Рішення

від 08.08.2022 по справі 910/2996/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.08.2022Справа № 910/2996/22Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вулиця Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" (49602, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 108; ідентифікацій код 40081237)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРВТОРТРАНС" (04071, м. Київ, вулиця Електриків, 6, код ЄДРПОУ 43918803)

про стягнення 205 025,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРВТОРТРАНС" про стягнення штрафу за невірно зазначену в залізничній накладній масу вантажу в сумі 205 025,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2022 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 06.04.2022 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року зі станції Коломия Львівської залізниці відправником Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРВТОРТРАНС" відправлено вагон №67159160 згідно накладної № 38475732.

Відповідно до п. 24 залізничної накладної № 38475732 маса вантажу становить 61300кг.

Спосіб визначення маси - на вагонних вагах (150 т) (п. 26 залізничної накладної).

При проходженні вагону через станцію Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці, на підставі ст. 24 Статуту залізницею проведено перевірку маси вантажу, під час якої було виявлено, що маса вантажу у вищезазначеному вагоні не відповідає масі вказаній відправником у накладній.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з законів України "Про транспорт", "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.

Стаття 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із ст. 306 Господарського кодексу України, встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч. 5 ст. 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно з п. 6 Статуту залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (далі - Статут) накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

З наведених норм права вбачається, що між сторонами спору на підставі залізничної накладної виникли правовідносини з перевезення вантажу залізницею.

Спір між сторонами справи виник, внаслідок допущення вантажовідправником, яким є відповідач, порушення, яке полягає у неправильному зазначені у залізничній накладній маси вантажу.

Так, як стверджує позивач, перевіркою встановлено, що фактична маса вантажу у вагоні № 67159160 складає 62300 кг, тобто на 1 000 кг більша, ніж вказана відповідачем у залізничній накладній.

Відповідно до п. 23 Статуту залізниці відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).

Як вбачається зі ст. 37 Статуту залізниць та п. 5 Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082, (далі - Правил приймання вантажів до перевезення) загальна маса вантажу визначається відправником зважуванням або розрахунковим способом.

Відповідно до п. 6.6 Правил оформлення перевізних документів заповнення накладної на маршрут або групу вагонів здійснюється згідно з додатком 3 до цих Правил з урахуванням таких особливостей, зокрема, у графах 24 "Маса вантажу, визначена відправником" та 25 "Маса вантажу, визначена залізницею" зазначається загальна маса вантажу.

Згідно з п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т. ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

Відповідно до статті 24 Статуту залізниць України залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.

Згідно з 2.3 Правил оформлення перевізних документів у графі 55 "Правильність внесених відомостей підтверджую" представник відправника вказує свою посаду, розписується, засвідчуючи правильність відомостей, указаних ним у перевізному документі. Представник відправника повинен мати довіреність на оформлення перевезення.

Відповідно до ст. 122 Статуту залізниці за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

Судом встановлено, що у залізничній накладній маса вантажу визначена відправником, тобто відповідачем, (п. 24 накладної).

З пункту 28 залізничної накладної вбачається, що вантаж завантажувався у вагон №67159160 вантажовідправником - відповідачем.

Частиною першою статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників і одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.

Аналогічну норму містить ст.129 Статуту залізниць України, відповідно до якої обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. За правилами цієї статті комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах. Цією статтею передбачено також, що порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Правила складання актів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 08.07.2002 за №567/6855, в п. 2 яких зазначено, що комерційні акти складаються для засвідчення, зокрема, невідповідності маси наявного вантажу даним, зазначеним у перевізних документах.

Пунктом 5.5 Правила оформлення перевізних документів встановлено, що якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 Статуту залізниць України. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли. Цей факт засвідчується актом загальної форми, якщо за цим фактом не складався комерційний акт.

Таким чином, обставина невідповідності маси вантажу з даними, зазначеними у накладній, належить до предмету доказування у справі і повинна бути підтверджена комерційним актом.

По прибутті вагону на станцію Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці, при переважуванні на вагонних вагах було виявлено, що маса вантажу зазначена у накладній не відповідає фактичній масі вантажу у вагоні, про що було складено комерційний акт № 450003/853/1095 від 16.09.2021.

Як вбачається з комерційного акта підставою його складення стала невідповідність маси вантажу, який перевозився у вагоні № 67159160, даним, зазначеним вантажовідправником у накладній № 38475752.

Так, судом встановлено, що комерційний акт № 450003/853/1095 від 16.09.2021 містить підписи В.о. заступника начальника станції Лобова В.Т., працівника станції, яка особисто здійснювала перевірку агент з розшуку вантажів та багажу Кузьміч Т.І. та прийомоздавальника вантажу та багажу Петренко Н.М.

Суд зауважує, що належним та допустимим доказом матеріальної відповідальності відповідача (вантажовідправника) є саме комерційний акт.

Доводи відповідача про те, що зважування вагону проведене без дотримання п. 10 Правил приймання вантажів до перевезення, оскільки відбувалося шляхом розчепленням вагонів безпідставні, оскільки п. 10 Правил приймання вантажів, визначено, що метали всіх найменувань зважуються із зупинкою і розчепленням вагонів.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про те, що цей акт відповідає вимогам законодавства і є допустимим доказом, який засвідчує матеріальну відповідальність Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРВТОРТРАНС".

Статтею 24 Статуту залізниць України відзначається, що вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній, В свою чергу, статтею 122 Статуту встановлено, що за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порти стягується штраф у розмірі згідно Із статтею 118 Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

Статтею 118 Статуту залізниць України передбачено стягнення штрафу у розмірі п`ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.

З урахуванням викладеного, відповідач, як відправник вантажу, несе відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній, тому вимоги позивача є обґрунтованими і відповідають матеріалам справи та вимогам Статуту.

Провізна плата згідно спірної накладної склала 41 005,00 грн.

Отже, враховуючи приписи статей 122, 118 Статуту залізниць України, позивачем нараховано штраф у розмірі п`ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення, що становить 205 025,00 грн (41 005,00 х 5).

Підсумовуючи сукупність встановлених вище фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що позовна вимога про застосування до відповідача відповідальності на підставі статей 122, 118 Статуту залізниць України є правомірною, обґрунтованою та документально підтвердженою, і, водночас, відповідачем належними доказами, як того вимагають приписи статей 74 ГПК України, не спростованою.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijа V. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303-А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99. п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРВТОРТРАНС" (04071, м. Київ, вулиця Електриків, 6, код ЄДРПОУ 43918803) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вулиця Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" (49602, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 108; ідентифікацій код 40081237) штраф за невірно зазначену в залізничній накладній масу вантажу в розмірі 205 025 (двісті п`ять тисяч двадцять п`ять) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 3 075 (п`ять тисяч чотирнадцять) грн 38 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено 09.08.2022

Суддя І.О. Андреїшина