Рішення

від 27.07.2022 по справі 920/10/21(920/868/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.07.2022 м. СумиСправа № 920/10/21(920/868/21

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп`яненко О.Ю., за участі секретаря судового засідання П`янтківського А.П., розглянувши матеріали справи № 920/10/21 (920/868/21)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська стоматологічна поліклініка" (40004, м.Суми, провулок Промислова, 2, код ЄДРПОУ 02005237) в особі ліквідатора арбітражного керуючого Жмакіної Надії Вікторівни (40014, м.Суми, вул. Перекопська, 9),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничо впроваджувальний центр "Гандікап" (69005, м.Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 95А, код ЄДРПОУ 35553411),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: 1. Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (01001, м.Київ, вул. Госпітальна, буд. 12-Г, код ЄДРПОУ 26533254),

2. Головне управління ДПС у Сумській області (40009, м. Суми, вул. Іллінська, 13, код ЄДРПОУ 43995469),

3. Концерн "Міські теплові мережі" (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, код ЄДРПОУ 32121458),

про визнання договору недійсним та витребування майна до ліквідаційної маси

за участю представників сторін:

від позивача - Жмакіна Н.В.

від відповідача - Грона Д.С. (в режимі відеоконференції)

від третьої особи 2 - Іванченко Т.С.

від третіх осіб 1,3 - не прибули

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 11.08.2021 провадження у справі № 920/868/21 відкрито за правилами загального позовного провадження, розгляд справи вирішено здійснювати у відокремленому провадженні в межах справи № 920/10/21 про банкрутство ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка".

Відповідно до ухвали суду від 05.10.2021 заяву ліквідатора ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка" арбітражного керуючого Жмакіної Надії Вікторівни (вх.№3606 від 04.10.2021) про забезпечення позову у справі №920/10/21 (920/868/21) задоволено; заборонено відчужувати та будь-яким іншим чином розпоряджатися, в тому числі, але не виключно, продавати, міняти, дарувати, розділяти (виділяти), передавати в іпотеку, позичку, до статутного капіталу юридичних осіб щодо майна, а саме: нежитлового приміщення, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, б. 95 А, загальною площею 1042,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1613526123101); заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в т. ч. Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно, а також внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записів про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, змін до таких записів щодо майна, а саме: нежитлового приміщення, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, б. 95 А, загальною площею 1042,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1613526123101).

Провадження у справі зупинялося у зв`язку з поданням відповідачем апеляційної та касаційної скарг.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 апеляційні скарги ТОВ "Науково-виробничо впроваджувальний центр "ГАНДІКАП" та АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізьке обласне управління акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на ухвалу Господарського суду Сумської області від 05.10.2021 у справі №920/10/21 (920/868/21) залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду Сумської області від 05.10.2021 у справі №920/10/21 (920/868/21) залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23.03.2022 у справі № 920/10/21 (920/868/21) касаційні скарги ТОВ "Науково-виробничо впроваджувальний центр "ГАНДІКАП" та АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізьке обласне управління акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишено без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 та ухвалу Господарського суду Сумської області від 05.10.2021 у справі №920/10/21 (920/868/21) залишено без змін.

Згідно ухвали суду від 13.06.2022 провадження у справі №920/10/21 (920/868/21) було поновлено; призначено підготовче засідання на 04.07.2022.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 04.07.2022 у справі №920/10/21 (920/868/21) закрито підготовче провадження; призначено розгляд справи по суті на 21.07.2022.

В судовому засіданні судом оголошено перерву у розгляді справи по суті на 28.07.2022, 12:45.

Суть спору: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Міська стоматологічна поліклініка" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Жмакіної Надії Вікторівни звернувся до суду з позовною заявою та просить визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. А-5, що знаходиться за адресою: м.Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 95А, загальною площею 1042,2 кв.м. від 02.08.2018 року, укладений між ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка" та ТОВ "Науково-виробничо впроваджувальний центр "ГАНДІКАП" реєстровий №2408, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В.; витребувати від ТОВ "Науково-виробничо впроваджувальний центр "ГАНДІКАП" на користь ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка" нерухоме майно: нежитлове приміщення літ. А-5, що знаходиться за адресою: м.Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 95А, загальною площею 1042,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1613526123101).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в ході ліквідаційної процедури у справі про банкрутство ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка" встановлено, що у власності боржника перебувало нежиле приміщення літ. А-5, що знаходиться за адресою: м.Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 95А, загальною площею 1042,2 кв.м., яке відповідно до договору купівлі-продажу від 02.08.2018 року було продане ТОВ "Науково-виробничо впроваджувальний центр "ГАНДІКАП". Також вказує на те, що відчуження єдиного об`єкту нерухомого майна за договором купівлі-продажу у кризовий для підприємства період, за заниженою вартістю зацікавленій особі, після настання строків сплати податкових зобов`язань призвело до неможливості задоволення вимог кредиторів.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву від 25.08.2021, відповідно до якого просить застосувати строк позовної давності, визначений ст.20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», для цього позову ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Жмакіної Надії Вікторівни; в задоволенні позову відмовити повністю.

Від АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізьке обласне управління акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" надійшли до суду пояснення на позовну заяву № 107.20/1-2269 від 06.09.2021 (вх.№3333 від 08.09.2021), в яких заперечує проти позову і вважає, що спірний договір відповідає вимогам закону. А також просить застосувати строк позовної давності, визначений ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21.09.2021 до суду надійшла відповідь на відзив ліквідатора ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка" арбітражного керуючого Жмакіної Н.В. № 02-01/453 від 20.09.2021 (вх.№8176/21), в якій додаткового обґрунтовує свою позицію, вказує про відсутність підстав для застосування строків позовної давності і просить врахувати наведені обставини та докази під час розгляду справи.

Від Головного управління ДПС у Сумській області надійшли до суду пояснення №2092/5/18-28-20-03-14, в яких просить задовольнити заяву ліквідатора про визнання договору недійсним та витребування майна до ліквідаційної маси в повному обсязі.

22.10.2021 від представника відповідача надійшли до суду заперечення на відповідь на відзив від 21.10.2021 та заперечення на заяву ліквідатора про долучення до матеріалів справи копії звіту від 21.10.2021.

Ліквідатором ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка" арбітражним керуючим Жмакіною Н.В. подано заяву від 25.10.2021, в якій просить долучити до матеріалів справи копію листа засновників ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка" від 05.10.2021 з поясненнями щодо прийняття рішення про відчуження спірного об`єкту нерухомого майна.

Від представника відповідача надійшла промова в судових дебатах від 27.07.2022.

В судовому засіданні арбітражний керуючий Жмакіна Н.В. підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи - Головного управління ДПС у Сумській області підтримала позовну заяву ліквідатора.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

02.08.2018 між ТОВ "МІСЬКА СТОМАТОЛОГІЧНА ПОЛІКЛІНІКА" та ТОВ "НАУКОВО-ВИРОБНИЧО ВПРОВАДЖУВАЛЬНИЙ ЦЕНТР "ГАНДІКАП" (код ЄДРПОУ 35553411) укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, б. 95 А, загальною площею 1042,2 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В., реєстровий № 2408.

Відповідно до п. 3 оспорюваного Договору купівлі-продажу від 02.08.2018 року за погодженням сторін продаж нежитлового приміщення, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, б. 95 А, загальною площею 1042,2 кв.м. вчиняється за 60 000,00 грн. без ПДВ.

В подальшому, 12.04.2019 року між ТОВ "НАУКОВО-ВИРОБНИЧО ВПРОВАДЖУВАЛЬНИЙ ЦЕНТР "ГАНДІКАП" (код ЄДРПОУ 35553411) та АТ "Ощадбанк" в особі Запорізького обласного управління Акціонерного Товариства "Державний ощадний банк України" укладений іпотечний договір №1, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М. за реєстраційним № 677. Предметом вказаного Іпотечного договору є нежитлове приміщення, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, б. 95 А, загальною площею 1042,2 кв.м.

У п. 1.5 Іпотечного договору від 12.04.2019 року зазначено, що вартість нерухомого майна, що є предметом іпотеки, визначена шляхом проведення оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності і згідно Звіту про оцінку майна від 14.12.2018 року, складеного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "Земля Плюс 2006" (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №744/18 від 18.09.2018 року, виданий Фондом державного майна України) становить 5 700 523,73 грн.

Постановою господарського суду Сумської області від 20.04.2021 у справі №920/10/21 боржника ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Жмакіну Н.В.

21.10.2019 введений в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень якого визначено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до визначень, наведених у ст. 1 Кодексу, ліквідатор - арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення ліквідаційної процедури.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 61 КУзПБ ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута; аналізує фінансовий стан банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; формує ліквідаційну масу; заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов`язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, тощо.

Особливістю реалізації повноважень арбітражного керуючого у ліквідаційній процедурі є обов`язок ліквідатора здійснити повноту дій, спрямовану на виявлення та повернення активів боржника (ч. 1 ст. 65 КУзПБ).

Обгрунтовуючи правові підстави звернення до суду із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна позивач (ліквідатор у справі про банкрутство) посилається на приписи ст. 42 КУзПБ, відповідно до ч. ч. 1, 2 якої правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач та третя особа - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" вказали, що позивачем не врахована правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

Так, у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 викладена правова позиція, відповідно до якої норми статті 42 КУзПБ з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений статтею 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022 (п. 111).

Тому приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство (п. 115).

У даній справі спірний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення був укладений сторонами 02.08.2018, тобто у період дії Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) від 22.12.2011 № 4212-VI в редакції від 19.01.2013, що діяла до 21.10.2019, умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника в якому було врегульовано статтею 20 цього Закону.

За змістом частини першої статті 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

У разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії. Кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов`язання боржником у натурі після закриття провадження у справі про банкрутство. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або конкурсного кредитора про визнання недійсним правочину (договору) або спростування майнових дій боржника господарський суд виносить ухвалу (частини друга - четверта статті 20 Закону про банкрутство).

Провадження у справі про банкрутство ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка" відкрито за заявою кредитора Головного управління ДПС у Сумській області 25.01.2021 року.

Отже, приписи ст. 20 Закону про банкрутство можуть бути застосовані до правочинів (договорів) або майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, тобто після 25.01.2020.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та третя особа - АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізького обласного управління АТ "Державний ощадний банк України" просять застосувати строк позовної давності, визначений ст. 20 Закону про банкрутство, до позовних вимог у справі.

Суд зауважує, що відповідний строк не є за своєю природою позовною давністю, оскільки виходячи зі змісту статті 256 ЦК України перебіг позовної давності за своєю суттю є строком захисту права, спрямованим у майбутнє, наслідки спливу якого є тягарем, який покладається на особу як результат недбалості у захисті свого права. Тож позовна давність підлягає паралельному застосуванню із строком, зазначеним у статті 20 Закону про банкрутство, статті 42 КУзПБ, адже строк, встановлений у наведених статтях, обраховується у зворотному напрямку від дати відкриття провадження у справі про банкрутство та жодних меж для заявлення відповідної вимоги після відкриття такого провадження Закон про банкрутство та КУзПБ не визначають.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб. Отже, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Тож розгляд та захист порушених прав у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження.

Зокрема, укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.

У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника. Аналогічний висновок був викладений Верховним Судом у постановах від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 тощо.

Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо.

Позивач, звертаючись до суду із позовом у даній справі, оцінює спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна на відповідність умовам щодо фіктивності правочину, визначеним ст. 234 ЦК України.

Проте, на переконання суду, договір купівлі-продажу нерухомого майна від 02.08.2018 не відповідає визначенню фіктивного правочину (ст. 234 ЦК України). Так, фіктивний правочин виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.

У даній справі документально підтверджено, що за придбане за договором купівлі-продажу нерухоме майно покупець ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП" перерахувало продавцю 60 000,00 грн. платіжним дорученням № 211 від 02.08.2018, в подальшому на підставі Іпотечного договору № 1 від 12.04.2019 вказане нерухоме майно передано ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП" в іпотеку ПАТ "Державний ощадний банк України".

Отже, судом встановлено, що передача нерухомого майна за договором від 02.08.2018 de facto відбулася, тому такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права (п. 151 постанови Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

Тобто, правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (постанова Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Позивач у позовній заяві також зазначає, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 02.08.2018 має ознаки фраудаторного правочину та просить його визнати недійсним з цих підстав.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (постанова Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

В якості обставин, що свідчать про зловживання відповідачем правом (фраудаторність правочину), суд примає наступні:

1) Боржник знав про наявність значної для підприємства заборгованості перед органом податкової служби та вчинив правочин з метою ухилення від стягнення заборгованості за рахунок єдиного нерухомого майна підприємства - нежитлового приміщення.

Так, Головним управлінням ДФС у Запорізькій області було проведено перевірку ТОВ «МІСЬКА СТОМАТОЛОГІЧНА ПОЛІКЛІНІКА» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено Акт від 26.07.2018 року № 49/08-01-13-06/02005237, виявлено порушення податкового законодавства та донараховано податкові зобов`язання. Перевірку проведено з відома та у присутності генерального директора ТОВ ОСОБА_1, проте від підписання Акту посадові особи Товариства відмовилися, про що складений відповідний Акт.

За результатами проведеної перевірки ТОВ «МІСЬКА СТОМАТОЛОГІЧНА ПОЛІКЛІНІКА» вручено податкові повідомлення-рішення: №0028571306 від 14.09.2018 року; № 0028561306 від 14.09.2018 року; №0028581306 від 14.09.2018 року; та вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску: №0028611306 від 14.09.2018 року та №0028621306 від 14.09.2018 року.

В подальшому Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.06.2019 року по справі № 280/1290/19 позовні вимоги Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166; код ЄДРПОУ 39396146) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міська стоматологічна поліклініка» (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 95-А; код ЄДРПОУ 02005237) про стягнення коштів з податкового боргу, донарахованого на підставі повідомлень-рішень від 14.09.2018 року, задоволено у повному обсязі; стягнуто кошти з рахунків платника податків у всіх банках, що належать такому платнику податків Товариства з обмеженою відповідальністю «Міська стоматологічна поліклініка», а також за рахунок готівки, що належить такому платнику податків на користь УК у Вознесенівському районі м.Запоріжжя (код одержувача 38025409 в УК у Вознесенівському районі м.Запоріжжя, МФО 899998) податкового боргу: з військового збору в сумі 64 133,84 грн.; з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платнику податку у вигляді з/п, у сумі 832 340,61 грн.; з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 46 391,94 грн.; з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 115,96 грн.

Загальна сума заборгованості ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка» стягнута за рішенням суду складає 942 982,35 грн.

Тобто, боржник, знаючи ще 26.07.2018 про виникнення значного податкового боргу здійснив 02.08.2018 продаж всього належного боржнику нерухомого майна покупцю ТОВ «НАУКОВО- ВИРОБНИЧО ВПРОВАДЖУВАЛЬНИЙ ЦЕНТР «ГАНДІКАП», що є зацікавленою особою. У результаті таких дій боржник не зміг обслуговувати свої борги та став неплатоспроможним.

2) Сумнівно низька ціна, за яку був здійснений продаж нерухомого майна у серпні 2018.

02.08.2018 року між ТОВ «МІСЬКА СТОМАТОЛОГІЧНА ПОЛІКЛІНІКА» та ТОВ « НАУКОВО-ВИРОБНИЧО ВПРОВАДЖУВАЛЬНИЙ ЦЕНТР «ГАНДІКАП» (код ЄДРПОУ: 35553411) укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, літ. А- 5. що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, б. 95 А, загальною площею 1042,2 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В., реєстровий № 2408.

Відповідно до п.3 вказаного Договору купівлі-продажу за погодженням сторін продаж предмету договору вчиняється за 60 000,00 грн. без ПДВ, тобто вартість одного квадратного метру нежитлового приміщення у центральній частині обласного центру (відповідно до інформації з відкритого доступу) становить 57,57 грн.

Звітом про незалежну оцінку майна № 1/09-с від 22.09.2021 (оцінювач ФОП Риженкова В.О.), наданим позивачем, вартість спірного майна станом на 02.08.2018 визначена 2 940 710 грн.

У п. 1.5 Іпотечного договору від 12.04.2019 року зазначено, що вартість нерухомого майна, що є предметом іпотеки, визначена шляхом проведення оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності і згідно Звіту про оцінку майна від 14.12.2018 року, складеним суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Земля Плюс 2006» (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №744/18 від 18.09.2018 року, виданий Фондом державного майна України), становить 5 700 523,73 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що на момент придбання приміщення за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, б. 95 А перебувало у незадовільному технічному стані, що підтверджує наданими фото та Актом обстеження б/н від 30.08.2018, складеним техніком з інвентаризації майна Остапенко С.В. В подальшому, ТОВ "НВВЦ "ГАНДІКАП" провело відновлювальний ремонт приміщення, вклавши в нього власні та залучені (кредитні кошти ПАТ "Державний ощадний банк України") кошти, у зв`язку з чим станом на грудень 2018 оціночна вартість об`єкту нерухомого майна зросла.

Також, відповідачем замовлена Рецензія від 09.12.2021 на Звіт про оцінку нежитлових приміщень № 1/09-с від 22.09.2021 (оцінювач ФОП Риженкова В.О.), відповідно до якої вказаний Звіт не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний.

Суд критично оцінює вказані пояснення, оскільки надані в якості доказів копії фото не підтверджують видимого абсолютного незадовільного стану всіх приміщень; договір кредитної лінії з ПАТ "Державний ощадний банк України", кошти якого за поясненнями представника відповідача були використані для ремонту придбаних приміщень, був укладений лише 12.04.2019 (договір № 775). Щодо інших кредитних договорів, які б були укладені у період з серпня по грудень 2018, представник відповідача у своїх поясненнях не зазначав.

Щодо заперечень відповідача проти наданого позивачем Звіту про оцінку нежитлових приміщень та висновків Еспертної ради Українського товариства оцінювачів, суд робить висновок, що оцінка нежитлових приміщень станом на серпень 2018 оцінювачем здійснювалася у вересні 2021, за відсутності будь-якої технічної та бухгалтерської документації (не були надані керівництвом ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка" ліквідатору), без особистого огляду оцінювачем нежитлових приміщень у стані на момент продажу, а тому Звіт не у повній мірі відображає ринкову вартість нежитлових приміщень. Проте, наведена у вказаному Звіті про оцінку інформація та пояснення позивача, третьої особи (Головного управління ДПС У Сумській області) свідчать про наявність обгрунтованих сумнівів у позивача (ліквідатора у справі про банкрутство) та третьої особи (кредитора у справі про банкрутство) щодо адекватності ціни нерухомого майна, за яку був вчинений його продаж у серпні 2018.

Вказані обставини свідчать про те, що боржник здійснив відчуження майнового активу, за рахунок якого кредитори мали б змогу задовольнити свої вимоги, оцінивши його в оспорюваному Договорі значно нижче за ринкову вартість майна.

3) Боржник уклав оспорюваний Договір із зацікавленою особою.

Керівник та засновник ТОВ «НАУКОВО-ВИРОБНИЧО ВПРОВАДЖУВАЛЬНИЙ ДЕНТР «ГАНДІКАП» ОСОБА_1 станом на час вчинення оспорюваного правочину (02.08.2018року) була керівником також і ТОВ «МІСЬКА СТОМАТОЛОГІЧНА ПОЛІКЛІНІКА», що підтверджується Витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 51801408009 та №488832518085.

ТОВ «НВВЦ «ГАНДІКАП» та ТОВ «МІСЬКА СТОМАТОЛОГІЧНА ПОЛІКЛІНІКА» на час вчинення правочину (02.08.2018 року) мали зареєстроване одне і те ж місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 95А.

Відповідно до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства заінтересованими особами стосовно боржника є - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над осою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.

Згідно зі cт. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб`єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб`єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими.

Контроль - вирішальний вплив однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб`єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб`єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб`єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб`єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб`єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб`єкті господарювання.

Відповідно до п. 20 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» пов`язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність.

Наведеним вище підтверджуються обставини здійснення продажу спірного нерухомого майна між особами, пов`язаними відносинами контролю, вирішальний вплив на управління та господарську діяльність яких здійснює одна й та сама особа (контролер), та які є єдиним суб`єктом господарювання в розумінні ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Сукупність встановлених у даній справі обставин свідчить, що укладення ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка" договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.08.2018 призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також спрямовано на завдання шкоди кредиторам Товариства.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимога позивача про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. А-5, що знаходиться за адресою: м.Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 95А, загальною площею 1042,2 кв.м., від 02.08.2018 року, укладеного між ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка" та ТОВ "Науково-виробничо впроваджувальний центр "ГАНДІКАП" реєстровий №2408, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В., підлягає задоволенню.

Вимога позивача про витребування від ТОВ "Науково-виробничо впроваджувальний центр "ГАНДІКАП" на користь позивача нерухомого майна не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статті 387 ЦК України власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до ч.3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Недобросовісним набувачем є набувач, який знав або міг знати про те, що володіє майном незаконно.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі N 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388).

Проте, у даній справі нежитлове приміщення літ. А-5 за адресою: м.Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 95А, загальною площею 1042,2 кв.м. вибуло з володіння власника за оплатним договором купівлі-продажу, отже до зазначених правовідносин не підлягають застосуванню приписи ст.ст. 387, 388 ЦК України з підстав, наведених позивачем.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, витрати зі сплати судового збору за позовом покладаються на відповідача у розмірі 2270,00 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 185, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська стоматологічна поліклініка" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Жмакіної Надії Вікторівни - задовольнити частково.

2. Визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. А-5, що знаходиться за адресою: м.Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 95А, загальною площею 1042,2 кв.м. від 02.08.2018 року, укладений між ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка" та ТОВ "Науково-виробничо впроваджувальний центр "ГАНДІКАП" реєстровий №2408, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничо впроваджувальний центр "ГАНДІКАП" (69005, м.Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 95А, код ЄДРПОУ 35553411) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міська стоматологічна поліклініка" (40004, м.Суми, провулок Промислова, 2, код ЄДРПОУ 02005237) в особі ліквідатора арбітражного керуючого Жмакіної Надії Вікторівни (40014, м.Суми, вул. Перекопська, 9) 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп) витрат по сплаті судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 08.08.2022.

Суддя О.Ю. Соп`яненко