Рішення
від 04.08.2022 по справі 711/5732/21
ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/5732/21

Номер провадження2/711/694/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2022 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Демчика Р.В

за участю секретаря Кофановій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Азот» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,-

в с т а н о в и в :

ПрАТ «Азот» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси від 29.08.2017 року у справі № 711/6064/17 стягнуто з підприємства на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 11127,57 грн. та середній заробіток час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику в сумі 18575,19 грн. Судове рішення набрало законної сили 18.09.2017 року.

10.10.2017 року головним державним виконавцем Придніпровського відділу ДВС міста Черкаси ГТУЮ у Черкаській області було відкрито виконавче провадження № 54812124 про стягнення з ПрАТ «Азот» на користь стягувача вказану в судовому рішенні заборгованість.

30.01.2018 року постановою головним державним виконавцем Придніпровського відділу ДВС міста Черкаси ГТУЮ у Черкаській області вказане виконавче провадження закінчено у зв`язку з повним фактичним виконанням.

Проте, під час виконання виконавчого провадження відповідач отримав середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні без відрахування всіх обов`язкових платежів, передбачених законом, тобто у розмірі більшому, ніж встановлено чинним законодавством України та визначено рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси від 29.08.2017 року.

Вказує, що позивач повністю виконав вимоги податкового законодавства і дотримався правового механізму оподаткування доходу та, як податковий агент, сплатив податок на доходи фізичних осіб в сумі 3343,53 грн. і військовий збір 278,63 грн. за відповідача за свій кошт, не маючи можливості відрахувати необхідну суму з належних відповідачу коштів. Таким чином, на думку позивача, у нього виникло право вимагати від відповідача відшкодування понесених на сплату податку і збору витрат, а у відповідача відповідне зобов`язання відшкодувати позивачу ці витрати. На письмову вимогу позивача до відповідача сплатити ці кошти, останній не відреагував.

Таким чином, на підставі викладеного вище позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 3622,16 грн. та судові витрати.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою суду від 04 жовтня 2021 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, скерував до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав та просив суд застосувати до спірних відносин строк позовної давності.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Встановлено, що рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси від 29.08.2017 року у справі № 711/6064/17 стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Азот» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 11127,57 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення в сумі 18575,19 грн., а всього 29702,76 грн.

Судове рішення набрало законної сили 18.09.2017 року.

Постановою головного державного виконавця Придніпровського відділу ДВС м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 10.10.2017 року відкрите виконавче провадження № 54812124 з примусового виконання виконавчого листа № 711/6064/17, виданого 29.09.2017 року Придніпровським районним судом м . Черкаси про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Азот» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 11127,57 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення в сумі 18575,19 грн., а всього 29702,76 грн.

Постановою головного державного виконавця Придніпровського відділу ДВС м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 10.10.2017 закінчене виконавче провадження № 54812124 у зв`язку з фактичним повним викоанням рішення згідно з виконавчим документом.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового вимокання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Вельган О.В. від 27.06.2019 року закінчено виконавче провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду за виконавчим документом.

Однак, під час виконання вказаного виконавчого провадження відповідач отримав середній заробіток за час затримки розрахунку виплати заробітної плати без відрахування всіх обов`язкових податків та платежів, передбачених законом, тобто у розмірі більшому ніж встановлено чинним законодавством України та визначено рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29.08.2017 року.

Позивач нарахував, утримав та сплатив до бюджету від імені відповідача під час виконання рішення податок на доходи фізичних осіб в сумі 3343,53 грн. і військовий збір 278,63 грн.

Вказане підтверджується довідкою ПрАТ «Азот» № 183 від 28.01.2021 року та платіжними дорученнями № 1694 від 05.03.2018 року та № 1699 від 05.03.2018 року.

28.07.2021 року позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою №501-06/957 перерахувати на рахунок позивача кошти в сумі 3622,16 грн., але відповідач не відреагував.

Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з принципом диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 49 ЦПК України).

Предметом спору в даному випадку є повернення на користь позивача, як податкового агенту, коштів у вигляді не відрахованих із заробітної плати звільненого працівника податку та військового збору у спосіб, визначенийст. 1212 ЦК України.

Частиною 1статті 117 Кодексу законів про працю Українипередбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 163 Податкового кодексу Українивизначені доходи, які є об`єктом оподаткування. Зокрема, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід та доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні є доходом, який підлягає оподаткуванню.

Згідно із п.п.15.1ст.15 Податкового кодексу Україниплатниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Підпунктом168.1.1п.168.1ст.168 Податкового кодексу Українивизначено, що податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу.

Відповідно до п.167.1ст.167 Податкового кодексу Україниставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно - правовими договорами.

Відповідно до п.16-1 підр.10 розд. ХХ ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням ВР України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір. Ставка збору становить 1,5 % від об`єкта оподаткування.

Відповідно до п. 6 роз`ясненьпостанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає і рішенні суду.

Також, слід зазначити, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є і об`єктом щодо сплати військового збору, що становить 1,5 відсотка об`єкта оподаткування.

За даними листа Державної фіскальної служби України від 05.11.2015 р. №23714/6/99-99-17-03-03-15, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, нарахованої на підставі рішення суду.

Державна фіскальна служба України у листі від 09 березня 2016 року № 665/4/99-99-17-03-03-13 зазначила, що відповідно допп. 14.1.48 ПКУ, заробітна плата це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні й компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку під час звільнення працівника, здійснюється звільненому працівнику й не пов`язана з відносинами трудового найму, такий дохід обкладається ПДФО за ставкою 18% і військовим збором за ставкою 1,5%, як інші доходи.

Підприємство, яке виплачує такий дохід, для такого платника податку являється податковим агентом, а тому повинно утримати ПДФО та військовий збір із суми доходу, перерахувати їх до бюджету та відобразити виплату у формі № 1ДФ.

Суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника, слід класифікувати як інші доходи, відповідно до п.п.164.2.20п.164.2ст.164 Податкового кодексу України, оскільки між роботодавцем і колишнім працівником уже відсутні трудові відносини. При цьому, визначення виду доходу впливає на його відображення у податковому розрахунку 1-ДФ, а інші доходи зазначаються за ознакою «127». Оскільки об`єкти оподаткування військового збору фактично дублюють об`єкти оподаткування податку на доходи фізичних осіб, то із даного доходу утримується також військовий збір, за ставкою 1, 5 %, відповідно до п. 161Перехідних положень Податкового кодексу України.

Ставка податку на доходи фізичних осіб, згідно ізст. 167 зазначеного Кодексу, на суму середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника становить 18%.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Тому, незважаючи на те, що призначена судом сума зменшується на суму податкових відрахувань, цей факт в жодному разі не погіршує становище працівника, адже якби працівник просто отримував зарплату, а вимушено був відсутній на роботі, то таку зарплату він отримував би також з урахуванням утримання обов`язкових податкових платежів.

Схожі висновки містяться в постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020року у справі №817/893/17, від 18 липня 2018року у справі №359/10023/16-ц, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019року у справі №522/13736/15 та у справі №369/10046/18, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019року у справі №910/4518/16 та в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №401/1813/16-ц, від 18 липня 2018року у справі №359/10023/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі №523/14396/19.

Отже, правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормамиГлави 83 Цивільного кодексу Українипро зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1ст. 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов: 1) має місце набуття або збереження майна; 2) вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи; 3) має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбаченихст. 11 ЦК України).

Стаття 1215 ЦК Українивстановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Відповідно до ч. 1ст. 1215 ЦК Українине підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є заробітною платою і платежами, що прирівнюються до неї, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положенняст. 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.

Подібні висновки щодо застосуванняст. 1215 ЦК Українивикладені у постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року (справа 6-91цс14), від 22 січня 2014 року (справа 6-151цс13), постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року (справа №517/186/17), від 28 березня 2018 року (справа №173/166/17), від 03 травня 2018 року (справа №473/2859/17).

Виходячи із системного аналізуст. 1215 ЦК України, безпідставно набуте майно не підлягає поверненню за відсутності рахункової помилки при виплаті коштів, а також добросовісності з боку набувача. Обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у ч. 1 вказаної статті, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Однак, згідно ч. 1ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1ст. 1 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із п.п.14.1.48 ПК Українизаробітна плата - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінніст. 2 ЗУ «Про оплату праці», тому на неї не розповсюджується правилост. 1215 ЦК України.

Таким чином, в порушення положень Податкового кодексу України відповідач отримав дохід у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, нарахованого за рішенням суду, в сумі 18535,19 грн., без відрахування всіх обов`язкових платежів, передбачених законом, як було визначено в рішенні суду, тобто набув частину коштів без достатньої правової підстави.

Разом з тим, суд вважає за необхідне вказати, що представником відповідача заявлено клопотання про застосування строків позовної давності. Враховуючи указане клопотання суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції / пункт 1 статті 32 Конвенції/ наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникати переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись, у разі прийняття рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» / судове рішення від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти російської федерації а.570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства п.51.

Вищезазначене дає підстави для висновку про те, що здійснення і захист цивільних прав тісно пов`язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються в часі. Обмеження строку для розгляду спору стимулює учасників процесу до надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини, а відтак ефективному поновленню порушеного права. Встановлення строку позовної давності також сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками.

Також суд враховує висновки, викладені в постановах ВП ВС.

Зокрема, у постанові ВП ВС від 13.02.2019 по справі №826/13768/16 визначено, щопозовна давністьце законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

«Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен маєправо на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51.

Такожу постанові ВП ВС від 04.12.2018 по справі №910/18560/16(12-143гс18) сказано, щопозовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними:

«Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом вказаної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. При цьому, початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позовна давність є самостійним інститутом цивільного права, що може бути застосована до вимог зі спорів, що виникають у цивільних та господарських відносинах. Тобто, можливість її застосування підлягає дослідженню в кожному окремому випадку та при наявності певних підстав, позовна давність може бути застосована до всіх правовідносин, крім визначених законом.

Захисту потенційних відповідачів від несправедливого притягнення до відповідальності сприяють і встановлені в статті 3 Цивільного кодексу України такі загальні засади цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач посилається на те, що відповідно до встановленого податковим законодавством порядку, позивач нарахував та сплатив до бюджету від імені відповідача податок на доходи фізичних осіб в сумі 3543,53 грн. та військовий збір в сумі 278,63 грн. Вказане підтверджується довідкою ПраТ «Азот» №183 від 28.01.2021 року та платіжними дорученнями № 1694 від 05.03.2018 року та № 1699 від 05.03.2018 року. Отже позивач повністю виконав вимоги податкового законодавства і дотримався правового механізму оподаткування доходу, та, як податковий агент, сплатив податок і збір за відповідача за свій кошт, не маючи можливості відрахувати необхідну суму з належних відповідачу коштів. Таким чином, у позивача виникло право вимагати від відповідача відшкодування понесених на сплату податку і збору витрат, а у відповідача відповідне зобов`язання відшкодувати позивачу ці витрати.

Отже, сплативши 05.03.2018 року за відповідача вказані кошти, позивач дізнався про порушення свого права оскільки позивач будучи суб`єктом господарювання зобов`язаний дотримуватись норм Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», яким визначено, порядок сплати податків та обов`язкових платежів Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ст. 261 ЦПК України).

Тобто, право вимоги щодо повернення безпідставно отриманих кошів на думку суду слід рахувати на наступний день від вказаної дати, а саме - з 06.03.2018 року.

Позов до суду позивач подав 09.09.2021 року. При цьому, трирічний строк позовної давності на звернення з таким позовом закінчився 06.03.2021 року.

З наведеного суд робить висновок, що відповідачем правомірно заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволені позову.

Пунктом 11 постанови пленуму ВСУ №14 від 18.11.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з

цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

На підставі викладеного ст.ст. 256,257,260,261, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 259, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Азот» (код ЄРДПОУ 00203826, місце знаходження: 18028, м. Черкаси. вул. Героїв Холодного Яру,72 ) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення грошових коштів відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Р. В. Демчик

Дата ухвалення рішення04.08.2022
Оприлюднено08.08.2022

Судовий реєстр по справі —711/5732/21

Постанова від 05.10.2022

Цивільне

Черкаський апеляційний суд

Карпенко О. В.

Ухвала від 18.09.2022

Цивільне

Черкаський апеляційний суд

Карпенко О. В.

Ухвала від 11.09.2022

Цивільне

Черкаський апеляційний суд

Карпенко О. В.

Ухвала від 04.09.2022

Цивільне

Черкаський апеляційний суд

Карпенко О. В.

Рішення від 04.08.2022

Цивільне

Придніпровський районний суд м.Черкас

Демчик Р. В.

Ухвала від 25.10.2021

Цивільне

Придніпровський районний суд м.Черкас

Демчик Р. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні