Рішення

від 04.08.2022 по справі 240/15318/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2022 року м. Житомир справа № 240/15318/20

категорія 112030300

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинсьої районної державної адміністрації Житомирської області щодо не нарахування та невиплати з 18.03.2020 по 18.09.2020 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленоїстаттею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинської районної державної адміністрації Житомирської області нарахувати та виплатитиз 18.03.2020 по 18.09.2020 щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленоїстаттею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"в розмірі 30% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет на відповідний рік.

В обґрунтування позову зазначає, що позивач має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони посиленого радіологічного контролю, та перебуває на обліку у відповідача. У зв`язку із прийняттямрішення Конституційним Судом України від 17.07.2018 №6-р/2018, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченустаттею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", чого зроблено не було.

Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

Відзиву на позов, у встановлений строк, відповідач не надав.

Ухвалою від 06 жовтня 2020 року провадження у справі було зупинено.

Ухвалою від 05 серпня 2022 року провадження у справі поновлено.

З врахуванням правових висновків Верховного Суду у справі №510/1286/16, строк звернення з позовом позивачем не пропущено.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, та постійно проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони посиленого радіологічного контролю, та перебуває на обліку у відповідача.

Відповідачем не заперечується, що позивач отримував щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленустаттею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З 01.01.2015 на підставіЗакону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VІІІвиплата зазначеної допомоги позивачу припинена.

На звернення до відповідача із заявою про виплату щомісячної грошової допомоги, у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленоїстаттею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі 30% від прожиткового мінімуму, встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік, позивачем отримано лист, в якому повідомлено, щоЗаконом України "Про Державний бюджет України"не було передбачено видатки за відновленимирішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018статтямиЗакону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Позивач вважає, що після прийняттяКонституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018йому протиправно не нараховувалась та не виплачувалась щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленастаттею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", тому звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначаєЗакон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII(далі - Закон №796-ХІІ).

Відповідно до положеньстатті 37 цього Закону(у редакції, чинній з 09.07.2007) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах:

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати;

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.

Підпунктом 8 пункту 28розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"(далі - Закон №107-VI) текстстатті 37 Закону №796-XIIвикладено в новій редакції. Так, громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008положення пункту 28розділу ІІ Закону №107-VIвизнані неконституційними.

У 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положеннястатті 37 Закону №796-XIIзастосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, 01.01.2015 набрав чинностіЗакон №76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема,статтю 37 Закону №796-XII.

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018підпункт 7 пункту 4розділу І Закону №76-VIIIвизнаний таким, що не відповідаєКонституції України(є неконституційним).

Отже, вказаним рішенням Конституційного Суду України відновлено діюстатті 37 Закону №796-XII, яка із 17.07.2018 є чинною.

У той же час, суд звертає увагу, що с.Зелениця, Ємільчинського району, Житомирської області, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони посиленого радіологічного контролю (4 зона).

У свою чергу,Закон №796-XIIне регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.

Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульованоЗаконом України від 27.02.1991 №791а-ХІІ "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"(далі - Закон №791а).

Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбаченостаттею 2 Закону №791а.

Частина 1 цієї статті, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до частин 2 - 3статті 2 Закону №791аповноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.

Пунктом 2розділу І Закону №76устаттю 2 Закону №791авнесено зміни, якими абзац п`ятий частини 2статті 2 цього законувиключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.

Отже, з 01.01.2015стаття 2 Закону №791авизначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: 1) зона відчуження; 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення; 3) зона гарантованого добровільного відселення.

Поряд з цим, зона посиленого радіоекологічного контролю з 01.01.2015 виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначенихЗаконом №791а.

Законом України від 28.12.2014 №76-VIIIвиключено такожстаттю 23 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.

Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018, яке стало однією з підстав звернення до суду з даним позовом, визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу IЗакону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII.

Водночас, жодні зміни, внесеніЗаконом №76-VIIIдоЗакону №791а "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"неконституційними не визнавались.

Отже, чинна станом як на 17.07.2018, так і на час звернення позивача до УПЗСН та до суду редакціяст. 2 Закону №791ане змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.

Відтак, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку, застосуванню підлягає самеЗакон №791ав редакції зі змінами, внесенимиЗаконом №76-VIII, як такий, що має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106.

Позиція аналогічного змісту викладена у постанові Верховного Суду у зразковій справі №580/2371/20 від 23.09.2020, яку суд вважає за необхідне врахувати при вирішенні спірних правовідносин, оскільки спір у зразковій справі №580/2371/20 стосувався, зокрема, виплат особам, які мають статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбаченихЗаконом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"з 17.07.2018, враховуючирішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, у зв`язку з проживанням у населених пунктах віднесених до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона), відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (до набрання чинностіЗаконом України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України").

Зважаючи на встановлене, суд дійшов висновку, що позивач хоча і має статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, однак не проживаєу зоні, яка передбачає право на нарахування та виплату йому щомісячної грошової допомоги, передбаченоїст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Суд наголошує, що наявність у позивача статусу особи, постраждалої від Чорнобильської катастрофи, не є безумовною підставою для нарахування та виплати спірної грошової допомоги, оскільки, як свідчить змістст. 37 Закону №796-XII, зазначена грошова допомога виплачується лише громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Також, суд не приймає посилання позивача на рішення Верховного Суду у зразковій справі №240/4946/18 через фактичну відмінність обставин порівняно із розглядуваною, оскільки однією з ознак зразкової справи є проживання позивача на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, тоді як у цій справі вказана ознака на момент виникнення спірних правовідносин відсутня.

Відповідно достатті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат відповідно достатті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українивідсутні.

Керуючись статтями242,246,295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинської районної державної адміністрації Житомирської області (вул. Шевченка, 2, Ємільчине, Ємільчинський район, Житомирська область,11200, код ЄДРПОУ 03192744) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева