Ухвала

від 07.08.2022 по справі 911/1221/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"08" серпня 2022 р. Справа № 911/1221/22

Суддя Господарського суду Київської області Шевчук Н.Г. розглянувши матеріали заяви

Фізичної особи-підприємця Матвієнка Миколи Митрофановича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

до Білоцерківської районної державної адміністрації (09117, Київська обл., місто Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 2, код 19425498)

про видачу судового наказу за вимогою про стягнення заборгованості у розмірі 40 480,38 грн, що виникла внаслідок порушення умов Договору поставки № 7 від 06.04.2021

встановив:

Фізична особа-підприємець Матвієнко Микола Митрофанович (далі Заявник, Постачальник) звернувся до господарського суду із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Білоцерківської районної державної адміністрації (далі Боржник) заборгованості у розмірі 40 480,38 грн за Договором поставки № 7 від 06.04.2021.

Підстави та порядок видачі судового наказу врегульовано положеннями Розділу ІІ Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною першою статті 147 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

Положеннями статті 148 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, та в разі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тобто, наказне провадження - це самостійний, особливий, спрощений вид судового провадження під час розгляду господарських справ про стягнення грошової заборгованості за договором, спрямований на швидкий та ефективний захист прав заявника, в якому суд в установлених законом випадках за заявою особи без судового засідання і виклику сторін на підставі достатніх, допустимих і належних доказів видає судовий наказ, який одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом.

Разом з тим, відповідно до пунктів 4 та 5 частини другої статті 150 Господарського процесуального кодексу України у заяві повинно бути зазначено вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються, а також перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги; відповідно до пункту 4 частини третьої статті 150 Господарського процесуального кодексу України до заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

З викладеного вбачається, що судовий наказ може бути видано за наявності відповідного договору, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне виконання сторонами умов договору, а також заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи (видаткові накладні, акти, листування, рух коштів, виписки банку), що вказують на правильність і безспірність заявлених вимог.

Тобто, для задоволення заяви про видачу судового наказу, суд повинен перевірити виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, на підставі викладених у ній обставин та доданих до заяви доказів.

Відтак, безспірні вимоги мають бути підтверджені відповідними доказами.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами першою другою статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов`язковість подання доказів наявності фактичних обставин.

Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому достовірними доказами є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частинами першою та другою статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Із поданої заявником до суду заяви про видачу судового наказу вбачається, що вимоги Фізичної особи-підприємця Матвієнко Миколи Митрофановича ґрунтуються на укладеному між ним та Білоцерківським районним територіальним центром надання соціальних послуг (код ЄДРПОУ 23578983) договорі поставки № 7 від 06.04.2021. Відповідно до умов зазначеного договору, ФОП Матвієнко Микола Митрофанович, як постачальник, зобов`язався приймати замовлення і поставляти (передавати у власність) Білоцерківському районному територіальному центру надання соціальних послуг, як замовнику, продукти харчування (товар) відповідно до ДК021:2015 15800000-6 Продукти харчування різні, а замовник в свою чергу - прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених Договором (пункти 1.1, 1.2 Договору).

Ціна, кількість товару визначається на протязі кожної закупки згідно накладної на придбання товару (пункт 1.3 Договору).

Відповідно до пункту 6.2 Договору, загальна вартість товару за договором становить: 40 480,38 грн.

Згідно із пунктом 7.1 Договору на підставі рахунка на оплату та накладної про одержання товару, замовник проводить оплату протягом 20 банківських днів з дня одержання товару.

Як зазначає заявник, факт постачання та отримання Білоцерківським районним територіальним центром надання соціальних послуг продуктів харчування підтверджується такими накладними: № 4 від 30.04.2021, № 6 від 30.06.2021 та № 7 від 30.07.2021. Проте, Білоцерківським районним територіальним центром надання соціальних послуг зобов`язання з оплати продуктів харчування виконано не було, у зв`язку з чим права та інтереси заявника були порушені.

Разом з тим, визначаючи боржника у даних правовідносинах ФОП Матвієнко Микола Митрофанович вказує Білоцерківську районну державну адміністрацію та зазначає, що йому стало відомо, що 22.11.2021 Білоцерківська районна державна адміністрація видала розпорядження № 246 "Про ліквідацію Білоцерківського районного територіального центру надання соціальних послуг", як юридичної особи, в якому (розпорядженні) відсутні будь-які посилання на задоволення вимог кредиторів шляхом виділення коштів, розстрочки платежів, тощо. Враховуючи, що відповідно до розпорядження від 21.10.2016 № 737 Білоцерківської районної державної адміністрації про затвердження Положення про Білоцерківський районний територіальний центр надання соціальних послуг, Центр є бюджетною організацією, рішення щодо утворення, ліквідації або реорганізації якої приймає Білоцерківська районна державна адміністрація, заявник стверджує, що остання своєю бездіяльністю довела Центр до неплатоспроможності у зв`язку з чим зобов`язана нести відповідальність за його борги, в тому числі і перед заявником (постачальником за договором № 7 від 06.04.2021).

Заявник зазначає, що він звертався до ліквідаційної комісії Білоцерківського районного територіального центру надання соціальних послуг з вимогою № 04 від 10.01.2022 про сплату заборгованості у сумі 40 480,38 грн, на яку було отримано відповідь № 01-12/04 від 18.01.2022 про визнання даної заборгованості. Та за твердженнями заявника, кошти сплачені не були, оскільки Центр не мав власних коштів, а повністю фінансувався з бюджету. У зв`язку з чим, заявник звернувся з претензією до Білоцерківської РДА, відповіді на яку отримано не було.

Слід зазначити, що за загальним правилом, при розгляді вимог в порядку наказного провадження, суд не розглядає обґрунтованість вимог заявлених стягувачем по суті (пункт 7 частини першої статті 155 Господарського процесуального кодексу України). Водночас, підставою для відмови у видачі наказу є, зокрема, встановлення судом обставин, що з поданої заяви про видачу судового наказу не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги. Такі підстави для відмови у видачі судового наказу свідчать про наявність у суду обов`язку здійснити певний аналіз обґрунтованості вимог заявника на предмет наявності порушення його права, в т. ч. щодо наявності прострочення виконання зобов`язання боржником. Однак, такі повноваження суду в межах наказного провадження є обмеженими, враховуючи функціональне призначення інституту наказного провадження та принцип пропорційності господарського судочинства (стаття 15 Господарського процесуального кодексу України).

Так, у випадку встановлення судом обставин, які свідчать про необґрунтованість вимог заявника, в т. ч. у певній частині, мають місце обставини, які свідчать про відсутність безспірності вимог (що є обов`язковим критерієм при здійсненні наказного провадження), а отже суд повинен відмовити у видачі наказу з таких підстав.

Таким чином, для задоволення заяви про видачу судового наказу, суд повинен перевірити виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, на підставі викладених у ній обставин та доданих до заяви доказів, які підтверджують відсутність спору (безспірність вимог).

Судом встановлено, що Договір № 7 від 06.04.2021 укладено між Фізичною особою-підприємцем Матвієнко Миколою Митрофановичем та Білоцерківським районним територіальним центром надання соціальних послуг.

Тобто, визначена заявником в якості боржника Білоцерківська районна державна адміністрація не є стороною правочину за яким заявлено заборгованість.

Судом також встановлено, що Білоцерківський районний територіальний центр надання соціальних послуг згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань перебуває в стані припинення (дата запису 24.11.2021).

Частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Разом з тим, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (частина п`ята статті 104 Цивільного кодексу України), тоді як запису про припинення Білоцерківського районного територіального центру надання соціальних послуг станом на дату подання заяви про видачу судового наказу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не міститься.

Суд зазначає, що визначення Білоцерківської районної державної адміністрації в якості боржника за Договором № 7 від 06.04.2021 не підтверджено жодними доказами, як і не підтверджено, що райдержадміністрація є правонаступником Центру, у зв`язку з його ліквідацією.

Таким чином, наявними в матеріалах заяви доказами, вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються не доводять того, що порушення права грошової вимоги заявника виникли в результаті неправомірних дій Білоцерківської районної державної адміністрації, а відтак, у суду відсутні підстави вважати заявлену вимогу безспірною.

Згідно з частини другої статті 154 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.

Згідно із частиною першою статті 152 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу; 4) наявні обставини, зазначені у частині першій статті 175 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 цієї частини; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності.

З урахуванням наведеного, суд відмовляє у видачі судового наказу за заявою Фізичної особи-підприємця Матвієнко Миколи Митрофановича до Білоцерківської районної державної адміністрації про стягнення заборгованості за Договором № 7 від 06.04.2021 в розмірі 40 480,38 грн на підставі пункту 3 частини першої статті 152 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Також суд звертає увагу на те, що за приписами частини другої статті 151 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу, внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

Керуючись статтями 150, 152, 153, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Відмовити Фізичній особі-підприємцю Матвієнко Миколі Митрофановичи у видачі судового наказу за вимогою про стягнення із Білоцерківської районної державної адміністрації заборгованості у розмірі 40 480,38 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Ухвалу підписано: 08.08.2022