Постанова

від 09.08.2022 по справі 500/757/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/757/22 пров. № А/857/9937/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.

з участю секретаря судового засідання Юник А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року, ухвалене суддею Подлісною І.М. у м.Тернополі о 11 год. 10 хв. у справі № 500/757/22 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Адемн» до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00046660701 від 12.10.2021 року.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області № 00046660701 від 12.10.2021 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Адемн» судовий збір в сумі 24810 грн.

Додатковим рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 травня 2022 року стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Адемн» 7000 грн. витрат на правову допомогу.

Приймаючи рішення по суті спору, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції між позивачем з його контрагентами є такими, що фактично відбулися та підтверджені первинним документами.

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що контрагенти позивача не мали власних виробничих потужностей для виробництва продукції (олії соєвої), яка реалізована позивачу, а також сировини. Доказів про укладення договорів оренди контрагентами виробничих цехів та обладнання немає, що свідчить про те, що контрагенти позивача не могли виробити та реалізувати придбаний позивачем товар.

На основі цих обставин, відповідач зробив висновок, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не відбулись.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Адемн» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за червень 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.

За результати вказаної перевірки відповідач склав акт № 4307/19-00-07- 01/39864030 від 17.09.2021 року.

У ході перевірки відповідач встановив порушення вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2021 року на 1 710 662 гривні. Це порушення позивач вчиним внаслідок того, що оприбуткував від контрагентів товари, які реально йому цими контрагентами не постачались.

На підставі акта перевірки, відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 12.10.2021 року № 00046660701, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2021 року в сумі 1 710 662 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 855 331 гривня.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У підпункті «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України зазначено, що об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України, бюджетне відшкодування це відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Отже, сплачений у складі ціни за товари (послуги) податок на додану вартість включається до податкового кредиту платника податку і пізніше підлягає відшкодуванню з бюджету, якщо придбання такого товару підтверджено документами, які опосередковують відповідну господарську операцію.

Вирішуючи справи із застосуванням наведених правових норм, Верховний Суд у постановах від 28 жовтня 2020 року (справа № 500/305/19), від 27 лютого 2020 року (справи № 813/7081/14, № 814/120/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 813/4079/15), від 10 вересня 2019 року (справа № 814/2412/17) визнав, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами.

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Апеляційний суд встановив те, що у період, що перевірявся позивач мав господарські взаємовідносини із: ТзОВ «Мердокс Інвест», ТзОВ «Констатн Агро» та ТзОВ «Мостгрей».

Досліджуючи господарські операції позивача із ТзОВ «Мердокс Інвест» апеляційний суд зазначає наступне.

22.10.2019 року між позивачем та ТзОВ «Мердокс Інвест» укладено договір № 2210-19 поставки олії соєвої.

На підтвердження здійснення цієї господарської операції позивач надав:

- видаткову накладну № 46 від 21.03.2020 року та № 52 від 24.03.2020 року;

- специфікацію № 8 від 30.03.2020 року та № 9 від 23.03.2020 року;

- товарно-транспортну накладну № 147 від 21.03.2020 року та № 153 від 24.03.2020 року;

- посвідчення про якість соєвої олії № 2003-20 від 20.03.2020 року та № 2303-20 від 23.03.2020 року;

- міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) № 0143439 від 23.03.2020 року та № 0143440 від 26.03.2020 року;

- митну декларацію № UA209140/2020/026033 від 28.03.2020 року та № UA209140/2020/027023;

- повідомлення ТзОВ «Мердокс Інвест» форми № 20-ОПП про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність;

- договір оренди № 0108-19 нерухомого майна укладений 01.08.2019 року між ФОП ОСОБА_1 та ТзОВ «Мердокс Інвест»;

- акт прийому-передачі орендованого майна від 01.08.2019 року;

- договір позички виробничого обладнання № 01/08-19-О від 01.08.2019 року;

- акт прийому-передачі майна від 01.08.2019 року до договору позички.

Апеляційний суд, дослідивши надані позивачем документи вважає, що вони підтверджують реальність господарської операції щодо поставки позивачу олії сої ТзОВ «Мердокс Інвест», оскільки вказують на те, що ТзОВ «Мердокс Інвест» орендувало виробниче приміщення та обладнання для виробництва олії, виробило олію сої, поставило її позивачу, яку позивач реалізував за кордон польській компанії.

Досліджуючи господарські операції позивача із ТзОВ «Констант Агро» апеляційний суд зазначає наступне.

23.12.2019 року між позивачем та ТзОВ «Констант Агро» укладений договір поставки № 2312А-20 на поставку соєвої олії. Згідно із цим договором позивач придбав у ТзОВ «Констант Агро» соєву олію у січні-лютому 2021 року в кількості 46,88 тон на загальну суму 1 535 110 грн, в т. ч. 255 851,67 грн. ПДВ.

На підтвердження здійснення цієї господарської операції позивач надав:

-видаткову накладну № 4 від 14.01.2021 року та №35 від 16.02.2021 року;

-специфікацію № 2 від 14.01.2021 року та № 3 від 16.02.2021 року;

-товарно-транспортну накладну № Р4 від 14.01.2021 року та № Р35 від 16.02.2021 року;

-посвідченням про якість на соєву олію від 14.01.2021 року та від 15.02.2021 року;

-міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) № 0135974 від 15.01.2021 року та № 12932021 від 19.02.2021 року;

-митну декларацію № UA209140/2021/002406 та UA209140/2021/014935;

-повідомлення ТзОВ «Констант Агро» форми № 20-ОПП про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.

Ці документи свідчать про те, що відбувся рух активів від ТзОВ «Констант Агро» до позивача, який потім їх реалізував іншим юридичним особам.

Апеляційний суд вважає, що позивач довів реальний характер господарської операції поставки соєвої олії ТзОВ «Констант Агро».

Водночас відповідач, заперечуючи реальний характер цих господарських операцій, посилаючись на те, що ТзОВ «Констант Агро» не мало виробничих потужностей для виробництва соєвої олії, в тому числі на праві користування, а тому не могло виробити та продати позивачу соєву олію, не довів, що позивач придбав цей товар у іншої юридичної особи.

Досліджуючи господарські операції позивача із ТзОВ «Мостгрей» апеляційний суд зазначає наступне.

14.02.2020 року між позивачем та ТзОВ «Мостгрей» укладений договір поставки № 1402-20 соєвої олії. На підставі цього договору позивач придбав у ТзОВ «Мостгрей» соєву олію в квітні 2021 року в кількості 24,02 тонни на загальну суму 924 770,20 грн, в т. ч. 154 128,37 грн ПДВ; в березні 2021 року в кількості 83,4 тонни на загальну суму 3 206 825,70 грн, в т.ч.534 470,94 грн ПДВ; в січні 2021 року на загальну суму 2 522 304,30 грн, в т. ч. 420 384,05 грн ПДВ; у жовтні 2020 року в кількості 23,82 тонни на загальну суму 643 020,00 грн, в т. ч. 107 190 грн ПДВ; у вересні 2020 року в кількості 24,26 тонни на загальну суму 655 020 грн, в т. ч. 109 170,00 грн ПДВ.

На підтвердження здійснення цієї господарської операції позивач надав:

-видаткові накладні № 69 від 27.09.2020 року, № 16 від 06.10.2020 року, № 2 від 01.02.2021 року, № 24 від 14.02.2021 року, № 40 від 21.02.2021 року, № 13/1 від 08.03.2021 року, № 40 від 20.03.2021 року, № 50 від 25.03.2021 року, № 53 від 29.03.2021 року, № 4 від 02.04.2021 року;

-специфікації № 1 від 25.09.2020 року, № 2 від 05.10.2020 року, № 4/1 від 01.10.2021 року, № 5 від 05.03.2021 року, № 5/1 від 19.03.2021 року, № 6 від 22.03.2021 року;

-товарно-транспортні накладні № 2709 від 27.09.2020 року, № 0610/4 від 06.10.2020 року, № 2/0102 від 01.02.2021 року, 24/1402 від 14.02.2021 року, № 40/2102 від 21.02.2021 року, № 13/1/0803 від 08.03.2021 року, № 40/2003 від 20.03.2021 року, № 50/2503 від 25.03.2021 року, № 53/2903 від 29.03.2021 року, № 4/0204 від 02.04.2021 року;

-посвідченням про якість на соєву олію;

-міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR);

-митні декларації;

-повідомлення ТзОВ «Мостгрей» форми № 20-ОПП про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.

Ці документи свідчать про те, що відбувся рух активів від ТзОВ «Мостгрей» до позивача, який потім їх реалізував іншим юридичним особам.

Апеляційний суд вважає, що позивач довів реальний характер господарської операції поставки соєвої олії ТзОВ «Мостгрей».

Водночас відповідач, заперечуючи реальний характер цих господарських операцій, посилаючись на те, що ТзОВ «Мостгрей» не мало виробничих потужностей для виробництва соєвої олії, в тому числі на праві користування, а тому не могло виробити та продати позивачу соєву олію, не довів, що позивач придбав цей товар у іншої юридичної особи.

Підводячи підсумок наведеного вище, апеляційний суд стверджує, що позивач надав належні, докази, які підтверджують реальність господарських операцій із ТзОВ «Мердокс Інвест», ТзОВ «Констант Агро» та ТзОВ «Мостгрей».

Отже, оскаржене рішення відповідача щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є протиправним.

Таким чином позов необхідно задовольнити.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року у справі № 500/757/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель Повний текст постанови складений 11.08.2022 року