Ухвала

від 10.08.2022 по справі 925/647/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

11 серпня 2022 року м. Черкаси Справа № 925/647/22

Господарський суд Черкаської області у складі судді Гладуна А.І., розглянувши клопотання представника боржника Товариства з обмеженою відповідальністю ТД ГРАНД ГРУП адвоката Коханія Олексія Володимировича про стягнення судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

12 липня 2022 року за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю АБ-ТРАНС ЄВРО (ідентифікаційний код 38563045, адреса місцезнаходження: 69015, Запорізька область, м. Запоріжжя, бульвар Вінтера, буд. 26) Господарський суд Черкаської області видав судовий наказ у справі №925/647/22 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ТД ГРАНД ГРУП (ідентифікаційний код 41960172, адреса місцезнаходження: 18008, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 129, оф. 327) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АБ-ТРАНС ЄВРО : 12000 грн 00 коп. заборгованості за укладеним між сторонами у письмовій формі договору перевезення вантажу, 248 грн. 10 коп. витрат на сплату судового збору та 3500 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.

19 липня 2022 року до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю ТД ГРАНД ГРУП із заявою про скасування судового наказу.

19 липня 2022 суд ухвалою скасував судовий наказ від 12 липня 2022 року у справі №925/647/22 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю АБ-ТРАНС ЄВРО.

01 серпня 2022 представник боржника ТОВ ТД ГРАНД ГРУП адвокат Коханій Олексій Володимирович подав до суду клопотання про стягнення судових витрат, у якому просив стягнути із стягувача ТОВ АБ-ТРАНС ЄВРО на користь боржника ТОВ ТД ГРАНД ГРУП витрати зі сплати судового збору у розмірі 125грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

Розглянувши клопотання представника боржника Товариства з обмеженою відповідальністю ТД ГРАНД ГРУП адвоката Коханія Олексія Володимировича про стягнення судових витрат, суд дійшов висновку про повернення клопотання заявнику без розгляду.

Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України визначено законодавство про господарське судочинство. Відповідно до частини 1 та 3 цієї статті судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного). Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. (частини 2 статті 12 ГПК України).

Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом. (частини 4 статті 12 ГПК України).

Порядок розгляду справ у порядку наказного провадження врегульований Розділом II Господарського процесуального кодексу України "Наказне провадження".

Відповідно до частини 1 статті 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

Відповідно до статті 154 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п`яти днів з дня її надходження. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. Судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований в порядку, передбаченому цим розділом.

За змістом статті 156 Господарського процесуального кодексу України після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст) боржникові. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами.

Відповідно до частини 1 та статті 157 Господарського процесуального кодексу України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав.

Отже, особливістю процесуальної форми розгляду справи у порядку наказного провадження є розгляд судом заяви про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір без проведення судового засідання, фіксування судового засідання технічними засобами та без виклику заявника та боржника. За наслідками розгляду заяви про видачу судового наказу суд спору не вирішує. Судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте надсилається боржникові, який, має право подати заяву про скасування судового наказу, зазначивши про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача.

Особливістю процесуальної форми розгляду справи у порядку наказного провадження є також встановлений законом порядок розгляду заяви про скасування судового наказу.

Відповідно до частини 3 статті 158 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз`яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження. В ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку, встановленому статтею 333 цього Кодексу.

Отже, питання про скасування судового наказу суд вирішує в ухвалі постановленої за наслідками розгляду заяви без виклику і повідомлення заявника та боржника. Розглядаючи заяву про скасування судового наказу суд знову ж таки спору не вирішує. В ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника також вирішує питання про поворот виконання судового наказу. Вирішення інших питань в ухвалі про скасування судового наказу процесуальним законом не передбачено.

Із постановленням ухвали про скасування судового наказу провадження у справі у порядку наказного провадження завершується.

Особливістю процесуальної форми розгляду справи у порядку наказного провадження є також порядок розподілу судових витрат, понесених учасниками.

Частиною 1 статті 151 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за подання заяви про видачу судового наказу справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом.

У судовому наказі зазначаються сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника. (пункт 6 частини 1 статті 155 ГПК України).

У разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви. (частина 2 статті 151 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 157 Господарського процесуального кодексу України до заяви про скасування судового наказу додаються документ, що підтверджує сплату судового збору;

Отже, особливістю процесуальної форми розподілу судових витрат під час розгляду справи у наказному провадженні є те, що за подання заяви про видачу судового наказу та заяви про його скасування сплачується судовий збір. У разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається, проте зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви. Порядок повернення судового збору боржнику процесуальним законом не врегульовано.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 части 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази. Судовий наказ є особливою формою судового рішення (частина 1 статті 147 Господарського процесуального кодексу України).

Суд погоджується із заявником, що ухвала про скасування судового наказу є підсумковим судовим рішенням у наказному провадженні - особливій формі господарського судочинства.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. ( частина 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Порядок розподілу судових витрат встановлений статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої, зокрема судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. При розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.

Отже, з системного тлумачення норм Глави 8 Розділу І Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку з нормами статті 41 Господарського процесуального кодексу України та нормами Розділу ІІ Господарського процесуального кодексу України суд дійшов висновку, що законодавець врегулював процесуальні питання, пов`язані із визначенням, сплатою та розподілом процесуальних витрат сторін (позивач та відповідач) під час розгляду справи у порядку позовного провадження. Процесуальної форми та порядку розподілу судових витрат учасників наказного провадження (заявник та боржник) процесуальний закон не містить.

Правовою підставою клопотання про стягнення судових витрат заявник вказує норми статей 221, 244 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вирішує питання про розподіл судових витрат у рішенні, в ухвалі або у додатковому рішенні.

Частиною 6 статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

У пункті 2 частини 5 статті 238 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

За змістом статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Отже, на підставі системного тлумачення норм статей 238 та 244 Господарського процесуального кодексу України суд дійшов висновку, що призначення судового засідання для ухвалення додаткового рішення можливе за умови, коли суд, маючи обов`язок за наслідками розгляду справи зазначити у резолютивній частині рішення про розподіл судових витрат, ухвалюючи рішення питання про розподіл судових витрат не вирішив. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Процесуальна форма та порядок розподілу судових витрат учасників наказного провадження (заявник та боржник) за правилами статей 126, 129, 130, 221 та 244 застосуванню не підлягають.

Застосування вказаних процесуальних норм за аналогією суд вважає неможливим, оскільки аналогія передбачає буквальне тлумачення та пряме застосування правової норми без зміни її змісту до правовідносин, які такою нормою не врегульовані. Ухвалення додаткового рішення у наказному провадженні виходить за межі аналогії закону, оскільки змінює процесуальну форму розгляду справи у наказному провадженні.

У науці процесуального права, й зокрема господарського процесуального права сформована доктрина, за змістом якої аналогія у процесуальному праві не допускається.

Водночас, суд враховує висновки сформовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у у цивільній справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21), за змістом яких Велика Палата Верховного Суду нагадує, що інститут аналогії закону і аналогії права первісно був доктринально обґрунтований і застосовувався судами задовго до часткового відображення цього інституту в законодавстві. Необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Саме застосування аналогії у процесуальному праві в певних випадках дає змогу ухвалити справедливе рішення. Том відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії. (пункти 77-82)

Проаналізувавши висновки Верховного Суду суд дійшов висновку, що у даній ситуації прогалина у процесуальному законодавстві відсутня, а нові життєві ситуації, яких би законодавець не передбачив під час прийняття закону не виникли. Таке регулювання процесуальних відносин пов`язаних з розподілом судових витрат між учасниками наказаного провадження відображає волю законодавця, а суд не вправі її змінювати.

Отже, наслідками розгляду заяви про видачу судового наказу та розгляду заяви про скасування судового наказу суд не вирішує спору по суті позовних вимог та не здійснює розподілу судових витрат між учасниками наказного провадження.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 170 Господарського процесуального кодексу України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити підстави заяви (клопотання, заперечення).

Розглянувши клопотання представника ТОВ ТД ГРАНД ГРУП адвоката Коханія Олексія Володимировича, суд встановив, що заявник не вказав підставу розгляду такого клопотання відповідно до норм Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, Закону України "Про міжнародне приватне право" а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України чинних на час вчинення окремої процесуальної дії з подання клопотання.

Відповідно до частини 5 статті 170 Господарського процесуального кодексу України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

На підставі викладеного вище суд дійшов висновку про повернення зави про стягнення судових витрат заяву без розгляду.

У статті 129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України" ("Melnyk v. Ukraine" заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).

Згідно з пунктом "d" статті 3 Рекомендацій (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 07 лютого 1995 року для забезпечення того, щоби суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, державам слід відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі.

Згідно з частиною 2 статті 254 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Отже, перелік ухвал суду першої інстанції, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у статті 255 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним.

Можливість оскарження ухвал суду першої інстанції у наказному провадженні статтею 255 Господарського процесуального кодексу України не передбачено.

Відповідно до пункту 6 частина 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви позивачеві (заявникові).

Системне тлумачення статті 255 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.

Виходячи з системного тлумачення наведених норм, Касаційний господарський суд у складі Верховного суду у постанові від 11.09.2019 у справі № 910/1979/19 дійшов висновку, що у пункті 6 частини першої статті 255 Господарського процесуального кодексу України йдеться про повернення заяв, поданих по суті справи, перелік яких наведено у частині другій статті 161 Господарського процесуального кодексу України. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Враховуючи викладене, ухвала суду про повернення заявнику без розгляду клопотання про стягнення судових витрат у наказному провадженні не підлягає оскарженню на підставі пункту 6 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 170, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання про стягнення судових витрат повернути представнику Товариства з обмеженою відповідальністю ТД ГРАНД ГРУП адвокату Коханію Олексію Володимировичу без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею, в порядку передбаченому частиною другою статті 235 Господарського процесуального кодексу України, і оскарженню не підлягає.

Суддя А.І.Гладун