Рішення

від 07.08.2022 по справі 320/5181/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2022 року № 320/5181/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

І. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, в якому просить суд:

-визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київської області про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Вишгородського району Київської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 1, 8890, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;

-зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 1,8890 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0306, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;

-стягнути на користь ОСОБА_1 5 000 грн. завданої моральної шкоди.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача

В обґрунтування позову зазначено, що відмова ГУ Держгеокадастру у Київській області надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є неправомірною, оскільки в наказі не наведено жодної з підстав передбачених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого відповідач просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, оскільки земельна ділянка, яка зазначена на графічних матеріалах доданих до клопотання, перебуває у постійному користуванні третіх осіб.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 30.04.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Позивач, у строк та спосіб, викладений в ухвалі, усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 17.05.2021 (суддя Терлецька О.О.) відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 23.06.2021 о 13:45.

23.06.2021 у судове засідання не прибули сторони, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлені належним чином, явку своїх представників не забезпечили. Відповідач направив на адресу суду клопотання відкласти судове засідання. Суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 4 серпня 2021 року о 10:15.

04.08.2021 у судове засідання не прибули сторони, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлені належним чином, явку своїх представників не забезпечили. Суд ухвалив відкласти підготовче засідання для надання відзиву на 15 вересня 2021 о 10:00.

15.09.2021 у судове засідання не прибули сторони, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлені належним чином, явку своїх представників не забезпечили. Суд ухвалив закрити підготовче засідання та призначити справу до розгляду суті на 01.11.2021 о 11:00.

01.01.2021 у судове засідання не прибули сторони, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлені належним чином, явку своїх представників не забезпечили. Суд вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 17.06.2022 справа №320/5181/21 прийнята до провадження судді Леонтовича А.М., судовий розгляд вирішено здійснювати спочатку, призначено підготовче засідання на 12.07.2022 о 14:00.

12.07.2022 у судове засідання не прибули сторони, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлені належним чином, явку своїх представників не забезпечили. Суд ухвалив закрити підготовче засідання та призначити справу до судового розгляду на 25.07.2022 о 14:30.

25.07.2022 у судове засідання сторони участі повноважних представників не забезпечили, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представником позивача подано до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності за наявними доказами в порядку письмового провадження.

У зв`язку з неявкою в судове засідання належним чином повідомлених сторін та клопотання представника позивача, на підставі частини дев`ятої статті 205, частини четвертої статті 229, частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України судом проведено судове засідання без фіксування за допомогою звукозаписувального технічного запису у справі та вирішено продовжити розгляд справи в письмовому провадженні.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 виданим Сніжнянським МВ УМВС України в Донецькій області 28.06.1995 та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_2 від 11.12.1996.

05.09.2020 позивачем подано до Головного управління Держгеокадастру у Київській області клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. До клопотання позивачем було додано документи: копію паспорта; копію довідки внутрішньо переміщеної особи, копію посвідчення учасника бойових дій; копію графічного розташування земельної ділянки.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області гр. ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на розроблення земельної ділянки щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Вишгородського району Київської області, орієнтований розмір земельної ділянки 1.8890 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з тієї підстави, що бажана земельна ділянка перебуває у власності третіх осіб.

Не погодившись із таким рішенням, позивач звернувся до суду.

V. Норми права, які застосував суд

Згідно з частиною другою статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно положень статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селещних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є;) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 статті 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 статті 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. 3 статті 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 статті 116 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

VI. Оцінка суду

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень,визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою рішення про надання дозволу або вмотивовану відмову у його наданні, із наведенням усіх підстав такої відмови.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням № 333.

Відповідно до п. 8 Положення № 333, Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Отже, за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Виходячи з положень ч. 7 ст. 118 ЗК України відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - надається мотивована.

Слід зауважити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди повинні перевіряти їх на відповідність того, чи прийняті (вчинені) останні з дотриманням усіх вимог, визначених частиною 2 статті 2 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, зміст спірного наказу, як індивідуального акту, що породжує для позивача права і обов`язки, має відповідати вимогам статті 2 КАС України.

При цьому, обґрунтованість в силу статті 2 Кодексу, є однією з обов`язкових ознак рішення, дії та бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, виходячи з положень даної статті, обов`язковим при прийнятті відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення за наслідками розгляду поданого клопотання є його обґрунтованість, вмотивованість.

05.09.2020 позивачем подано до Головного управління Держгеокадастру у Київській області клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:139:0306, розташованої на території Вишгородського району Київської області, орієнтований розмір земельної ділянки 1.8890 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. До клопотання позивачем було додано документи: копію паспорта; копію довідки внутрішньо переміщеної особи, копію посвідчення учасника бойових дій; копію графічного розташування земельної ділянки.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на розроблення земельної ділянки щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Вишгородського району Київської області, орієнтований розмір земельної ділянки 1.8890 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з тієї підстави, що бажана земельна ділянка перебуває у власності третіх осіб.

Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом. Технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Відповідно до статті 25 цього ж Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно ЗК України способами формування земельної ділянки є: у порядку відведення земельної ділянки із земель комунальної власності (за відсутності на цій частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок) та шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже частина друга статті 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Аналогічні висновки щодо правозастосування наведені у постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі №815/4257/16.

Частина 5 ст. 116 ЗК України визначає, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Таким чином, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у власності інших осіб, допускається виключно після припинення права власності такими особами земельними ділянками.

Суд наголошує, що відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

З наведеної норми закону слідує, що органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади можуть передавати у власність земельні ділянки, виключно які перебувають у комунальній формі власності.

Дослідивши графічне визначення бажаного місця розташування земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Київській області дійшло висновку і суд погоджується з ним, що позивач хотів отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки з кадастровим номером 3221888800:38:139:0307 - яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 3221888800:38:13:0306.

В контексті цього, суд встановив, що запитувана земельна ділянка позивачем була передана у власність ОСОБА_2 , що підтверджується наявними в матеріалах справи державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №785782 від 18 березня 2006 року.

Докази, що підтверджують припинення права власності ОСОБА_2 відповідної земельної ділянки в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи те, що запитувана земельна ділянка перебуває у приватній власності фізичної особи, а відповідач, може розпоряджатися виключно земельними ділянками, що перебувають у комунальній формі власності, суд дійшов висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області приймаючи спірне рішення діяло правомірно. Відтак, позовні вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими.

Стосовно позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди з відповідача, суд зазначає таке.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналогічну позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року у справі №815/7401/16.

Судом встановлено, що будь-яких доказів того, що оскаржувані дії відповідача будь-яким чином вплинули на стан здоров`я позивача, спричинили погіршення його стану, позивачем не надано. Саме лише посилання на протиправність дій суб`єкта владних повноважень та на незадовільний стан здоров`я недостатньо для прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди.

Сам по собі факт протиправності дій відповідача не означає заподіяння моральної шкоди.

Враховуючи, що позивачем не було надано належних та достатніх доказів заподіяння відповідачем йому моральної шкоди, то суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги у цій частині є необгрунтовані.

VII. Висновок суду

Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не спростував у ході розгляду справи, та не надав до суду належних і достатніх доказів, які спростовують твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

У зв`язку із відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.

Дата підписання та виготовлення повного тексту рішення - 08.08.2022