Рішення

від 20.06.2022 по справі 758/13085/17

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/13085/17

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2022 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Петрова Д.В.,

при секретарі судового засідання Бурдун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УКРСИББАНК», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору поруки недійсним,

У С Т А Н О В И В:

04.10.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір поруки № 206901 від 28.05.2008 та додаткову угоду № 1 від 17.01.2012.

В травні 2018 року позивачем подано заяву про зміну підстав позову: з ч. 2 ст. 203, ч. 2 ст. 207, ст. 208, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на ч. 2, 3 ст. 203, ч. 1 ст. 241, ст. 215 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у вересні 2017 року йому стало відомо про укладення від його імені договору поруки в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ПАТ «УКРСИББАНК» за кредитним договором № 11352001000 від 28.05.2008.

При цьому позивач зазначає, що договір поруки підписано представником ОСОБА_3 з перевищенням повноважень, наданих довіреністю від 28.05.2008, а в самому договорі поруки відсутнє посилання на те, що він укладається представником від імені поручителя.

У подальшому позивач не схвалював такі дії представника, а підпис у додатковій угоді № 1 від 17.01.2012 йому не належить, у зв`язку з чим просив призначити почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, витребувати у відповідача оригінал додаткової угоди № 1 від 17.01.2012.

На думку позивача, спірні договір поруки та додаткова угода № 1 від 17.01.2012 укладено з порушенням ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України. Позивач не уповноважував представника на укладання від його імені саме договору поруки і в подальшому відповідно не схвалював нібито укладений представником від його імені договір поруки, Позивач уповноважив представника на укладення іпотечного договору, а відповідач, в свою чергу, здійснює підміну понять «фінансовий поручитель» та «поручитель», які за своєю правовою природою та обсягом відповідальності є різними правовими категоріями.

У позовній заяві позивач зазначає, що договір поруки № 206901 від 28.05.2008 укладено з порушенням вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі, оскільки позивач власноручно не підписував такий договір поруки та додаткову угоду до нього, а також в порушення ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка підписала договір поруки № 206901 від 28.05.2008 від імені позивача не мала на це відповідних повноважень, і в той самий час укладення договору поруки № 206901 від 28.05.2008 не відповідало внутрішній волі, намірам та бажанню позивача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2017 р. дана цивільна справа розподілена головуючому судді ОСОБА_4.

Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_4. від 20.10.2017 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено в судове засідання.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2018 справу передано судді Подільського районного суду м. Києва Васильченко О.В., оскільки суддю ОСОБА_4 звільнено з посади.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2021 р. цивільну справу № 758/13085/17 (номер провадження 2/758/935/21) передано судді Подільського районного суду м. Києва Петрову Д.В., оскільки суддю Васильченко О.В. згідно рішення Вищої ради правосуддя № 798/0/15-21 від 08.04.2021 р. звільнено з посади судді Подільського районного суду м. Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку.

У лютому 2018 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому ПАТ «УКРСИББАНК» просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що подана позовна заява не відповідає дійсності, не ґрунтується на нормах чинного законодавства та відсутні будь-які докази, що підтверджують вимоги позивача, оскільки позивачем було уповноважено громадянку ОСОБА_3 представляти його інтереси перед будь-якими юридичними особами приватного та публічного права та іншими суб`єктами господарювання, а також органами нотаріату, банківськими установами, в тому числі у будь-якому відділенні АКІБ «УкрСиббанк» м. Києва з питань, пов`язаних з укладенням та підписанням іпотечного договору, а також договорів про внесення змін та доповнень до укладеного іпотечного договору в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 .

На підтвердження своїх зобов`язань між позивачем та відповідачем між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 17.01.2012, яка була підписана ОСОБА_1 . До відзиву відповідачем додано копію довіреності ОСОБА_1 від 28.05.2008, копію договору поруки № 206901 від 28.05.2008, копію додаткової угоди № 1 від 12.01.2012.

11.05.2018 від представника ОСОБА_1 надійшла заява про зміну підстав позову, в якій зазначається, що договір поруки від імені ОСОБА_1 укладено представником із перевищенням наданих їй повноважень. Договір поруки № 206901 від 28.05.2008 укладено представником поза наданими йому повноваженнями, ОСОБА_1 не схвалював в подальшому такі дії представника, оскільки не мав наміру брати на себе права та обов`язки поручителя за кредитним договором № 11352001000 від 28.05.2008 та нести солідарну відповідальність з боржником - ОСОБА_2 .

Тобто, договір поруки № 206901 від 28.05.2008 вчинено з порушенням ч. 2, 3 ст. 203, ч. 1 ст. 241 ЦК України.

11.05.2018 від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій зазначається, що оскільки відповідачем до відзиву надано копію довіреності, якою представнику надано право укладати та підписувати іпотечний договір, а також договори про внесення змін та доповнень до укладеного іпотечного договору в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 , то представник не мав права укладати від імені ОСОБА_1 договір поруки № 206901 від 28.05.2008, оскільки не зважаючи на схожість понять «майновий поручитель» та «поручитель» та застосування їх щодо забезпечення виконання договірних зобов`язань, мова йде про різні договори - застави/іпотеки та поруки відповідно і використання одного терміну замість іншого означає застосування положень про заставу/іпотеку до відносин за договором поруки або звернення стягнення на певне майно поручителя як це передбачено для заставних відносин, що є неприпустимим.

Відносини поруки регулюються параграфом 3 глави 49 Цивільного кодексу України

Поняття «майновий поручитель» визначено ст. 583 Цивільного кодексу України, Законом України «Про заставу» і Законом України «Про іпотеку»: майновий поручитель - це особа, яка передає в заставу/іпотеку майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника.

Аналізуючи наведені нормативно-правові акти, можна зробити висновок, що законодавець майновим поручителем називає особу, яка, виступаючи заставодавцем/іпотекодавцем, не є боржником за основним договором, і відповідно, основний договір з кредитором укладає боржник, а його виконання забезпечується заставою майна, що належить майновому поручителю.

ОСОБА_1 зазначає, що не схвалював в подальшому дії представника по укладенню договору поруки, для підтвердження чого просив призначити судову почеркознавчу експертизу.

Тобто, договір поруки № 206901 від 28.05.2008 р. вчинений з порушенням ч.ч. 2, 3 ст. 203, ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України.

30.05.2018 від ПАТ «УкрСиббанк» надійшов відзив на уточнену позовну заяву, в якій відповідач зазначив, що відмінність поручителя від майнового поручителя в цивільному обороті полягає лише в тому, що майновий поручитель поручається конкретно визначеним майном, у той час, як поручитель поручається усім належним йому майном. В решті, ці поняття тотожні за своєю правовою природою та змістом. Тому, на думку відповідача, представник ОСОБА_3 мала усі права на підписання договору поруки № 206901 від 28.05.2008.

21.06.2022 представником позивача через канцелярію суду подано додаткові пояснення, якими підтримано раніше заявлені вимоги, а також через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему надіслано клопотання, в якому просить суд залишити без розгляду клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для встановлення факту належності підпису ОСОБА_1 в додатковій угоді № 1 від 17.01.2012 у зв`язку з ненаданням ПАТ «УкрСиббанк» оригіналу зазначеної додаткової угоди; розглянути цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа: ОСОБА_2 за наявними в справі матеріалами, позовні вимоги задовольнити: визнати недійсним договір поруки № 206901 від 28.05.2008 та додаткову угоду № 1 від 17.01.2012.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в заяві на адресу суду просив розглядати справу в його відсутність, а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в заяві на адресу суду в листопаді 2018 року (а.с. 70, 73), проти задоволення позову заперечував, просив розглядати справу за його відсутності.

Третя особа у справі про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Згідно з ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

Судом встановлено, що 28.05.2008 між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності від 28.05.2008, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірбабою І.Б., зареєстрованої в реєстрі за № 1043, діє громадянка ОСОБА_3 , було укладено договір поруки № 206901, відповідно до якого ОСОБА_1 , як поручитель, зобов`язався перед АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк»), як кредитором, відповідати за невиконання ОСОБА_2 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту № 11352001000 від 28.05.2008, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Згідно умов договору поруки поручителю добре відомі всі умови договору про надання споживчого кредиту: сума основного зобов`язання - 180 тис. доларів США, термін виконання зобов`язання - 28 травня 2038 року та інші умови основного договору.

17.01.2012 між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору поруки № 206901 від 28.05.2008, відповідно до умов якої в зв`язку з укладенням між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 додаткової угоди № 2 від 17.01.2012 до договору про надання споживчого кредиту № 11352001000 від 28.05.2008, поручитель надає свою згоду на зміну основного зобов`язання за кредитним договором, а саме: за користування кредитними коштами встановлюється процентна ставка у розмірі: з 17.01.2012 - 14,00% річних, з 17.01.2013 - 16,50% річних.

Про те, що він є поручителем за кредитним договором ОСОБА_1 дізнався лише після отримання повістки Голосіївського районного суду м. Києва, якою його викликали у судове засідання по справі про стягнення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором перед ПАТ «УкрСиббанк.

Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною 1 статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України порука є одним із видів забезпечення зобов`язань.

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

За ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно частини 1 статті 205 ЦК України (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Згідно статті 207 ЦК країни (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно частин 1, 2 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Позивач, як на правові підстави заявлених позовних вимог, посилався на правила частин 2, 3 ст. 203, ч. 1 ст. 241, ст. 215 ЦК України.

Щодо недійсності правочину внаслідок укладення його представником з перевищенням наданих повноважень, в силу частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Частиною третьою статті 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

В силу статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

В той самий час, статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Для того, щоб правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створював, змінював, припиняв цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, такий правочин в силу частини 2 ст. 241 ЦК України має бути в подальшому схвалений особою, від імені якої діяв представник

При цьому, суд зазначає, що схвалення дій представника можливе в різних формах: 1) схвалення шляхом заяви про це; 2) схвалення мовчазною згодою; 3) схвалення шляхом конклюдентних дій, що свідчать про прийняття правочину.

Як встановлено судом, Позивач не був обізнаний про факт укладення від його імені договору поруки, а довіреність видавав виключно на підписання договору іпотеки, в зв`язку з чим і розраховував на певні юридичні наслідки, пов`язані саме з укладанням договору іпотеки.

Позивач в подальшому не підписував додаткову угоду до договору поруки, а відповідно і не схвалював дії представника по укладенню договору поруки.

В зв`язку з ненаданнями представниками відповідача на вимогу суду оригіналів договору поруки № 206901 від 28.05.2008 та додаткової угоди № 1 від 17.01.2012, а також ігноруванням представниками відповідача судових засідань, про які відповідач неодноразово повідомлявся належним чином, суд позбавлений можливості призначити судову почеркознавчу експертизу для встановлення належності позивачу підпису на додатковій угоді № 1 від 17.01.2012, а тому розгляд та вирішення справи по суті здійснюється за наявними матеріалами справи.

Судом встановлено, що 28.05.2008 позивачем виписано довіреність на ім`я ОСОБА_3 , якою він уповноважив представника представляти інтереси перед будь-якими юридичними особами приватного та публічного права та іншими суб`єктами господарювання, а також органами нотаріату, банківськими установами, в тому числі в будь-якому відділенні АКІБ «УКРСИББАНК» м. Києва з питань, пов`язаних з укладанням та підписанням іпотечного договору, а також договорів про внесення змін та доповнень до укладеного іпотечного договору, в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), майновим поручителем якого він виступатиме.

Отже, виходячи з аналізу змісту довіреності від 28.05.2008, копія якої наявна в матеріалах справи, позивач уповноважив громадянку ОСОБА_3 на укладення саме договору іпотеки і усвідомлював, що за наслідками укладеного від його імені договору він виступатиме саме як майновий поручитель боржника - ОСОБА_2 .

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

В силу частин 1, 2 статті 554 ЦК України в разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Поняття «іпотеки» визначено абзацом третім статті 1 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої іпотека - іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 575 ЦК України іпотека є одним із різновидів застави, предметом якої є нерухоме майно.

В силу статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Поняття «майновий поручитель» визначено абзацом восьмим статті 1 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника.

В силу положень статті 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що застава (іпотека) і порука є різними видами забезпечення зобов`язань, тому норми, які регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем і відповідно навпаки, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Поручитель і майновий поручитель є суб`єктами різних за змістом цивільних правовідносин. Поручитель є суб`єктом такого виду забезпечення виконання зобов`язання, як порука, а майновий поручитель є суб`єктом іншого виду забезпечення виконання зобов`язання - застави. Правовий статус поручителя й майнового поручителя врегульовано окремо, із суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення та для вирішення спорів за їхньої участі шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 17.09.2014 по справі № 6-109 цc14.

Правові статуси поручителя і майнового поручителя врегульовані окремо, з суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення і для вирішення спорів з їх участю шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону.

В пункті 23 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено: «При вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України «Про заставу», статей 1, 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 ЦК), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки. У зв`язку із цим солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами ЦК не передбачена».

Таким чином, наведений аналіз законодавства спростовує посилання відповідача на те, що поняття «поручитель» та «майновий поручитель» є тотожними за своєю правовою природою та змістом, оскільки ці поняття не лише регулюються різними параграфами ЦК України, а в частині іпотеки - окремим спеціалізованим нормативним актом, а й тягнуть за собою абсолютно різні наслідки та обсяг відповідальності особи, яка виступає поручителем або заставодавцем (іпотекодавцем) у випадку порушення основного зобов`язання.

Відповідно і уповноваження представника на укладення та підписання від імені довірителя договору іпотеки не свідчить про надання такому представнику повноважень на укладення договору поруки.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 , підписуючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 28.05.2008 договір поруки № 206901 від 28.05.2008, діяла з перевищенням наданих їй такою довіреністю повноважень.

В свою чергу, ОСОБА_1 у подальшому не схвалював такі дії представника, оскільки він розраховував на певні наслідки та обсяг відповідальності, які виникають внаслідок укладення договору іпотеки, але в будь-якому випадку не мав наміру брати на себе права та обов`язки поручителя за договором поруки, що підтверджується зокрема тим, що довіреність від 28.05.2008, посвідчена приватним нотаріусом Кірбабою І.Б., стосується виключно надання прав та повноважень для укладення громадянкою ОСОБА_3 договору іпотеки, а не будь-якого договору в забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору.

Відповідачем не надано доказів, які б спростовували наведені вище обставини. Матеріали справи не містять достатніх та достовірних доказів, які б підтверджували, що представник ОСОБА_3 діяла в межах наданих їй повноважень, а ОСОБА_1 схвалив дії ОСОБА_3 , що були вчинені з перевищенням повноважень, шляхом заяви про це; мовчазною згодою; або шляхом конклюдентних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України.

Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та наявність правових підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УКРСИББАНК», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору поруки № 206901 від 28.05.2008 та додаткової угоди № 1 від 17.01.2012 недійсними - задовольнити

Визнати недійсним договір поруки № 206901 від 28.05.2008 та додаткову угоду № 1 від 17.01.2012, укладені між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

- позивач - ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_2 ;

- відповідач - Публічне акціонерне товариство «УКРСИББАНК», місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12; код в ЄДРПОУ 09807750;

- третя особа - ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_1 .

Суддя Д. В. Петров