Рішення

від 21.02.2022 по справі 915/702/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року Справа № 915/702/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області (вул. Івана Виговського, 18, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55213)

в інтересах держави в особі: Мигіївської сільської ради (55223, Миколаївська обл., Первомайський р-н, село Мигія, вул. Первомайська, будинок 50, код ЄДРПОУ 04376937)

до відповідача: фізичної особи-підприємця Капраренка Сергія Станіславовича ( АДРЕСА_1 )

про: повернення земельної ділянки з розташованою на ній водоймою,

за участі представників учасників справи:

прокурор, Бєскровна І.І.

від позивача, не з`явився

від відповідача, не з`явився,

встановив:

28.05.2021 керівник Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області (надалі прокурор) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №54-1271вих-21 від 26.05.2021 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до фізичної особи-підприємця Капраренка Сергія Станіславовича, якою просить суд зобов`язати відповідача повернути державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 4825486700:02:000:0010 площею 3,72 га, з розташованим на ній водним об`єктом площею 1,96 га, яка знаходиться в межах території Мигіївської сільської ради Первомайського району.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор посилається на неправомірне використання земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом після закінчення дії договору оренди та необхідність забезпечення належного захисту порушених інтересів держави.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2021, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/702/21 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 02.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 29 червня 2021 року о 10:50 год., встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті справи.

22.6.2021 Миколаївською облдержадміністрацією подано до господарського суду пояснення щодо позову. Позивач вважає позовні прокурора обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

29.06.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання у справі на 30 серпня 2021 року о 10:40 год.

12.07.2021 прокурором подано до господарського суду клопотання про залучення Мигіївської сільської ради до участі у справі як правонаступника позивача Миколаївської обласної державної адміністрації.

Ухвалою від 30.08.2021 суд задовольнив клопотання заступника керівника Первомайської окружної прокуратури за вих. №54-2146вих-21 від 09.07.2021 про залучення правонаступника позивача, залучив до участі у справі Мигіївську сільську раду (55223, Миколаївська обл., Первомайський р-н, село Мигія, вул. Первомайська, будинок 50, код ЄДРПОУ 04376937) як правонаступника позивача Миколаївської обласної державної адміністрації (вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001). Підготовче засідання у справі відкладено на 13.09.2021.

13.09.2021 підготовче засідання не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді.

Ухвалою суду від 20.09.2021 підготовче засідання у справі призначено на 19.10.2021.

19.10.2021 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення розгляду справи по суті на 16.11.2021.

16.11.2021 судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.

Ухвалою суду від 29.11.2021 судове засідання у справі для розгляду справи по суті призначено на 21.12.2021.

Після спливу встановленого судом строку для подання до суду заяв по суті справи та переходу суду до розгляду справи по суті відповідачем подано до господарського суду пояснення, якими відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі. Відповідач просить суд розглядати справу без його участі, закрити провадження у справі за відсутності предмету спору посилаючись на те, що рішенням ХІ сесії Мигіївської сільської ради від 16.08.2021 йому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування на умовах оренди з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб із земель водного фонду орієнтовною площею 3,7199 га за кадастровим номером 4825486700:02:000:0010, яка знаходиться в межах території Мигіївської сільської ради за межами села Софіївка Первомайського району Миколаївської області.

21.12.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 18.01.2022.

22.12.2021 на адресу суду надійшли письмові пояснення відповідача, якими останній просить суд проводити розгляд справи без його участі та закрити провадження у справі за відсутності предмету спору.

14.01.2022 на адресу суду надійшли заперечення прокурора на пояснення відповідача (вих.№ 54/3-72вих22 від 11.01.2022). Прокурор заперечує проти задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі посилаючись на те, що надання сільською радою ФОП Капраренку С.С. дозволу на розроблення проекту землеустрою не може вважатись передачею спірної земельної ділянки в оренду відповідачу, договір оренди спірної земельної ділянки не укладено. Прокурор просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

18.01.2022 на електронну адресу суду надійшла заява відповідача від 18.01.2022 про закриття провадження у справі за відсутністю предмету спору.

18.01.2022 судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.

Ухвалою суду від 27.01.2022 розгляд справи по суті призначено на 22.02.2022.

14.01.2022 на електронну адресу суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи без участі представника Мигіївської сільської ради.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

У судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача та відповідач правом участі у судовому засіданні не скористались.

На підставі ст. 233 ГПК України, у судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

07.07.2004 між Первомайською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом (далі -Договір), за п. п. 1.1, 1.2, 2.1 якого останньому передано в оренду строком на 5 років для ведення товарного риборозведення земельну ділянку площею 3,72 га, розташовану за межами населеного пункту в межах Софіївської сільської ради Первомайського району, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 03.09.2004 вчинено запис №040402200001.

З 19.07.2019 Софіївська сільська рада реорганізована та увійшла до складу Мигіївської сільської ради згідно п. 2 ст. 8 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад».

Земельна ділянка орендарю передана за актом приймання-передачі від 03.09.2004.

Згідно кадастрового плану земельної ділянки, що є складовою проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_1 в оренду терміном до 5 років для товарного риборозведення із земель запасу в межах території Софіївської сільської ради Первомайського району, такій земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 4825486700:02:000:0010.

Пунктом 2.2. Договору передбачено переважне право орендаря на поновлення договору оренди на новий термін по закінченню терміну його дії та встановлено обов`язок останнього не пізніше одного місяця до закінчення строку дії договору письмово повідомити орендодавця про бажання його укладення на новий строк.

В подальшому 08.09.2009 між Первомайською райдержадміністрацією та Капраренком С.С. укладено угоду про продовження договору оренди земельної ділянки, п. 1 якої дію Договору продовжено на 5 років. Угоду 05.07.2010 зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за №041048300174.

За змістом п. п. 2.1, 5.2 Договору зі змінами термін його дії закінчився 05.07.2015.

У зв`язку із набранням з 01.07.2013 чинності змінами до ст. 51 Водного кодексу України, внесеними Законом України «Про аквакультуру», повноваження із розпорядження водними об`єктами та землями водного фонду за межами населеного пункту перейшли від райдержадміністрацій до облдержадміністрацій.

Відповідно до інформацій Миколаївської обласної державної адміністрації від 25.03.2020 та 23.09.2020 та Первомайської РДА від 17.12.2020, а також даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, додаткова угода до Договору про його продовження укладена не була, її реєстрація не проводилась.

Наведене стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Мигіївської сільської ради.

Предметом позову у даній справі є зобов`язання відповідача повернути державі земельну ділянку.

Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов?язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов?язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов?язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об?єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов?язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов?язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

При вирішенні даної справи судом враховано наступне.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, договір оренди землі є договором, за яким у сторін виникають обов`язки щодо його виконання: в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі").

Згідно із частиною 1 статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України "Про оренду землі", яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин 1 - 5 статті 33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з частинами 8 та 9 статті 33 Закону України "Про оренду землі" додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, викладено правовий висновок про те, що частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" визначено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. З цього випливає обов`язок орендодавця передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на новий строк. Відповідно до частини 8 статті 33 названого Закону таке передання здійснюється шляхом укладення сторонами додаткової угоди до договору оренди землі. З наведеного вбачається, що якщо орендодавець відмовляється чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі", то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту.

Висновки щодо необхідності укладення додаткової угоди на підставі частини 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі", у разі поновлення строку дії договору оренди землі, наведені також у постанові Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 924/1122/17.

Відповідно до вимог частини 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Як вбачається з матеріалів справи, термін дії Договору закінчився 05.07.2015.

Відповідно до інформації Миколаївської обласної державної адміністрації від 25.03.2020, 30.10.2020 і 24.12.2020 та доданих до них документів ОСОБА_1 29.08.2014 звернувся до облдержадміністрації з листом про поновлення його дії.

Лист орендаря від 29.08.2014 та відповідь на нього не збереглись. Проте, зі змісту листа ОСОБА_1 від 14.11.2017 вбачається, що листом Миколаївської ОДА №3589/0/05-46/3-14 від 21.10.2014 у продовженні спірного договору було відмовлено через необхідність виготовлення паспорту водного об`єкту та проведення нормативної грошової оцінки землі.

Після 2014 року орендар за поновленням договору оренди землі не звертався.

Разом з тим, ОСОБА_1 звертався із заявою від 12.09.2017 щодо укладення терміном на 25 років договору оренди водного об`єкту площею 1,96 га, розташованого в межах території Софіївської сільської ради Первомайського району, на що облдержадміністрацією листом від 19.10.2017 відмовлено в укладенні такого договору.

Також, відповідач 14.11.2017 звертався із заявою з приводу укладення терміном на 25 років договору оренди водного об`єкту площею 3,72 га, розташованого в межах території Софіївської сільської ради. Облдержадміністрацію в укладенні такого договору також відмовлено у листі від 01.12.2017.

Відповідач до суду із позовом про визнання такої угоди укладеною чи про визнання протиправними дій чи рішень облдержадміністрації щодо зволікання в її укладенні не звертався.

Крім того, у відповідності до положень ст. 51 Водного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України № 420 від 29.05.2013 «Про затвердження типового договору оренди водних об`єктів», на час звернення ОСОБА_1 до орендодавця за поновленням спірного договору водний об`єкт визначено окремим від земельної ділянки об`єктом, передача якого в оренду відбувається за договором оренди водного об`єкту у комплексі з земельною ділянкою.

Відповідно до інформації Миколаївської обласної державної адміністрації від 25.03.2020, від 23.09.2020 та Первомайської РДА від 17.12.2020, а також даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, додаткова угода до Договору про його продовження укладена не була, її реєстрація не проводилась.

Таким чином, доказів поновлення шляхом укладення додаткової угоди у тій формі та таким чином, як це передбачено для договору оренди землі, про що зазначено у ч. 8 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» матеріали справи не містять, а отже договір оренди земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом від 07.07.2004 не може вважатись продовженим та фактично припинив свою дію.

Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №908/127/17 та Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах №313/350/16-ц та №159/5756/18.

У своїх поясненнях фізична особа-підприємець Капраренко С.С. стверджує про припинення існування предмету спору через надання йому рішенням Мигіївської сільської ради №23 від 16.08.2021 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду спірної земельної ділянки.

Разом з тим, такі твердження відповідача не відповідають положенням чинного земельного законодавства.

З аналізу вище викладених положень законодавства випливає, що правові підстави для використання земельної ділянки можливі виключно на підставі договору оренди землі, з одночасною реєстрацією відповідного права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Хоча фізичною особою-підприємцем Капраренко С.С. надано до суду рішення Мигіївської сільської ради про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою спірної земельної ділянки та проєкт землеустрою, проте відповідачем не подано доказів затвердження виготовленого проєкту землеустрою та передачі в оренду спірної земельної ділянки, реєстрацію відповідного речового права, а отже не підтверджено наявності правових підстав для використання землі.

Крім того, згідно інформації Мигіївської сільської ради від 31.12.2021 постійною комісією сільської ради з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою, комунальної власності, житлово-комунального господарства, енергозбереження та транспорту сільської ради 22.11.2021 прийнято рішення про відкладення розгляду звернення Капраренка С.С. про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4825486700:02:000:0010 в оренду терміном на 10 років.

Отже, ФОП Капраренко С.С. за відсутності правових підстав продовжує користування спірною земельною ділянкою та розташованою на ній водоймою, які є неподільними об`єктами, що в силу свого природного сполучення не можуть використовуватись один без одного.

Факт використання спірних землі та водойми підтверджується інформацією Мигіївської сільської ради від 13.01.2021 та актом обстеження такої земельної ділянки від 05.01.2021.

Також обставина використання спірної землі та сплати коштів за її використання саме відповідачем також підтверджується інформацією Мигіївської сільської ради від 11.03.2021 та доданими до неї інформацією ГУ ДПС у Миколаївській області від 03.03.2021 і квитанцією від 09.03.2021.

Зокрема, Капраренком С.С. за 2015 рік сплачено орендну плату у сумі 323,70 грн, за 2016 рік - 581,00 грн, за 2017 рік - 1630,00 грн, за 2018 рік -1055,00 грн, за 2019 рік - 1600,00 грн, за 2020 рік - 3359,00 грн та за 2021 рік-3403,70 грн.

Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Таким чином, судом встановлено обставини неправомірного використання відповідачем спірної земельної ділянки, а тому у даному випадку права власника майна підлягають захисту у спосіб, установлений статтею 1212 ЦК України та ст. 34 Закону України «Про оренду землі», шляхом зобов`язання останнього повернути земельну ділянку територіальній громаді в особі Мигіївської сільської ради.

Надаючи правову оцінку наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі компетентного органу на здійснення такого захисту в спірних правовідносинах, зазначених прокурором при зверненні з позовом, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості з огляду на таке.

Статтею 1311 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Поняття «інтереси держави» на даний час в законі не закріплене, проте таке визначення міститься в рішенні Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, згідно якого воно є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Так, пунктом 3 вказаного рішення суд в загальному, не пов`язуючи поняття з конкретними нормами, які підлягають тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих за захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю та комунальне майно, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

У той же час, використання земель із порушенням вимог чинного законодавства в частині здійснення такого використання без укладення між орендодавцями та орендарем визначених законодавцем правочинів не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права в країні.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

В силу положень ст. 51 Водного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України №420 від 29.05.2013 «Про затвердження типового договору оренди водних об`єктів», на час звернення Капраренка С.С. до орендодавця за поновленням спірного договору водний об`єкт визначено окремим від земельної ділянки об`єктом, передача якого у оренду відбувається за договором оренди водного об`єкту у комплексі із земельною ділянкою.

За оренду водного об`єкта та земельну ділянку справляється окрема орендна плата, що є істотними умовами таких договорів.

У разі укладення належним чином додаткової угоди до Договору узгодженню між сторонами підлягали не тільки питання продовження його терміну дії, але й необхідність сплати окремої орендної плати за використання водного об`єкту, розташованого на спірній земельній ділянці.

Таким чином, незаконне використання земель водного фонду та розташованої на них водойми без укладеного договору оренди призводить до недоотримання державою грошових коштів орендної плати та грубо порушує її інтереси у сфері ефективного використання земельних ресурсів, оскільки унеможливлює реалізацію державної політики по забезпеченню дотримання єдиного порядку набуття та реалізації прав на землю та розташовані на ній об`єкти, а також з охорони, відтворення та сталого використання земельних ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

Крім того, неповернення відповідачем земельної ділянки позбавляє власника землі права розпорядитись нею відповідно до повноважень з додержанням конкурентного порядку надання земель за результатами земельних торгів, забезпечивши застосування більш вигідних ринкових ставок орендної плати та отримання окремої орендної плати за використання водного об`єкту, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

Отже, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Згідно ч. 5 ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Стаття 15 ЦК України, не визначаючи органи, що здійснюють захист цивільних прав, закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Так, крім органів, зазначених у ст. 55 Конституції України, відповідно до окремих актів законодавства України здійснюють захист цивільних прав та інтересів або сприяють їх захисту, зокрема, органи прокуратури.

Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ст. 4 ГПК України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» доповнено розділ Х Перехідних положень Земельного кодексу України пунктом 24, відповідно до якого, з дня набрання чинності цим пунктом (з 27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка належала до земель державної власності, розташованих в межах Софївського старостинського округу Мигіївської сільської ради, що підтверджується інформаціями Миколаївської облдержадміністрації від 30.04.2021 і Мигіївської сільської ради від 13.01.2021, а також актом обстеження земельної ділянки від 05.01.2021.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 181 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Таким чином, на даний час повноважним органом із захисту інтересів відповідної територіальної громади є Мигіївська сільська рада, яка у зв`язку зі змінами до законодавства є правонаступником позивача обраного прокурором в частині розпорядження спірною земельною ділянкою.

Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 ГПК України, ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.

Згідно правової позиції Верховного суду, висловленої в ухвалі від 10.07.2018 у справі №812/1689/16, «не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Відповідно до ст. ст. 319, 386 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 17 ЦК України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Враховую викладене, Миколаївська обласна державна адміністрація та її правонаступник Мигіївська сільська рада мали право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель водного фонду на відповідній території.

Прокуратурою про виниклі порушення вимог земельного та водного законодавства Миколаївську обласну державну адміністрацію було поінформовано у листах від 21.08.2020, 16.10.2020, 11.12.2020, в яких зазначено про фактичне використання відповідачем земельної ділянки з розташованою на ній водоймою після припинення договору оренди землі.

У листах Миколаївської облдержадміністрації від 30.10.2020, 24.12.2020 прокуратуру повідомлено, що заходи із витребування до повернення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки Миколаївською обласною державною адміністрацією не вживались через брак коштів на сплату судового збору у кошторисі.

Разом з тим, Миколаївська обласна державна адміністрація про закінчення терміну дії договору оренди землі була обізнана ще 12.09.2017, оскільки саме вказаний орган на звернення ОСОБА_1 повідомив останньому про втрату права на поновлення укладеного раніше договору оренди.

Миколаївська обласна державна адміністрація, а в подальшому Мигіївська сільська рада, враховуючи надані повноваження, могли вжити заходів до припинення користування спірною земельною ділянкою з розташованою на її території водоймою без належних правових підстав та їх повернення у розпорядження відповідної територіальної громади, разом з тим, таких заходів вжито не було.

Викладене вказує на усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб`єкта владних повноважень та органу місцевого самоврядування, свідчить про нездійснення ними захисту інтересів відповідної територіальної громади упродовж тривалого часу та є підставою для пред`явлення цього позову прокурором в інтересах держави в особі Мигіївської сільської ради.

Твердження відповідача про те, що після залучення до участі у справі правонаступника позивача Мигіївської сільської ради, останньою не подавались заяви або пояснення про підтримання позову також не заслуговують на увагу, оскільки подання відповідних заяв є правом, а не обов`язком Мигіївської сільської ради, як позивача. Відсутність обставин використання сільською радою такого права свідчить про неналежне здійснення повноважень із захисту інтересів відповідної територіальної громади.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі за відсутності предмета спору.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (12-72гс19), сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Верховний Суд у постанові від 26.07.2018 у справі №926/1111/15 зазначив, що прокурор, встановивши не усунуті порушення інтересів держави, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту.

Крім цього, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, оскільки уповноважений державою орган упродовж тривалого часу самостійно не вжив заходів до захисту порушених інтересів держави, прокурор, у відповідності з вимогами ст. 1311 Конституції України, ст. 53 ГГЖ України, має всі правові підстав для звернення до суду з даним позовом з метою забезпечення належного та своєчасного захисту порушених інтересів держави.

Частиною 1 ст. 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Згідно п. п. 1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в Інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

При цьому, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 21.08.2002 проведено державну реєстрацію Капраренка С.С. у якості суб`єкта господарювання - фізичної особи-підприємця.

В силу приписів ст. 42 Конституції України, ч. 1 ст. 24, ст. 50 ЦК України, кожна фізична особа має право на здійснення підприємницької діяльності та може виступати у господарських правовідносинах незалежно від обставини декларування такого статусу.

Зокрема, у разі використання фізичною особою, яка має статус підприємця, земельної ділянки для здійснення господарської (підприємницької) діяльності, спори щодо такого використання землі підсудні господарським судам незалежно від обставини вчинення відповідного правочину особою саме як підприємцем.

Відповідно до п. 1.2 Договору та акту обстеження земельної ділянки Мигіївською сільською радою від 05.01.2021, спірні земля та водойма в оренду відповідачу надані для товарного риборозведення та використовуються з цією метою.

За приписами ст. 1, ч. 1 ст. 13 Закону України «Про аквакультуру» товарним риборозведенням (аквакультурою) є діяльність, що проводиться з метою одержання товарної продукції аквакультури та її подальшої реалізації.

Разом з тим, діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, яка може бути прибутковою (підприємництво) чи не прибутковою (некомерційна господарська діяльність), як вбачається з приписів ч.ч. 1,2 ст. 3 ГК України, є господарською діяльністю.

Зважаючи на характер правовідносин у цій справі, які безпосередньо пов`язані з наданням фізичній особі підприємцю земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності (здійснення товарного риборозведення), справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Зазначену правову позицію висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №915/385/19.

Частиною 3 ст. 30 ГПК України передбачено, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка розташована в межах Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, вказаний позов підлягає розгляду господарським судом Миколаївської області.

Таким чином, з зазначеного витікає, що позовні вимоги законні, обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання даного спору до господарського суду Миколаївською обласною прокуратурою сплачено судовий збір в сумі 2270,00 грн, про що свідчить платіжне доручення №661 від 18.05.2021.

З зазначеного витікає, що судовий збір в розмірі 2270,00 грн згідно ст. 129 ГПК України, слід відшкодувати Миколаївській обласній прокуратурі з відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 130, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов`язати фізичну особу-підприємця Капраренка Сергія Станіславовича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) повернути державі в особі Мигіївської сільської ради (55223, Миколаївська обл., Первомайський р-н, село Мигія, вул. Первомайська, будинок 50, код ЄДРПОУ 04376937) земельну ділянку з кадастровим номером 4825486700:02:000:0010 площею 3,72 га, з розташованим на ній водним об`єктом площею 1,96 га, яка знаходиться в межах території Мигіївської сільської ради Первомайського району.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Капраренка Сергія Станіславовича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172, р/р UA748201720343150001000000340) 2270,00 грн витрат по сплаті судового збору за подачу позову.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

6. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

особа, яка звернулась за захистом інтересів держави: Керівник Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області (вул. Івана Виговського, 18, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55213),

позивач: Мигіївська сільська рада (55223, Миколаївська обл., Первомайський р-н, село Мигія, вул. Первомайська, будинок 50, код ЄДРПОУ 04376937),

відповідач: фізична особа-підприємець Капраренко Сергій Станіславович ( АДРЕСА_1 ).

Повний текст судового рішення складено та підписано судом 10.08.2022 (після відновлення за розпорядженням Голови Верховного Суду від 25.07.2022 №41 територіальної підсудності судових справ Господарського суду Миколаївської області).

Суддя В.О.Ржепецький