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами (права оренди) на цю земельну ділянку за позивачем та з порушенням встановлених законом строків проведення реєстраційних дій прийняла рішення про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ Агрокомплекс «Узин» на підставі оспорюваного договору від 05 березня 2018 року.

Відмовляючи ТОВ «Олійникова Слобода» у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що 15 березня 2018 року Департаментом державної реєстрації Міністерства юстиції України було ухвалено рішення за №40127608 про скасування запису про право оренди земельної ділянки за позивачем, яке виникло на підставі договору оренди землі №б/н від 17 червня 2013 року. Тому, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01 квітня 2020 року по справі №357/8110/18, суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв`язку із скасуванням запису про інше речове право №2385952 від 21 серпня 2013 року, ТОВ «Олійникова Слобода» не набуло право оренди за укладеним із ОСОБА_1 договором оренди землі №б/н від 17 червня 2013 року. Таким чином, оскільки укладений між відповідачами договір оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року набрав чинності 15 березня 2018 року, у зв`язку із внесенням до Державного реєстру прав на нерухоме майно запису про інше речове право №40128644 від 05 березня 2018 року, а саме оренди спірної земельної ділянки за ТОВ Агрокомплекс «Узин», суд першої інстанції не убачав будь-яких порушень законодавства під час укладення вказаного договору.

Убачається, що спір у цій справі щодо недійсності укладеного між відповідачами ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року безпосередньо пов`язаний із дійсністю договору оренду землі, що був укладений 17 червня 2013 року між позивачем та власником спірної земельної ділянки - ОСОБА_1 . З поданих до суду першої інстанції заяв по суті спору убачалося, що позивач пов`язував недійсність укладеного між відповідачами договору саме з тих підстав, що цей правочин був вчинений у той час, коли був чинним укладений між позивачем та ОСОБА_1 договір оренди землі від 17 червня 2013 року, який набрав чинності у день його укладення та у подальшому на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за позивачем було зареєстровано у встановленому законом право оренди спірної земельної ділянки. При цьому, відповідачі у поданих до суду заявах по суті спору вказували, що у зв`язку із скасуванням наказом Міністерства юстиції України №727/5 від 15 березня 2018 року рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за номером 5623310 від 05 вересня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та позивачем вищевказаний договір оренди землі не набрав чинності, у зв`язку із чим будь-яких порушень закону при укладенні між ними оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року допущено не було.

Отже, при вирішенні спору у цій справі судом необхідно було встановити різницю між моментом укладення та моментом набрання чинності договору оренди землі.

Так, частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Процедура укладення, вимоги до змісту і форми та порядок припинення договору оренди землі визначені ЗК України та спеціальним законом - Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до статей 1, 13 Закону України «Про оренду землі» орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час підписання договору оренди від 17 червня 2013 року) встановлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час підписання договору оренди від 17 червня 2013 року) передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

05 квітня 2015 року набув чинності Закон України від 12 лютого 2015 року №191-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», яким, зокрема, викладена нова редакція статті 17 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України (у редакції, чинній на час підписання договору оренди від 17 червня 2013 року) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час підписання договору оренди від 17 червня 2013 року) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Законом України від 06 жовтня 2016 року № 1666-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності», який набрав чинності 02 листопада 2016 року, пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у такій редакції: державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час підписання договору оренди від 17 червня 2013 року), якій кореспондують положення частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (зі змінами, внесеними на підставі Закону України від 06 жовтня 2016 року № 1666-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності»), речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Таким чином, учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться за змістовним наповненнями, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі №0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

Системний аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Такі висновки щодо набрання чинності договором оренди земельної ділянки зроблено у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі №570/3056/15-ц (провадження №6-643цс16), від 13 грудня 2013 року у справі №1106/2791/2012 (провадження №6-127цс13), від 18 січня 2017 року у справі №532/129/16-ц (провадження №6-2777цс16), від 07 червня 2017 року у справі №634/769/15-ц (провадження №6-872цс17), від яких не відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі №322/1178/17 (провадження №14-338цс19).

Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі №291/422/17 (провадження №61-29047св18), від 02 жовтня 2019 року у справі №291/426/17 (провадження № 61-32794св18), від 11 грудня 2019 року у справі №291/421/17 (провадження № 61-22637св18), на які посилається заявник в апеляційній скарзі, зроблено висновок про те, що непроведення державної реєстрації права оренди землі саме по собі не свідчить про те, що договір не укладено, як і про те, що позивач не має права оспорити договір, укладений орендодавцем з іншим орендарем. При цьому, передаючи справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав на те, що суди не звернули увагу на доводи позивача про те, що вказаний договір (укладений після 01.01.2013) оренди землі містить всі істотні умови, передбачені статтею 15 Закону України «Про оренду землі», а проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки є обов`язком власника земельної ділянки у цій справі та дійшли передчасного висновку про те, що позивач не набув прав орендаря, оскільки своє волевиявлення на укладення договору учасник (сторона) правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа. Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору і впливає на строк його дії.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18) зазначено, що відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд обґрунтовано врахував, що спірний договір оренди був укладений та підписаний за життя орендодавця, виконувався сторонами, його реєстрація після смерті власника земельної ділянки не свідчить про його неукладеність, умовами договору не передбачене автоматичне припинення оренди у зв`язку із переходом права власності на земельну ділянку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2018 року в справі №402/830/17 (провадження №61-43115св18) зроблено висновок про те, що згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним після досягнення сторонами згоди щодо усіх його істотних умов, що відбулося за життя орендодавця, який особисто висловив свою волю на укладення спірних договорів, що не оспорювалось, а реєстрація права оренди після його смерті, враховуючи те, що звернення із заявою про реєстрацію права мало місце за життя спадкодавця, не впливає на дійсність укладених спадкодавцем договорів».

У справі, що переглядається встановлено, що 17 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Ім.Котовського», яке у подальшому було перейменовано на ТОВ «Олійникова Слобода», укладено договір оренди землі, згідно умов якого ОСОБА_1 надала, а Товариство прийняло в строкове платне користування спірну земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право оренди позивача на спірну ділянку за вказаним договором було зареєстровано 05 вересня 2013 року (запис про інше речове право №2385952 від 21 серпня 2014 року).

Таким чином, у зв`язку із тим, що сторони за вищевказаним договором оренди землі погодили всі його істотні умови та підписали його, вказаний правочин вважається таким, що був укладений 17 червня 2013 року, а набрав він чинності та відповідно розпочав строк своєї дії з моменту державної реєстрації права оренди - 21 серпня 2013 року.

Убачається, що оскаржуваний у цій справі договір оренди спірної земельної ділянки був укладений відповідачами ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» 05 березня 2018 року, тобто у період коли був укладеним та чинним вищевказаний договір оренди землі від 17 червня 2013.

Згідно наявної у матеріалах справи копії наказу Міністерства юстиції України №727/5 від 15 березня 2018 року, Міністерством було задоволено колективну скаргу ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та інших від 27 лютого 2018 року у повному обсязі та скасовано ряд рішень державних реєстраторів, зокрема і рішення державного реєстратора №5623310 від 05 вересня 2013 року про реєстрацію договору оренди, укладеного 17 червня 2013 року між ТОВ «Олійникова Слобода» та ОСОБА_1 , скасовано. Виконання цього наказу було покладено на Департамент державної реєстрації та нотаріату (а.с.102-110, 111, т.2).

Департаментом державної реєстрації Міністерства юстиції України 15 березня 2018 року було скасовано інше речове право, а саме право оренди позивача на спірну земельну ділянку.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі №357/8110/18 (провадження №61-15401св19) та наступних постановах, зокрема від 11 травня 2021 року у справі №357/7999/18 (провадження №61-10444св20), зазначено, що зі скасуванням рішення державного реєстратора про реєстрацію за позивачем речового права на нерухоме майно - права оренди на спірну земельну ділянку, та внесенням відповідних відомостей до Реєстру втрачаються ті правові наслідки, які з них випливають, а саме - скасовується державна реєстрація речового права і особа у відповідності до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статті 125 ЗК України вважається такою, що не набула відповідного речового права.

З огляду на вищевикладене апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що враховуючи дію презумпції правомірності правочину, встановленої у статті 204 ЦК України, скасування наказом Міністерства юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за позивачем права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011, що виникло на підставі договору оренди землі від 17 червня 2013 року, не припинило дію цього договору та жодним чином не вплинуло на його дійсність.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції помилково ототожнив поняття «державної реєстрації договору» із поняттям «державної реєстрації права оренди», апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що у даних правовідносинах відбулося скасування державної реєстрації права оренди, а тому, незважаючи на наявність підписаного договору оренди, таке право не вважається набутим за відсутності його державної реєстрації, що прямо вбачається з вищенаведених норм законодавства у сфері оренди землі, а відтак такі доводи позивача є неприйнятними.

Разом із тим, під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем ТОВ «Олійникова Слобода» було доведено до відома суду, що ним оскаржується наказ Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року, яким було скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди Товариства, що виникло на підставі договору оренди землі, в межах справи № 357/9440/20, в зв`язку з чим позивач звертався з клопотанням про зупинення провадження в справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 357/9440/20 (а.с.100-101, т. 2).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження в справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відтак, дійшовши висновку, що чинність наказу Міністерства юстиції України №727/5 від 15 березня 2018 року безпосередньо впливає на чинність права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» за договором оренди землі, наявністю якого Товариство обґрунтовує свої позовні вимоги в цій справі, і, відповідно, впливає на задоволення позовних вимог ТОВ «Олійникова Слобода», суд першої інстанції мав зупинити провадження в цій справі на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, однак цього не зробив.

Апеляційний суд враховує, що постановою Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 357/9123/18 (провадження № 61-4806св21) за позовом ТОВ «Олійникова Слобода» до ОСОБА_8 , ТОВ Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради Мироненко Ю.Ю. про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно та припинення права оренди встановлено, що апеляційний суд обґрунтовано зупинив провадження в справі №357/9123/18 до розгляду справи №357/9440/20, оскільки вирішення питання щодо законності наказу Міністерства юстиції України №727/5 від 15 березня 2018 року, яким, зокрема, скасовано реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку, впливає на встановлення факту набуття ТОВ «Олійникова Слобода» права оренди на спірну земельну ділянку, що матиме істотне значення для ухвалення законного та обґрунтованого рішення у цій справі.

Відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відмовляючи ТОВ «Олійникова Слобода» в позові, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки державна реєстрація права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011 за позивачем була скасована, то це свідчило про відсутність у позивача права оренди і, як наслідок, відсутність порушення його прав оспорюваним договором оренди, як на момент реєстрації зазначеного договору, так і на момент пред`явлення позову.

Разом із тим, в матеріалах справи наявна копія постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року по справі №357/9440/20, якою скасовано рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 лютого 2021 року та прийнято нову постанову, якою позов ТОВ «Олійникова Слобода» про визнання незаконним і скасування наказу задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року (а.с.97-106, т.3).

Вказане судове рішення згідно положень статті 384 ЦПК України набрало законної сили 25 серпня 2021 року.

Крім того, постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі №357/9440/20 вищевказану постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в частині вирішення по суті позову ТОВ «Олійникова Слобода» до Міністерства юстиції України, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_8 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 про визнання незаконним і скасування наказу залишено без змін (а.с.184-204, т.3).

Таким чином, оскільки ТОВ «Олійникова Слобода» відмовлено в позові саме з підстав скасування державної реєстрації його права оренди спірної земельної ділянки, відмова у зупиненні провадження у справі до розгляду іншої справи №357/9440/20 призвела до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги ту обставину, що клопотання про зупинення провадження у справі було заявлено позивачем вже під час розгляду справи по суті. Але, враховує, що позивач був позбавлений можливості заявити під час підготовчого розгляду таке клопотання про зупинення провадження у справі до набрання чинності судового рішення у справі №357/9440/20, оскільки у останній було відкрито провадження ухвалою суду від 30 жовтня 2020 року, тоді як підготовче провадження у справі, яка переглядається, було закінчено ухвалою місцевого суду 18 липня 2019 року. Крім того, судом апеляційної інстанції взято до уваги, що зазначене питання суттєво впливало на вирішення спору і суд не міг цього не розуміти. Відповідно до практики Верховного Суду, яку колегія суддів враховує на підставі частини четвертої статті 263 ЦПК України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.

Колегія суддів враховує, що у пункті 30 постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №902/271/18 сформульовано такий правовий висновок: "Також Верховний Суд звертається до власної практики, зокрема, постанови від 02 жовтня 2019 року у справі №916/2421/18, у якій Верховний Суд погодився з судами першої та апеляційної інстанцій у питанні можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття у випадку, якщо судом встановлено замовчування відповідачем важливого питання, яке мало б бути вирішено саме на стадії підготовчого провадження. На думку Верховного Суду, стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя. На важливість дотримання строку на подання доказів звертав свою увагу Верховний Суд й раніше у постановах від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 03 квітня 2019 року № 913/317/18.

Схожі за змістом правові висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі №910/7103/21, від 16 лютого 2021 року у справі №922/2115/19.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до вимог пункту 6 частини другої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Так, у поданій до суду апеляційній скарзі ТОВ «Олійникова Слобода», виклавши доводи щодо незаконності оскаржуваного судового рішення, зокрема, посилалось на те, що дійшовши висновку про те, що чинність вказаного вище наказу Міністерства юстиції України №727/5 від 15 березня 2018 року впливає на задоволення позову у цій справі, не зупинив провадження у справі до набрання чинності судового рішення у справі №357/9440/20, де такий наказ був оскаржений позивачем до суду. Крім того, у апеляційній скарзі заявник також просив суд апеляційної інстанції зупинити провадження у справі на стадії апеляційного перегляду до набрання законної сили судовим рішенням у справі про оскарження цього наказу, оскільки місцевий суд відмовив йому у задоволенні такого клопотання, а скасування вищезазначеного наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018, яким була скасована державна реєстрація права оренди за договором від 17 червня 2013 року, суттєво вплине на результат рішення у цій справі та як наслідок на недійсність укладеного між відповідачами договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Убачається, що у суді першої інстанції позивач не міг надати суду копії судового рішення, яке набрало законної сили, щодо скасування єдиного акту, на підставі якого було скасовано запис про державну реєстрацію його права оренди спірної земельної ділянки, оскільки такі судові рішення, ще не були ухвалені відповідним судом, а місцевий суд у цій справі відмовив позивачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до набранням законної сили судовим рішенням у справі №357/9440/20.

Отже, вказані судові рішення по справі №357/9440/20 повинні бути прийняті апеляційним судом до уваги під час перегляду оскаржуваного рішення у цій справі, так як вони кардинально впливають на суть вирішення виниклого між сторонами спору щодо дійсності укладеного між ТОВ «Олійникова Слобода» та ОСОБА_1 договору оренди землі від 17 червня 2013 року та відповідно неможливості укладення між відповідачами оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року; суд першої інстанції під час розгляду цієї справи відмовив позивачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України; а позивач відповідно позбавлений був можливості надати суду такі судові рішення щодо незаконності скасування реєстрації його права оренди, оскільки вони ще не були ухвалені судами.

Таким чином, оскільки ТОВ «Олійникова Слобода» відмовлено в позові саме з підстав скасування державної реєстрації його права оренди спірної земельної ділянки, а постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 357/9440/20 було скасовано зазначений наказ Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року, то вказані обставини є підставою для скасування судового рішення відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового судового рішення.

Відповідно до частини другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною.

Згідно з положеннями частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до вимог статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Під час апеляційного перегляду було підтверджено факт виникнення у ТОВ «Олійникова Слобода» права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011, що розташована на території Олійниково-Слобідської сільської ради, загальною площею 2,4 га, на підставі укладеного із ОСОБА_1 договору оренди землі № б/н від 17 червня 2013 року, із внесенням запису про інше речове право №2385952 від 21 серпня 2013 року.

05 березня 2018 року ОСОБА_1 уклала з іншим орендарем ТОВ Агрокомплекс «Узин» Договір оренди земельної ділянки № б/н за яким передала останньому в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Системний аналіз вказаних норм матеріального права у сукупності із положеннями статті 792 ЦК України та статті 13 Закону України «Про оренду землі» дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою оренда землі передбачає передачу земельної ділянки у строкове платне володіння і користування одній особі - орендарю.

Відповідно до частини шостої статті 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Відтак, чинне законодавство України не передбачає право власника земельної ділянки, яка вже передана в оренду, передавати її в користування іншій особі, ніж орендар, в тому числі на праві оренди.

Апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 11 травня 2018 року в справі №902/803/17, згідно яких декілька договорів найму однієї і тієї речі можуть існувати тільки якщо річ по ним передається виключно у користування наймачу (наприклад, користування музичним інструментом, приміщенням або обладнанням, але в різний час). Якщо договори найму передбачають передачу речі наймачу у користування та володіння, перевага віддається договору, який був укладений раніше.

Отже, укладення договору оренди землі з іншим орендарем без попереднього припинення або розірвання договору оренди землі з дійсним орендарем земельної ділянки суперечить наведеним нормам ЦК України, ЗК України, Закону України «Про оренду землі» та порушує права орендаря, якому ця земельна ділянка була передана в оренду раніше.

Зважаючи на те, що на дату укладення оспорюваного договору б/н від 05 березня 2018 року договір оренди, укладений ТОВ «Олійникова Слобода» з ОСОБА_1 , був дійсним, не оспорений в судовому порядку, не був припинений або розірваний з підстав, визначених законом або договором, ОСОБА_1 не мала права передавати спірну земельну ділянку в оренду будь-якій іншій особі, в тому числі ТОВ Агрокомплекс «Узин», і відповідно укладати із ним договір оренди.

Апеляційний суд прийшов до висновку, що укладення оспорюваного договору оренди з ТОВ Агрокомплекс «Узин» суперечить частині першій статті 792 ЦК України, статтям 13, 24, 25 Закону України «Про оренду землі» та умовам договору оренди, оскільки перешкоджає ТОВ «Олійникова Слобода» користуватися спірними земельними ділянками і тим самим позбавляє його права користування ними та права самостійно господарювати на них за відсутності підстави для припинення або розірвання укладеного ним договору оренди, що є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до частини першої статті 203 та статті 215 ЦК України.

При цьому, апеляційний суд не може прийняти доводи відповідачів, що викладені у відзивах на апеляційну скаргу щодо неможливості задоволення позову, у зв`язку із розірванням між ними цього договору, подальшого розділення вказаної ділянки та укладення нових договір оренди виходячи з наступного.

Так, тлумачення статей 215, 216 ЦК України та статей 651 - 653 ЦК України свідчить, що законодавець розмежовує конструкції «недійсність договору» та «розірвання договору», як за підставами, так і за своїми правовими наслідками. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору, або ж розірвання такого договору.

Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №905/1227/17).

Відповідно, були й відсутніми підстави для задоволення заявленого відповідачем ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Крім того, позивачем були заявлені вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди: індексний номер 40128644 від 15.03.2018 13:51:53 та припинення право оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011 площею 2,4 га, що виникло на підставі Договору оренди землі №б/н від 05 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», при вирішенні яких апеляційний суд враховує наступне.

В абзаці десятого пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Законом України від 05 грудня 2019 року № 340-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України №1952 відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції (яка була чинна на час ухвалення судом першої інстанції оскарженого рішення та розгляду справи апеляційним судом), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.

Отже, позивачем на час звернення до суду із позовом у цій справі було обрано правильний спосіб захисту у цій частині позовних вимог, що відповідає вимогам статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому вони також підлягають задоволенню судом.

Разом із тим, у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №304/284/18 (провадження №14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №910/17792/17.

Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.

Отже, позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, не може бути звернена до державного реєстратора, якого позивач визначив відповідачем. Державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи підтверджують, що спір у ТОВ «Олійникова Слобода» виник з ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» з приводу порушення останніми права оренди позивача на нерухоме майно та внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію за ТОВ Агрокомплекс «Узин» права оренди спірних земельних ділянок.

За вказаних обставин, звертаючись до суду з позовними вимогами про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, позивач правильно визначив ТОВ Агрокомплекс «Узин» відповідачем як особу, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, оскільки державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, відтак вимоги ТОВ «Олійникова Слобода» про скасування рішення державного реєстратора, пред`явлені до цього відповідача, задоволенню не підлягають з наведених вище підстав.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та із порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

При зверненні до суду із позовом у цій справі ТОВ «Олійникова Слобода» сплатило судовий збір у розмірі 3524 грн, а за подання апеляційної скарги на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року сплатило 5286 грн.

Отже, понесені позивачем витрати по сплаті судового збору за подання позову підлягають стягненню на його користь з ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» по 1762 грн з кожного (3524 грн / 2), а також за подання апеляційної скарги по 2643 грн з кожного (5286 грн / 2).

Водночас, вирішуючи питання про розподіл понесених позивачем судових витрат у вигляді сплаченого позивачем у суді першої та апеляційної інстанції судового збору, колегія суддів відхиляє клопотання ОСОБА_1 про її звільнення від сплати судових витрат згідно статті 8 Закону України «Про судовий збір» з огляду на таке.

У відповідності до положень частини першої третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Аналіз змісту статті 8 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку про те, що відповідачі у справі не є суб`єктами, на яких поширюється дія цієї правової норми, оскільки вона стосується лише позивачів. Відтак, подане ОСОБА_1 клопотання про її звільнення від сплати судового збору, який був понесений позивачем під час розгляду цієї справи, не може бути задоволене судом.

Крім того, ТОВ «Олійникова Слобода» просило суд стягнути із відповідачів понесені ним витрати на правничу допомогу, зокрема, у суді першої інстанції у розмірі 25995,17 грн та у суді апеляційної інстанції у розмірі 20225,94 грн.

Так, згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства Цивільний процесуальний кодекс України визначає відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (ст.134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (ст.141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Убачається, що разом із поданням до суду першої інстанції позовної заяви, а також апеляційної скарги позивачем було надано суду відповідні докази про понесений ним розмір витрат на правничу допомогу.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Судом встановлено, що правнича допомога позивачу у даній справі у суді першої та апеляційної інстанцій надавалась АО «Еверліґал».

Згідно укладеного між ТОВ «Олійникова Слобода» та АО «Еверліґал» договору №17/02-06 від 01 лютого 2018 року, у порядку та на умовах, визначених цим договором, об`єднання зобов`язалося надавати товариству усі види правової допомоги, передбачені статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а клієнт - оплачувати надану об`єднанням правову допомогу.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 розмір винагороди об`єднання за надання правової допомоги та порядок її оплати клієнтом, а також компенсації клієнтом фактичних витрат об`єднання, пов`язаних з наданням правової допомоги, визначається у додатках до договору. Оплата вартості правової допомоги, передбаченої цим договором, є беззаперечним доказом її належного надання об`єднанням та прийняття клієнтом (а.с.25-29, т.1)

Згідно пункту 1 додаткової угоди №8 від 06 липня 2018 року ТОВ «Олійникова Слобода» та АО «Еверліґал» доповнили укладений між ними вищевказаний договір про надання правової допомоги 01 лютого 2018 року, де погодили, що об`єднання надає клієнту правову допомогу щодо представництва його інтересів у судовому спорі з ОСОБА_1 , ТОВ Агрокомплекс «Узин» та державним реєстратором Мироненко Ю.Ю. про визнання недійсним договору оренди, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011, та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди під час розгляду справи в суді першої інстанції згідно з визначеною підсудністю, що включає, зокрема, але не виключно: аналіз наданих клієнтом документів, збір доказів, підготовку і подання до суду позовної заяви, підготовку необхідних, процесуальних документів, ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових засіданнях в суді першої інстанції, вчинення інших дій, необхідних для надання клієнту правової допомоги, у межах повноважень, визначених пунктом 1.3 договору про надання правової допомоги від 01 лютого 2018 року. Розмір винагороди об`єднання за надання правової допомоги, обсяг якої визначено у пункті 1 цього додатку №8 до договору про надання правової допомоги, становить грошову суму в національній валюті України (гривні), еквівалентну 700 Євро, крім того ПДВ - суму, еквівалентну 140 Євро, що разом становить 840 Євро (а.с.25-26, т.1).

06 липня 2018 АО «Еверліґал» позивачеві було виставлено рахунок за №123 про сплату суми наданої правової допомоги у розмірі 25995,17 грн згідно укладеного між ними договору про надання правової допомоги від 01 лютого 2018 року за №17/02-06 (а.с.35, т.1).

Згідно доданої позивачем до позовної заяви копії платіжного доручення №3797 від 24 липня 2018 року ТОВ «Олійникова Слобода» було сплачено на рахунок АО «Еверліґал» суму у розмірі 25995,17 грн з призначенням платежу за юридичні послуги згідно вищевказаного рахунку (а.с.36, т.1).

Крім того, 20 квітня 2021 року АО «Еверліґал» позивачеві було виставлено рахунок за №111 на сплату наданої правової допомоги у цій справі в сумі 20225,94 грн згідно договору про надання правової допомоги №17/02-06 від 01 лютого 2018 року, Додаткової угоди №20/04/21-3 від 20 квітня 2021 року, додатку №20/04/21-3 від 20 квітня 2021 року (а.с.183, т.2).

У відповідності до доданої до апеляційної скарги копії платіжного доручення №3078 від 22 квітня 2021 року ТОВ «Олійникова Слобода» сплатило АО «Еверліґал» за надані ним послуги з надання правничої допомоги у сумі 20225,94 грн (а.с.184, т.2).

Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності витрат на правничу допомогу (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 цього закону) .

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, за правилами статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

У направлених до суду апеляційної інстанції відзивах на апеляційну скаргу та клопотаннях про зменшення розміру витрат на правничу допомогу відповідачі ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» посилалися на те, що вказаний позивачем сукупний розмір витрат на правничу допомогу перевищує 100% вартості нормативно грошової оцінки земельної ділянки, а тому є неспівмірним та протирічить принципу розумності. Разом з тим, посилались на те, що складність цієї справи є незначною, час витрачений адвокатом на виконання робіт та обсяг зазначених адвокатом робіт як у суді першої, так і апеляційної інстанції не відповідає дійсності. Позивач оскаржує у судовому порядку договори оренди, укладені з орендодавцями з ідентичними обставинами, тобто, на думку відповідачів, адвокатське об`єднання фактично підготувало один зразок позовної заяви і для всіх справи він є ідентичним, тому адвокати не здійснюються аналіз законодавства, пошук судової практики тощо, а просто заповнюють шаблонний зразок. За наведених обставин відповідачі просили суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача до 5000 грн в суді першої інстанції, та до 3000 грн в суді апеляційної інстанції відповідно. Крім того, ОСОБА_1 у пізніше поданому клопотанні про зменшення судових витрат просила апеляційний суд зменшити розмір витрат на правову допомогу до 0 грн, обґрунтувавши своє клопотання тим, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу майже в чотири рази перевищує її річний дохід.

Проаналізувавши доводи та мотивування клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд вважає, що вказані клопотання відповідачів є безпідставним, ґрунтується виключно на їх незгоді із визначеним розміром понесених витрат на правову допомогу, при цьому останніми належним чином не доведено та не обґрунтовано неспівмірність витрат, а тому клопотання не підлягає задоволенню.

Будь-яких інших обґрунтованих доводів щодо підстав зменшення понесених позивачем витрат на правничу допомогу, або ж ґрунтовних підстав для відмови у їх стягненні направлене відповідачами відзиви в цілому загалом не містить.

Вивчивши викладені відповідачами заперечення щодо зменшення витрат на правничу допомогу та надавши їм оцінку у сукупності до поданих доказів, суд дійшов висновку, що останніми не доведено ту обставину, що розмір витрат на оплату послуг адвоката позивача у цій справі не є співмірним зі складністю, обсягом виконаних адвокатом робіт та часом витраченим адвокатом на виконання таких робіт.

Відтак, враховуючи той факт, що за наслідками апеляційного розгляду у даній справі суд апеляційної інстанції частково задовольняє подану ТОВ «Олійникова-Слобода» апеляційну скаргу та скасовує рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позову, пред`явленого до ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», а також беручи до уваги тривалість провадження у суді першої та апеляційної інстанції, визначений законом принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, та виконаної адвокатським об`єднанням роботи, апеляційний суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на вказану заявником суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатським об`єднанням «Еверліґал» обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, підстави для відмови у їх стягненні, або ж зменшення їх розміру у суду відсутні.

За наведених обставин відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює розподіл судових витрат та стягує із кожного з належних відповідачів на користь позивача судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, понесені позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції по 12997,59 грн з кожного з відповідачів - ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», а також під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції по 10112,97 грн з кожного відповідно.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, п.2 ч.1 ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода», подану представником Тетерею Світланою Ігорівною, задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно та припинення права оренди задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди землі б/н від 05 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011 загальною площею 2,4 га.

Скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлії Юріївни про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди: індексний номер: 40128644 від 15 березня 2018 року 13:51:53 та припинити право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» щодо земельної ділянки площею 2,4 га з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011.

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлії Юріївни відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» (Ідентифікаційний код - 32638214, адреса місцезнаходження: Київська обл., Білоцерківський р-н, с.Мала Антонівка, вул.О.Цмокна, 1-А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» (Ідентифікаційний код 03755360, адреса місцезнаходження: Київська обл., Білоцерківський р-н, с.Олійникова Слобода, вул.Центральна, 1) з кожного по 1762 грн понесених позивачем витрат на сплату судового збору та по 12997,59 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» (Ідентифікаційний код - 32638214, адреса місцезнаходження: Київська обл., Білоцерківський р-н, с.Мала Антонівка, вул.О.Цмокна, 1-А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» (Ідентифікаційний код 03755360, адреса місцезнаходження: Київська обл., Білоцерківський р-н, с.Олійникова Слобода, вул.Центральна, 1) понесених позивачем витрат на сплату судового збору по 2643 грн з кожного та по 10112,97 грн з кожного витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 03 серпня 2022 року.

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус

О.І. Шкоріна