Рішення

від 07.08.2022 по справі 904/1641/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2022м. ДніпроСправа № 904/1641/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вето" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВСМПО Титан Україна" (смт. Солоне, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за договором на здійснення контрольно-пропускного режиму № В-308/21 від 31.12.2021 у загальному розмірі 62 066 грн. 66 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 21.07.2022),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вето" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВСМПО Титан Україна" (далі - відповідач) заборгованість за договором на здійснення контрольно-пропускного режиму № В-308/21 від 31.12.2021 у загальному розмірі 58 019 грн. 60 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 49 128 грн. 00 коп. - основний борг;

- 3 516 грн. 97 коп. - пеня;

- 4 956 грн. 11 коп. - інфляційні втрати;

- 418 грн. 52 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором на здійснення контрольно-пропускного режиму № В-308/21 від 31.12.2021 частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем в період з березня по травень 2022 року послуги по забезпеченню контрольно-пропускного режиму на контрольно-пропускних пунктах, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 49 128 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.6. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 06.03.2022 по 20.06.2022 в сумі 3 516 грн. 97 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня по травень 2022 року в сумі 4 956 грн. 11 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 06.03.2022 по 20.06.2022 у сумі 418 грн. 52 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.06.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду №22131/22 від 13.07.2022), в якому він просить суд позовні вимоги задовольнити частково в сумі 49 128 грн. 00 коп., а в решті позовних вимог - відмовити, посилаючись на таке:

- ТОВ "ВСМПО Титан Україна" не змогло в повному обсязі виконати свої зобов`язання за укладеним договором та прострочило оплату з незалежних від відповідача причин, а саме: з 24.02.2022 зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками ТОВ "ВСМПО Титан Україна" на підставі постанови Правління Національного банку України №18 від 24.02.2022; 09.05.2022 на підставі ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська накладено арешт на рахунки ТОВ "ВСМПО Титан Україна" із забороною проведення по ним будь-яких видаткових операцій, окрім сплати податків та зборів;

- у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану на території України 24.02.2022, відповідно до Указу Президента України "Про введення воєнного стану" №64/2022 від 24.02.2022, діяльність ТОВ "ВСМПО Титан Україна" тимчасово призупинена.

Від позивача засобами електронного зв`язку надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 23369/22 від 21.07.2022), в якій він просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на таке:

- у розумінні статті 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України, накладення арешту на рахунки ТОВ "ВСМПО Титан Україна" само по собі не є підставою для звільнення підприємства від відповідальності за неналежне виконання своїх зобов`язань за договором;

- тимчасове призупинення господарської діяльності у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, у розумінні статті 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України також само по собі є не підставою для звільнення підприємства від відповідальності за неналежне виконання своїх зобов`язань за договором;

- ТОВ "Вето" вважає, що відповідач у своєму відзиві не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, як і не доведено, що невиконання грошових зобов`язань перед ТОВ "Вето" сталося внаслідок військової агресії Росії проти України, а тому відповідач повинен нести відповідальність за неналежне виконання зобов`язань у вигляді сплати пені, 3 % річних та інфляційних втрат;

- ТОВ "Вето" також звертає увагу, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Від позивача засобами електронного зв`язку надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (вх. суду № 23371/22 від 21.07.2022), в якій він просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у загальному розмірі 62 066 грн. 66 коп., яка складається з наступних сум:

- 50 918 грн. 00 коп. - основний борг;

- 5 646 грн. 27 коп. - пеня;

- 4 956 грн. 11 коп. - інфляційні втрати;

- 546 грн. 28 коп. - 3% річних.

Подана позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог обґрунтована наступним:

- у зв`язку з тим, що ТОВ "Вето" рахувало заборгованість по договору, пеню, інфляційні втрати, 3% річних по травень 2022 року, а фактично надало відповідачу послуги і в червні 2022 року, є необхідність уточнити розрахунки, що наведені у первісних позовних вимогах, включаючи червень місяць;

- враховуючи те, що ТОВ "Вето" було надано послуги по укладеному договору також за травень 2022 року на суму 1 790 грн. 00 коп., що підтверджується актом наданих послуг ВЕ000001643 від 31.05.2022, а також за червень 2022 року на суму 1 790 грн. 00 коп., що підтверджується актом наданих послуг № 1967 від 30.06.2022, загальна сума заборгованості ТОВ "ВСМПО Титан Україна" за договором складає 50 918 грн. 00 коп.;

- разом з вказаним, за неналежне виконання грошових зобов`язань зі сторони відповідача позивач має право на стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Проаналізувавши зміст заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд відзначає, що у вказаній заяві позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором на здійснення контрольно-пропускного режиму № В-308/21 від 31.12.2021 частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем в період з березня по червень 2022 року послуги по забезпеченню контрольно-пропускного режиму на контрольно-пропускних пунктах, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 50 918 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.6. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 06.03.2022 по 20.07.2022 в сумі 5 646 грн. 27 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня по травень 2022 року в сумі 4 956 грн. 11 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 06.03.2022 по 20.07.2022 у сумі 546 грн. 28 коп.

Таким чином, фактично, позивачем були збільшені вимоги в частині основного боргу, пені та 3% річних, шляхом збільшення періоду їх розрахунку, а саме: основний борг - по червень 2022 року, пеня та 3% річних по 20.07.2022.

Судом було відзначено, що заява про збільшення розміру позовних вимог направлена відповідачу на адресу для листування, зазначену самим відповідачем у його відзиві на позовну заяву (а.с.73) - 21.07.2022, отже завчасно. Розмір позовних вимог, з урахуванням їх збільшення, оплачений судовим збором у встановленому порядку та розмірі.

При цьому, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання.

Оскільки заява про збільшення розміру позовних вимог подана позивачем з додержанням вимог статті 46 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв її до розгляду.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Як було вказано вище, відповідачем 13.07.2022 було надано відзив на позовну заяву, на який позивачем 21.07.2022 було надано відповідь.

Ухвалою суду від 28.06.2022, з урахуванням вимог частини 4 статті 166 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу, у 5-ти денний строк з дня отримання від позивача відповіді на відзив надати суду, а також усім учасникам справи заперечення з урахуванням вимог частин третьої шостої статті 165 та статті 167 ГПК України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідь на відзив на позовну заяву була направлена відповідачу на адресу для листування, зазначену самим відповідачем у його відзиві на позовну заяву (а.с.73) - 21.07.2022. Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013.

Однак, станом на 08.08.2022 строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про надання послуг, строку його дії, порядок та строки надання послуг, факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати, наявність підстав для стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 31.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вето" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВСМПО Титан Україна" (далі - замовник. відповідач) укладено договір на здійснення контрольно-пропускного режиму №В-308/21 (далі - договір, а.с.12-15), відповідно до умов пункту 1.1. якого замовник доручає, а виконавець здійснює виконання послуг по забезпеченню контрольно-пропускного режиму на контрольно-пропускних пунктах (КПП), розташованих за адресою: Дніпропетровська область, місто Нікополь, проспект Трубників, будинок 56, у порядку, передбаченому розділом ІІ договору, а замовник, в свою чергу, приймає та оплачує надані виконавцем послуги.

У пункті 6.1. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з 01.01.2022 і діє до 31.12.2022 включно, а за фінансовими зобов`язаннями - до повного їх виконання.

Доказів розірвання чи визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п`ятої Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 статті 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі статтею 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

У розділі 2 договору сторонами були погоджені умови щодо переліку та порядку надання послуг, зокрема:

- 31.12.2021 замовник передає виконавцю зразки підписів уповноважених осіб, печаток, перепусток і документів, по яких здійснюється прохід/поїзд на територію підприємства замовника, ввіз, вивіз, вніс та виніс матеріальних цінностей на/з території замовника (пункт 2.2. договору);

- виконавець здійснює надання послуг за договором з 01.01.2022 за умови виконання замовником вимог пункту 2.2. договору (пункт 2.4. договору).

Згідно з частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, у розділі 4 договору сторони визначили умови та порядок оплати, зокрема:

- вартість послуг за договором є договірною та складає 45 548 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 7 591 грн. 33 коп. в місяць (пункт 4.1. договору);

- в кінці кожного місяця виконавець надає замовнику акт наданих послуг. Обмін актами наданих послуг (далі - акт) за договором між сторонами здійснюється шляхом оформлення актів в електронному вигляді з накладанням електронних цифрових підписів сторін (пункт 4.5. договору);

- сторони дійшли згоди, якщо замовник не оскаржив факт одержання послуг, зазначених в договорі впродовж 10-ти календарних днів після закінчення місяця, в якому такі послуги були надані, вважається, що замовник прийняв надані виконавцем послуги в повному обсязі. Відсутність нарікань на якість та обсяги наданих послуг з боку замовника вважається, що послуги у такому місяці надані виконавцем належним чином і прийняті замовником без зауважень, а акт приймання наданих послуг таким, що підписаних сторонами (пункт 4.6. договору).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, в процесі виконання договору позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 1 від 31.03.2022 до договору, в якій сторони дійшли згоди змінити пункт 4.1. договору, виклавши його в наступній редакції: "Вартість послуг за договором є договірною та з 01.04.2022 складає 1 790 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 298 грн. 33 коп." (а.с.16).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного договору в період з березня по червень 2022 року позивачем були надані послуги по забезпеченню контрольно-пропускного режиму на контрольно-пропускних пунктах на загальну суму 50 918 грн. 00 коп., що підтверджується:

- Актом надання послуг № ВЕ000000898 від 31.03.2022 на суму 45 548 грн. 00 коп. у березні 2022 року, який підписаний та скріплений печатками з боку замовника та виконавця без будь-яких зауважень; в Акті сторони підтвердили, що замовник не має претензій по об`єму, якості та строкам надання послуг (а.с.17);

- Актом надання послуг № ВЕ000001318 від 30.04.2022 на суму 1 790 грн. 00 коп. у квітні 2022 року, який підписаний та скріплений печатками з боку замовника та виконавця без будь-яких зауважень; в Акті сторони підтвердили, що замовник не має претензій по об`єму, якості та строкам надання послуг (а.с.19);

- Актом надання послуг № ВЕ000001643 від 31.05.2022 на суму 1 790 грн. 00 коп. у травні 2022 року, який підписаний та скріплений печатками з боку замовника та виконавця без будь-яких зауважень; в Акті сторони підтвердили, що замовник не має претензій по об`єму, якості та строкам надання послуг (а.с.30);

- Актом надання послуг № 1967 від 30.06.2022 на суму 1 790 грн. 00 коп. у червні 2022 року, який підписаний та скріплений печаткою лише з боку виконавця, але враховуючи умови пункту 4.6. договору та приймаючи до уваги відсутність доказів оскарження факту одержання послуг відповідачем, вказані послуги вважаються прийнятими відповідачем.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання сторонами акту надання послуг, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за виконані роботи.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, у пунктах 4.2., 4.3. договору сторони погодили, що оплата послуг за поточний місяць здійснюється щомісячно до 5-го числа поточного місяця, на підставі виставленого виконавцем рахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця. Замовник може здійснювати передоплату за майбутні послуги виконавця, але не більше ніж за 1 місяць наперед.

Як зазначає позивач у позовній заяві, в оплату наданих в період з березня по червень 2022 року послуг по забезпеченню контрольно-пропускного режиму на контрольно-пропускних пунктах на загальну суму 50 918 грн. 00 коп. позивачем були виставлені рахунки (копії яких наявні в матеріалах справи, а.с.18, 20, 31, 96), отримання яких відповідач під час розгляду справи судом не заперечував. При цьому, у визначені договором порядку та строки надані позивачем послуги на загальну суму 50 918 грн. 00 коп. відповідачем оплачені не були, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 50 918 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.6. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 06.03.2022 по 20.07.2022 в сумі 5 646 грн. 27 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня по травень 2022 року в сумі 4 956 грн. 11 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 06.03.2022 по 20.07.2022 у сумі 546 грн. 28 коп. Вказане і є причиною звернення із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження оплати наданих позивачем у період з березня по червень 2022 року послуг по забезпеченню контрольно-пропускного режиму на контрольно-пропускних пунктах на загальну суму 50 918 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Більше того, у відзиві на позовну заяву відповідач визнав наявність основного боргу в сумі 49 128 грн. 00 коп. (за період з березня по травень 2022 року), яка була заявлена до стягнення позивачем під час подання позовної заяви.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 50 918 грн. 00 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 5.6. договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати за охоронні послуги замовник сплачує виконавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент оплати, за кожен день прострочення, а також, штрафні санкції, передбачені діючим цивільним та господарським законодавством України.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.6. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 06.03.2022 по 20.07.2022 в сумі 5 646 грн. 27 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 89-90), та встановлено, що під час його проведення:

- позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення оплати наданих у квітні та травні 2022 року послуг, арифметично вказаний розрахунок проведено також вірно;

- позивачем були вірно визначені суми заборгованості, але невірно визначені періоди прострочення оплати наданих позивачем у березні та червні 2022 року послуг, оскільки не було враховано, що відповідно до норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Суд відзначає, що з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, граничним строком оплати наданих у березні 2022 року послуг є 07.03.2022, наданих у червні 2022 року послуг - 06.06.2022.

Отже, розрахунок пені, наведений позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 89-90), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Отже, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, господарський суд встановив таке:

- граничним строком оплати наданих у березні 2022 року послуг на суму 45 548 грн. 00 коп., з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 07.03.2022, отже пеня підлягає нарахуванню в період з 08.03.2022 по 20.07.2022 та в цей період складає 5 166 грн. 27 коп.;

- граничним строком оплати наданих у квітні 2022 року послуг на суму 1 790 грн. 00 коп. є 05.04.2022, отже пеня підлягає нарахуванню в період з 06.04.2022 по 20.07.2022 та в цей період складає 174 грн. 59 коп., як вірно розрахував позивач;

- граничним строком оплати наданих у травні 2022 року послуг на суму 1 790 грн. 00 коп. є 05.05.2022, отже пеня підлягає нарахуванню в період з 06.05.2022 по 20.07.2022 та в цей період складає 145 грн. 16 коп., як вірно розрахував позивач;

- граничним строком оплати наданих у червні 2022 року послуг на суму 1 790 грн. 00 коп., з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 06.06.2022, отже пеня підлягає нарахуванню в період з 07.06.2022 по 20.07.2022 та в цей період складає 107 грн. 89 коп. Всього пеня складає 5 593 грн. 91 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 5 593 грн. 91 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня по травень 2022 року в сумі 4 956 грн. 11 коп.

Судом встановлено, що, фактично, інфляційні втрати розраховані позивачем за період прострочення оплати наданих у березні та квітні 2022 року послуг.

З приводу здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат суд зазначає таке:

- Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначив, що у кредитора згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення;

- згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/600/18, викладеною у постанові від 05.07.2019, нарахування інфляційних втрат за наступний період має здійснюватися з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання;

- зазначена позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/306/18 від 30.07.2019, а також у постановах Верховного Суду у справах № 905/306/18, № 908/1928/18, № 904/4565/18, №904/4083/18, № 904/10242/17, № 913/63/18.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості у кожному зі спірних місяців, але арифметично розрахунок проведено невірно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, доданий до позовної заяви (а.с.13), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, наведений позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 92-93), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Отже, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, господарський суд встановив таке:

- граничним строком оплати наданих у березні 2022 року послуг на суму 45 548 грн. 00 коп., з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 07.03.2022, отже інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з березня по травень 2022 року та в цей період складають 4 850 грн. 16 коп.;

- граничним строком оплати наданих у квітні 2022 року послуг на суму 1 790 грн. 00 коп. є 05.04.2022, отже інфляційні втрати підлягають нарахуванню у травні 2022 року та в цей період складають 105 грн. 32 коп., але позивач розрахував та заявив до стягнення у вказаному періоді 105 грн. 25 коп.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 4 955 грн. 41 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 06.03.2022 по 20.07.2022 у сумі 546 грн. 28 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 92-93), та встановлено, що під час його проведення:

- позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення оплати наданих у квітні та травні 2022 року послуг, арифметично вказаний розрахунок проведено також вірно;

- позивачем були вірно визначені суми заборгованості, але невірно визначені періоди прострочення оплати наданих позивачем у березні та червні 2022 року послуг, оскільки не було враховано, що відповідно до норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Суд відзначає, що з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, граничним строком оплати наданих у березні 2022 року послуг є 07.03.2022, наданих у червні 2022 року послуг - 06.06.2022.

Отже, розрахунок 3% річних, наведений позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 92-93), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, господарський суд встановив таке:

- граничним строком оплати наданих у березні 2022 року послуг на суму 45 548 грн. 00 коп., з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 07.03.2022, отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 08.03.2022 по 20.07.2022 та в цей період складають 505 грн. 40 коп.;

- граничним строком оплати наданих у квітні 2022 року послуг на суму 1 790 грн. 00 коп. є 05.04.2022, отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 06.04.2022 по 20.07.2022 та в цей період складають 15 грн. 60 коп., як вірно розрахував позивач;

- граничним строком оплати наданих у травні 2022 року послуг на суму 1 790 грн. 00 коп. є 05.05.2022, отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 06.05.2022 по 20.07.2022 та в цей період складають 11 грн. 18 коп., як вірно розрахував позивач;

- граничним строком оплати наданих у червні 2022 року послуг на суму 1 790 грн. 00 коп., з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 06.06.2022, отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 07.06.2022 по 20.07.2022 та в цей період складають 6 грн. 47 коп. Всього 3% річних складають 538 грн. 65 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 538 грн. 65 коп.

З приводу обставин, наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву, щодо наявності форс-мажорних обставин та наявності арештів на рахунках відповідача, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Так, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Слід також враховувати, що сторони укладаючи договір погодили всі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, обсяги та строки надання послуг. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Необхідно врахувати, що ТОВ "ВСМПО Титан Україна" як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, замовляючи та приймаючи надані позивачем в період з березня по червень 2022 року послуги по забезпеченню контрольно-пропускного режиму на контрольно-пропускних пунктах на загальну суму 50 918 грн. 00 коп., усвідомлювало необхідність їх оплати у передбачені договором строки, з огляду на що повинно було розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки. Тим більше, Додаткова угода № 1 від 31.03.2022 була укладена між сторонами вже під час запровадження воєнного стану, отже відповідач підтвердив зацікавленість у наданні послуг позивачем і після початку військових дій; будь-яких змін щодо порядку оплати наданих послуг, з урахуванням існуючих обставин воєнного стану, умови Додаткової угоди не передбачають.

При цьому, оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення зобов`язань за договором, не є єдиною обов`язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу.

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Стаття 218 Господарського кодексу України унормовує, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору на здійснення контрольно-пропускного режиму № В-308/21 від 31.12.2021, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

Посилання відповідача у відповіді на претензію № 254 від 14.06.2022 на настання форс-мажорних обставин відхиляється судом, з огляду на таке.

Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Окрім цього, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов`язання.

Відтак, аргументи відповідача судом відхиляються.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 2 478 грн. 57 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вето" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВСМПО Титан Україна" про стягнення заборгованості за договором на здійснення контрольно-пропускного режиму № В-308/21 від 31.12.2021 у загальному розмірі 62 066 грн. 66 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 21.07.2022) - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВСМПО Титан Україна" (52400, Дніпропетровська область, смт. Солоне, вулиця Гагаріна, будинок 26; ідентифікаційний код 36096221) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вето" (49124, м. Дніпро, вулиця Липова, будинок 6; ідентифікаційний код 32653295) 50 918 грн. 00 коп. - основного боргу, 5 593 грн. 91 коп. - пені, 4 955 грн. 41 коп. інфляційних втрат, 538 грн. 65 коп. 3% річних та 2 478 грн. 57 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволення решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 08.08.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко