Рішення

від 22.02.2022 по справі 915/1301/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2022 року Справа № 915/1301/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест" (код ЄДРПОУ 19199961, 01011, м. Київ, провулок Євгена Гуцала, буд. 3)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКТЕЛ" (код ЄДРПОУ 31613288, 54010, м. Миколаїв, проспект Центральний, буд. 8Б/1)

про відшкодування матеріальних збитків, пов`язаних з неповерненням майна,

за участі представників учасників справи:

від позивача: Пойденко О.С., згідно ордера,

від відповідача: Чуприна І.О., згідно ордера.

в с т а н о в и в:

25.08.2021 на адресу Господарського суду Миколаївської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест" від 18.08.2021 до Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКТЕЛ", якою позивач просить суд стягнути з відповідача матеріальні збитки, пов`язаних з неповерненням майна у розмірі 226182,68 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем станом на момент подання позову не повернуто майно, яке належить позивачеві та було передано ним для виконання відповідачем робіт за укладеними між сторонами договорами підряду.

Як витікає з Інвентаризаційного опису, складеного позивачем 17.08.2020, на який він посилається як на основний доказ правомірності своїх вимог, відповідачем не повернуто майно позивача на загальну суму 366616,19грн.

Врахувавши повернення відповідачем товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 105645,90грн, та відшкодування вартості ТМЦ на суму 41904,09грн., позивач вважає, що діями відповідача йому завдано матеріальні збитки у розмірі 226182,68грн, які він просить стягнути з відповідача в цьому позові.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2021 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1301/21 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 30.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено відповідачу 5-денний строк від дня отримання даної ухвали для подання до суду заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

09.09.2021 відповідачем подано до суду заяву (вх.№13748/21 від 09.09.2021), якою відповідач просить суд: справу №915/1301/21 за позовною заявою ПрАТ "Фарлеп-Інвест" до ТОВ "Ніктел" про відшкодування збитків розглядати за правилами загального позовного провадження; повідомити сторін про дату та час підготовчого засідання, долучити додані документи до матеріалів справи.

На обґрунтування заяви відповідач посилається на складність обставин справи, необхідність встановлення обставин передачі товаро-матеріальних цінностей, залучення свідків, отримання від позивача значного обсягу документів, які підтвердять фактичну передачу ТМЦ ТОВ "Ніктел".

Ухвалою від 20.09.2021 судом постановлено: розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання у справі призначити на 19 жовтня 2021 року о 10:00 год., встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті справи.

20.09.2021 відповідачем подано до господарського суду відзив на позовну заяву.

Відповідач позовні вимоги не визнає, просить у задоволені позовну відмовити в повному обсязі.

Заперечення відповідача обґрунтовано посиланням на наступне:

1. Позивач на підтвердження розміру збитків надав суду відомості власного внутрішнього комірного обліку, що не може вважатися належним доказом;

2. Правовідносини між ПрАТ "Фарлеп-Інвест" до ТОВ "Ніктел" тривали впродовж двох років: за договором БМР з 06.07.2017 р. по 05.07.2019 р.; за договором IP з 20.07.2018 р. по 19.07.2019 р.

Впродовж строків дії цих Договорів, в період часу з 06.07.2017 з по 19.07.2019p., ТОВ «Ніктел» мало право отримувати від ПрАТ «Фарлеп-Інвест» товарно-матеріальні цінності для виконання замовлення/підряду.

Отже, після закінчення строків дії обох Договорів Відповідач припинив видачу ТМЦ, що фактично підтверджено матеріалами позовної заяви;

При цьому, у серпні 2019 року ПрАТ «Фарлеп-Інвест» звернулось до ТОВ «Ніктел» з листом (вих. № 416/01-10/06 від 08.08.2019 р.) щодо повернення матеріалів, переданих відповідачу. До листа додано перелік ТМЦ, які вимагалися до повернення, вартість яких складала 299207,48 грн;

3. Відповідач вважає неналежними доказами інвентаризаційні описи від 11.8.2020 та від 13.07.2021. За даними внутрішнього комірного обліку ПрАТ «Фарлеп-Інвест» сформував реєстр ТМЦ, які ніби-то передані ТОВ «Ніктел». При цьому, сторони не проводили перевірку первинноі документації (актів приймання-передачі ТМЦ, накладних, TTH, актів виконаних робіт та ін.).

Комісія з інвентаризації у складі співробітників ПрАТ «Фарлеп-Інвест» ані у 2020 році, ані у 2021 році нe прибувала за місцезнаходженням ТОВ «Ніктел», не досліджувала наявність чи відсутність ТМЦ, не здійснювався пx перерахунок. Зазначені обставини суперечать Положенню про проведення інвентаризації;

4. Позивач заявляє вимоги саме про відшкодування матеріальних збитків, відсутність відповідних первинних документів може призвести до прийнятгя необґрунтованого рішення.

Відсутні первинні документи (товарно-транспортні накладні), які підтверджують перехід від Замовника до Підрядника відповідальності за збереження (втрату) ТМЦ на суму 659072,68 грн. Розмір збитків визначено ПАТ «Фарлеп-Інвест» за внутрішнім обліком, вартість ТМЦ, які передавались Товариству не визначена у накладних про переміщення. Не надані підтвердження, що матеріали отримані від третіх осіб належать Позивачу (на суму 249059,49 грн). Частина накладних використаних у розрахунку позовних вимог та доданих до позову взагалі не містить підпису мaтepiaльнo-вiдпoвiдaльниx осіб ТОВ «Ніктел» (на cyмy 92271,41 грн).

04.10.2021 позивачем подано до господарського суду відповідь на відзив відповідача.

Зокрема, позивач зазначає наступне:

1) відповідно до п. 3.9. Договору від 20.07.2018р. №4600036399 на проведення інсталяційних робіт щодо підключення Абонентів із змінами та додатками, облікова інформація із засобів та систем взаємовідносин (які описані в Додатках до Договору, на підставі яких виконуються роботи (оформлення нарядів/заявок на виконання тих чи інших робіт/перевірка активності Абонентів (в т.ч. і їх облік)/звірки облікових відомостей/перевірки фактів замовлення та виконання робіт за Договором) визначені п.1.1. Договору/дотримання інших вимог Договору), яка обробляється Замовником в ході виконання цього Договору, є належним підтвердженням (належним доказом) тих чи інших обставин (в т.ч. фактів виконання/невиконання Договору), які стосуються виконання Сторонами Договору. Підрядник має необхідний доступ до цих систем обліку (МетаГІС), який йому дозволяє робити контроль своєї роботи та проводити її аналіз. Дані системи не повинні змінюватися протягом звітного періоду.

П. 18. Тимчасової методики визначення розміру шкоди (збитків) що заподіяна порушенням господарських договорів, Схваленої Державною комісією Ради міністрів СРСР з економічної реформи 21.12.2990р. передбачає, що вартість втраченого майна, встановлюється як балансова вартість такого майна за вирахуванням зносу або як його вартість за ціною придбання з врахуванням транспортно-заготівельних витрат. Враховуючи, що ТМЦ, які були передані Відповідачу є новим майном (не вживаним), вирахування зносу з вартості ТМЦ не здійснюється.

Відповідач, зі свого боку, не наводить інших підстав для визначення вартості ТМЦ, або розміру шкоди яка підлягає стягненню;

2) щодо розміру залишків на час припинення господарських відносин позивач зазначає, що в листі за вих. № 416/01-10/06 від 08.08.2019р. було зазначено вартість ТМЦ переданих лише за Договором №4600034482 на виконання будівельно-монтажних робіт з змінами та додатками (далі - Договір БМР) від 06.07.2017р. і по тим проектам, які зазначені в листі.

При цьому, остаточну вартість ТМЦ на 366616,19 грн, що знаходяться на відповідальному зберіганні Відповідача, встановлено за результатами інвентаризації, за якою складено інвентаризаційний опис від 17.08.2020 р.;

3) висловлювання Відповідача про неналежність доказу, щонайменше передчасне.

Що стосується нездійснення перевірки первинної документації, то це є ще одним доказом порушення Відповідачем зобов`язання встановленого п.4.10 Договору БМР та, аналогічно, п.3.11. Договору ІР - складати та направляти Замовнику Акти звірки залишків ТМЦ;

4) враховуючи те, що накладна на внутрішнє переміщення №6569 від 29.08.2017р. містить лише назви та кількість ТМЦ, а також той факт, що передача зазначених в даній накладній ТМЦ здійснювалась без повернення ТМЦ на склад Позивача, підтвердженням вартості переданих ТМЦ є накладні на переміщення №4900341013 від 29.08.2017р, №4900342182 від 01.09.2017р., №4900342110 від 01.09.2017р., №4900342072 від 01.09.2017р. При цьому, до оформлення вищевказаних накладних, вказані ТМЦ дійсно обліковувались на іншій особі, але, після 01.09.2017р. були переоформлені на Відповідача згідно накладної на внутрішнє переміщення №6569 від 29.08.2017р.

Це ж стосується інших накладних, оформлених з певним розривом у часі між фактичною передачею та проведенням бухгалтерських операцій з оприбутковування на баланс Позивача;

5) щодо належності ТМЦ Позивачу останній зазначає, що належним та достатнім доказом того, що вказані в накладних ТМЦ належать Позивачу є накладні оформлені від імені Позивача, а також дані внутрішнього обліку Позивача. В будь-якому випадку, ті позиції ТМЦ які були переміщені з третьої особи на Відповідача, також є власністю Позивача, та були раніше передані цій третій особі за відповідними накладними.

Слід також звернути увагу, що при отриманні ТМЦ за накладними про внутрішнє переміщення, які оформлені з третіми особами, до звернення Позивача з позовними вимогами, у Відповідача не викликало сумніву ані вартість ТМЦ, ані належність ТМЦ Позивачеві;

6) щодо відповідальності відповідача за збереження ТМЦ позивач вказує, що п. 6.1.3. Договору БМР, яким передбачений обов`язок Підрядника вживати усіх заходів щодо збереження всього обладнання та матеріалів, переданих Замовником для виконання Робіт та відповідати перед Замовником за їх втрату або пошкодження. П. 6.1.15. Договору БМР також передбачає обов`язок Підрядника після виконання робіт та підписання Акту виконаних робіт, повернути всі залишки ТМЦ отриманих у Замовника. Аналогічні приписи містяться і в ст. 847 Цивільного кодексу України.

П. 5.2.12. Договору ІР також прямо передбачена відповідальність Відповідача за збереження наданих йому ТМЦ;

7) посилання Відповідача на відсутність товаро-транспортних накладних як на підставу неотримання ТМЦ є необ`єктивним.

Як вже було зазначено Позивачем у відповіді вих.№116/01-21 від 09.09.2021р. на запит Відповідача №69 від 01.09.2021р. про надання документів, відповідно до Розділу І Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 № 363 (далі - Правила) Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

При цьому, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників (ч.1 преамбули Правил).

Таким чином, товарно-транспортна накладна використовується при здійсненні автомобільних перевезень за участю третьої особи - Перевізника. Оскільки, ТМЦ зі складу Замовника були видані безпосередньо представнику Підрядника, необхідності в оформленні ТТН не вбачається;

8) вимога Відповідача про стягнення з Відповідача витрат на правову допомогу в сумі 10000 грн не підлягає задоволенню оскільки відзив на позовну заяву, отриманий Позивачем 24.09.2021р. підписаний директором ТОВ «НІКТЕЛ» Зажиренко О.Д., отже, з наданих документів не вбачається надання правової допомоги стороні Відповідача, принаймні у підготовці відзиву на позовну заяву.

До відзиву Відповідача, що надійшов 24.09.2021р. на адресу Позивача, не додано додатків, які вказані у відзиві, а саме, копії договору про правову допомогу, копії ордеру адвоката, копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копії витягу з Єдиного реєстру адвокатів, тощо. Лист було направлено Позивачу з описом вкладення, в якому зазначений лише відзив на позов на 7 (семи) аркушах без додатків.

З вищевказаного, позивач доходить висновку, про неспівмірність виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, що на підставі ч.4 ст. 126 ГПК є підставами для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Враховуючи відсутність додатків до відзиву, Позивач позбавлений повною мірою здійснювати доведення неспівмірності витрат, як процесуальних обов`язків покладених на Позивача Законом.

08.10.2021 відповідачем подано до господарського суду заперечення на відповідь на відзив.

Відповідач зазначає наступне:

1) програма «Мета-ГІС» стосувалась робіт по супроводженню підключених абонентів в рамках виконання Договору на проведення інсталяційних робіт №4600036399 від 20.07.2018 р. ТОВ «Ніктел» мало доступ до інформації про заведені ТОВ «Фарлеп-Інвест» наряди на підключення абонентів до мережі інтернет; про звернення абонентів щодо несправності у роботі обладнання, оскільки ТОВ «Ніктел» відповідало за ремонтні роботи та відновлення інтернету. ТОВ «Ніктел» вносив в програму «МетаГІС» інформацію про усунення поломки, зазначав причину такої поломки. Таким чином, облікова інформація стосувалась обслуговування абонентів, причин порушення в роботі інтернету. ТОВ «Ніктел» не мало доступу до інформації про ТМЦ в «МетаГІС», якщо така взагалі ураховується в програмі «МетаГІС»;

2) Позивач у відповіді на відзив вказує, що у листі № 416/01-10/06 від 08.08.2019 р. зазначено вартість ТМЦ переданих лише за Договором № 4600034482 на виконання будівельно-монтажних робіт від 06.07.2017 р. і по тим проектам, які зазначені у листі.

Проте, на думку відповідача, вартість робіт за договором БМР, що зазначені в листі № 416/01-10/06 від 08.08.2019 р., склала 40 007,35 грн. При цьому, Позивач наполягає, що залишок ТМЦ за цими роботами склав 299207,48 грн, що є взагалі неспівмірним для виконання робіт такого незначного обсягу.

Таким чином, збільшення Позивачем залишків ТМЦ, в т.ч. у грошовому виразі, з серпня 2019 року до серпня 2020 р. в період відсутності господарських відносин між підприємствами є безпідставним;

3) Позивач не надав належних доказів належності йому ТМЦ, отриманих ТОВ «Ніктел» від третіх осіб. Твердження Позивача: «в будь-якому випадку, ті ТМЦ які були переміщенні з третьої особи на Відповідача, також є власністю Позивача» не підтверджують права власності на такі ТМЦ та не дають змоги говорити про завдані Позивачу збитки;

4) Не можливо погодитись з позицією Позивача, що товарно-транспортна накладна застосується лише при здійснені автомобільних перевезень із залучення перевізника.

Позивач помилково зазначає, що Відповідач вказує на відсутність ТТН як на «підставу неотримання ТМЦ». ТОВ «Ніктел» не заперечує, що рух ТМЦ між підприємствами відбувався.

ТОВ «Ніктел» звертає увагу суду на те, що перехід відповідальності за втрату чи пошкодження ТМЦ від Замовника до Підрядника, пов`язаний з оформленням певних документів, що прямо узгоджено Сторонами в Порядку отримання/повернення ТМЦ, визначений Сторонами в додатку № 8 до договору БМР та додатку № 4 до Договору ІР.

Порядок отримання/повернення ТМЦ, визначений Сторонами в додатку № 8 до договору БМР та додатку № 4 до Договору ІР передбачає, що момент переходу відповідальності за втрату чи пошкодження ТМЦ від Замовника до Підрядника, пов`язаний саме з підписанням обома Сторонами документів, вказаних у п. 1.4 Порядку (накладної на внутрішнє переміщення і ТТН).

Сторони не мають ТТН на ТМЦ, які використовувались при виконанні укладених ними договорів.

Надані до суду накладні на переміщення в розумінні п. 1.11 Порядку не підтверджують перехід відповідальності за збереження ТМЦ до Підрядника;

5) витрати на правову допомогу відповідача в сумі 10000,00 грн підтверджуються наданими копіями документів. Той факт, що відзив на позовну заяву, яка носить правовий характер, підписано директором ТОВ «Ніктел» не спростовує факту того, що процесуальний документ підготовлено адвокатом.

19.10.2021 судом оголошено перерву судового засідання до 02.11.21 об 11 год. 30 хв.

02.11.2021 відповідачем подано до господарського суду письмові пояснення щодо визначення неповернутих залишків. Зокрема, відповідач зазначає, що з аналізу наданих позивачем документів та документів, які є в розпорядженні ТОВ «Ніктел», вбачається, що ТОВ «Ніктел» не має заборгованості по поверненню ТМЦ.

02.11.2021 судом оголошено перерву судового засідання до 17.11.21 об 11 год. 00 хв.

17.11.2021 судове засідання у справі не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.

29.11.2021 судом постановлено продовжити підготовче провадження у справі на 30 днів та призначити підготовче засідання у справі на 21 грудня 2021 року об 11:20 год.

21.12.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення розгляду справи по суті на 19.01.22 року об 11 год. 00 хв.

28.12.2021 позивачем подано до господарського суду письмові пояснення на пояснення відповідача. Позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

19.01.2022 судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.

Ухвалою суду від 27.01.2022 судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 23 лютого 2022 року о 10:00 год.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

На підставі ст. 233 ГПК України, у судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об?єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Свої правовідносини сторони врегулювали, уклавши договори №4600034482 від 06.07.2017 (далі - Договір БМР) та №4600036399 від 20.07.2018 (далі - договір ІР).

За своєю правовою природою ці договори є договорами підряду.

Згідно з частинами першою та другою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 839 ЦК України, підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Разом з тим, статтею 840 ЦК України, встановлено, що якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов`язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок.

Якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків.

Відповідно до ст.ст. 841, 842 ЦК України, підрядник зобов`язаний вживати усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) матеріалу до настання строку здачі підрядником визначеної договором підряду роботи несе сторона, яка надала матеріал, а після настання цього строку - сторона, яка пропустила строк, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень п.п.1.1. Договору БРМ, замовник доручає, а підрядник зобов`язується на свій ризик своїми або залученими силами і засобами, у відповідності до діючих будівельних норм та правил, технічних умов, проектно-кошторисної документації, в обумовлений строк виконати роботи по будівництву лінійно-кабельних споруд, роботи по виконанню електромонтажних робіт, роботи по монтажу станційного обладнання (надалі - Роботи), а замовник зобов`язується прийняти закінчені роботи і оплатити їх в строки та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 4.9. Договору БРМ, замовник надає підряднику перелік матеріалів, який визначений у Додатку №9 до цього договору.

Відповідно до п. 4.11.Договору БРМ, порядок отримання/повернення ТМЦ наведений у Додатку №8 Договору.

Пунктом 6.1.3. Договору БРМ сторони передбачили обов`язок підрядника вживати усіх заходів щодо збереження всього обладнання та матеріалів, переданих замовником для виконання робіт та відповідати перед замовником за їх втрату або пошкодження.

Пунктом 6.1.15 договору сторони визначили обов`язок підрядника після виконання робіт та підписання Акту виконаних робіт, повернути всі залишки ТМЦ.

Відповідно до положень п.п.1.1., 1.2. Договору ІР, замовник доручає, а підрядник зобов`язується на свій ризик своїми або залученими силами і засобами, відповідно до чинних будівельних норм та правил, технічних умов, проектно-кошторисної документації, та даного договору в обумовлений строк виконати роботи (в т.ч. надати послуги), а саме інсталяційні роботи. підрядник власними силами забезпечує виконання робіт, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, якщо інше не визначено Договором.

Відповідно до п. 3.10 Договору ІР, вартість матеріалів та інструментів для виконання робіт входить до вартості робіт.

Відповідно до п. 3.13, порядок отримання/повернення ТМЦ наведено у Додатку №4. Обов`язок повернення ТМЦ передбачено п. 3.12. договору ІР, яким визначено право Замовника врахувати при взаєморозрахунках за надані послуги/виконані роботи суму за неповернуті ТМЦ.

У Додатку №3 Договору ІР сторони врегулювали, що всі матеріали, необхідні для виконання інсталяційних робіт (спаю вальні ізоляційні матеріали, короба, гофра шланг та інші), окрім активного обладнання, що належить абоненту та/або Замовнику, входять у вартість робіт.

Як стверджує позивач, в ході виконання зазначених договорів Відповідачу передавались товарно-матеріальні цінності як безпосередньо зі складу позивача так і від третіх осіб. Також відповідачем здійснювались списання ТМЦ шляхом здачі-приймання виконаних робіт, встановлення абонентам, повернення ТМЦ на склад позивача.

08.08.2019 позивачем на адресу відповідача було надіслано лист з описом ТМЦ, що залишились на зберіганні відповідача з проханням їх повернути.

Разом з тим, як зазначено в позові, відповідач залишив зазначений лист без відповіді. Товарно-матеріальні цінності не повернув.

17.08.2020 позивачем було проведено інвентаризацію та складено Інвентаризаційний опис ТМЦ, що знаходяться на зберіганні відповідача, згідно з яким відповідачем не повернуто майна позивача на загальну суму 366616,19грн.

03.02.2021 на адресу відповідача позивач направив претензію про відшкодування вартості неповернутих товарно-матеріальних цінностей.

Відповідач ,в свою чергу, за період з 07.07.2021 по 09.07.2021 повернув ТМЦ на загальну суму 105645,90грн, та відшкодував вартість ТМЦ на суму 41904,09грн.

Внаслідок наведених обставин позивач просить суд стягнути з відповідача матеріальні збитки, пов`язані з неповерненням майна у розмірі 226182,68грн.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як витікає з численної судової практики, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. (наприклад, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 у справі №920/715/17).

Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Законом України № 475/97 від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

За приписами частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд в силу приписів частини першої статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановлені судом фактичні обставини викладаються в судовому рішенні з посиланням на докази, на підставі яких їх встановлено.

У пункті 5.16. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2019 у справі № 920/85/18 Суд надав правовий висновок стосовно застосування вказаних правових норм та вказав, що:

- для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вини,

- відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань,

- для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, позивач повинен довести наявність у нього збитків, протиправних дій відповідача та причинного зв`язку між збитками позивача та діями відповідача,

- вимога про відшкодування збитків може пред`являтися виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила.

У разі, якщо у спорі про відшкодування йдеться про передані матеріальні цінності, в належний спосіб має бути доведено, які саме матеріальні цінності передано (рід, вид, ознаки, асортимент, ціна тощо), а також те, що вони мали бути передані відповідно до закону, домовленості сторін, правочину тощо, тобто існувало цивільно-правове зобов`язання про передання саме цих цінностей, щодо якого можливо встановити розподіл прав та обов`язків сторін.

Також до складу предмету доказування в цьому спорі входить обов`язок сторони довести, що речі, які можливо ідентифікувати за наведеними вище ознаками, були фактично передані, наприклад, у відповідності до акту приймання-передачі, та не були повернуті у томі самому асортименті, кількості, вигляді після настання визначених правочином обставин.

Враховуючі ці застереження, суд звертається до аналізу положень правочинів, укладених між сторонами в частині регламентації товарно-матеріальних цінностей, які підлягали переданню.

Відповідно до п. 4.9. Договору БРМ, перелік матеріалів, які Замовник надає підряднику, визначений у Додатку №9 до цього договору.

Як витікає з тексту Додатку №9 до Договору БМР «Використання матеріально-технічної бази Замовника», під час виконання послуг з будівельно-монтажних робіт Замовник Надає Підряднику:

- кабельно-провідникову продукцію,

- активне обладнання,

- бокси комутаційні для FTTH і FTTB,

- бокс БКН 10х2, 20х2, 30х2, 50х2 з плінтами,

- оптичні та мідні муфти,

- оптичні патч-корди,

- з`єднувач модуль 25 пар з гелем +4000,

- кінцеві кабельні пристрої (БКТ, КРТ, УКС, рамки, плітни, оптичні бокси),

- телекомунікаційні шафи, кроси,

- антенно-щоглові пристрої.

Разом з тим, в Інвентаризаційному описі від 17.08.2020 товарно-матеріальні цінності, перелічені позивачем, мають найменування, які не відповідають найменуванням, наведеним в Додатку №9.

Так, невідомо, які з найменувань ТМЦ в описі віднесено до кабельно-провідникової продукції в розумінні Додатку; невідомо, чи є низка найменувань патч-кордів та муфт оптичними патч-кордами та оптичними і мідними муфтами, відповідно; найменування різного роду боксів в інвентаризаційному описі, наприклад, бокс оптический FOB-05-24, не відповідає найменуванню боксів, які наведено в Додатку №9; невідомо, які з наведених в інвентаризаційному описі ТМЦ є антенно-щогловими пристроями, кросами, з`єднувачами модуль 25 пар з гелем +4000, кінцевими кабельними пристроями (БКТ, КРТ, УКС, рамки, плітни, оптичні бокси) тощо; невідомо, до яких видів матеріалів, зазначених в Додатку №9 відноситься низка ТМЦ, зазначених в інвентаризаційному описі, наприклад, зажим анкерний Н3, адаптер SC, TP-Link TD-W8901N+WiFi, Модуль SFP Gigalight GPB-3524L-L1CD 10LC та інші.

Отже, загалом, на підставі поданих позивачем доказів, неможливо встановити, що предмети, індивідуалізовані за назвою в Інвентаризаційному описі від 17.08.2020, є тими, про які йдеться в Додатку №9.

Здійснюючи в процесі вирішення цього спору тлумачення положень Додатку №3 до договору ІР, господарський суд, дійшов висновку, що переліком, який в ньому міститься сторони не врегулювали ані список матеріалів, які мають бути передані, ані їх ознаки, а лише встановили обов`язкові вимоги до матеріалів, які мають бути використані Підрядником в процесі виконання тих чи інших видів робіт, передбачених договором.

Отже встановити зв`язок між цими матеріалами та тими, що відображені в інвентаризаційному описі від 17.08.2020 є неможливим.

В наведеному Додатку сторони врегулювали, що всі матеріали, що використовуються Підрядником, зокрема, матеріали, необхідні для виконання інсталяційних робіт (спаювальні ізоляційні матеріали, короба, гофра шланг та інші), окрім активного обладнання, що належить абоненту ат/або Замовнику, входять у вартість робіт.

Таким чином, вартість всіх матеріалів, зазначених у Додатку №3 до договору ІР входить до ціни договору та поверненню не підлягають.

Щодо положень Додатку про «активне обладнання», то положення укладеного між сторонами договору не містять пояснень щодо цього терміну.

Враховуючи відсутність посилання в позові на ті чи інші спеціальні акти, якими врегульовувались би ознаки цього різновиду ТМЦ, або вимоги, які до них звичайно ставляться у відносинах між сторонами, господарський суд позбавлений можливості з достатньою для дотримання засад господарського судочинства достовірністю виокремити серед зазначених в поданих сторонами документах, в тому числі, інвентаризаційному описі від 17.08.2020, на якому ґрунтується позов, товарно-матеріальні цінності, які є «активним обладнанням».

Але якщо припустити, що під активним обладнанням мається на увазі, наприклад, різного роду роутери, модулі, модеми тощо із зазначених в описі від 17.08.2020, то дані ТМЦ очевидно не відповідають поняттю «матеріали», яке міститься в ст.840 ЦК України, а отже на них не розповсюджується і її положення в частині відповідного обов`язку Підрядника.

Враховуючи наведені особливості регулювання відносин між сторонами, правовідносини щодо передання цих предметів позивачем в користування відповідачеві відповідають правовідносинам оренди та мають бути відповідним чином підтверджені, зокрема, правочинами, актами тощо.

Крім того, захист прав сторін таких правовідносин відбувається у спосіб, відмінний від зазначеного позивачем.

При цьому, господарський суд звертає увагу на те, що рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Внаслідок зазначених мотивів, господарський суд констатує, що зі змісту Інвентаризаційного опису від 17.08.2020, на якому ґрунтуються позовні вимоги, неможливо встановити факт відповідності товарно-матеріальних цінностей, які в ньому зазначено, тим предметам, відносини передання яких врегульовано Додатками до договорів, укладених між сторонами.

З наведеного витікає, що в обґрунтуванні всіх необхідних для встановлення факту понесення збитків позивача бракує необхідної умови із зазначених вище, а саме договорами не визначено, що саме ті товарно-матеріальні цінності, які відображено в Інвентаризаційного опису від 17.08.2020, який покладено в основу доводів позивача про наявність шкоди, є матеріалами в розумінні правочинів, якими врегульовано правовідносини сторін.

Внаслідок чого відсутні підстави вважати, що на них розповсюджується положення відповідних правочинів, в тому числі в частині порядку їх використання та повернення.

В цьому контексті, господарський суд відзначає, що у діях позивача на час укладення договорів існували ознаки ухилення від належного оформлення відносин у частині визначення точного переліку, асортименту, виду тощо ТМЦ, які підлягали передачі відповідачеві в процесі виконання визначених договорами робіт.

Аналогічної оцінки господарський суд надає також діям позивача в процесі виконання договору.

Адже як витікає з п. 4.10. Договору БМР, сторони зобов`язуються підписувати щоквартально акти звірок залишків ТМЦ в підзвіті (Доповнення №7.11 до Додатку 7) які готуються Підрядником і надаються для перевірки Замовнику в період з 5 по 7 числа місяця, наступного за звітним. Підписаний з боку Замовника Акт звірки чи мотивована відмова від його підписання передається Підряднику протягом 10 календарних днів після його отримання, в разі непередачі Акту чи мотивованої відмови від підписання Замовником в контрольний термін, Акт вважається підписаним.

Як витікає з п. 3.11 Договору ІР, сторони зобов`язуються підписувати щоквартально акти звірок залишків ТМЦ, що були передані Підряднику та не використані в процесі надання послуг/виконання робіт (далі - Акт звірик залишків ТМЦ) (Додаток №5 до Договору), які готуються Підрядником і надаються для перевірки Замовнику в період з 5 по 7 числа місяця, наступного за звітним. Підписаний з боку Замовника Акт звірки чи мотивована відмова від його підписання передається Підряднику протягом 10 календарних днів після його отримання, в разі непередачі Акту чи мотивованої відмови від підписання Замовником в контрольний термін, Акт вважається підписаним.

Разом з тим, позивач, маючи спір щодо кількості залишків ТМЦ, не подав до суду документи, які у відповідності до наведених положень договору є належними доказами щодо цих обставин, а саме: зазначені вище Акти звірок по двох договорах, а також Доповнення №7.11 до Додатку 7 та Додаток №7 до Договору БМР.

Враховуючи положення ст. 79 ГПК України, саме ці докази мали б переважаючу доказову силу як над поданим позивачем інвентаризаційним описом та і над доказами, поданими відповідачем.

Ухилення позивача від подання цих доказів перешкоджає суду у встановленні дійсних обставин наявності або відсутності залишків ТМЦ, які формувались в процесі виконання сторонами договору підряду.

Внаслідок цього висновку, враховуючі спірний та взаємовиключний характер доказів в цій справі, в тому числі різного роду накладних, листів, відомостей тощо, наданих сторонами в процесі вирішення цього спору, господарський суд вважає, що на відповідача не може бути покладено відповідальність за зазначені вище недоліки оформлення правовідносин в частині, в якій між сторонами виник спір.

При цьому, господарський суд відзначає, що в цих правовідносинах позивач виступає, як власник речі (речей).

Тому наведений висновок суду відповідає загальним засадам цивільного права, а також положенням п. 4 ст. 319 ЦК України, відповідно до якої власність зобов`язує.

Таким чином, в контексті доведеності матеріальної шкоди, твердження позивача про асортимент, кількість та вартість речей, які підлягають відшкодуванню, визнаються судом необґрунтованими.

Наведені міркування застосовуються судом також щодо обов`язку позивача довести розмір шкоди. У разі, якщо шкода полягає у вартості неповернутого майна, має бути доведено реальну вартість цього майна станом на момент подання позову.

Частиною 1 статті 14 ГПК України встановлений принцип диспозитивності господарського судочинства, який полягає у тому, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи, а збирання доказів не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на вказаний принцип суд не вправі самостійно витребувати у Позивача необхідні документи (докази), а тому розглядає спір лише з аналізом тих, доказів, які є у справі.

В процесу розгляду справи позивач не звертався до суду із клопотанням про призначення тих чи інших експертиз, в тому числі для встановлення реальної вартості товарно-матеріальних цінностей.

Оцінюючи доводи сторін щодо доведеності наведених вище обставин, господарський суд виходить також з таких міркувань.

Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Статтею 79 ГПК України визначено поняття вірогідності доказів.

Верховним Судом в постанові від 21.08.2020 у справі №904/2357/20 здійснено тлумачення цієї статті та висловлено правову позицію, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).

На підставі наведених вище міркувань щодо недоліків оформлення позивачем правовідносин щодо визначення видів, типів, кількості, вартості переданих в процесі виконання договорів товарно-матеріальних цінностей, суперечності даних, відображених в інвентаризаційному описі тощо, дослідивши та здійснивши порівняльний аналіз наданих сторонами після відкриття провадження у справі первинних бухгалтерських документів, господарський суд вважає, що більш вірогідним є існування обставини, які витікають з первинних документів, наданих відповідачем, які свідчать про відсутність в його діях ознак правопорушення, яке може потягнути стягнення з нього збитків, пов`язаних з неповерненням майна, про які йдеться в позові.

Таким чином, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКТЕЛ" про відшкодування матеріальних збитків, пов`язаних з неповерненням майна, визнаються господарським судом необґрунтованими. Отже в задоволенні позовної заяви господарський суд відмовляє.

Відповідно до положень ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійне правничу допомогу.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, у разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу в сумі 10000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 06.09.2021 між Товариством з додатковою відповідальністю "НІКТЕЛ" (Клієнт) та адвокатом Чуприною Іваном Олександровичем було укладено договір №0609/1 про надання правової допомоги, за умовами якого клієнт доручає а адвокат бере на себе зобов`язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права та законні інтереси клієнта у справі №915/1301/21 (п. 1.1); розмір гонорару за надання правової допомоги встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю сторін (п. 4.1).

Згідно Акту виконаних робіт щодо надання правових (правничих) послуг та виписки з особового рахунку клієнтом оплачені правові послуги вартістю 10000,00 грн.

Згідно з ч.ч.1,2,п.1 ч.3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).

Згідно з ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002р. зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідачем доведено факт понесення ним витрат на правову (правничу) допомогу у розмірі 10000грн.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.09.2019р. у справі № 910/9784/18.

Згідно із ч.5 ст.126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.6 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст.126 ГПК України).

Позивач не навів ґрунтовних заперечень щодо заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу, не довів неспівмірність визначених та понесених відповідачем витрат на правову (правничу) допомогу.

Таким чином, з позивача на користь відповідача слід стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 73-79, 86, 129, 201-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволені позову відмовити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест" (код ЄДРПОУ 19199961, 01011, м. Київ, провулок Євгена гуцала, буд. 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКТЕЛ" (код ЄДРПОУ 31613288, 54010, м. Миколаїв, проспект Центральний, буд. 8Б/1) 10000,00 грн витрат на правничу допомогу.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

5. Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Приватне акціонерне товариство "Фарлеп-Інвест" (код ЄДРПОУ 19199961, 01011, м. Київ, провулок Євгена Гуцала, буд. 3),

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКТЕЛ" (код ЄДРПОУ 31613288, 54010, м. Миколаїв, проспект Центральний, буд. 8Б/1).

Повний текст судового рішення складено та підписано судом 12.08.2022 (після відновлення за розпорядженням Голови Верховного Суду від 25.07.2022 №41 територіальної підсудності судових справ Господарського суду Миколаївської області).

Суддя В.О.Ржепецький