Рішення

від 09.08.2022 по справі 320/16660/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2022 року № 320/16660/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бориспільської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бориспільської міської ради з вимогами:

- визнати бездіяльність Бориспільської міської ради (код ЄДРПОУ 04054903) щодо ненадання в повному обсязі інформації та копії документів безкоштовно по запиту №29/10-7 від 29.10.2021 ОСОБА_1 протиправною;

- зобов`язати Бориспільську міську раду (код ЄДРПОУ 04054903) надати безкоштовно повну інформацію та копії документів по запиту ОСОБА_1 до Бориспільської міської ради №29/10-7 від 29.10.2021 протягом 5 робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що відповідач, як розпорядник публічної інформації, протиправно не надав у повному обсязі інформацію, яку вимагав позивач згідно з його інформаційним запитом. Посилаючись на положення Законів України «Про доступ до публічної інформації», позивач заявляє про порушення відповідачем норм чинного законодавства, прав та законних інтересів позивача.

Бориспільська міська рада надала до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечувала. Пояснила, що мотивування позивача з приводу переведення в електронну форму запитуваних документів не пов`язана із запитом, на який надавалась відповідь, оскільки в прохальній частині запиту містилася вимога позивача щодо надання належним чином завірених копії документів, однак жодної вимоги щодо переведення цих документів в електронну форму в запиті не містилося.

При цьому відповідач зазначив, що Виконавчим комітетом на запит позивача направлено частину документів кількістю 7 аркушів та повідомлено, що надання повної запитуваної інформації передбачає виготовлення копій документів, які позивач зможе отримати після оплати вартості на копіювання та друк таких документів.

Крім того, відповідач зазначив, що в частині запиту належним розпорядником інформації була Бориспільська ДПІ ГУ ДПС у Київській області, у зв`язку з чим позивачеві запропоновано звернутися із запитом до вказаного органу.

Позивач не погоджуючись із доводами відповідача, які викладенні у відзиві на позовну заяву, подав до суду відповідь на відзив, у якому зазначив, що посилання відповідача на ч. 2 ст. 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є помилковим, оскільки вказана правова норма регулює питання відшкодування витрат саме на копіювання та друк (що передбачає виготовлення паперових копій документів), а не на виготовлення електронних копій документів. Вказав, що запитувана ним інформація у п. 2 його запиту, стосується бюджету територіальної громади. Тому, позивач вважає, що такою інформацією повинен володіти відповідач, а отже Бориспільська міська рада являється розпорядником даної інформації.

Не погоджуючись з доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив, відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, суд вважає, що даний адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 , виданим Новоград-Волинським МРВ УМВС України в Житомирській області 11.08.1998.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на офіційну електронну пошту Бориспільської міської ради був направлений запит про отримання публічної інформації від 29.10.2021 №29/10-8, у якому просив відповідача:

- надати копію рішення Бориспільської міської ради про встановлення ставок земельного податку з 01.01.2019 по момент отримання даного запиту;

- надати відомості про фактично сплачену суму коштів в якості земельного податку за земельну ділянку з кадастровим номером 3210500000:05:001:0443 в період з 2019 по 2021 роки.

Відповідь на цей запит позивач просив направити на вказану у запиті електронну адресу.

У відповідь на цей запит Виконавчий комітет Бориспільської міської ради направив на електронну адресу позивача лист від 08.11.2021 №12-33-4442, в якому повідомив про направлення позивачеві копій запитуваних документів, а саме: рішення Бориспільської міської ради Київської області від 26.06.2018 №3281-43-VІІ «Про встановлення ставок на пільг зі сплати місцевих податків та зборів на 2019 рік» (на 12 сторінках).

При цьому Виконавчий комітет Бориспільської міської ради звернув увагу позивача на те, що для задоволення його запиту передбачається виготовлення копій обсягом більше як 10 сторінок (40 сторінок). Відповідно до пункту 2 статті 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації» у разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більше як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту якщо особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіювання або друком. У зв`язку з цим Виконавчим комітетом було направлено рахунок для сплати фактичних витрат, пов`язаних з копіюванням та друком.

Щодо інформації, яку позивач просив надати в пункті 2 запиту було повідомлено, що органом, який контролює справляння надходжень до бюджету за земельний податок є Державна податкова служба, а тому для отримання відомостей про фактично сплачену суму коштів в якості земельного податку запропоновано звернутися до Бориспільської ДПІ ГУ ДПС у Київській області.

Не погоджуючись з правомірністю надання Виконавчим комітетом Бориспільської міської ради такої відповіді на запит, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.

У статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Таким чином, у положеннях частини першої статті 10 Конвенції проголошується ряд свобод. Зокрема, право на свободу вираження своїх поглядів включає не тільки свободу дотримуватися своєї думки, тобто не переслідуватися за свої переконання, але також можливість вільно отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї. Принциповий момент в реалізації права на свободу вираження поглядів полягає в тому, що таке право може мати транскордонний характер. При цьому автори Конвенції не виставляли ніяких умов щодо того, хто саме може брати участь у розповсюдженні інформації. Таким чином, це може бути будь-який громадянин країни, яка є учасницею Конвенції.

Разом із тим норми частини другої статті 10 Конвенції встановлюють певні обмеження щодо свободи вираження поглядів. Але такі обмеження можуть бути пов`язані лише з шістьма моментами, а саме: 1) захист інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки; 2) запобігання заворушенням чи злочинам; 3) охорона здоров`я чи моралі; 4) захист репутації чи прав інших осіб; 5) запобігання розголошенню конфіденційної інформації; 6) підтримання авторитету і безсторонності суду.

Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

У практиці Європейського суду з прав людини склався уже усталений підхід, що доступ до публічної інформації охороняється статтею 10 Конвенції.

Так у справі «Співдружність Матерів Південної Чехії проти Республіки Чехія» (Sdruzeni Jihoceske Matky v. Czech Republic, заява № 19101/03) ЄСПЛ визнав, що відмова надати на запит інформацію з боку державних органів була формою втручання у право на свободу одержувати інформацію, і тому цей випадок повинен розглядатися на предмет дотримання вимог статті 10 Конвенції.

Підтвердженням включення питань доступу до інформації до обсягу статті 10 є також справа «Угорське об`єднання громадських свобод проти Угорщини» (Tarsasag a Szabadsagjogokert v. Hungary, заява № 37374/05), в якій ЄСПЛ зазначив, що «…Суд нещодавно наблизився до ширшого розуміння поняття «свобода одержувати інформацію»… і відповідно до визнання права на доступ до інформації». ЄСПЛ також підкреслив, що запитана інформація була вже готова і могла бути надана. Водночас на державі лежав обов`язок не перешкоджати суспільному рухові такої інформації. Європейський суд одноголосно прийняв рішення про те, що у цій справі держава Угорщина вчинила порушення статті 10 Конвенції.

У справі «Молодіжна ініціатива з прав людини проти Сербії» (Youth Initiative for Human Rights v. Serbia, заява № 48135/06) ЄСПЛ підкреслив, що «концепція «свободи отримувати інформацію» включає право доступу до інформації»; «коли неурядова організація займається справами громадського інтересу, як у випадку цього заявника, вона виконує роль громадського «сторожового пса» і має таку ж важливість, як ЗМІ» - ця теза також є важливою у цьому рішенні. Зауваживши, що відносно заявника «мало місце втручання у його право на свободу вираження» і що таке втручання суперечило національному законодавству Сербії, суд визнав порушення статті 10 Конвенції.

У рішення в справі «Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11) Велика Палата ЄСПЛ узагальнила практику Суду у справах із доступу до публічної інформації та виокремив такі чотири порогові критерії, відповідно до яких обмеження доступу до інформації може оцінюватися як втручання у реалізацію свободи вираження поглядів: 1) мета запиту на інформацію (розкриття інформації повинно надати доступ до питань, що становлять суспільний інтерес і тим самим забезпечити участь в управлінні державними справами); 2) характер запитуваної інформації (інформація повинна становити предмет загального суспільного інтересу); 3) роль запитувача інформації у її наступній передачі громадськості (критерій діє змогу встановити, чи особа бажає отримати доступ до інформації з метою інформування громадськості в якості «сторожового пса» демократії); 4) стан готовності та доступності запитуваної інформації (критерій дозволяє оцінити, чи може відмова в наданні інформації вважатись втручанням у свободу отримувати та передавати інформацію).

Так само стаття 34 Конституції України встановлює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до частин першої-другої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 5 Закону №2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Частиною першою статті 12 Закону №2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Згідно з положеннями статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

У відповідності до частини першої статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Частиною четвертою тієї ж статті закріплено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Положеннями статті 21 Закону №2939-VI визначено, що інформація на запит надається безкоштовно.

У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.

Приписами частини першої статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Отже, за змістом наведених статей можна виділити такі ознаки публічної інформації:

1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством;

2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;

3) така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;

4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків;

5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень.

Таким чином, визначальним для публічної інформації є те, що вона є заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків.

При цьому, якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям відображеності та задокументованості і є публічною. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

Зокрема, така правова позиція викладена в пункті 1.1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації та постановах Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 522/817/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82685681) та від 06.09.2019 у справі № 128/4752/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84076931).

Як було вказано вище, позивачем на офіційну електронну пошту Бориспільської міської ради був направлений запит про отримання публічної інформації від 29.10.2021 №29/10-7, у якому просив відповідача:

- надати копію рішення Бориспільської міської ради про встановлення ставок земельного податку з 01.01.2019 по момент отримання даного запиту;

- надати відомості про фактично сплачену суму коштів в якості земельного податку за земельну ділянку з кадастровим номером 3210500000:05:001:0443 в період з 2019 по 2021 роки.

За висновком суду, ця інформація, безумовно, є публічною, оскільки стосується діяльності суб`єкта владних повноважень та прийняття ним рішень, а також була відображена (задокументована) ним.

Натомість Виконавчий комітет Бориспільської міської ради разом з листом від 08.11.2021 №12-33-4442 направив позивачеві лише частину запитуваних документів, а для надання повного комплекту документів запропонував позивачеві сплатити фактичні витрати, пов`язані з копіюванням та друком. При цьому щодо надання інформації про фактично сплачену суму коштів в якості земельного податку за земельну ділянку з кадастровим номером 3210500000:05:001: 0443 відповідач запропонував звернутися до Бориспільської ДПІ ГУ ДПС у Київській області.

Суд зауважує, що незважаючи на те, що запит на публічну інформацію був адресований Бориспільській міській раді, відповідь на цей запит була надана Виконавчим комітетом Бориспільської міської ради, що свідчить про виконання відповідачем положень частини першої статті 22 Закону №2939-VI щодо направлення запиту належному розпоряднику.

Водночас в частині надання відповіді на друге питання запиту (щодо інформації про суму сплаченого земельного податку) вказана норма відповідачем дотримана не була, оскільки запит не був направлений до належного розпорядника (Бориспільської ДПІ ГУ ДПС у Київській області) з одночасним інформуванням позивача про це, що свідчить про непослідовність дій відповідача та порушення ним положень частини першої статті 22 Закону №2939-VI.

Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача про те, що дії відповідача в цій частині є протиправними.

Надаючи оцінку діям відповідача в частині надання неповної інформації на запит та зобов`язання позивача оплатити витрати, пов`язані з копіюванням та друком, суд зазначає таке.

Як було вказано вище, відповідно до частини третьої статті 21 Закону №2939-VI розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк у межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.

Згідно з приміткою до постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2011 №740 «Про затвердження граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб за виготовлення однієї сторінки встановлюється на дату копіювання або друку документів.

Суд звертає увагу, що вказані правові норми регулюють питання відшкодування витрат саме на копіювання та друк (що передбачає виготовлення паперових копій документів) та не передбачають обмеження права на отримання інформації в електронному вигляді, зокрема не передбачають встановлення плати за сканування копій документів.

Крім того, аналіз частини другої статті 34 Конституції України та частини другої статті 7 Закону України «Про інформацію» свідчить, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи електронну.

Відповідно до матеріалів справи позивач просив надіслати запитувані документи в електронному вигляді на його електронну пошту, проте зазначеного відповідач при наданні відповіді не врахував та протиправно посилався на необхідність здійснення оплати витрат на копіювання та друк запитуваних документів, що передбачає виготовлення паперових копій документів.

Разом із тим, згідно з твердженнями відповідача, інформація, яку запитує позивач, вже створена у паперовому вигляді та може бути надана в електронному вигляді позивачу за умови, якщо останній здійснить оплату за виготовлення електронних копій запитуваних документів. Тобто фактично відповідачем не надано безкоштовно відповідну інформацію з підстав відсутності її створення саме виконавчим комітетом Бориспільської міської ради, а також з підстав її відсутності в електронному вигляді.

Суд звертає увагу, що надання вже існуючої інформації в електронному вигляді не є створенням нової інформації, оскільки в цьому випадку йдеться про переведення вже існуючої у відповідача інформації в електронний вигляд, тобто надання інформації, яка вже існує та розпорядником якої є відповідач.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.02.2022 у справі № 9901/119/21.

Крім того, Верховний Суд вже неодноразово висловлював позицію, що у разі якщо переведення в електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копії документів у сканованій формі повинна бути задоволена (пункти 30-31 постанови Верховного Суду від 23.10.2020 в справі № 818/1043/17 та пункти 28-30 постанови Верховного Суду від 31.01.2019 в справі № 820/4258/17).

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не було доведено, що надсилання в електронному вигляді копій запитуваних документів на електронну пошту позивача є технічно неможливим або покладає на відповідача надмірний тягар, а тому відповідач був зобов`язаний задовольнити запит позивача та надати копії запитуваних позивачем документів в електронному (сканованому) вигляді безкоштовно у повному обсязі.

Отже, оцінивши обґрунтованість вимог позивача, суд дійшов висновку, що відмова Бориспільської міської ради у задоволенні запиту на інформацію є протиправною, оскільки порушує право запитувача на отримання запитуваної інформації та вибір форми надання такої інформації.

Водночас, суд зауважує, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність, оскільки запит позивача, в частині надання відомостей про фактично сплачену суму коштів в якості земельного податку за земельну ділянку з кадастровим номером 3210500000:05:001:0443 в період з 2019 по 2021 роки, не був направлений до належного розпорядника (Бориспільської ДПІ ГУ ДПС у Київській області) з одночасним інформуванням позивача про це, що свідчить про непослідовність дій відповідача та порушення ним положень статті 22 Закону №2939-VI.

Враховуючи встановлені судом обставини та відповідні ним правовідносини, з вище наведених підстав суд приходить до висновку, що єдиним ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 є саме зобов`язання Бориспільської міської ради направити запит ОСОБА_1 від 29.10.2021 №29/10-7, в частині надання відомостей про фактично сплачену суму коштів в якості земельного податку за земельну ділянку з кадастровим номером 3210500000:05:001:0443 в період з 2019 по 2021 роки, до належного розпорядника Бориспільської Державної податкової інспекції Головного управління Державної податкової служби у Київській області, з одночасним інформуванням ОСОБА_1 про це. Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням судом функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору як особа з інвалідністю другої групи на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Бориспільської міської ради щодо ненадання в повному обсязі інформації та копії документів безкоштовно по запиту ОСОБА_1 від 29.10.2021 №29/10-7.

3. Зобов`язати Бориспільську міську раду безкоштовно надати ОСОБА_1 копію рішення Бориспільської міської ради про встановлення ставок земельного податку з 01.01.2019 по момент отримання запиту ОСОБА_1 від 29.10.2021 №29/10-7, протягом 5 робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.

4. Зобов`язати Бориспільську міську раду направити запит ОСОБА_1 від 29.10.2021 №29/10-7, в частині надання відомостей про фактично сплачену суму коштів в якості земельного податку за земельну ділянку з кадастровим номером 3210500000:05:001:0443 в період з 2019 по 2021 роки, до належного розпорядника Бориспільської Державної податкової інспекції Головного управління Державної податкової служби у Київській області, з одночасним інформуванням ОСОБА_1 про це, протягом 5 робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.