Постанова

від 08.08.2022 по справі 820/2484/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 820/2484/17

адміністративне провадження № К/9901/11255/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області (далі - Управління) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 (суддя Волошин Д.А.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 (головуючий суддя - П`янова Я.В., судді - Чалий І.С., Зеленський В.В.) у справі за позовом Головного управління ДФС у Харківського області до Приватного підприємство «Баланс-Мастер Сервіс» (далі - Підприємство) про підтвердження обгрунтованості адміністративного арешту майна, накладення арешту на кошти,

У С Т А Н О В И В:

Управління 15.06.2017 звернулось до суду із позовом до Підприємства, у якому просило: підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна Підприємства, застосованого на підставі рішення заступника начальника Управління від 15.06.2017; накласти арешт на кошти, які перебувають на рахунках Підприємства, відкритих у банківських установах, шляхом зупинення видаткових операцій на таких рахунках.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Управління послалося на те, що Підприємство не допустило перевіряючих до проведення позапланової виїзної перевірки, призначеної згідно наказу начальника Управління від 07.06.2017 № 2386, за наявності законних підстав для її проведення, з огляду на що заступником начальника Управління 15.06.2017 було прийняте рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна Товариства, який контролюючий орган просив підтвердити та накласти арешт на рахунки Підприємства, відкриті у банківських установах, шляхом зупинення видаткових операцій на таких рахунках.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 09.11.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017, у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що у контролюючого органу були відсутні підстави для застосування адміністративного арешту, оскільки рішення заступника начальника Управління від 15.06.2017 про умовний адміністративний арешт майна Підприємства було прийняте у зв`язку з недопуском перевіряючих до проведення перевірки на підставі наказу Управління про проведення такої перевірки, який був скасований у судовому порядку.

Управління оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 08.02.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що на момент виникнення спірних правовідносин у контролюючого органу були усі законні підстави щодо проведення перевірки Підприємства, призначеної згідно наказу Управління від 07.06.2017 № 2386, тоді як Підприємство протиправно не допустило перевіряючих до проведення перевірки, з огляду на що заступником начальника Управління було прийняте обгрунтоване рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна Підприємства.

Підприємство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08.08.2022 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 09.08.2022.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що начальником Управління на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, статті 2, пункту 41.1 статті 41, пунктів 61.1, 61.2 статті 61, підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України був виданий наказ від 07.06.2017 № 2386 «Про проведення позапланової виїзної перевірки Підприємства».

На підставі зазначеного наказу та направлення на перевірку від 07.06.2017 №3618 фахівцями контролюючого органу здійснено вихід на позапланову виїзну перевірку Підприємства.

Представник Підприємства за довіреністю відмовився від підпису у направленнях на перевірку та не допустив фахівців контролюючого органу до проведення позапланової виїзної перевірки, про що складено акт №1107/20-40-14-0519/2484 від 09.06.2017.

15.06.2017 о 12:00 год. заступником начальника Управління було прийняте рішення №9719, яким застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків - Підприємства.

З огляду на не допуск фахівців контролюючого органу до проведення перевірки, Управління звернулось до суду із даним позовом.

В свою чергу, Підприємство оскаржило наказ Управління від 07.06.2017 № 2386 «Про проведення позапланової виїзної перевірки Підприємства» у судовому порядку.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 12.07.2017 у справі № 820/2421/17, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017, скасував наказ Управління від 07.06.2017 № 2386.

Підпунктами 20.1.31, 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що контролюючі органи мають право: звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків, погашення податкового боргу), у тому числі при недопущенні посадових осіб контролюючих органів до обстеження територій та приміщень; звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Згідно з пунктом 94.4 статті 94 ПК України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Із системного тлумачення положень статті 94 ПК України Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду не встановлено, що адміністративний арешт коштів платника податків є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

Положення статті 94 ПК України не визначає послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів.

Натомість приписи статті 94 ПК України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

З аналізу наведеного правового регулювання Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду приходить до такого правового висновку: арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 ПК України та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

Непідтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків в судовому порядку не обмежує право податкового органу на звернення до суду про застосування арешту коштів на рахунках відповідача, але за умови наявності відповідних підстав, визначених ПК України.

При цьому, суди встановили, що Харківський окружний адміністративний суд постановою від 12.07.2017 у справі № 820/2421/17, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017, скасував наказ Управління від 07.06.2017 № 2386.

З огляду на те, що умовний адміністративний арешт майна Підприємства припинив свою дію в силу положень підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статі 94 ПК України, а арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що на дату ухвалення судового рішення у даній справі відсутні підстави для застосування арешту коштів Підприємства, оскільки судовими рішеннями у справі № 820/2421/17 було підтверджено відсутність у контролюючого органу законних підстав для проведення позапланової виїзної перевірки Підприємства, а у Підприємства, як наслідок, - наявність законних підстав для недопуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки.

Таким чином, доводи Управління, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 та постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк