Рішення

від 08.08.2022 по справі 910/4881/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.08.2022Справа № 910/4881/22Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Балукова, 21, код ЄДРПОУ 20037376)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА МІРРА" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 30/1, код ЄДРПОУ 36865664)

про стягнення 26 136,17 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармако" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА МІРРА" про стягнення заборгованості за договором поставки № ПК/206 від 01.08.2019 у розмірі 426 136,20 грн, з яких 400 000,03 грн основного боргу, 2 853,47 грн 3 % річних та 23 282,70 грн пені.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.06.2022 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

04.07.2022 від позивача засобами поштового зв`язку через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

03.08.2022 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що основна заборгованість у розмірі 400 000,00 грн була сплачена 4.07.2022, що підтверджується платіжним дорученням №431. У відзиві на позовну заяву відповідач просить закрити провадження у справі, в частині стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 400 000,00 грн.

05.08.2022 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про закриття провадження в частині, в якому останній зазначає, що після подачі ним позовної заяви, відповідачем був сплачений борг за товар в розмірі 400 000,00 грн. Також позивач повідомляє суд, що відмовляється від стягнення з відповідача 0,03 грн боргу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 закрито провадження у справі № 910/4881/22 в частині позовних Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА МІРРА" про стягнення заборгованості в розмірі 400 000,03 грн на підставі п. 2,4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України; повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Фармако" зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 6 000 грн 00 коп., сплачений відповідно до платіжного доручення № 24348 від 15.06.2022.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармако" (далі - позивач або постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА МІРРА" (далі - відповідач або покупець) було укладено договір поставки №ПК/206, відповідно до умов кого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити певний товар, асортимент, кількості та ціна якого, зазначені у видаткових накладних, які є його невід`ємною частиною (п. 1.1. договору).

01.08.2020 між сторонами був підписаний договір №1 про використання електронних документів із застосуванням ЕЦП.

Відповідно до п. 2.1. цього договору за цим договором сторони погоджуються з метою та у зв`язку із виконанням своїх зобов`язань за будь-якими договорами, які укладені між сторонами на дату підписання цього договору, або які будуть укладені в майбутньому здійснювати електронний обмін за допомогою комп`ютерної програми «M.E.Doc» документами, підписаними електронними цифровим підписом (ЕЦП) в порядку, обумовленому цим договором.

Згідно з п. 2.3. договору електронний обмін документами застосовується до : видаткові накладні, акт звіряння.

Відповідно до п. 2.5. договору сторони визнають, що отримання документів в електронному вигляді та підписані ЕЦП в порядку, визначеному цим договором, еквівалентні отриманню документів на паперовому носії і є необхідною та достатньою умовою, яка дозволяє встановити, що електронний документ походить від сторони, що його направила.

Відповідно до п. 3.4. договору сторони домовилися, що електронні документи, відправлені по системі, завірені ЕЦП сторони, мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для сторін, можуть бути представлені до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документам, що складаються на паперовому носії. Підтвердження передачі документів по системі (відправлення, отримання, тощо) вважається легітимним підтвердженням фактичного прийому-передачі таких документів уповноваженими особами сторін і не вимагає додаткового доказування.

Згідно з п. 6.2. договору поставки №ПК/206 покупець зобов`язується здійснювати оплату поставленого товару, в термін вказаний у видаткових накладних, проте, як зазначає позивач у позовній заяві, покупець порушив умови договору і своєчасно не оплатив вартість отриманого товару.

Позивач зважаючи на військовий стан, звернувся через електронну пошту до відповідача з вимогою за вих. 31/03/22-фармастор від 31.03.2021 про сплату заборгованості та можливі шляхи її погашення та вимогою № 13/05/22-фармастор від 13.05.22 про сплату заборгованості. Після чого відповідачем було сплачено частину заборгованості.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідачем оплата за товар за договором своєчасно та в повному обсязі здійснена не була, у зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 400 000,03 грн, що стало підставою звернення позивача з позовом до суду.

Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача окрім суми основного боргу також 2 853,47 грн 3 % річних та 23 282,70 грн пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Судом встановлено, що у період з січня по лютий 2022 року позивачем поставлений товар на загальну суму 400 000,03 грн, проте відповідач за цей товар не розрахувався, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА МІРРА" виникла заборгованість в сумі 400 000,03 грн.

Судом встановлено, що станом на момент звернення до суду з даним позовом Товариством з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА МІРРА" заборгованість в розмірі 400 000,03 грн сплачено так і не було, що стало підставою для нарахування інфляційних збитків та 3% річних.

Також судом встановлено, 04.07.2022 відповідачем сплачена основна сума заборгованості, що підтверджується платіжним дорученням № 431 від 04.07.2022 на загальну суму 400 000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем під час розгляду даного спору в судовому порядку було погашено основну суму боргу.

Також позивач у своєму клопотанні №01/08/мірра-юр від 01.08.2022 повідомив суд про те, що відмовляється від стягнення з відповідача 0,03 грн боргу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 закрито провадження у справі № 910/4881/22 в частині позовних Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА МІРРА" про стягнення заборгованості в розмірі 400 000,03 грн на підставі п. 2,4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, позивач на підставі ст. 625 ЦК України заявив до стягнення 3% річних у сумі 2 853,47 грн та 23 282,70 грн пені, нараховані за період з 04.03.2022 по 15.06.2022.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті наданих позивачем послуг, то вимоги останнього про стягнення з відповідача 3% річних є законними та обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, який перевірено судом, на суму 2 853,47 грн.

Згідно з ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 10.3. договору у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочення платежу.

Судом встановлено, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені є законними та обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, який перевірено судом, на суму 23 282,70 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення 3% річних у сумі 2 853,47 грн та 23 282,70 грн пені.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог, наведених ним обґрунтувань та наданих відповідачем доказів, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про стягнення 3% річних у сумі 2 853,47 грн та 23 282,70 грн пені.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору в частині позовних вимог про стягнення 26 136,17 грн покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АПТЕКА МІРРА" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 30/1, код ЄДРПОУ 36865664) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Балукова, 21, код ЄДРПОУ 20037376) 3% річних в розмірі 2 853 (дві тисячі вісімсот п`ятдесят три) грн 47 коп., пеню у розмірі 23 282 (двадцять три тисячі двісті вісімдесят дві) грн 70 коп. та витрати на сплату судового збору в сумі 392 (сто двадцять сім) грн 05 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 09.08.2022

Суддя І.О. Андреїшина