Рішення

від 09.08.2022 по справі 903/445/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 серпня 2022 року Справа № 903/445/22

за позовом: Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Доросинівської сільської ради, с. Доросині, Луцький р-н., Волинська обл.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Дошкільний навчальний заклад с. Щурин "Казка", с. Щурин, Луцький р-н., Волинська обл.

до відповідача: підприємця Рубцова Сергія Анатолійовича, м. Луцьк

про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, зобов`язання звільнити та повернути приміщення

Суддя Кравчук А.М.

Секретар судового засідання Гофман А.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: н/з

від відповідача: н/з

від третьої особи: н/з

у судовому засіданні взяв участь прокурор відділу прокуратури Волинської області: Лопоха О.С., посвідчення від 25.01.2021

встановив: 28.06.2022 на адресу суду надійшла позовна заява Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Доросинівської сільської ради до підприємця Рубцова Сергія Анатолійовича про:

- визнання недійсним договору №2 оренди нежитлового приміщення від 04.01.2021, укладеного між Доросинівською сільською радою та підприємцем Рубцовим С.А. щодо нежитлового приміщення площею 169 кв.м., яке знаходиться за адресою: вул. Незалежності, 22, с.Щурин, Луцький р-н., Волинська обл.;

- зобов`язання підприємця Рубцова С.А. звільнити та повернути частину нежитлового приміщення загальною площею 169 кв.м., розташованого за адресою: вул. Незалежності, 22, с.Щурин, Луцький р-н., Волинська обл.

Позовна заява обґрунтована невідповідністю спірного договору вимогам законодавства про освіту, оскільки частина нежитлового приміщення, що є предметом договору оренди, належить до приміщень закладів дошкільної освіти, проте використовується відповідачем для продажу господарських товарів.

Ухвалою суду від 30.06.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 20.07.2022 о 10 год. 20 хв. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Дошкільний навчальний заклад с.Щурин "Казка". Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, копію відзиву надіслати позивачу, прокурору, третій особі, докази чого подати суду; прокурору та позивачу - відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу та третій особі; відповідачу - заперечення на відповідь прокурора та позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання прокурору, позивачу та третій особі.

Відповідач ухвалу суду від 30.06.2022 отримав 07.07.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.64).

Строк для подання відзиву - по 22.07.2022.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Доросинівська сільська рада у листі від 12.07.2022 зазначає, що не потребує визнавати спірний договір недійсним та зобов`язувати відповідача повернути частину приміщення, оскільки дошкільний навчальний заклад не потребує такого приміщення. Сільська рада претензій до відповідача не має. Заборгованість за оренду приміщення відсутня.

Враховуючи відсутність відзиву відповідача, не закінчення строку для його подання, рівність всіх учасників судового процесу, з метою повного та всебічного розгляду справи, суд протокольною ухвалою від 20.07.2022 підготовче засідання відклав на 03.08.2022 об 11 год. 00 хв.

Третя особа та Доросинівська сільська рада у судове засідання уповноважених представників не направили, хоч були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції від 21.07.2022, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. (а.с. 69-70).

Прокурор, відповідач зазначили про відсутність додаткових пояснень та доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд протокольною ухвалою від 03.08.2022 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 10.08.2022 об 11 год. 30 хв.

У судовому засіданні прокурор дала свої пояснення, доводи, висловила свою думку з питань, які виникли під час розгляду справи.

Позивач, третя особа та відповідач правом участі у судовому засіданні не скористалися, повноважних представників не направили, хоч були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується розпискою від 03.08.2022, списками розсилки поштової кореспонденції від 04.08.2022, 09.08.2022.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

04.01.2021 між Доросинівською сільською радою (орендодавець) та підприємцем Рубцовим С.А. (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №2 (а.с. 21-22).

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з договору.

Між сторонами зобов`язання виникли з договору оренди нежитлового приміщення №2 від 04.01.2021.

Предметом даного договору є домовленість сторін про передачу орендодавцем у зворотнє (обов`язкове до повернення) строкове, платне користування нежитлового приміщення, а саме: 169 кв.м. загальною площею 175 кв.м., яке знаходиться за адресою с. Щурин, вул. Незалежності, 22, що перебуває на балансі Доросинівської сільської ради, вартість якого визначено згідно з актом оцінки і становить за балансовою вартістю 57 530 грн., яке орендар приймає на визначених в цьому договорі умовах. Приміщення, що передається в оренду, його технічна характеристика та стан передбачається в акті прийому-передачі (п. 1.1). Приміщення використовується орендарем для здійснення підприємницької діяльності (п. 1.2). Орендна плата становить 550 грн. 00 коп. в т.ч. ПДВ на 1 місяць та є незмінною протягом всього терміну дії договору, за виключенням проведення в подальшому щомісячної індексації в залежності від рівня індексу інфляції у відповідності з чинним законодавством України (п. 1.3). Передача приміщення здійснюється після підписання договору, що оформляється актом прийому-передачі (п. 1.7). Договір вступає в силу з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі (п. 5.1). Строк дії договору - 1 рік з моменту вступу договору в силу (п. 5.2).

Передання спірного об`єкта в оренду підтверджується актом приймання-передачі в оренду нежитлового приміщенні від 04.01.2021 (а.с. 23).

Додатковою угодою №1 від 04.01.2022 сторони продовжили строк дії договору оренди по 04.01.2023 включно (а.с. 24).

Відповідно до витягу з Державного реєстру від 15.06.2022 право власності на приміщення, розташоване у с.Щурин по вул. Незалежності, 22, зареєстровано за Щуринською сільською радою 17.08.2016, в графі «об`єкт нерухомого майна» зазначено, що приміщення є дошкільним навчальним закладом (а.с. 35).

На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №708-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області» територія Щуринської сільської ради Рожищенського району увійшла до складу Доросинівської територіальної громади.

Земельна ділянка з кадастровим номером 0724587200:01:001:0408, на якій відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно розміщений дошкільний навчальний заклад, має цільове призначення: для експлуатації та обслуговування дошкільного навчального закладу.

Згідно листа Доросинівської сільської ради №306/01-19 від 16.05.2022 (а.с. 20) частина нежитлового приміщення, що орендується підприємцем Рубцовим С.А., є частиною приміщення закладу дошкільної освіти.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності відповідача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до приписів частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України, а саме :

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Верховного Суду №917/782/20 від 14.04.2021).

Згідно ст. 1 ЗУ «Про освіту» заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.

Невід`ємним складником системи освіти є дошкільна освіта (ст. 10 ЗУ «Про освіту»)

Згідно з частиною першою статті 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать зокрема нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо.

Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 №906/164/17, від 25.07.2018 №906/143/17, від 10.10.2018 №917/1934/17.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 ЗУ «Про дошкільну освіту» майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно для роботи з дітьми.

Згідно п. 51 Положення про заклад дошкільної освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.2003 №305, об`єкти та майно державних і комунальних закладів дошкільної освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

П. 2 р. 1 Санітарного регламенту для дошкільних навчальних закладів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 24.03.2016 №234, використання території, будівель, приміщень, споруд, обладнання дошкільних навчальних закладів іншими юридичними та фізичними особами з метою, що не пов`язана з навчально-виховним процесом та життєдіяльністю дітей, забороняється.

Згідно частин 3, 4 статті 80 ЗУ "Про освіту" основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом.

Об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Згідно ст. 79 Закону джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути: державний бюджет; місцеві бюджети; плата за надання освітніх та інших послуг відповідно до укладених договорів; плата за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані на замовлення підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання; гранти вітчизняних і міжнародних організацій; дивіденди від цінних паперів, відсотки від депозитів і розміщення коштів спеціального фонду на поточних рахунках банків державного сектору; добровільні внески у вигляді коштів, матеріальних цінностей, нематеріальних активів, одержаних від підприємств, установ, організацій, фізичних осіб; інші джерела, не заборонені законодавством.

П. 10.1 статуту Дошкільного навчального закладу с.Щурин «Казка» визначено, що джерелами фінансування дошкільного навчального закладу є кошти: засновника; відповідних бюджетів.

Отже, виходячи зі змісту вищенаведених правових положень, як додаткові джерела фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

Не використання навчальним закладом спірних приміщень для навчального (освітнього) процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітнім процесом.

Аналогічна права позиція викладена у постанові Верховного Суду №913/152/18 від 05.08.2020.

Приписами ч. 4 ст. 80 ЗУ "Про освіту" встановлено, що об`єкти та майно державних чи комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об`єкта освіти. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 905/1266/17, від 10.04.2018 у справі № 906/165/17, від 04.07.2018 у справі № 902/653/17.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що спірне приміщення передане в оренду підприємцю Рубцову С.А. всупереч забороні, встановленій чинним законодавством, оскільки використовується підприємцем з метою ведення підприємницької діяльності, не пов`язаної із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, тобто спірне приміщення навчального закладу використовується не за освітнім призначенням та в цілях, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення №2 від 04.01.2021 підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Також підлягає задоволенню позовна вимога про зобов`язання звільнити нежитлове приміщення та повернення його балансоутримувачу, оскільки визнання недійсним договору оренди приміщення має правовим наслідком повернення цього приміщення орендодавцю в порядку і на умовах, які встановлені законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №917/782/20 від 14.01.2021.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду №912/2385/18 від 26.05.2020).

Повноваження прокурора на звернення до суду підтверджені матеріалами справи, зокрема листами Луцької окружної прокуратури від 06.05.2022, 07.06.2022, 15.06.2022 (а.с. 19, 38, 48).

Доросинівська сільська рада у листі від 21.06.2022 №357 повідомляє, що з позовом про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщенні від 04.01.2021 звертатися і оскаржувати в суді не буде (а.с. 48 на звороті).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 4 962 грн. 00 коп. відповідно до ст. 130 ГПК України слід віднести на нього.

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73-80, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення №2 від 04.01.2021, укладений між Доросинівською сільською радою (вул. Миру, буд. 60, с. Доросині, Луцький р-н., код ЄДРПОУ 04333201) та підприємцем Рубцовим Сергієм Анатолійовичем ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ).

3. Зобов`язати підприємця Рубцова Сергія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) звільнити та повернути Доросинівській сільській раді (вул. Миру, буд. 60, с. Доросині, Луцький р-н., код ЄДРПОУ 04333201) частину нежитлового приміщення загальною площею 169 кв.м., розташованого за адресою: вул. Незалежності, 22, с.Щурин, Луцький р-н., Волинська обл., шляхом підписання акту прийому-передачі.

4. Стягнути з підприємця Рубцова Сергія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915)

- 4 962 грн. 00 коп. (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення

складений 11.08.2022.

Суддя А. М. Кравчук