Рішення

від 03.08.2022 по справі 910/11980/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" серпня 2022 р.м. Одеса Справа № 910/11980/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О. А., за участю секретаря судового засідання Ващенко О.В., розглянувши матеріали справи № 910/11980/21

за позовом Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (02192, м. Київ, вул. Космічна, 12-А; код - 04013755)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, буд. 2А; код - 39763909)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; код - 14360570)

про стягнення 3441302,89 грн,

з підстав отримання відповідачем надмірної оплати за послуги

За участю представників сторін:

від позивача: Макарчук Л.Л.

від відповідача: Горобець В.В.

від третьої особи: не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" про стягнення 3 441 302,89 грн. При відкритті провадження у справі 25.08.2021 року (№910/11980/21) суд залучив третю особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК".

17.09.2021 року судом було отримано відзив Відповідач позов не визнав.

21.09.2021 року Позивач надав суду відповідь на відзив на позовну заяву просить позов задовольнити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі №910/11980/21 позовну заяву Комунального підприємства "ГОЛОВНИЙ ІНФОРМАЦІЙНО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИЙ ЦЕНТР" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ГЕРЦ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", про стягнення 3.441.302,89 грн, передано за підсудністю до Господарського суду Одеської області.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі № 910/11980/21 залишено без змін.

31.01.2022 року справа надійшла до Господарського суду Одеської області та, в порядку авторозподілу, призначена до розгляду судді Демешину О. А.

Ухвалою від 07.02.2022 року суд прийняв справу № 910/11980/21 до свого провадження, ухвалив справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначив дату та час підготовчого засідання.

30.05.2022 року через систему "Електронний суд" отримано заяву Позивача про зміну підстав позову та відповідь на відзив.

13.06.2022 року Відповідач надав суду пояснення щодо заяви про зміну підстав позову просить у задоволені позову відмовити.

23.06.2022 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті у судовому засіданні.

Учасники справи вчасно отримували поштову кореспонденцію суду, про що свідчать відповідні поштові повідомлення. Також суд вживав додаткових заходів для повідомлення учасників справи через наявні електронні адреси. Крім того, на відповідні заяви, суд надав доступ до матеріалів справи повноважним представникам сторін через систему "Електронний суд".

Під час розгляду справи представник позивача позов підтримав, представник відповідача проти позову заперечив.

В С Т А Н О В И В:

07.08.2017 року між Публічним акціонерним товариством КБ „Приватбанк, назву якого було змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Третя особа, Банк), Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" (далі - Відповідач, "ФК ГЕРЦ") та Комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (далі Позивач, КП ГІОЦ) було укладено Договір №170807-01.

Відповідно до п. 1.1. Договору, Банк зобов`язався здійснювати прийом платежів за житлово- комунальні та інші послуги, які сплачуються платниками на користь постачальників послуг, ТОВ «ФК «ГЕРЦ» зобов`язалось забезпечити переказ цих коштів, а КП ГІОЦ зобов`язався забезпечити надання ТОВ «ФК «ГЕРЦ» та Банку інформації щодо нарахувань на особові рахунки платників.

Згідно з п. 1.2. Договору, прийняті платежі (п. 1.1. Договору) Банк мав перераховувати на розподільчі рахунки КП ГІОЦ, ТОВ «ФК «ГЕРЦ» для подальшого грошового переказу цих коштів на рахунки підприємств - виконавців (виробників, постачальників тощо) житлово-комунальних послуг або безпосередньо на рахунки із спеціальним режимом використання.

Пунктом 3.4. Договору встановлено, що КП ГІОЦ для забезпечення переказу коштів на рахунок КП ГІОЦ сплачує ТОВ «ФК «ГЕРЦ» 0,5% від загальної суми платежів, отриманих на розподільчі рахунки КП ГІОЦ, відповідно до п. 1.1 та 2.1.6 Договору.

За період з липня 2018 року по червень 2020 року загальна сума платежів, що надійшли до КП ГІОЦ, становила 691 751 077, 07 грн.

Позов ґрунтується на тому, що згідно 3.4. Договору, КП ГІОЦ було зобов`язане сплатити ТОВ «ФК «ГЕРЦ» 0,5 % від зазначеної суми, що становить 3 458 755,39 грн. Разом з цим, КП ГІОЦ фактично сплатило ТОВ «ФК «ГЕРЦ» суму у розмірі 6 900 058 грн.

Стягнення зайво сплачених на користь „ФК „ГЕРЦ грошових коштів в розмірі 3 441 302, 89 грн. є предметом спору по цій справі.

При цьому, як вказує Позивач, помилкова переплата зі сторони КП ГІОЦ мала місце у зв`язку з тим, що ТОВ «ФК «ГЕРЦ» безпідставно завищував плату за свої послуги, зазначаючи в актах здачі-прийняття робіт (фінансових послуг) розмір цієї плати у 1% замість 0,5% від загальної суми платежів, отриманих на розподільчі рахунки КП ГІОЦ, як це було передбачено договором. Тому, посилаючись на ст.ст. 177, 190, 1212, 1213 ЦК України, Позивач просить суд стягнути з Відповідача на свою користь суму, надмірно сплачених грошових коштів, у розмірі 3 441 302,89 грн., як безпідставно набутого майна.

Відповідач позов не визнав, зазначаючи, що за умовами Договору - КП «ГІОЦ» повинно перераховувати ТОВ «ФК «Герц» у сукупності 1% від загальної суми платежів, з яких 0,5 % - це розмір винагороди Банку, яку ТОВ «ФК «Герц» в подальшому перераховує Банку відповідно до п. 1.2 договору; та 0,5 % - розмір винагороди ТОВ «ФК «Герц», передбачений пунктом 3.5 договору.

Заслухавши пояснення сторін надані під час розгляду справи та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковими для неї. Виконання цивільного обов`язку забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, яка встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 14 ЦК України).

Зміст зазначених у ст. 15 ЦК України підстав для захисту не розкривається, але він відображений у відповідних нормах ст. ст., що регулюють ту чи іншу категорію правовідносин.

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, в невиконанні чи неналежному виконанні умов зобов`язання (ст. 610 ЦК України).

Загальні засади цивільного законодавства встановлено статтею 3 ЦК. До цього переліку, зокрема, належить свобода договору.

За змістом положень ст. ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).

Предметом договору є дії (або утримання від дій), які повинна виконати (або утриматися від виконання) зобов`язана сторона.

Статтями 525, 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.

Так, відносини, що склались між сторонами справи базуються на Договорі від 07.08.2017 року №170807-01, відповідно до п. 1.1. якого Банк здійснює прийом платежів за житлово-комунальні та інші послуги, які сплачуються платниками на користь постачальників послуг, ТОВ «ФК «ГЕРЦ» забезпечує переказ цих коштів, а КП «ГІОЦ» зобов`язується забезпечити надання ТОВ «ФК «ГЕРЦ» та Банку інформації щодо нарахувань на особові рахунки платників.

Розділом III Договору сторони погодили розмір оплати Банку та ТОВ «ФК «ГЕРЦ» за надання послуг згідно з умовами договору. Так, згідно з досягнутою сторонами договору домовленістю, розмір винагороди Банку та ТОВ «ФК «ГЕРЦ» є розрахунковою величиною за кожен календарний місяць та розраховується наступним чином: вартість послуг Банку згідно з пунктом 3.1. договору визначається сторонами у Додатку №1 до договору та становить 0,5 % від загальної суми отриманих платежів за житлово-комунальні та інші послуги, окрім платежів за газопостачання. При цьому, договором передбачено, що оплата послуг Банку щомісячно здійснюється ТОВ «ФК «ГЕРЦ» (пункт 3.2 договору) та визначено забезпечення процедури такої оплати у пункті 3.4 договору, відповідно до якого КП «ГІОЦ» сплачує ТОВ «ФК «ГЕРЦ» за цим договором 0,5 % від загальної суми платежів, отриманих на розподільчий рахунок КП «ГІОЦ», відповідно до п. 1.1. та п. 2.1.6. договору, для забезпечення переказу Банком коштів на рахунок КП «ГІОЦ».

Суд звертає увагу, що розмір винагороди ТОВ «ФК «Герц» встановлений саме пунктом 3.5 договору, а не пунктом 3.4 договору. Пунктом 3.4 встановлений обов`язок КП «ГІОЦ» перераховувати ТОВ «ФК «Герц» грошові кошти у розмірі 0,5 % від загальної суми платежів, отриманих на розподільчий рахунок, для забезпечення ТОВ «ФК «Герц» переказу Банком цих коштів, що прямо випливає із тексту спірного договору.

Отже, договором передбачено, що КП «ГІОЦ» повинно перераховувати ТОВ «ФК «Герц» у сукупності 1% від загальної суми платежів, з яких 0,5 % - це розмір винагороди Банку, яку ТОВ «ФК «Герц» в подальшому перераховує Банку відповідно до п. 1.2 договору; та 0,5 % - розмір винагороди ТОВ «ФК «Герц», передбачений пунктом 3.5 договору.

Саме на виконання наведених умов Договору, з початку дії Договору, тобто з серпня 2017 року Замовник - КП «ГІОЦ» підписував Акти наданих послуг та сплачував на користь ТОВ «ФК «ГЕРЦ» у своїй сукупності саме 1% від прийнятих платежів за місяць, таким чином здійснюючи оплату винагороди ТОВ «ФК «Герц» у розмірі 0,5% від загальної суми платежів відповідно до пункту 3.5 договору, та здійснюючи забезпечення оплати послуг Банку з переказу платежів в розмірі 0,5% від загальної суми платежів. Про наявність усталеної практики взаємодії між позивачем та відповідачем за спірним договором, зокрема, свідчать підписані та оплачені Акти з серпня 2017 року по червень 2020 року, де відображена сума, яку КП «ГІОЦ» перерахував на користь ТОВ «ФК «Герц», у своїй сукупності складає 1% від суми прийнятих платежів.

При цьому, пунктом 3.6. Договору передбачено право сторін, зокрема, і КП «ГІОЦ», у випадку виявлення невідповідностей між прийнятими платежами та сумою, яка підлягає сплаті ТОВ «ФК «Герц», протягом одного дня з моменту отримання акту наданих послуг здійснити звірку платежів відповідно до отриманих реєстрів, і у випадку незгоди із даними, викладеними в акті, надати свої обґрунтовані заперечення з цього приводу. Підписання цих актів свідчить саме про узгодження КП «ГІОЦ» всіх відомостей, що в них містяться, зокрема, і щодо розміру грошових зобов`язань КП «ГІОЦ» перед ТОВ «ФК «Герц», які в подальшому підтверджені сплатою цих грошових коштів.

Суд звертає увагу на сталу судову практику щодо застосування принципу римського права venire contra factum proprium, який «базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці)». По суті згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

Така позиція відображена, зокрема у: Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 р. у справі №390/34/17 (провадження №61 22 315сво18); Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.04.2019 р. у справі №903/394/18; Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2019 року у справі №396/1857/16-ц (провадження № 61-22149св18) тощо.

Позивачем системно, протягом майже трьох років, підписувались та сплачувались Акти здачі-прийняття робіт (надання фінансових послуг) за Договором. При цьому, як свідчать матеріали справи, Позивачем не заявлялось, в порядку п. 3.6. Договору, про невідповідність між прийнятими платежами та сумою, яка підлягає до сплати. Тому, суд вбачає в намірах Позивача переглянути за допомогою цього позову умови Договору в частині, що стосуються його обов`язків зі сплати грошових коштів прямі ознаки недобросовісних дій на недопустимість яких неодноразово звертав увагу Верховний суд у наведеній практиці.

Щодо посилання Позивачем, в якості правового обґрунтування позову, на ст. 1212, 1213 ЦК України суд звертає увагу на наступне.

Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідків події.

В Постанові від 12 жовтня 2021 року по справі N 910/17324/19 (провадження N 12-12гс21)Велика Палата Верховного Суду зазначила: "Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку)."

В Постанові від 26 червня 2018 року по справі N 910/9072/17 (провадження N 12-125гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила: "6.7. Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали."

Так, згідно п. 3.6. Договору підписання Сторонами Актів наданих послуг є підставою для сплати послуг ФК ГЕРЦ.

Отже, оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути, набуті відповідачем за наявності правової підстави підписаних Актів здачі-прийняття робіт (надання фінансових послуг), то їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України, як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України. Тим більш, що в даному випадку мова не може йти про безпідставне збагачення Відповідача, який половину грошових коштів, отриманих від Позивача, повинен був перераховувати Банку. Самому ж Відповідачу залишались грошові кошти в сумі, що відповідали розміру його винагороди по договору.

Зокрема, Договір від 07.08.2017 року №170807-01 укладено між трьома сторонами: Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Герц" та Комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр".

Зокрема, згідно п. 2.5.2. Договору, Банк має право своєчасно отримувати плату від ФК ГЕРЦ (Відповідач по справі).

Пунктом 3.1.договору передбачалось, що вартість послуг, наданих Банком за цим договором, визначається сторонами в Додатку №1, який є невід`ємною частиною цього договору.

У пункті 1 Додатку № 1 до Договору встановлено вартість наданих Банком послуг за приймання житлово-комунальних платежів, платежів за теплопостачання, платежів за електроенергію, платежів за домофони та інших платежів, вичерпний перелік яких міститься в довіднику ОСОКП у розмірі 0,5% від загальної суми отриманих платежів.

Пунктом 2 Додатку №1 передбачено, що розмір плати за надані Банком послуги розраховується ФК ГЕРЦ в момент обробки інформації про платежі, що надійшли на рахунки ФК ГЕРЦ та КП ГІОЦ за звітній період (календарний місяць).

Також, пунктом 4 Додатку №1 встановлено, що остаточна оплата послуг Банку здійснюється ФК ГЕРЦ до 20-го числа наступного за звітним місяцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Банку.

Тобто, оплата послуг Банку умовами Договору була покладена саме на ФК ГЕРЦ.

Будь-яких доказів того, що Банком заявлялись претензії про невиконання Відповідачем зобов`язань з перерахування 0,5% від загальної суми проведених платежів матеріали справи не містять. Позивач не заперечує проти того, що грошові кошти Відповідачем перераховувались Банку відповідно до умов договору.

З огляду на це, суд вважає, що ТОВ „ФК ГЕРЦ виконував свої зобов`язання перед Банком у повному обсязі.

Суд погоджується з твердженнями Позивача про те, що в актах здачі-прийняття робіт (надання фінансових послуг) за договором №170807-01 від 07 серпня 2017 року за період з липня 2018р. по червень 2020р. безпідставно зазначалась сума винагороди за надані Позивачу фінансові послуги у розмірі 1% замість 0,5%, які мав сплачувати Позивач Відповідачу в якості винагороди по умовам договору.

Між тим, при вирішенні спору, суд виходить з того в якому обсязі Позивач повинен був перераховувати Відповідачу грошові кошти за цим договором, а саме: 0,5% в якості винагороди Відповідачу та 0,5% - для подальшого перерахування останнім цих коштів Банку.

Розміри сум, які зазначались в актах здачі-прийняття робіт в період липня 2018р. по червень 2020р., відповідали розмірам сум, які Позивач повинен був перераховувати Відповідачу відповідно до умов договору. З вказаними сумами Позивач погоджувався, підписуючи зазначені акти.

В разі, якщо Позивач не перераховував Відповідачу кошти в розмірі 1% (0,5% + 0,5%) у останнього не було б можливості виконувати свої зобов`язання за договором в частині перерахування на користь Банку 0,5% від суми проведених платежів.

При здійсненні ж таких перерахувань Банку, послуги, надані Відповідачем Позивачу, всупереч умовам договору та комерційним інтересам ТОВ „ФК ГЕРЦ залишались би не оплаченими Комунальним підприємством „ГІОЦ.

Суд не вбачає підстав для застосування ч.4 ст.75 ГПК України при вирішенні спору по цій справі з огляду на надані Позивачем до матеріалів справи копії судових рішень по справам №910/682/21 та № 910/11660/22.

Вказаною нормою ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Що стосується рішення Господарського суду м.Києва від 13.05.2021р. по справі №910/682/21 за позовом ТОВ „ФК ГЕРЦ до КП Головний інформаційно-обчислюваний центр про стягнення 423447,04 грн. за надані послуги в період з липня 2020р. по листопад 2020р., то слід зазначити, що підставою відмови у задоволенні вказаного позову послужило те, що позивачем (ТОВ „ФК ГЕРЦ) не було надано, підписаних КП „ГІОЦ актів за липень-листопад 2020р. і доказів направлення останньому таких актів за липень-жовтень 2020р.

Предметом ж спору по справі №910/11980/21, що розглядається Господарським судом Одеської області є стягнення в якості безпідставно отриманого майна грошових коштів, що були перераховані Позивачем Відповідачу на підставі підписаних сторонами справи Актів здачі-прийняття робіт (надання фінансових послуг) за період з липня 2018р. по червень 2020р.

Тобто, обставини у справах, що були встановлені Господарським судом м.Києва і обставини, встановлення яких є предметом спору по цій справі є різними.

Крім того, викладені в рішенні Господарського суду м.Києва від 13.05.2021р. по справі №910/682/21 обставини, - не є встановленими фактами, оскільки носять оціночний характер взаємовідносин сторін по договору від 07.08.2017р.

При цьому, доказів існування спору, зокрема, про тлумачення змісту вказаного договору і про вирішення такого спору в порядку ст.ст.213 та 637 ЦК України до матеріалів справи не надано.

З наведеного суд робить висновок, про достатність правових (договірних) підстав для отримання Відповідачем від Позивача спірних грошових коштів, що виключає виникнення, передбаченого статтею 1212 ЦК України, зобов`язання повернути ці кошти Позивачу.

Що стосується Господарського суду м.Києва від 24.01.2022р. по справі № 910/11660/21 за позовом ТОВ „Фінансова компанія „ГЕРЦ до КП „Головний інформаційно-обчислюваний центр про стягнення 365 740,19грн., то як вбачається з ЄДР судових рішень та визнається сторонами вказане рішення не набрало законної сили і не може бути застосоване при вирішенні спору за приписами ч.4 ст.75 ГПК України.

Крім того, з тексту вказаного рішення вбачається, що предметом спору у вищезазначеній справі є стягнення збитків, а не боргу за надані по договору послуги.

На підставі викладеного, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з покладенням судових витрати на Позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України

та може бути оскаржено в порядку ст..ст.253-259 ГПК України

Повний текст рішення складено 10 серпня 2022 р.

Суддя О.А. Демешин