Рішення

від 27.07.2022 по справі 368/536/22

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/536/22

Провадження № 2/368/367/22

Рішення

Іменем України

(Заочне)

"28" липня 2022 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

при секретарі Лєвшин Н.О.

з участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Солтер» про стягнення заробітної плати та відшкодування завданої їй невиплатою шкоди,-

в с т а н о в и в:

позивач просить суд стягнути з ТОВ «Солтер» на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року в сумі 31395,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 15000,00 грн., обґрунтовуючи позов наступним.

Він, ОСОБА_1 працює в ТОВ «Солтер» на посаді охоронця з 01 лютого 2013 року з оплатою праці згідно штатного розпису, а саме в розмірі мінімальної заробітної плати. Згідно Закону України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про державний бюджет на 2022 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6500,00 грн.

Щомісячно відповідач здійснював йому нарахування та виплату сум заробітної плати.

Однак починаючи з січня 2022 року фактична виплата його заробітної плати не здійснювалась.

При неодноразовому зверненні щодо виплати заробітної плати, в т.ч. і письмовому. Відповідач взагалі відмовляється від розмов або відповідає, що немає коштів. При цьому відповідач не звільняє його і відповідно не видає його трудову книжку.

01.07.2022 р. він подав відповідачу заяву про надання довідки про нараховану та невиплачену заробітну плату за період січня по червень 2022 року ТОВ «Солтер». Наразі довідку він так і не отримав, тому просить витребувати з відповідача довідку про нараховану та невиплачену заробітну плату за період з січня по червень 2022 року.

Оскільки довідку про нараховану та невиплачену заробітну плату відповідач йому не надав, він звернувся до Пенсійного фонду України щодо надання йому Довідки за формою ОК-5 станом на 29.06.2022 р., в якій зазначено, що заробітна плата за період роботи в ТОВ «Солтер» виплачувалася йому в розмірі мінімальної заробітної плати, який встановлюється щорічно Законом України «Про державний бюджет України». Враховуючи дані Пенсійного фонду України додає до заяви самостійно розрахований розрахунок стосовно нарахування заробітної плати за 2022 рік. Згідно складеного ним розрахунку йому не виплачено заробітної плати в сумі 31 395,00 грн., півроку він не отримує належних йому коштів за виконану роботу.

Також, для підтвердження його трудових відносин з відповідачем додає відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру наданих Пенсійним фондом України загальнообов`язкового державного соціального страхування стосовно відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб станом на 29.06.2022 р., в яких зазначено, що він перебуває у трудових відносинах з відповідачем.

Згідно ст. 94 КЗпП України та ст. 1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Чинним законодавством, а саме ст. 115 КЗнП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або імперативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективним органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 237-1 КЗнП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму ВСУ N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема невиплати належних йому грошових сум), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Заробітну плату він не отримував півроку. Через постійні обіцянки у її виплаті він не може звільнитись, оскільки побоюється взагалі її не отримати.

У зв`язку зі значною затримкою заробітної плати він відчуває, моральні страждання, втратив нормальні життєві зв`язки, змушений економити на харчуванні, зазначене негативно впливає на відносини в його родині.

Завдана йому моральна шкода обумовлюється моральним та фізичним стражданням внаслідок порушення його законного права на заробітну плату, приниженням честі, гідності, ігноруванням його прав, втратою у зв`язку з цим престижу та ділової репутації серед знайомих, друзів та родичів.

Тому вважає, що незаконними діями ТОВ «СОЛТЕР» нанесло йому моральну шкоду, яку він оцінює у 15 000,00 грн.

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» у справах про стягнення заробітної плати позивачі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи є усіх судових інстанціях.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Представник відповідача в особі ТОВ «Солтер» в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, про що в матеріалах є повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою, причини неявки в суд не повідомив, а тому суд вважає, що представник відповідача в засідання суду не з`явився без поважних причин.

Суд, вислухавши позивача та вивчивши письмові докази, приходить до наступного висновку.

Згідно із частиною першоюстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Відповідно до частини першоїстатті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Практика ЄСПЛ з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини" (Axen v. Germany), заява N 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "Варела Ассаліно проти Португалії" (Varela Assalino contre le Portugal), заява N 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Основним Законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

З 01 лютого 2013 р. позивач ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем ТОВ «Солтер».

Оплата праці позивачу у ТОВ «Солтер» була згідно штатного розпису у розмірі мінімальної заробітної плати. Згідно Закону України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про державний бюджет на 2022 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6500,00 грн.

Позивач ОСОБА_1 звертався до відповідача ТОВ «Солтер» із листом, де вимагав виплатити заробітну плату за січень-червень 2022 року та компенсувати втрату частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків її виплати з урахуванням індексу зростання цін та обгрунтувати підстави затримки у виплаті коштів.

Також, для підтвердження трудових відносин позивача з відповідачем додав відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру наданих Пенсійним фондом України загальнообов`язкового державного соціального страхування стосовно відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб станом на 29.06.2022 р., в яких зазначено, що він перебуває у трудових відносинах з відповідачем.

Згідно ст. 94 КЗпП України та ст. 1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Чинним законодавством, а саме ст. 115 КЗнП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або імперативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективним органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. ст. 115, 116 Кодексу Законів про працю України заробітна плата повинна сплачуватись двічі на місяць. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги розрахунки заробітної плати, надані позивачем, таким чином, заборгованість по заробітній платі складається (без утримання податків й інших обов`язкових платежів):

заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року в сумі 31395 грн. 00 коп., тому в цій частині вимог суд позивачу задовольняє.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Що стосується моральної шкоди, то суд зазначає наступне.

Згідно діючого законодавства особа несе відповідальність за заподіяну моральну шкоду у випадках, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормамиКонституції Україниабо у випадках, передбачених відповідними статтямиЦивільного кодексу України, а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди, у тому числіст. 237-1 КЗпП України.

Відповідно дост.237-1 КЗпП Українивідшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п.13 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) від 31 березня 1995 року, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до пункту 2 частини 2, частин першої, 4статті 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів сім`ї чи близьких родичів.

Судом встановлено, що у зв`язку з незаконним звільненням позивач була позбавлена роботи та матеріального забезпечення свого життя, була поставлена в скрутне становище та повинна була влаштовуватись на іншу роботу, була вимушений докладати додаткових зусиль не тільки для організації свого життя, а й для матеріальної підтримки свого життя.

Суд, надавши оцінку письмовим доказам в частині вирішення спору про відшкодування моральної шкоди, характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеню вини відповідача, який завдав моральної шкоди позивачу, вважає встановлений факт понесеної моральної шкоди позивачем, що виявився у душевних стражданнях, яких він зазнала у зв`язку із невиплатою йому відповідачем коштів, виходячи із принципу розумності та справедливості, розмір моральної шкоди суд оцінює у розмірі 10 000,00 грн., що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а в іншій частині позивачу суд відмовляє.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ст. 141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1984 грн. 80 коп.

На підставі викладеного та керуючись КЗпП України, ЦПК України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», постановою Пленуму Верховного Суду Українивід 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Солтер» про стягнення заробітної плати та відшкодування завданої їй невиплатою шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «Солтер» (код ЄРДПОУ 36498404) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року в сумі 31395 (тридцять одну тисячу триста дев`яносто п`ять) грн.. 00 коп.

Стягнути з ТОВ «Солтер» (код ЄРДПОУ 36498404) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) моральну шкоду в сумі 10000 (десять тисяч) грн.. 00 коп.

У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ТОВ «Солтер» (код ЄРДПОУ 36498404) на користь держави судовий збір у розмірі 1984 (одну тисячу дев`ятсот вісімдесят чотири) грн. 80 коп.

Допустити негайне виконання рішення в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошеннябезпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 04.08.2022 р.

Суддя І.І. Шевченко