Рішення
від 03.08.2022 по справі 212/1271/21
ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 212/1271/21

2/212/108/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2022 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: Головуючого судді - Власенко М.Д., за участю секретаря судового засідання - Машошиної Ю.О., розглянувши у відсутності сторін та без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської федерації, Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк", треті особи без самостійних вимог: Міністерство закордонних справ України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи ліквідатора АТ "Міжнародний резервний банк" - Луньо Іллі Вікторовича про стягнення моральної шкоди, -

встановив:

У лютому 2021 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом в якому просила стягнути солідарно з Російської Федерації та Акціонерного товариства "Сбербанк", нова назва Акціонерне товариство "Міжнародний резервний банк" (далі - АТ "Міжнародний резервний банк") на її користь моральну шкоду у розмірі 1015000 грн. В обґрунтування позовних вимог вказала, що з березня 2014 року в ході військової агресії російської Федерації проти України були окуповані Автономна Республіка Крим, а також частина Донецької та Луганської областей України. На підставі Наказу командира військової частини-польова пошта В0624 від 12.08.2014 року № 42 син позивача ОСОБА_2 призваний для проходження військової служби з 12 червня 2014 року у військовій частині польвою поштою В0624 на посаді снайпера 2 відділення охорони 1 взводу охорони 2 роти охорони. 05 вересня 2014 року загинув син позивача ОСОБА_2 при виконанні обов`язків військової служби під час виконання бойового завдання в районі проведення антитерористичної операції на території Луганської області Славяносербському районі в селі Цвітні Піски, в результаті вогнепальної вибухової осколкової травми голови та тулуба з ураженням внутрішній органів і тканин головного мозку під час артилерійського обстрілу. Внаслідок загибелі сина позивача було завдано моральної шкоди, позивач втратила сенс до життя, загибель рідної людини завдала невгамовного душевного болю та страждання, що не дає можливості пристосуватися до нових умов життя. Позивач пережила сильний емоціональний стрес, який і надалі буде супроводжувати її усе життя, смерть сина завдає душевних та психологічних страждань.

Ухвалою суду від 15 лютого 2021 року задоволено заяву про самовідвід головуючого судді Колочко О.В., справу передано до канцелярії суду для визначення судді в порядку, встановленому ст.33 ЦПК України.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2021 року матеріали цивільної справи передано судді Чорному І.Я.

Ухвалою суду від 29 вересня 2021 року матеріали позовної заяви прийнято до свого провадження суддею Власенко М.Д., у зв`язку із закінченням повноважень судді Чорного І.Я. без відкриття провадження до отримання згоди Російської Федерації на відмову від судового імунітету на запит суду.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Міністерство закордонних справ України, якому доручено звернутися до Посольства РФ щодо здійснення вручення копії позовної заяви з додатками та отримання згоди дипломатичного представництва РФ як компетентного органу держави на розгляду спору в судах України.

Ухвалою суду від 18 квітня 2022 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду, залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на боці відповідача АТ "Міжнародний резервний банк" - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи ліквідатора АТ "Міжнародний резервний банк" - Луньо Іллі Вікторовича.

Представник відповідача АТ "Міжнародний резервний банк" адвокат Ковриженко С.О. надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Посольство Російської Федерації в Україні не є компетентним органом, який вирішує питання про участь у судових процесах в іноземних судах, а отже не має повноважень представляти інтереси Російської Федерації. Відповідно до міжнародного принципу юрисдикційного та судового імунітету, які наділені держави, вказаний позов до Російської Федерації про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройного конфлікту на сході України, не може розглядатися в національному суді України без прямої згоди компетентних органів Російської Федерації. Відповідно до Гаазької Конвенції про вручення за кордоном судових документів від 15.11.1965 року, вчинення до іноземної держави процесуальних дій (пред`явлення позову, накладення арешту на майно тощо) можливе лише за наявності згоди компетентних органів відповідної держави, який призначається державною самостійно. На офіційному сайті Постійного бюро Гаазької конференції розмішена інформація, згідно якої єдиним органом, який уповноважує представляти інтереси Російської Федерації при розгляді цивільних справ в іноземних юрисдикціях є Міністерство юстиції Російської Федерації. Крім того вказують, що у позивача відсутні права на пред`явлення позову безпосередньо до Російської Федерації, у зв`язку з тим, що під час проходження військової служби її син ОСОБА_2 загинув під час виконання бойового завдання, оскільки вирішення цього питання відноситься до компетенції саме Держави Україна. Позивач як мати військовослужбовця ЗСУ може заявити вимоги про компенсацію моральної та матеріальної шкоди через смерть свого сина під час несення ним військової служби виключно до Держави Україна. Зазначає, що військовослужбовці, виконуючи відповідно до законодавчо закріплених за ним функцій специфічні та ризиковані завдання, діють від імені та в інтересах держави. Відтак, враховуючи, що син позивача був військовим та спеціальним представником Держави України під час знаходження у складу ЗСУ, в тому числі і під час залучення до участі в АТО на територіях Донецької та Луганської областей, відшкодування шкоди, яка була завдана внаслідок його загибелі під час виконання бойового завдання, мають бути адресовані саме до Держави Україна. Також, АТ "Сбербак", який змінив назву на АТ "Міжнародний резервний банк" не має жодного відношення до конфлікту між Україною та Російською Федерацією, а також до АТО, проведеної на сході України. Банк є юридичною особою, що створений та працює, згідно чинного законодавства України, основним видом діяльності якого є надання банківських послуг юридичним та фізичним особам. Згідно міжнародних правових актів, ЦКУ на банк не може бути покладено відповідальність за зобов`язання одного із акціонерів, а саме РФ, в той час як РФ не повинна нести відповідальність за зобов`язання банку, а тому вважають, що позивачем неправомірно було залучено банк в якості відповідача по справі. Наведене свідчить, що відсутні підстави для задоволення позову у повному обсязі через його необґрунтованість та безпідставність.

У додаткових письмових поясненнях представник АТ "Міжнародний резервний банк" адвокат Ковриженко С.О. вказав, що Постановою Правління Національного банку України № 91-рш/БТ від 25.02.2022 року було прийнято рішення "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Міжнародний резервний банк", на підставі чого виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 131 від 25.02.2022 року "Про початок процедури ліквідації АТ "МР БАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку", уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням усіх повноважень ліквідатора АТ "МР БАНК", окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, призначено провідного професіонала з питань ліквідації банків Луньо Іллю Вікторовича строком на три роки з 25 лютого 2022 року до 24 лютого 2025 року включно. Отже з 25 лютого 2022 року АТ "МР БАНК" перебуває в процедурі ліквідації, яка здійснюється державною установою - Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, а національні інтереси вже є захищеними шляхом отримання повного контролю державною Україна над банком, в силу Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів" та Рішення РНБОУ, яке введено в дію Указом Президента України від 11 травня 2022 року № 326/2022. У зв`язку з цим покладення відповідальності на Банк за дії інших осіб, є необґрунтованим та таким, що порушує норми матеріального права, а корпоративні права, що належать ПАТ "Сбербанк Росії" примусового вилучення з мотивів суспільної необхідності та передані на праві господарського відання до "Національного фонду інвестицій України" відповідно до Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів" об`єкти права власності Російської Федерації" та її резидентів та вже не є власністю ПАТ "Сбербанк Росії". У зв`язку з наведеним, просили відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ "МР БАНК".

Представник третьої особи Міністерства закордонних справ України надав письмові пояснення, в яких вказано що у справах в яких одним із учасників є іноземні держави, акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та в інших випадках, встановлених законодавством України та міжнародними договорами застосовується судовий імунітет, питання якого розглядається відповідно до ст.79 Закону України "Про міжнародне приватне право". Судовий імунітет поширюються також на акредитовані в Україні дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав та їх службових осіб. Дипломатичний та консульський імунітети регулюються Віденської конвенцією про дипломатичні зносини 1961 року, Віденською конвенцію про консульські зносини і факультативними протоколами 1963 року, які підлягають юрисдикції судів України лише у межах, визначених принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами відповідної держави. При цьому, рішення про відмову від імунітету може бути прийнято виключно державною, що акредитує, а не дипломатичним представництвом самостійно. Відповідно до положень ст.32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та ст.79 Закону України "Про міжнародне приватне право" Посольством України в РФ, за дорученням МЗС, передавалась нота від 17.03.2021 року № 202/22-650-16654 до Міністерства закордонних справ РФ з питання отримання згоди РФ на відмову від судового імунітету під час розгляду судовими органами України справ за позовами проти РФ, зокрема позову ОСОБА_1 . Крім того, на виконання ухвали суду та на додаток до вищевказаної ноти МЗС нотою № 202/23-650-99489 передало посольству РФ в Україні копію позовної заяви з додатками, відповіді або будь-якої іншої реакції з російської сторони не надходило. У зв`язку з широкомасштабною збройною агресією РФ проти суверенітету та територіальної цілісності України, МЗС України 24.02.2022 року нотифікувало МЗС РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Рф, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин від 14.02.1992 року, а отже між державами припинено будь-яке дипломатичне спілкування відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. Відтак, подальше застосування алгоритму з отримання згоди РФ на відмову від судового імунітету, передача будь-яких судових документів у даній категорії справ дипломатичними каналами унеможливлюється.

Представник третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надав суду письмові пояснення, в яких вказав, що 11 травня 2022 року Рада національної безпеки та оборони України ухвалила рішення за яким в Україні примусово вилучаються об`єкти права власності РФ та її резидентів, зокрема прийнято рішення про вилучення 100 % майна, фінансових активів (у вигляді прав вимоги боргу, коштів на накопичувальному та кореспондентському рахунках, облігацій внутрішньої державної позики, депозитні сертифікати, емітовані НБУ) АТ "Міжнародний резервний банк". КМУ доручено Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за участю Національного банку України забезпечити проведення примусового вилучення зазначених об`єктів права власності РФ. Рішенням Правління НБУ № 91-рш/БТ від 25.02.2022 року та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 131 від 25.02.2022 року відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ "Міжнародний резервний банк". Статтею 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.03.2012 року визначено, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань, крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. У зв`язку із наведеним, вважають, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди з АТ "Міжнародний резервний банк" є безпідставними та не ґрунтуються на законних вимогах, тому не підлягають задоволенню. В той час, вважають наявними передбачені законодавством підстави для задоволення позовних вимог до Російської Федерації.

Позивач надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача АТ "Міжнародний резервний банк" адвокат Ковриженко С.О. надав суду заяву про розгляд справи без його участі, просив відмовити у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди з банку з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях, проти задоволення позовних вимог до Російської Федерації не заперечував.

Представник відповідача Російської Федерації, в особі Посольства Російської Федерації в Україні у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи Міністерство закордонних справ України у судове засідання не з`явився, надав суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник третьої особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у судове засідання не з`явився, будь - яких клопотань на адресу суду від нього не надходило.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , зареєстрованого 08 лютого 1991 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 180 (а.с.12).

Згідно Витягу з Наказу командира військової частини - польова пошта В0624 № 42 від 12 серпня 2014 року, солдата ОСОБА_2 призначено снайпером 2 відділення охорони1 взводу охорони 2 роти охорони, ВОС-100672А з 12 серпня 2014 року (а.с.13).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , видане 06 травня 2015 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 786 (а.с.11).

З постанови про встановлення особи трупу від 28 квітня 2015 року вбачається, що труп особи чоловічої статі № 240 визнано як ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.26).

Згідно лікарського свідоцтва про смерть № 113 від 30 квітня 2015 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв`язку із вогнепальною вибуховою осколковою травмою голови і тулуба з пошкодженням внутрішніх органів і тканин головного мозку (а.с.20).

Згідно сповіщення про смерть від 30 червня 2015 року, 03 липня 2015 року, ОСОБА_1 сповіщено про те, що її син снайпер 2 відділення охорони 1 взводу охорони 2 роти охорони солдат ОСОБА_2 , призваний на військову службу Сватівським районним військовим комісаром в Луганській області, виконуючи бойове завдання, проявивши стійкість та мужність, вірний військовій присязі, загинув 05 вересня 2014 року біля села Цвітні Піски Луганської області та був тимчасово заборонений на цвинтарі села Чмирівка Старобільського району Луганської області разом з іншими неопізнаними героями (а.с.14, 17-19).

Згідно Витягу з наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 70-РС від 16 липня 2015 року, солдата ОСОБА_2 , снайпера відділення охорони взводу охорони роти охорони виключено зі списків особового складу Збройних Сил України у зв`язку із смертю (а.с.25).

Відповідно до Витягу з наказу командира військової частини польова пошта В2950 № 219 від 22 липня 2015 року, солдата ОСОБА_2 , який загинув 05 вересня 2014 року при виконанні обов`язків військової служби під час виконання бойового завдання в районі проведення антитерористичної операції на території Луганської області, з 22 липня 2015 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.21-22).

З довідки військової частини польова пошта № 2920 від 28 серпня 2015 року, солдат ОСОБА_2 у період з 12.08.2014 року по 05.09.2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції (бойових діях), забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях. Підстава: наказ керівника сектору А від 11.11.2014 року № 111 (а.с.15).

Згідно Витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця № 3965 від 23 жовтня 2015 року, травма солдата ОСОБА_2 "вогнепальна вибухова осколкова травма голови і тулуба з пошкодженням внутрішніх органів, кісток черепу і тканин головного мозку" стала причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено лікарським свідоцтвом про смерть № 113, виданого 30 квітня 2015 року Старобільським міжрайонним відділенням Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи і свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 05 травня 2015 року, видане Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області. Травма та причина смерті є такими, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби (а.с.16).

З довідки військового комісаріату № 7/936/8 від 23 листопада 2015 року, ОСОБА_1 є матір`ю військовослужбовця солдата ОСОБА_2 , який загинув під час проходження військової служби (а.с.23).

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2014 року схвалено текст «Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», з якої вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.

Згідно із ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15.04.2014 із змінами і доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» №685-VІІІ від 15.09.2015, Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України із зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20.02.2014 року.

Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21.04.2015, зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.

Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

Масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації почалися 23.08.2014 року.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» №1932-ХІІ від 06.12.1991, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

За наслідками збройної агресії Російської Федерації, постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» №254-VІІІ від 17.03.2015 визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей , запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій ДНР та ЛНР, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015, зазначено, що з 20.02.2014 проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

Також, постановою Верховної Ради України №129-VIII від 27.01.2015 затверджено звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Аналізуючи наведені обставини, суд вважає, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України, що є загальновідомим фактом, а тому не підлягає доказуванню, також і за нормами ч.3 ст.82 ЦПК України, стала окупація частини території України, в тому числі частини Луганської області, де загинув син позивача.

Згідно із ч.2 ст.2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема, і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно частини 9 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ст.23 цього Кодексу, моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно Постановою Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як зазначається у ст.ст.1167, 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

На час розгляду справи, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цього рішення. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Преамбулою Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» встановлено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно до пунктів «а», «Ь», «с», «б» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації; відзначаючи, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.

Відповідно до ч.1 ст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Згідно ч.4 ст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій, однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

У справі, що розглядається, позивач звернулася до суду з позовом до РФ про відшкодування шкоди, завданої їй, у зв`язку із загибеллю її сина внаслідок збройної агресії РФ на території України.

У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ, оскільки дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, тому що будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 року по справі №308/9708/19.

Таким чином, порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Заключний акт наради по безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, договори укладені між Україною та Російською Федерацією, в тому числі про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН, а тому, на переконання суду, є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідач не висловив заперечень щодо набуття процесуального статусу відповідача в справі, не відповівши на жодне звернення Міністерства закордонних справ України, ініційованого судом, а саме дипломатичні ноти від 17.03.2021 року № 202/22-650-16654 та 10.12.2021 року № 202/23-650-99489.

Тобто, своїми діями відповідач надав мовчазну згоду на участь у справі, як це передбачено Законом України «Про міжнародне приватне право», та узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 01 вересня 2021 року у справі № 754/10080/19 (провадження № 61-584св21), яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом.

Оскільки смерть сина позивача - ОСОБА_2 сталася внаслідок збройної агресії Російської Федерації, суд вважає, що саме на відповідача Російської Федерації покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду позивачу.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, роз`яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує характер і тривалість моральних страждань позивача, яка втратила сина, істотність вимушених змін у її житті, наслідки, що наступили, та їх невідворотність.

З урахуванням наведеного, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги в цій частині та стягнути з відповідача Російської Федерації на користь позивача 1015000 грн. моральної шкоди, вважаючи таку суму справедливою компенсацією з країни агресора - Російської Федерації на користь матері загиблого.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з АТ «Міжнародний резервний банк» моральної шкоди, суд вважає необхідним у їх задоволенні відмовити, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення банком будь-яких протиправних дій чи бездіяльності у відношенні позивача, внаслідок яких було завдано моральної шкоди, а отже у суду відсутні правові підстави для покладення солідарного обов`язку з відшкодування шкоди як на державу агресора, так і на банк.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог в рівних частках.

Згідно пункту 22 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору, він стягується з відповідача Російської Федерації в дохід держави в розмірі 12405 гривень.

На підставі викладеного, ст.27 Конституції України, ст.ст.2, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, ст.ст.2, 23, 1167, 1168 ЦК України, керуючись ст.ст.12, 13, 19, 76, 77, 80, 81, 141, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Російської Федерації, Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк", треті особи без самостійних вимог: Міністерство закордонних справ України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи ліквідатора АТ "Міжнародний резервний банк" - Луньо Іллі Вікторовича про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1015000 (один мільйон п`ятнадцять тисяч) гривень.

В задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з держави Російської Федерації на користь держави Україна 12405 (дванадцять тисяч чотириста п`ять) гривень судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Російська Федерація, в особі Посольства російської федерації в Україні, місцезнаходження за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 27.

Відповідач: Акціонерне товариство "Міжнародний резервний банк", код ЄДРПОУ 25959784, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 46.

Третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17.

Третя особа: Міністерство закордонних справ України, місцезнаходження: м. Київ, Михайлівська площа, буд. 1.

Відповідно до ч.6 ст.259 ЦПК України, якщо справа розглянута у порядку загального провадження, залежно від складності справи складання повного рішення суду може бути відкладено на строк - не більш як десять днів з дня закінчення розгляду справи.

Повний текст рішення складено та підписано 08.08.2022 року.

Суддя: М.Д.Власенко

Дата ухвалення рішення03.08.2022
Оприлюднено11.08.2022

Судовий реєстр по справі —212/1271/21

Постанова від 06.12.2022

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Остапенко В. О.

Постанова від 06.12.2022

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Остапенко В. О.

Ухвала від 23.09.2022

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Остапенко В. О.

Ухвала від 23.09.2022

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Остапенко В. О.

Ухвала від 11.09.2022

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Остапенко В. О.

Рішення від 03.08.2022

Цивільне

Жовтневий районний суд м.Кривого Рогу

Власенко М. Д.

Ухвала від 23.06.2022

Цивільне

Жовтневий районний суд м.Кривого Рогу

Власенко М. Д.

Ухвала від 18.05.2022

Цивільне

Жовтневий районний суд м.Кривого Рогу

Власенко М. Д.

Ухвала від 17.04.2022

Цивільне

Жовтневий районний суд м.Кривого Рогу

Власенко М. Д.

Ухвала від 18.01.2022

Цивільне

Жовтневий районний суд м.Кривого Рогу

Власенко М. Д.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні