Рішення

від 31.07.2022 по справі 914/3501/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2022 Справа № 914/3501/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Горецької З.В., за участю секретаря судового засідання Пришляк М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства «АГРОВЕСТ УКРАЇНА», м. Костопіль, Рівненська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «НАША КОМПАНІЯ ПЛЮС», с. Розворяни, Золочівський р-н, Львівська область

про стягнення заборгованості в розмірі 793 310,68 грн

представники сторін:

від позивача : Троянчук Д.М. (в режимі відеоконференції);

від відповідача: не з?явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «АГРОВЕСТ УКРАЇНА» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «НАША КОМПАНІЯ ПЛЮС» про стягнення заборгованості.

Ухвалою від 29.11.2021 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10.01.2022 року. Подальший розгляд справи відображено у відповідних ухвалах суду.

В підготовче засідання 04.07.2022 року з?явився представник позивача, відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив. Ухвалою від 04.07.2022 закрито підготовче провадження по справі та призначено до судового розгляду по суті на 01.08.2022.

В судовому засіданні 01.08.2022 представник позивача взяв участь в режимі відеоконференції, відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття рішення, судом 01.08.2022 проголошено вступна та резолютивну частини рішення по справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням умов договору поставки запасних частин №22/03-01 від 22.03.2021 у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 749 122,48 грн.

На основну суму заборгованості нараховано 3% річних 5 357,00 грн., 8 989,46 грн. інфляційних втрат та 29 841,74 грн. пені.

Позиція відповідача

Відповідач стверджує, що товар за договором №22/03-01 від 22.03.2021, окрім першої поставки, відповідач не отримував, отже відсутні зобов`язання щодо його оплати.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

22.03.2021 між ПП «АГРОВЕСТ УКРАЇНА» та ТОВ «НАША КОМПАНІЯ ПЛЮС» укладено Договір поставки запасних частин №22/03-01 від 22.03.2021, згідно п. 1.1. якого, Постачальник зобов`язується поставити запасні частини до сільськогосподарської техніки, а Покупець прийняти та здійснити оплату за товар в асортименті, кількості та за ціною, вказаних у рахунках і/або накладних, які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно п. 2.2 Договору, поставка товару здійснюється партіями. На кожну партію товару, що поставляється Постачальник надає (за своїм місцезнаходженням) Покупцю рахунок та накладну на товар, в яких вказується найменування, асортимент, кількість і ціна товару.

Пунктом 2.3.1 Договору передбачено, що представник Покупця, на якого виписано довіреність на одержання цінностей, є уповноваженою особою, який має право погоджувати асортимент, кількість і ціну товару, що поставляється.

Згідно п. 2.3.2 Договору встановлено, що підпис представника Покупця на накладній є узгодженням Покупцем асортименту, кількості і ціни товару, що поставляється.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що оплата за кожну партію товару здійснюється Покупцем не пізніше трьох календарних днів з дати виставлення рахунку Постачальником на товар.

Згідно додаткової угоди №1 від 22.03.2021, пункт 4.1 викладено у наступній редакції: Покупець здійснює оплату за Товар у розмірі 100%, поставлений Постачальником Покупцеві в період з 22.03.2021 по 10.08.2021 не пізніше 15.08.2021 року, згідно акту звіряння за даний період.

На виконання умов Договору ПП «АГРОВЕСТ УКРАЇНА» було поставлено Покупцю Товар на загальну суму 826 879,89 грн., що підтверджується видатковими накладними №1127 від 25.03.2021, №1130 від 30.03.2021, №1254 від 01.04.2021, №1272 від 01.04.2021, №1275 від 01.04.2021, №1276 від 01.04.2021, №1277 від 01.04.2021, №1279 від 01.04.2021, №1250 від 02.04.2021, №1252 від 02.04.2021, №1282 від 02.04.2021, №1295 від 02.04.2021, №1365 від 02.04.2021, №1378 від 02.04.2021, №1380 від 02.04.2021, №1381 від 02.04.2021, № 1410 від 02.04.2021, №1379 від 05.04.2021, №1251 від 07.04.2021, №1253 від 07 04.2021, №1349 від 07.04.2021, №1441 від 07.04.2021, №1509 від 07.04.2021, №1519 від 07.04.2021, №1520 від 07.04.2021, №1523 від 07.04.2021, №1524 від 07.04.2021, №1533 від 07.04.2021, №1546 від 07.04.2021, №1549 від 07.04.2021, №1552 від 07.04.2021, №1537 від 08.04.2021, №1350 від 12.04.2021, №1351 від 12.04.2021, №1522 від 12.04.2021, №1562 від 12.04.2021, 1565 від 12.04.2021, №1668 від 12.04.2021, №1669 від 12.04.2021, №1670 від 12.04.2021, №1671 від 12.04.2021, №1672 від 12.04.2021, №1673 від 13.04.2021, №1791 від 16.04.2021, №1792 від 16.04.2021, №1794 від 16.04.2021, №1799 від16.04.2021, №1846 від 20.04.2021, №1857 від 20.04.2021, №1908 від 22.04.2021, №1911 від 22.04.2021 та довіреністю №203 від 30.03.2021 року на отримання товарів.

ТОВ «НАША КОМПАНІЯ ПЛЮС» розрахувалося лише частково на суму 50 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2299 від 13.04.2021, а також повернуло товар на суму 27 757,41 грн. згідно зворотних накладних від покупця №12 від 07.04.2021 та №17 від 25.05.2021.

27.09.2021 позивач направив відповідачу два примірники акту звірки взаєморозрахунків.

На кожну поставку товару оформлено податкові накладні, які містяться в матеріалах справи.

ОЦІНКА СУДУ

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

З огляду на викладене, обов`язок по оплаті поставленого товару виникає у відповідача безпосередньо із самого факту поставки та не залежить від факту виставлення позивачем відповідачу рахунків на оплату.

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку з оплати поставленого товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №923/712/17 та від 21.01.2019 у справі №925/2028/15.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до положень п. п. 2.1 ч. 2 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатись зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити;

- назву документа (форми);

- дату складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з абз. 1 п. 2.4 Положення, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні і господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, віл імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Отже, обов`язковою умовою, що може бути доказом здійснення господарської операції саме з конкретним контрагентом, є наявність у первинному документі даних про осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку саме цього контрагента та дані, що дають змогу визначити повноваження такої особи на вчинення вказаних дій, особистий підпис вказаної особи.

Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Слід зазначити, що у видаткових накладних №1378 від 02.04.2021, №1378 від 02.04.2021 та №1673 від 13.04.2021 наявний відтиск печатки відповідача.

Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорі та видаткових накладних, відповідач не наводить обставин, що печатка була загублена, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Касаційний господарський суд в постанові від 29.01.2020 по справі №916/922/19 зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18.

Відповідно до п. 2.5 Положення, повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно -матеріальні цінності (ТМЦ) згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Належних обґрунтувань і доказів, що спірний товар не був отриманий відповідачем останній не надав. Крім того, відповідач не заперечив у відзиві факту працевлаштування у нього посадової особи - інженера-механіка ОСОБА_1 , на якого було оформлено довіреність та який приймав товар.

Слід також зауважити, що відповідач не надав жодних доказів (фінансово-господарської звітності, податкової звітності, бухгалтерського обліку тощо) та не заявив будь-яких клопотань про встановлення відповідних обставин щодо відсутності або спростування факту руху відповідних активів та/або зміни його фінансового стану підприємства по відношенню до спірних взаємовідносин.

Таким чином, враховуючи погодження сторонами у спірному договорі умов, за яких товар належної якості, кількості, асортименту вважається отриманим покупцем у момент підписання видаткової накладної, відповідно наявність підпису представника відповідача, тобто уповноваженої особи відповідача, на спірних видаткових накладних свідчить про прийняття останнім зазначеного в них товару.

Крім того, відповідач не врахував тієї обставини, що на виконання п. 7.7 Договору, позивач сформував та зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні на кожну партію поставки, що додатково підтверджує отримання саме відповідачем товару.

Зокрема, відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодекс України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, встановленими абзацом першим п. 44.1 ст. 44 ПКУ.

Згідно з п.1 розділу 111 Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21, до податкової декларації з ПДВ вносяться дані податкового обліку платника окремо за кожний звітний (податковий) період без наростаючого підсумку.

Дані, наведені в податковій звітності, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (п.6 розділу III Порядку №21).

Отже, в податковій декларації з ПДВ платником податку зазначаються дані, вказані в складених на підставі первинних документів податкових накладних. Тому обсяги постачання товарів/послуг та сума ПДВ, зазначені в помилковій податковій накладній, не підлягають відображенню в податковій декларації з ПДВ.

У випадку помилкового складання податкової накладної на операцію з постачання товарів/послуг та реєстрації її в ЄРПН платник податку з метою виправлення допущеної помилки має право згідно з п.192.1 ст.192 ПКУ скласти розрахунок коригування до помилкової податкової накладної. Такий розрахунок коригування підлягає реєстрації в ЄРПН покупцем (отримувачем) товарів/послуг з дотриманням визначених термінів реєстрації.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПКУ передбачено, що у разі порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в ЄРПН податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому порушено граничні терміни реєстрації в ЄРПН. Така заява зі скаргою є підставою для проведення контролюючим органом документальної позапланової перевірки контрагента для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з ПДВ.

Всупереч вищенаведеному відповідач до відзиву не надав:

- доказів відсутності у деклараніях з ПДВ (додатку 5) відображення податкових накладних зареєстрованих позивачем у зв`язку із першою подією - поставкою товару;

- доказів складення та реєстрації в ЄРПН розрахунків коригування до податкових накладних, зареєстрованих позивачем по факту поставки товару (у випадку, якщо відповідач вважає такі податкові накладні помилковими).

Крім того, як зазначає Верховний Суд у постанові від 29.01.2020 по справі №916/922/19, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Відповідно до пункту 201.7 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 названого Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг є для таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Щодо твердження відповідача про неотримання акту звірки взаємних розрахунків, то відповідач не заперечує у відзиві про його отримання разом з позовною заявою.

Крім того, обов`язок оплатити отриманий товар не пізніше 15.08.2021 безпосередньо встановлений додатковою угодою №1 від 22.03.2021, підписання якої відповідач не заперечує.

Таким чином, на час подання позову до суду відповідач не оплатив повної вартості отриманого товару, а тому позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості в сумі 749 122,48 грн. підлягають до задоволення, як обґрунтовано заявлені та підтверджені документально.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат та встановлено що такі проведено вірно.

Згідно п. 5.2. Договору, за порушення терміну оплати Товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла в період прострочення) від простроченої суми, за кожний день прострочення. Пеня може бути нарахована за весь період прострочення оплати.

Перевіривши розрахунок пені судом встановлено, що такий проведено вірно.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Проаналізувавши встановлені обставини, надавши оцінку доводам учасників справи, господарський суд керуючись стандартом вірогідності доказів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення 749 122,48 грн. основної заборгованості, 5 357,00 грн. 3% річних, 8 989,46 грн. інфляційних втрат та 29 841,74 грн пені.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача в розмірі 11 899,66 грн.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 91, 96, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАША КОМПАНІЯ ПЛЮС» (вул. Івана Франка, буд. 36, с. Розворяни, Золочівський район, Львівська область, 80724, код ЄДРПОУ 40739680) на користь Приватного підприємства «АГРОВЕСТ УКРАЇНА» (вул. Винниченка, буд. 24 А, місто Костопіль, Костопільський район, Рівненська область, 35000, ЄДРПОУ 38342786) основний борг в сумі 749 122,48 грн., три відсотки річних 5 357,00 грн., інфляційні втрати 8 989,46 грн., пеню 29 841,74 грн та судовий збір 11 899,66 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.08.22

Суддя Горецька З.В.