Ухвала

від 10.02.2010 по справі 666/09-2010

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                            

          УХВАЛА

          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"10" лютого 2010 р.

             справа  № 2а-1924/09

      Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:  Коршуна А.О.

суддів:                     Бишевської Н.А.  Добродняк І.Ю  

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Якимівському районі Запорізької області

на постанову: Якимівського районного суду Запорізької області від 20.11.2009р.   у справі №2а-1924/2009 (категорія статобліку –2.19.6)

за позовом:  ОСОБА_1

до: Управління Пенсійного фонду України в Якимівському районі Запорізької області

про: визнання дій протиправними та зобов’язання зробити перерахунок надбавки до пенсії

ВСТАНОВИЛА:

04.11.2009р.  позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Якимівському районі Запорізької, у якому просить визнати відмову відповідача в нарахуванні і виплаті позивачу щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка викладена у листі за вих. №1529-К/05 від 20.10.2009р., протиправною, зобов’язати відповідача нарахувати позивачу щомісячну державну соціальну допомогу, як особі що має статус «дитина війни», в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2009р. в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Постановою Якимівського районного суду Запорізької області від 20.11.2009р. у справі №2а-1924/2009 позовні вимоги задоволено частково, визнано відмову відповідача, викладену в листі за вих. №1529-К/05 від 20.10.2009р. у здійсненні перерахунку і виплаті позивачу підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 04.11.2008р. по 31.12.2008р.  та з 01.01.2009р. по 20.11.2009р. в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, неправомірною та зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу  підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»за період з 04.11.2008р.  по 31.12.2008р. та з 01.01.2009р. по 20.11.2009р.  в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка виплачена у цей період, в іншій частині позовних вимог відмовлено (суддя Ковальчук О.А.)

Відповідач, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на те, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи було зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування судом першої інстанції норм чинного матеріального права, та ухвалення рішення у даній справі з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені заявлених ним позовних вимог у повному обсязі.

Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом  відповідно до ст. 197 КАС України в порядку письмового провадження.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При перегляді справи в апеляційному порядку колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній адміністративній справі є право позивача на отримання у 2006-2009 р.р.  передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, та захист цього права від порушень з боку органів пенсійного фонду, які полягають у бездіяльності суб’єкта владних повноважень, уповноваженого державою на надання визначених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» пільг.

Судом першої інстанції встановлено, і цього не заперечують сторони у справі, що позивач має статус «дитини війни», що надає йому право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, які встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», у тому числі і ст. 6 цього Закону, якою встановлено право на підвищення пенсії, яка нараховується та сплачується особам, які мають статус «дитини війни», на 30% мінімальної пенсії за віком.

З матеріалів даної адміністративної справи вбачається, що позивач перебуває на обліку у відповідача,  яким позивачу, як особі з статусом «дитини війни», у 2006 та 2007 роках не призначалося, не нараховувалося та не виплачувалося підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», яке повинно було бути розраховано виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, а з 2008 р. вказаний вид підвищення до пенсії призначався позивачу та виплачувався частково у розмірі 10%, при цьому необхідно зазначити, що ці обставини не заперечувались відповідачем у справі.

Позивачем у справі було отримано лист відповідача за вих.. № 1529-К/05 від 20.10.2009р., у якому відповідач відмовив позивачу у здійсненні перерахунку і виплаті позивачу, як особі, що має статус «дитина війни»,  підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Статтею 99 КАС України встановлено річний строк на звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів. Позивач з даним позовом звернувся до суду першої інстанції 04.11.2009р., а відповідач під час розгляду даної адміністративної справи, у письмових запереченнях на адміністративний позов, зазначав про те, що відсутні поважні причини пропуску позивачем встановленого ст. 99 КАС України строку на звернення до суду за захистом порушеного права  та наполягав на застосуванні негативних наслідків пропуску цього строку, які передбачені ст. 100 КАС України. Оскільки позивачем під час розгляду даної адміністративної справи не було надано суду доказів наявності поважних причин пропуску ним строку на звернення до суду за захистом порушеного права за період з 01.12.2006р. по 03.11.2008р., колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у задоволені клопотання про поновлення строку на звернення до суду за захистом порушеного права за період з 01.12.2006р. по 03.11.2008р. і суд першої інстанції обґрунтовано розглядав заявлені позивачем позовні вимоги в межах встановленого ст. 99 КАС України строку від дати звернення позивача до суду першої інстанції з позовом, тобто по виплатам позивачу, як особі що має статус «дитини війни», щомісячної державної соціальної допомоги, яка передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 2008р. та 2009р.

Відповідно до Преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Аналіз норм ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п. 15 Положення «Про Пенсійний фонд України», ст. ст. 21, 22, 87 Бюджетного кодексу України дають можливість зробити висновок про те, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», позивачу (який має статус дитини війни) –покладено на відповідні територіальні управління Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.

Оскільки функції з призначення, виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат діючим законодавством покладено на органи Пенсійного фонду України, тому відповідач у справі, заперечуючи проти адміністративного позову, відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, повинен був доказати правомірність своєї бездіяльності щодо своєчасного не нарахування та не сплаті позивачу надбавки до пенсії, яка передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», але таких доказів відповідачем під час розгляду справи суду не було надано.             

Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної  захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, встановлює Закон України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» передбачено, що  прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Доводи апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної пенсії за віком, оскільки це суперечить вимогам статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Частиною 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено застосування мінімального розміру пенсії за віком виключно для визначення розміру пенсій призначених згідно з цим Законом ( ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Відсутність підстав для застосування мінімального розміру пенсії за віком, який встановлено ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до правовідносин, що виникають внаслідок визначення розміру пенсій на підставі інших Законів ніж вищезазначений, дає підстави стверджувати про наявність прогалин у законодавчому регулюванні виплат, передбачених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»громадянам, які мають статус дитини війни, при цьому прогалина полягає в частині відсутності механізму визначення мінімальної пенсії за віком, від розміру якої на 30%  мають підвищуватись виплати громадянам, які мають статус дитини війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, дітям війни.  

Нормами чинного процесуального  законодавства, зокрема п. 4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішення адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, а п. 7 ст. 9 КАС України передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону)

Вищенаведені обставини, норми чинного процесуального законодавства свідчать про те, що застосування судом першої інстанції у якості розрахункової величини для обчислення мінімальної пенсії за віком розміру прожиткового мінімуму, який обчислено відповідно до норм ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є правильним, оскільки у даному випадку судом першої інстанції застосовано аналогію закону, а  статтею  6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Аналіз норм п. 41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік»дає можливість зробити висновок стосовно того, що нормами цього закону дійсно зупинялася дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», але норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»звужуючи обсяг права дітей війни, водночас залишали незмінним зміст права дітей війни на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Але рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. №  28/2008 (№ 10-рп/2008)  положення пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»- визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, з прийняттям Конституційним Судом України рішення №  28/2008 (№ 10-рп/2008) від 22.05.2008 р. положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», які призупиняли дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані неконституційними, то під час вирішення спору необхідно  застосовувати положення Закону з урахуванням його дії в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка стала діяти пізніше, тобто положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Нормами Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»не передбачено обмежень щодо застосування положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та крім цього ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»установлено у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

При цьому необхідно зазначити, що розмір підвищення до пенсії особам, які мають статус «дитини війни», передбачений ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», повинен обчислюватись виходячи з розміру прожиткового мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність, який встановлено чинним законодавством на кожний бюджетний рік, а саме  2008р., 2009р.

          Виходячи з змісту  ч. 3 ст. 150 Конституції України - рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, у тому числі є обов’язковим до врахування усіма судами України при вирішенні спорів,  тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи по суті заявлені позивачем позовні вимоги, в межах встановленого ст. 99 КАС України строку,  прийшов до правильного висновку про необхідність захисту прав позивача шляхом визнання відмови  відповідача, яка викладена в листі за вих. №1529-К/05 від 20.10.2009р., у здійсненні перерахунку і виплаті позивачу підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком неправомірною та зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»за період з 04.11.2008р. по 31.12.2008р. та з 01.01.2009р. по 20.11.2009р. (дата розгляду справи судом першої інстанції)  в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка виплачена у цей період.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з п. 2 Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 р.,  в якому міститься роз’яснення стосовно того,  що закони та інші правові акти або їх окремі положення, визнані рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи об’єктивно, повно та всебічно з’ясовано усі обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної справи, та застосовано до правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, норми матеріального права, які регулюють саме ці правовідносини і ухвалено законне рішення, яким позовні вимоги позивача задоволені частково, порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування чи зміну  оскаржуваної судової постанови, судовою колегією під час розгляду даної справи  не встановлено,  тому колегія суддів вважає за необхідне  постанову суду першої інстанції у даній справі адміністративній справі залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими судом доказами та не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу відповідача  необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.197,198,200,205,206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

          Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Якимівському районі Запорізької області -  залишити без задоволення.

          Постанову  Якимівського районного суду Запорізької області від 20.11.2009р. у справі №2а-1924/2009 -  залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у місячний строк до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги.

Головуючий суддя:                                                            А.О. Коршун

                      суддя:                                                            Н.А. Бишевська

                               суддя:                                                            І.Ю. Добродняк