Постанова

від 08.08.2022 по справі 580/7804/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Трофімова Л.В.

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2022 року Справа № 580/7804/21

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Епель О.В.,

суддів: Безименної Н.В., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Золотоніської міської ради на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до Золотоніської міської ради

про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Золотоніської міської ради (далі - Відповідач), в якому просив:

- скасувати як протиправне рішення Золотоніської міської ради від 31.08.2021 №12-70/VIII про відмову Позивачу в затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язати Золотоніську міську раду прийняти рішення про затвердження Позивачу погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,8382 га Позивачу у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель комунальної власності, в адміністративних межах Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області за межами населеного пункту на земельну ділянку з кадастровим номером № 7121586200:004:0502.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення Золотоніської міської ради від 31.08.2021 №12-70/VIII «Про відмову ОСОБА_1 у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства»;

- визнано протиправною бездіяльність під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.08.2021 №829 у не прийнятті рішення про затвердження проєкту землеустрою про відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,8382 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності в адміністративних межах Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області за межами населеного пункту (код КВЦПЗ - 01.03);

- зобов`язано Золотоніську міську раду затвердити ОСОБА_1 (за заявою від 18.08.2021 № 829) проєкт землеустрою про відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,8382 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності в адміністративних межах Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області за межами населеного пункту з кадастровим номером № 7121586200:08:004:0502.

У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Коробівська сільська рада Золотоніського району Черкаської області надала Позивачу дозвіл на розробку проєкту землеустрою, такий проєкт розроблений і погоджений, то Золотоніська міська рада, як правонаступник, повинна прийняти рішення про його затвердження.

При цьому, суд зазначив, що спосіб відновлення порушеного права Позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначаючи, що ця справа не підлягала розгляду за правилами адміністративного судочинства, а мала бути розглянута в порядку ЦПК України, оскільки спір фактично стосується набуття права власності на земельну ділянку.

Також, на переконання Апелянта, суд здійснив втручання в дискреційні повноваження Золотоніської міської ради.

Разом з тим, Апелянт зазначає, що спірну земельну ділянку рішенням Золотоніської міської ради від 31.08.2021 було включено до переліку земельних ділянок, право оренди яких пропонується для продажу на земельних торгах, що відповідно до ч. 5 ст. 136 Земельного кодексу України, виключає можливість її відчуження в інший спосіб до завершення торгів.

Крім того, Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув на користь Позивача понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 3403,00 грн.

З цих та інших підстав Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято за неповно встановлених обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2022 та від 14.06.2022 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

У строк, установлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2022 витребувано додаткові докази у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 26.02.2020 № 55-23/VII/2020 Позивачу було надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою.

Позивач звернувся до інженера-землевпорядника ОСОБА_2 відповідно до договору від 01.10.2020 № 218/1, за замовленням якого останнім виготовлено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,8382 га громадянину ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності, в адміністративних межах Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (за межами населеного пункту).

11.11.2020 № 24557/82-20 Позивач отримав висновок від ГУ Держгеокадастру про розгляд документації із землеустрою, яким проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджено та відсутні зауваження.

18.08.2021 № 829 Позивач звернувся до Золотоніської міської ради із заявою про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Рішенням від 31.08.2021 № 12-70/VIII Позивачу було відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою.

Позивач, вважаючи таке рішення протиправним, звернувся до суду з цим позовом.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 3 ЗК України, земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Частинами першою, третьою статті 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Частиною першою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини четвертої статті 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частинами шостою та сьомою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (ч. 8 ст. 118 Земельного кодексу України).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 186-1 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно із частиною четвертою статті 186-1 ЗК України, розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до частини п`ятої статті 186-1 ЗК України, органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (ч. 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною дев`ятою статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВР, рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Висновки суду апеляційної інстанції.

1. Отже, законодавством регламентовано чітку процедуру відведення земельної ділянки комунальної власності у приватну власність, яка передбачає необхідність затвердження уповноваженим суб`єктом відповідного проєкту землеустрою, погодженого в порядку, визначеному законодавством.

2. При цьому, законодавець чітко визначив двотижневий строк, у межах якого відповідний орган місцевого самоврядування приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

3. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Золотоніської міської ради від 31.08.2021 № 12-70/VIII Позивачу було відмовлено в затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,8382 га громадянину ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності, в адміністративних межах Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (за межами населеного пункту).

4. Разом з тим, у вказаному рішенні ради не зазначено жодних підстав, з яких воно прийнято, не вказано документів, які були дослідженні Відповідачем при прийнятті цього рішення, зокрема безпосередньо проєкт, щодо затвердження якого Позивач звернувся, а лише наведено перелік законодавчих норм.

При цьому, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав прийняття (фактичних і юридичних) таких актів, а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.

Втім, оспорюване Позивачем рішення ради таким вимогам не відповідає, а також не відповідає принципу правової визначеності, який, зокрема передбачає необхідність наведення суб`єктом владних повноважень мотивів, з яких ним приймається те чи інше рішення.

5. Крім того, судова колегія зазначає, що зверненню Позивача до Ради із заявою щодо затвердження проєкту землеустрою передувала відповідна процедура, у межах якої такий проєкт пройшов перевірку ГУ Держгеокадастру та був погоджений вказаним уповноваженим суб`єктом за відсутності жодних зауважень.

6. Доводи Апелянта про те, що спірну земельну ділянку рішенням Золотоніської міської ради від 31.08.2021 було включено до переліку земельних ділянок, право оренди яких пропонується для продажу на земельних торгах, що відповідно до ч. 5 ст. 136 Земельного кодексу України, виключає можливість її відчуження в інший спосіб до завершення торгів, колегія суддів відхиляє з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини щодо здійснення багатоетапної процедури відведення Позивачу земельної ділянки у власність розпочалися ще в лютому 2020 року, а саме після прийняття Коробівською сільською радою Золотоніського району Черкаської області рішення від 26.02.2020 № 55-23/VII/2020 про надання Позивачу дозволу на розроблення відповідного проєкту землеустрою, тобто задовго до прийняття вказаного рішення Золотоніської міської ради від 31.08.2021, на яке посилається Апелянт.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, зокрема додаткових доказів, наданих самим же Апелянтом на виконання ухвали апеляційного суду про витребування доказів, зазначене ним рішення від 31.08.2021 реалізовано не було і фактично відповідна земельна ділянка на торги не виставлена.

Крім того, як зазначалося вище, такої підстави й у спірному рішенні ради (щодо відмови в затвердженні проєкту землеустрою) вказано не було.

З огляду на викладене, наведені доводи Апелянта є необґрунтованими та не спростовують, а навпаки - підтверджують порушення Відповідачем вищенаведених вимог чинного законодавства, зокрема ст. 118 ЗК України, та принципу правової визначеності, відповідно до якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року).

При цьому, у рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року Європейський суд з прав людини наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.

7. Твердження Апелянта про те, що суд першої інстанції, задовольнивши позов цій справі, здійснив втручання в дискреційні повноваження Золотоніської міської ради, судова колегія відхиляє як безпідставні, оскільки відповідні повноваження вже були реалізовані Відповідачем шляхом прийняття спірного рішення та остаточної відмови Позивачу в затвердженні поданого ним проєкту землеустрою.

Разом з тим, у рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року ЄСПЛ виклав правову позицію, відповідно до якої запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування.

Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

8. Твердження Апелянта щодо непідсудності цієї справи суду адміністративної юрисдикції апеляційний суд відхиляє, оскільки цей спір виник виключно з приводу реалізації Відповідачем наданої йому владно-управлінської функції щодо затвердження проєкту землеустрою у межах законодавчо визначеної процедури та є публічно-правовим спором, який згідно зі ст. 19 КАС України підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Приходячи до такого висновку, колегія суддів також враховує практику Верховного Суду у справах №№ 400/1350/19, 240/2515/19, 620/1707/21, 620/1707/21.

9. Твердження Апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув на користь Позивача понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 3403,00 грн, судова колегія відхиляє з огляду на наступне.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами першою, другою, третьою, четвертою, п`ятою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У пунктах 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.05.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування понесених документально підтверджених ним витрат на правничу допомогу.

При цьому, законодавцем передбачено можливість вирішення питання щодо відшкодування позивачу понесених ним витрат на правничу допомогу шляхом ухвалення у справі додаткового судового рішення з метою усунення такого недоліку, як неповнота судового рішення в частині розподілу судових витрат.

Разом з тим, апеляційний суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що представництво інтересів Позивача в цій справі здійснювалося адвокатом Фединим О.В. на підставі договору правової (професійної правничої) допомоги від 23.09.2021 № 23-09/21, в якому Сторонами цього договору погоджено розмір плати (гонорару) адвокату за надані ним послуги з розрахунку 1000,00 грн за 1 годину роботи та за кожне судове засідання /т.1 а.с.76-77/.

Виконання відповідних послуг адвокатом, їх види (складання, оформлення та подання до суду позову), витрачений ним час та розрахунок вартості таких послуг підтверджується актом-розрахунком № 1 від 04.10.2021 /т.1 а.с.78/, а оплата цих послуг - рахунком -фактурою і квитанцією /т.1 а.с.79, 80/.

Отже, понесені Позивачем та заявлені ним витрати на правничу допомогу в цій справі підтверджуються достатніми і необхідними доказами і з урахуванням часткового задоволення позовних вимог правомірно були відшкодовані Позивачу судом за рахунок стягнення їх з бюджетних асигнувань Відповідача в розмірі 3403,00 грн.

10. Аналізуючи всі доводи учасників справи, судова колегія також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

11. Отже, судом першої інстанції було повно встановлено обставини справи, ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права та правильно вирішено цей спір.

12. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

13. Таким чином, апеляційна скарга Золотоніської міської ради підлягає залишенню без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року - без змін.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Золотоніської міської ради - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення виготовлено 09 серпня 2022 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: Н.В. Безименна

О.В. Карпушова