Рішення

від 08.08.2022 по справі 910/19172/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.08.2022Справа № 910/19172/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Комарової О.С., за участю секретаря судового засідання П`янковської Т.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФС ТРЕЙД»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО ТРЕЙД ЛОДЖИСТІКС»

про стягнення 1 239 800, 00 грн,

за участі представників:

від позивача - Іванченко А.П.,

від відповідача - не з`явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВФС ТРЕЙД» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО ТРЕЙД ЛОДЖИСТІКС» про стягнення 1 262 800, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого й утворилась спірна заборгованість про стягнення якої, просить позивач.

Одночасно з позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на банківські рахунки, які належать відповідачеві у межах суми заявлених грошових вимог, за винятком рахунків для виплат необхідних для сплати заробітної плати та обов`язкових внесків, зборів та платежів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2021 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 позовну заяву було залишено без руху через недодержання заявником вимог ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

02.12.2021 до суду надійшла заява позивача в порядку усунення недоліків, зі змісту якої вбачається, що виявлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 недоліки усунуто.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 21.12.2021.

20.12.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи, що позивач помилково розтлумачив положення Цивільного кодексу України в частині визначення строку виконання зобов`язання. Відповідач, із посиланням на частину 2 статті 530 ЦК України доводить, що передумовою для виконання ним обов`язку з оплати є отримання від позивача вимоги. Надіслана же позивачем вимога містила недоліки, чим порушувала процедуру досудового врегулювання спору.

У підготовчому засіданні 21.12.2021 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 25.01.2022.

30.12.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він наполягає на задоволенні позовних вимог, вказуючи на те, що строк виконання відповідного грошового зобов`язання повинен визначатись за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України, а саме після отримання товару відповідачем.

18.01.2022 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач підтримав раніше викладені доводи.

20.01.2022 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 25.01.2022 суд відклав підготовче засідання до 22.02.2022.

18.02.2022 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, у якій ціна позову визначена у розмірі 1 239 800, 00 грн.

У підготовчому засіданні 22.02.2022 суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 22.03.2022.

Судове засідання, призначене на 22.03.2022 не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 судове засідання у справі призначено на 09.08.2022.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, 09.08.2022 до суду не прибув.

У судовому засіданні 09.08.2022 суд заслухав пояснення присутнього представника позивача у вступному слові, дослідив наявні в матеріалах справи докази, заслухав промову представника позивача у судових дебатах та, після виходу з нарадчої кімнати, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВФС ТРЕЙД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРО ТРЕЙД ЛОДЖИСТІКС» у період з серпня 2020 по січень 2021 існували договірні зобов`язання, в межах яких позивач відплатно поставляв відповідачеві товар (фільтри та картриджі).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що він відвантажив на користь відповідача товар на загальну суму 1 450 838, 86 грн, який відповідач отримав, проте власні зобов`язання щодо оплати за поставлений товар виконав частково, внаслідок чого за ним обліковується заборгованість у розмірі 1 262 800, 00 грн.

11.10.2021 позивач направив відповідачеві претензію про сплату заборгованості у розмірі 1 287 800, 00 грн.

Листом від 21.10.2021 відповідач залишив претензію позивача без розгляду через відсутність повноважень у особи, яка підписала вищенаведену претензію.

Несплата заборгованості в добровільному порядку, зумовила звернення позивача до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до норм статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу (поставки).

Відтак, між сторонами мало місце укладення договору поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 4 ст. 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (ч. 6 ст. 265 ГК України).

Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов`язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

За встановленими обставинами, у період з 11.08.2020 по 29.01.2021 позивач поставляв відповідачеві товар, що оформлювалось наступними видатковими накладними:

№ 353 від 11 серпня 2020 року на суму 56 751, 84 грн;

№ 361 від 18 серпня 2020 року на суму 13 646, 36 грн;

№ 367 від 20 серпня 2020 року на суму 16 285, 40 грн;

№ 371 від 25 серпня 2020 року на суму 29 873, 02 грн;

№ 372 від 26 серпня 2020 року на суму 4 074, 96 грн;

№ 389 від 03 вересня 2020 року на суму 9 748, 08 грн;

№ 396 від 07 вересня 2020 року на суму 86 622, 12 грн;

№ 421 від 23 вересня 2020 року на суму 13 159, 20 грн;

№ 437 від 29 вересня 2020 року на суму 69 498, 18 грн;

№ 450 від 06 жовтня 2020 року на суму 8 283, 59 грн;

№ 452 від 08 жовтня 2020 року на суму 55 728, 79 грн;

№ 458 від 12 жовтня 2020 року на суму 42 499, 20 грн;

№ 464 від 13 жовтня 2020 року на суму 13 858, 56 грн;

№ 465 від 15 жовтня 2020 року на суму 1 589, 04 грн;

№ 468 від 16 жовтня 2020 року на суму 9 510, 48 грн;

№ 475 від 20 жовтня 2020 року на суму 10 880, 33 грн;

№ 477 від 22 жовтня 2020 року на суму 1 391, 76 грн;

№ 488 від 28 жовтня 2020 року на суму 17 797, 32 грн;

№ 490 від 29 жовтня 2020 року на суму 116 529, 72 грн;

№ 492 від 29 жовтня 2020 року на суму 15 940, 20 грн;

№ 498 від 30 жовтня 2020 року на суму 146 207, 21 грн;

№ 503 від 04 листопада 2020 року на суму 7 629, 68 грн;

№ 512 від 10 листопада 2020 року на суму 12 189, 71 грн;

№ 522 від 16 листопада 2020 року на суму 73 554, 60 грн;

№ 524 від 17 листопада 2020 року на суму 15 193, 63 грн;

№ 531 від 24 листопада 2020 року на суму 15 847, 25 грн;

№ 539 від 30 листопада 2020 року на суму 2 267, 20 грн;

№ 544 від 02 грудня 2020 року на суму 4 737, 48 грн;

№ 547 від 03 грудня 2020 року на суму 16 379, 40 грн;

№ 559 від 09 грудня 2020 року на суму 9 452, 59 грн;

№ 570 від 15 грудня 2020 року на суму 10 993, 15 грн;

№ 603 від 21 грудня 2020 року на суму 117 223, 48 грн;

№ 583 від 22 грудня 2020 року на суму 57 709, 99 грн;

№ 604 від 28 грудня 2020 року на суму 109 737, 96 грн;

№ 6 від 11 січня 2021 року на суму 6 514, 80 грн;

№ 8 від 12 січня 2021 року на суму 1 411, 63 грн;

№ 19 від 19 січня 2021 року на суму 37 753, 24 грн;

№ 22 від 22 січня 2021 року на суму 41 288, 18 грн;

№ 29 від 27 січня 2021 року на суму 27 023, 32 грн;

№ 35 від 29 січня 2021 року на суму 14 210, 52 грн.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані позивачем видаткові накладні містять найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Враховуючи відсутність претензій щодо асортименту, комплектності, кількості і якості поставленого товару, суд вважає, що позивач виконав свої зобов`язання з поставки товару.

Суд знаходить слушними доводи позивача, що строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Так, оскільки сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб і з урахуванням ст. 692 ЦК України відповідач як покупець був зобов`язаний оплатити вартість товару після отримання його від позивача, а відтак строк оплати товару є таким, що настав на наступний день від відповідної поставки.

Аналогічний висновок міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2020 року в справі № 922/1467/19.

Таким чином, твердження відповідача про те, що обов`язок оплати поставленого товару у нього виникає з моменту пред`явлення вимоги кредитора згідно приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України є незмістовними.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем частково погашалась існуюча заборгованість, що підтверджується банківськими виписками по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФС ТРЕЙД».

Із призначень платежів вбачається, що відповідачем одним платіжним дорученням оплачувався товар за різними поставками, а відтак спрямованість платежів не дозволяє однозначно встановити, які саме грошові зобов`язання відповідача погашались та в якому розмірі.

Статтею 534 ЦК України врегульовано черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням.

Алгоритм розподілу коштів урегульований у цій статті визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання. В даному випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов`язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);

- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону;

- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо.

Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2019 року в справі № 910/12934/18 зауважив, що можливість застосування ст. 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «Призначення платежу» платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст. 534 ЦК України застосовуватися не може.

Відповідний порядок встановлено в п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22, та п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту «Призначення платежу» чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.

Враховуючи те, що відповідачем одним платежем були частково оплачені кілька рахунків без визначення розміру коштів, які спрямовуються на погашення грошових зобов`язань за конкретною поставкою, позивач міг визначати розмір та зараховувати їх в погашення грошових зобов`язань на власний розсуд, у зв`язку з чим для встановлення розміру заборгованості слід керуватись відомостями бухгалтерської звітності, які визначають облік доходів і витрат на підприємстві позивача.

Так, дослідивши оборотно-сальдову відомість по рахунку 361, суд встановив, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, з урахуванням оплати здійсненої після формування такої відомості (3 000, 00 грн сплачено 28.12.2021, 2 000, 00 грн сплачено 18.01.2022, 2 000, 00 грн сплачено 28.01.2022, 1 000, 00 грн сплачено 14.02.2022) становить 1 239 800, 00 грн.

Отже, судом встановлено, що відповідач в порушення норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим за ним обліковується заборгованість в розмірі 1 239 800, 00 грн, що належними та допустимими доказами спростовано не було.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищенаведене та встановлення факту невиконання відповідачем обов`язку з оплати поставленого товару, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 239 800, 00 грн є цілком обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі.

З огляду на результат вирішення спору, судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача в розмірі 18 597, 00 грн

Враховуючи, що судом прийнято до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог, надмірно сплачена сума судового збору в розмірі 345, 00 грн може бути повернута позивачеві в порядку ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО ТРЕЙД ЛОДЖИСТІКС» (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, буд. 14-16; ідентифікаційний код 41626010) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФС ТРЕЙД» (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, буд. 14-16; ідентифікаційний код 41489014) 1 239 800, 00 грн (один мільйон двісті тридцять дев`ять тисяч вісімсот гривень 00 коп) заборгованості та 18 597, 00 грн (вісімнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто сім гривень 00 коп) судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Рішення в повному обсязі складено 09.08.2022.

Суддя О.С. Комарова