Рішення

від 07.08.2022 по справі 910/968/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.08.2022Справа № 910/968/22Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "АКРІЛАТ-ХІМКОНТРАКТ"

до ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "СІАОЛ"

про стягнення 37 036,67 грн.,

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО "АКРІЛАТ-ХІМКОНТРАКТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "СІАОЛ" про стягнення у розмірі 37 036,67 грн., з яких: сума основного боргу у розмірі 26 888,00 грн., пеня у розмірі 3 739,48 грн., 3% річних у розмірі 5 353,87 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 055,32 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань щодо оплати поставленого товару відповідного до договору поставки №020801 від 02.08.2017.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

16.02.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач надав заяву про закриття провадження у справі, до якої додав докази погашення основної суми боргу.

21.02.2022 позивач подав заяву про відмову від частини позовних вимог, в якій підтвердив факт оплати 26 888,00 грн. основного боргу та просив закрити провадження в цій частині.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

02.08.2017 року між Приватним підприємством «Акрілат-Хімконтракт» (далі - постачальник, позивач) та Приватним підприємством "СІАОЛ" (далі - покупець, відповідач) був укладений Договір поставки №020801 (надалі - Договір).

Згідно п.1.1. Договору поставки постачальник зобов`язувався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити хімічну продукцію (далі - товар), в асортименті та кількості згідно з специфікацією та/або рахунку-фактури до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не заперечується, що на виконання умов вищезазначеного Договору відповідачу здійснювалася поставка товару, частина з яких не була оплачена останнім.

Зокрема, за Договором поставки №020801 від 02.08.2017 поставка товару позивачем та прийняття його відповідачем підтверджується видатковою накладною №107736 від 03.02.2021 на суму 111 888,00 грн. Крім того, позивачем додано копію довіреності №7 від 02.02.2021.

Зазначена видаткова накладна №107736 від 03.02.2021 на суму 111 888,00 грн. підписана з боку позивача та відповідача без жодних зауважень та заперечень.

Відповідно до п. 4.2 в редакції Додаткової угоди №1 від 15.01.2021 до Договору №020801 від 02.08.2017, оплата товару здійснюється на умовах відстрочки платежу шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту передачі партії товару у власність покупця.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначав, що у встановлений умовами договору строк відповідач не здійснив оплату товару, у зв`язку з чим просив стягнути з останнього суму основного боргу у розмірі 26 888,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає закриттю, враховуючи наступне.

Внаслідок укладення договору поставки між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи умови п. 4.2 в редакції Додаткової угоди №1 від 15.01.2021 до Договору №020801 від 02.08.2017, суд зазначає про обґрунтованість доводів позивача стосовно того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов Договору відповідач здійснював оплату по видатковій накладній №107736 від 03.02.2021 наступним чином: 17.03.2021 - 35 000,00 грн. (платіжне доручення №2403), 13.04.2021 - 35 000,00 грн. (платіжне доручення №2413), 30.08.2021 - 15 000,00 грн. (платіжне доручення №2488).

Разом з цим, судом встановлено, що після того, як позивач звернувся до суду з позовом у даній справі (20.01.2022 відповідно до відбитку штемпеля поштового відділення на конверті), відповідач здійснив повну оплату заборгованості, сплативши 26 888,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №2563 від 21.01.2022 на суму 10 888,00 грн. та №2571 від 10.02.2022 на суму 10 000,00 грн.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі, у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

У поданій після відкриття провадження по справі заяві позивач підтвердив факт повного погашення основної заборгованості відповідачем та просив суд закрити провадження в цій частині.

За таких обставин, враховуючи сплату відповідачем грошових коштів у розмірі 26 888,00 грн. після звернення позивача з позовом до суду, суд дійшов висновку щодо закриття провадження у справі №910/968/22 в частині стягнення суми основного боргу, у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами.

Разом з цим, крім суми основного боргу позивач просить суд стягнути з відповідача 3 739,48 грн. - пені; 1 055,32 грн. - інфляційні втрати; 5 353,87 грн. - 3% річних.

За змістом ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за товар передбачена у п. 8.2. договору поставки, відповідно до якого, у випадку несвоєчасної оплати партії товару покупець за кожен день прострочення сплачує пеню в розмірі подвійної річної облікової ставки НБУ від не сплаченої в строк суми за відповідною специфікацією та/або видатковою накладною.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за визначений ним період, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач надав суду докази на підтвердження погашення суми основного боргу, господарський суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 3 739,48 грн., 3% річних у розмірі 5 353,87 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 055,32 грн.

Провадження в частині стягнення 26 888,00 грн. основного боргу підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору на підставі пункту 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий збір покладається на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі №910/968/22 в частині позовних вимог про стягнення з ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "СІАОЛ" на користь ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "АКРІЛАТ-ХІМКОНТРАКТ" 26 888,00 грн. у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позовні вимоги задовольнити.

3. Стягнути з ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "СІАОЛ" (Україна, 03146, місто Київ, ВУЛ. МАЛИНСЬКА, будинок 1, ідентифікаційний код 34646096) на користь ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "АКРІЛАТ-ХІМКОНТРАКТ" (Україна, 04212, місто Київ, ВУЛ.БОГАТИРСЬКА, будинок 3-Г, ідентифікаційний код 24744461) пеню у розмірі 3 739,48 грн., 3% річних у розмірі 5 353,87 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 055,32 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 481,00 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 08.08.2022.

Суддя І.В. Приходько