Постанова

від 08.08.2022 по справі 140/11714/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/11714/20 пров. № А/857/7059/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Іщук Л.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради, Управління соціального захисту населення Ківерцівської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

суддя (судді) в суді першої інстанції Лозовський О.А.,

справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження,

місце ухвалення рішення м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення: не зазначена,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради, Управління соціального захисту населення Ківерцівської районної державної адміністрації про визнання неправомірною бездіяльності Департаменту соціальної політики Луцької міської ради щодо невиплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, передбаченому частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та зобов`язання Департаменту соціальної політики Луцької міської ради здійснити нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком; визнання неправомірною бездіяльності Управління соціального захисту населення Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області щодо невиплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017, 2018, 2019 роки у розмірі, передбаченому частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та зобов`язання Управління соціального захисту населення Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області здійснити нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017, 2018, 2019 роки у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Ківерцівської районної державної адміністрації щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, передбаченому частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зобов`язано Управління соціального захисту населення Ківерцівської районної державної адміністрації (44200, Волинська область, місто Ківерці, вулиця Незалежності, будинок 20, код ЄДРПОУ 03192032) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни третьої групи відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ у розмірі семи мінімальних пенсій за віком (з урахуванням раніше проведених виплат). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що разова грошова допомога до 5 травня у 2020 році повинна виплачуватися особам з інвалідністю внаслідок війни у розмірі, встановленому частиною п`ятою статті 13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №367-ХІV.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позову, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позову та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховано, що Управління соціального захисту населення Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області виплатило разову грошову допомогу до 5 травня за 2017-2019 роки у розмірі меншому, ніж встановлено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

В зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), колегія суддів відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 01 квітня 2016 року, є учасником бойових дій та відповідно посвідчення № НОМЕР_1 є інвалідом ІІІ групи внаслідок війни та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни (а.с. 4, 5). Позивач перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Ківерцівської РДА.

На звернення позивача до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради листом від 20 липня 2020 року №11-2-9/3284/2020 повідомив, що виплата допомоги у 2020 році буде проведена за місцем отримання пенсії, а саме УСЗН Ківерцівської РДА.

При цьому, УСЗН Ківерцівської РДА у поданому відзиві зазначає, що розмір виплаченої допомоги позивачу у 2017 році становив 2700,00 грн, у 2018 році 2845,00 грн, у 2019 році 2950,00 грн та у 2020 році 3160,00 грн (згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року №223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», від 14 березня 2018 року №170 «Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», від 20 березня 2019 року №237 «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», від 19 лютого 2020 року №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»).

Не погодившись із такими діями відповідача позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Пільги інвалідам війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 статтю 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком».

Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» згадану вище норму права викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, на момент нарахування і виплати позивачу одноразової грошової допомоги та на дату звернення позивача із вимогою до відповідача про перерахунок допомоги, діяла частина 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня інвалідам війни ІІІ групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.

Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати розмір разової грошової допомоги до 5 травня.

На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19.02.2020 № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи здійснюється у розмірі 3 160 грн.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У зазначеному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, відтак, Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18.12.2018 № 12-р/2018 уже наголошував, що «забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов`язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави» (абзац дев`ятий пункту 6 мотивувальної частини).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Разова грошова допомога інвалідам війни є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку, визначеному редакцією Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для інвалідів війни ІІІ групи у сім мінімальних пенсій за віком.

Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Закон № 1058-ІV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком.

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Таким чином, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме частина перша статті 28 Закону № 1058-ІV.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в рішенні у зразковій справі № 440/2722/20 від 29.09.2020, яке 13.01.2021 залишено без змін Великою Палатою Верховного Суду.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу, як інваліду війни ІІІ групи, недоплачену грошову допомогу до 05 травня 2020 року у розмірі семи мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплачених сум.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення в частині нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року у справі №140/11714/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим Л. П. Іщук Повне судове рішення складено 09.08.2022.