Постанова

від 02.08.2022 по справі 742/1760/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова Іменем України

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 742/1760/15-ц

провадження № 61-4919св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Атон-Плюс», Товариство

з обмеженою відповідальністю «Грант Альянс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «А ГРУП», Приватне підприємство «Ветті»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 листопада 2019 року у складі судді Павлова В. Г. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року

у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Бобрової І. О., Онищенко О. І. та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він перебував

у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано 24 березня 2015 року. У період перебування у шлюбі за спільні кошти сторін придбано майно (квартиру АДРЕСА_1 ; будинок АДРЕСА_2 ; автомобіль ВАЗ 21099), яке і підлягає поділу між ними.

Зазначав, що він має право на стягнення 1/2 частини доходів, отриманих ОСОБА_2 у 2013-2016 роках включно від підприємницької діяльності, а також доходів від господарської діяльності Приватного

підприємства «Ветті» (далі - ПП «Ветті»), а також 1/2 частину вартості майна цього підприємства. Крім цього, вважав, що він має право на стягнення

1/2 доходу, отриманого відповідачем за первісним позовом за відчуження автомобіля Porsche Cayenne.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

- визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири

АДРЕСА_1 ;

- визнати за ним право власності на 1/2 частину будинку

АДРЕСА_2 ;

- визнати за ним право власності на 1/2 частину автомобіля ВАЗ 21099;

- стягнути з ОСОБА_2 1/2 частину вартості майна ПП «Ветті»;

- стягнути з ОСОБА_2 1/2 частину доходів, отриманих нею від господарської діяльності ПП «Ветті» з моменту розірвання шлюбу по теперішній час; стягнути з ОСОБА_2 1/2 частину доходів, отриманих нею у 2013-2016 роках включно від підприємницької діяльності;

- визнати за ним право власності на 1/2 частину автомобіля Porsche Cayenne.

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Атон-Плюс» (далі - ТОВ «Атон-Плюс»), Товариство

з обмеженою відповідальністю «Грант Альянс» (далі - ТОВ «Грант Альянс»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «А ГРУП» (далі - ТОВ «Інвестиційна компанія «А ГРУП»), ПП «Ветті», про поділ майна подружжя.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що вказане нею

у позові майно (земельна ділянка в урочищі «Під Шаянкою» у селі Шаяні Хустського району Закарпатської області, садовий будинок АДРЕСА_3 ), набуте подружжям за час перебування сторін у шлюбі і відчужене ОСОБА_1 без її відома та згоди. При цьому отримані від відчуження майна грошові кошти використані ОСОБА_1 не в інтересах сім`ї, а на власні потреби. Оскільки

у позасудовому порядку сторони не досягли домовленості щодо порядку поділу оспорюваних грошових коштів, ОСОБА_2 вважала, що вона має право на стягнення 1/2 частини вартості спірного майна.

Зазначала, що під час шлюбу сторони будували будинок на

АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 , тому цей незакінчений будівництвом житловий будинок підлягає поділу між ними. Вважала, що вона має право на стягнення з ОСОБА_1 1/2 частини доходів останнього, отриманих у 2014-2017 роках (кошти, отримані

у 2017 році від погашеної позики, наданої у 2014 році ОСОБА_4 ; дохід за відчуження автомобіля Mercedes-Benz S550; дохід, отриманий від підприємницької діяльності у 2014-2015 роках; інші доходи, отримані

у 2015 році; кошти, надані у борг ОСОБА_5 за розпискою

від 14 листопада 2011 року).

Вказувала, що ОСОБА_1 був учасником господарських товариств:

ТОВ «Атон-Плюс» і ТОВ «Грант Альянс», тому вона має також право на стягнення 1/2 частини доходів, отриманих відповідачем за зустрічним позовом у зв`язку з його виходом зі складу цих товариств.

На підставі викладеного ОСОБА_2 з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

- стягнути з ОСОБА_1 на її користь 1/2 частину вартості

нерухомого майна, відчуженого за договорами купівлі-продажу, що загалом становить 1 466 731,50 грн, з яких: 215 000 грн, що складає 1/2 частину вартості майна, відчуженого за договором купівлі-продажу, - земельної ділянки в урочищі «Під Шаянкою» у селі Шаяні Хустського району Закарпатської області, кадастровий номер якої 2125355303:01:022:0201, площею 0,4 га; 1 251 731,50 грн, що складає 1/2 частину вартості майна, відчуженого за договором купівлі-продажу, - садового будинку

АДРЕСА_3 , та земельної ділянки за вказаною адресою, площею 0,3853 га, кадастровий номер якої 3221480903:02:002:0100;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину незакінченого будівництвом житлового будинку загальною площею 838,4 кв. м, розташованого на земельних ділянках на АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 , кадастрові номера яких 7410700000:04:002:0170 та 7410700000:04:002:0171;

- стягнути з ОСОБА_1 1/2 частину інших доходів останнього,

отриманих у 2014-2017 роках, з яких: 2 325 000 грн - сума коштів, отриманих у 2017 році від погашеної позики, наданої у 2014 році ОСОБА_4 ; 475 828,18 грн - дохід, отриманий від відчуження автомобіля Mercedes-Benz S550; 1 494 651 грн - дохід, отриманий від підприємницької діяльності

у 2014 році; 1 192 911,50 грн - дохід, отриманий від підприємницької діяльності у 2015 році; 1 330 204 грн - інші доходи, отримані у 2015 році

ОСОБА_1 ; та еквівалент грошових коштів у розмірі 196 250 дол. США на день ухвалення судового рішення;

- стягнути з ОСОБА_1 1/2 частину доходів, отриманих ним у зв`язку

з його виходом зі складу господарських товариств: ТОВ «Атон-Плюс»,

ТОВ «Грант Альянс», у розмірі 549 439 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області

від 22 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 64,5 кв. м, житловою площею 38,2 кв. м.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля

ВАЗ 21099.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи встановлено факт набуття подружжям у шлюбі квартири

АДРЕСА_1 , будинку

АДРЕСА_2 та автомобіля ВАЗ 21099, тому це майно відповідно до вимог

статей 60, 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України) є об`єктом спільної сумісної власності, отже право власності на 1/2 частину зазначеного майна необхідно визнати за ОСОБА_1 , оскільки воно зареєстроване на його дружину. Разом з тим ОСОБА_2 не довела вимог зустрічної позовної заяви.

Додатковим рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 січня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у розмірі 6 090 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений ним при подачі позову судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи,

у розмірі 4 141,20 грн.

Судові витрати, понесені ОСОБА_2 , у розмірі 1 965,20 грн залишено за нею.

Додаткове рішення мотивоване тим, що питання щодо розподілу судових витрат не було вирішене під час ухвалення рішення по суті заявлених вимог, тому вказані витрати підлягають розподілу, виходячи із співвідношення ціни позову.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 01 червня 2016 року рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області

від 22 грудня 2015 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також вказував, що позивач за зустрічним позовом не подала до суду доказів на підтвердження тих обставин, що при відчуженні спірного майна

ОСОБА_1 діяв всупереч інтересам сім`ї або з метою уникнення подальшого розподілу цього майна. Наявність у ОСОБА_1 доходів від діяльності господарських товариств за період після розірвання між сторонами шлюбу не підтверджена.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 29 березня 2017 року скасовано рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 грудня

2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 01 червня 2016 року, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала касаційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції,

у порушення вимог статті 143 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій, безпідставно відхилив клопотання ОСОБА_2 про призначення судово-товарознавчих експертиз, на вирішення яких було б постановлено питання щодо вартості спірних об`єктів нерухомості. Апеляційний суд у порушення вимог статті 303 ЦПК України

(в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій) також не прийняв до уваги заявлене ОСОБА_2 клопотання про призначення у справі судово-товарознавчих експертиз і не усунув порушення права останньої на подання до суду доказів на підтвердження заявлених нею вимог і сам допустив такі ж порушення. Неповнота з`ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені як місцевим, так і апеляційним судами.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області

від 25 листопада 2019 року позовні вимоги за первісним позовом

ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 , 1/2 частину автомобіля ВАЗ 21099.

У задоволенні інших позовних вимог за первісним позовом відмовлено.

У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що квартира

АДРЕСА_1 , будинок АДРЕСА_2 та автомобіль ВАЗ 21099 набуті ОСОБА_2 у період перебування

у шлюбі з ОСОБА_1 , тому це майно є спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим ОСОБА_1 не подав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження його вимог щодо поділу автомобіля Porsche Cayenne, який станом на 31 жовтня 2019 року зареєстрований за ОСОБА_6 , а також в частині стягнення 1/2 частини доходів, отриманих ОСОБА_2 у 2013-2016 роках від підприємницької та господарської діяльності.

У свою чергу, ОСОБА_2 не подала до суду доказів використання ОСОБА_1 коштів, отриманих від продажу земельної ділянки

в урочищі «Під Шаянкою» та нерухомого майна в СТ «Коса», не в інтересах сім`ї. При цьому ОСОБА_2 надала своєму чоловіку нотаріальну згоду на відчуження зазначеного майна. Також відсутні й підстави для визнання за позивачем за зустрічним позовом права власності

на 1/2 частину незакінченого будівництвом житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 , оскільки вказаний будинок розташований на належних ОСОБА_3 земельних ділянках, яка не була залучена відповідачем до участі у справі. ОСОБА_3 вказувала, що вона самостійно здійснювала спірне будівництво за особисті заощаджені кошти, а такі доводи не спростовані під час розгляду справи. ОСОБА_2 не подала до суду належних та допустимих доказів щодо участі подружжя в будівництві спірного будинку.

У матеріалах справи відсутні докази повернення ОСОБА_4 коштів за договором позики ОСОБА_1 , тому відсутні підстави для задоволення зустрічних позовних вимог у частині стягнення коштів як доходу, отриманого у 2017 році від суми погашеної позики, яку було надано в 2014 році. Судом також враховано відчуження ОСОБА_1 автомобіля Mercedes-Benz S550 в період перебування з позивачем за зустрічним позовом в шлюбі та відсутність будь-яких інших доказів щодо використання ним отриманих грошових коштів проти волі ОСОБА_2 не в інтересах сім`ї чи на її потреби або ж їх приховування.

Сума прощеного Публічним акціонерним банком «Укрсоцбанк» (далі -

ПАТ «Укрсоцбанк») кредиту у розмірі 2 039 358,21 грн не є доходом

ОСОБА_1 як одного з подружжя, тому вказана сума не може бути предметом поділу як майно, що набуте подружжям під час шлюбу.

ОСОБА_2 не спростувала обставин щодо повернення коштів за договором позики від 14 листопада 2011 року під час перебування сторін

у цій справі у зареєстрованому шлюбі та використання цих коштів в інтересах сім`ї. ОСОБА_2 також не довела належними та допустимими

доказами отримання ОСОБА_1 доходів у зв`язку з виходом зі складу

ТОВ «Грант Альянс» і ТОВ «Атон-Плюс». Вимоги позивача за зустрічним позовом в частині стягнення з ОСОБА_1 доходів від підприємницької діяльності за 2014 рік не можуть бути задоволені, оскільки вони були отримані останнім у період перебування в шлюбі і доказів їх використання проти волі дружини, не в інтересах сім`ї не надано.

ОСОБА_2 оскаржила рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 листопада 2019 року в частині відмови

у задоволенні зустрічної позовної заяви.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Скасовано рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову про стягнення 1/2 частини грошових коштів у зв`язку

з виходом ОСОБА_1 зі складу господарських товариств, задовольнивши вимоги зустрічного позову в указаній частині.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 549 439 грн -

1/2 частину грошових коштів у зв`язку з виходом ОСОБА_1 зі складу ТОВ «Атон-Плюс» і ТОВ «Грант Альянс».

В іншій оскаржуваній частині рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 листопада 2019 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 563,61 грн у рахунок часткового відшкодування сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що якщо один з подружжя

є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується у право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

У письмових поясненнях ОСОБА_1 зазначає, що під час перебування сторін спору у шлюбі ним було здійснено внески до статутних капіталів ряду господарських товариств, ставши їх учасником.

Апеляційний суд вважав обґрунтованими доводи апеляційної скарги відносно того, що ОСОБА_2 , у зв`язку з виходом ОСОБА_1 зі складу ТОВ «Атон-Плюс» і ТОВ «Грант Альянс», має право на стягнення 50 % від вартості майна, визначеного пропорційно частки, внесеної

ОСОБА_1 до вказаних товариств. При цьому таке право

ОСОБА_2 щодо виплати вказаних грошових коштів не залежить від факту отримання зазначених коштів ОСОБА_1 від товариств.

За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що є обґрунтованими

і такими, що підлягають задоволенню, вимоги зустрічного позову про стягнення 549 439 грн - 1/2 частини грошових коштів у зв`язку із виходом ОСОБА_1 зі складу ТОВ «Атон-Плюс» і ТОВ «Грант Альянс».

У решті апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши обґрунтування щодо кожного доводу апеляційної скарги ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 .

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду у частині задоволення зустрічного позову та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено

у задоволенні позову ОСОБА_2 у цій частині.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення первісних позовних вимог не оскаржені до суду касаційної інстанції, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не

є предметом касаційного перегляду в цій частині.

ОСОБА_2 оскаржує рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої

статті 389 ЦПК України (неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду), пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування

норми права у подібних правовідносинах) та пунктом 4 частини другої

статті 389 ЦПК України (оскарження з підстав, передбачених частиною першою статті 411 ЦПК України).

Позивач за зустрічним позовом вказує, що суди не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладені

у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року

у справі № 925/642/19, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц,

від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17; Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року

у справі № 127/7029/15-ц; Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі

№ 180/254/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 761/17775/15-ц,

від 28 листопада 2018 року у справі № 756/11750/15-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 11 лютого 2019 року у справі № 308/2205/16-ц,

від 09 січня 2019 року у справі № 643/4589/15-ц, від 28 жовтня 2019 року

у справі № 308/2695/16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 296/6683/18.

ОСОБА_2 зазначала, що Верховний Суд не надавав правовий висновок у справах про поділ майна подружжя щодо поділу та стягнення коштів, які належать подружжю, були передані у позику третій особі та на час припинення шлюбних відносин знаходяться у цієї особи. Відсутній і правовий висновок про те, який обсяг прав та гарантій має один з подружжя і яке право на компенсацію отримує, якщо інший з подружжя, що є стороною договірних зобов`язань з позики та іпотеки, вчинив договір без згоди іншого

з колишнього подружжя, наслідком якого стало припинення іпотеки та позбавлення можливості повернення позики за рахунок такого забезпечення.

Касаційна скарга ОСОБА_2 також мотивована тим, що судом не надана оцінка тій обставині, що ОСОБА_1 здійснив відчуження земельної ділянки в урочищі «Під Шаянкою» без врахування наявного на ній нерухомого майна, угода укладена за заниженою вартістю. Право одного

з подружжя на майно, яке було об`єктом спільної сумісної власності, може бути захищено двома способами: шляхом визнання недійсним договору, за яким спірне майно відчужене на користь іншої особи, та шляхом отримання грошової компенсації вартості належної одному з подружжя частини майна, тому помилковими є висновки судів про відмову у стягненні 50 % вартості

від реальної вартості спірного майна, відчуженого відповідачем за зустрічним позовом без згоди дружини, з тих підстав, що позивач за зустрічним позовом не оскаржувала правочини, на підставі яких таке майно було відчужене. Наявне у сім`ї майно було відчужене саме ОСОБА_1 , а кошти від такого продажу приховані ним від дружини, ці кошти не передавались ОСОБА_2 та не використовувалися в інтересах сім`ї.

Укладений відповідачем за зустрічним позовом без дозволу дружини

договір про припинення іпотеки, якою було забезпечено договір позики

від 17 березня 2014 року, свідчить про те, що позикодавець фактично використав спільне майно (кошти) подружжя та розпорядився ним на свій власний розсуд без згоди іншого співвласника, тому 50 % наданих у борг коштів мають бути стягнуті на користь ОСОБА_2 . Крім того, строк виконання зазначеного договору позики на час розгляду справи судами сплинув. ОСОБА_1 всупереч вимог статті 63 СК України користується

і розпоряджається спільним нажитим майном одноособово та у порушення частин другої, третьої статті 70 СК України вчинив дії, наслідком яких

є неможливість стягнення коштів, переданих за договором позики

від 17 березня 2014 року, укладеним з ОСОБА_4 .

Суди залишили поза увагою, що угоди щодо відчуження спірного майна були укладені під час перебування ОСОБА_1 за межами України, а кошти за цими правочинами він отримав після звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу. Автомобіль Mercedes-Benz S550 відчужено без згоди ОСОБА_2 . Встановлений у цій справі час припинення між сторонами фактичних шлюбних відносин не підтверджений належними та допустимими доказами, а також суперечить обставинам, встановленим у справі

№ 757/28389/15-ц. Помилковими є висновки судів, що ОСОБА_2 надала письмову згоду ОСОБА_1 на продаж спірного майна за ціною та на умовах на його розсуд, без жодних обмежень щодо передоручення третім особам.

Суди залишили поза увагою, що будівництво спірного житлового будинку на

АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 розпочато за час шлюбу та проживання однією родиною з ОСОБА_3 , за рахунок зусиль та коштів, зокрема ОСОБА_2 . Суди не встановили, за рахунок чиєї участі побудований вказаний житловий будинок. Суди обмежились лише формальною констатацією факту, хто був замовником виготовлення технічної документації і титульним власником земельних ділянок. Суди дійшли помилкового висновку, що кошти, отримані від підприємницької діяльності у 2014-2017 роках, ОСОБА_1 витратив

в інтересах сім`ї.

ОСОБА_2 вказувала, що суд першої інстанції не вирішив питання за її клопотанням про визначення вартості об`єкту нерухомого майна - садового будинку та земельної ділянки, які розташовані у СТ «Коса» у селі Хлепча Васильківського району Київської області. Апеляційний суд також помилково відмовив у призначенні експертизи з метою визначення вартості зазначеного майна. Суди не врахували висновки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 29 березня 2017 року, в зв`язку з якими скасовано судові рішення,

а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач за зустрічним позовом зазначала, що склад суду для розгляду справи визначений з порушенням вимог закону. Справу розглянуто

і вирішено неповноважним складом суду. Суди безпідставно не задовольнили клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів та не витребували докази, які є важливими для розгляду справи. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач за зустрічним позовом дізналася, що земельні ділянки на АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 перейшли у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «АО Інвест», тому заявила клопотання про залучення вказаного товариства до участі у справі та витребування документів, що стали підставою для переходу права власності на це майно, проте апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні зазначених клопотань.

ОСОБА_1 оскаржує постанову апеляційного суду з підстав, передбачених пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні), пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права

у подібних правовідносинах).

Касаційна скарга ОСОБА_1 також мотивована тим, що позивач за зустрічним позовом просила стягнути на її користь саме 1/2 частину доходів, отриманих ним у зв`язку з його виходом зі складу ТОВ «Атон-Плюс»

і ТОВ «Грант Альянс», проте ОСОБА_1 не отримував дохід від діяльності зазначених товариств. Отже, апеляційний суд помилково задовольнив позовну вимогу щодо стягнення доходу, отриманого у зв`язку з виходом

ОСОБА_1 з ТОВ «Атон-Плюс» і ТОВ «Грант Альянс», який фактично ним не отриманий.

Відповідач за зустрічним позовом зазначав, що суди першої та апеляційної інстанції не встановили, який загальний розмір статутного капіталу товариства, яка сума була внесена до статутного капіталу під час перебування сторін у шлюбі, порядок формування статутного капіталу, період його формування та за рахунок яких коштів формувався статутний капітал. Суд апеляційної інстанції помилково врахував правовий висновок Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2 подала до суду відзив, в якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Вказувала, що апеляційний суд правильно стягнув на її користь з ОСОБА_1 1/2 частину доходів, отриманих ним у зв`язку з його виходом зі складу ТОВ «Атон-Плюс»

і ТОВ «Грант Альянс».

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , вказуючи на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог. У зв`язку

з цим просила суд касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Інші учасники справи відзивів на касаційні скарги не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

ОСОБА_2 23 березня 2021 року надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 листопада 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року.

ОСОБА_1 24 березня 2021 року надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року.

Ухвалами Верховного Суду від 14 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

11 травня 2021 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 21 лютого 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 15 жовтня 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який розірваний рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2015 року у справі № 757/2319/15-ц. Сторони погодились, що саме з дати постановлення рішення про розлучення необхідно рахувати і фактичне припинення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шлюбних стосунків.

Згідно з нотаріально посвідченою заявою від 18 вересня 2013 року, ОСОБА_2 , повністю розуміючи значення і правові наслідки своїх дій, без будь-якого тиску зі сторони, надала згоду ОСОБА_1 на продаж земельної ділянки, яка знаходиться в урочищі «Під Шаянкою» у селі Шаяні Хустського району Закарпатської області, цільове призначення якої - для комерційної діяльності, кадастровий номер - 2125355303:01:002:0201, загальною площею 0,4 га, за ціну та на умовах на його розсуд або його представника.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 листопада 2013 року ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_8 , продав вказану вище земельну ділянку. Згідно з пунктом 6 договору купівлі-продажу земельної ділянки за домовленістю сторін даний продаж вчинено за погодженою ціною 430 000 грн.

Суди встановили, що відчуження ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки, яка знаходиться в урочищі «Під Шаянкою» у селі Шаяні

Хустського району Закарпатської області, відбулось у період перебування

з ОСОБА_2 у шлюбі.

Як вбачається з нотаріально посвідченої заяви від 17 грудня 2014 року про згоду на продаж майна, ОСОБА_2 , усвідомлюючи значення своїх дій та згідно з вільним волевиявленням, яке повністю відповідає її внутрішній

волі, надала згоду ОСОБА_1 на продаж домоволодіння (садового будинку) АДРЕСА_3 та земельної ділянки, на якій він розташований, кадастровий номер якої - 3221480903:02:002:0100, у селі Хлепча Васильківського району Київської області, а також на укладення та підписання попередніх договорів, договорів купівлі-продажу нерухомого майна та договорів про внесення змін та/або доповнень до укладених договорів (додаткових угод) за ціною та на умовах на його розсуд.

За змістом нотаріально посвідченої довіреності від 17 грудня 2014 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_9 представляти його інтереси

як власника домоволодіння (садового будинку)

АДРЕСА_3 та земельної ділянки, на якій він розташований, кадастровий номер якої - 3221480903:02:002:0100, у селі Хлепча Васильківського району Київської області.

Відповідно до договору купівлі-продажу садового будинку від 24 грудня

2014 року ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_9 , продав садовий будинок АДРЕСА_3 . Згідно з пунктом 6 цього договору садовий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,3853 га, кадастровий номер - 3221480903:02:002:0100, яка відчужується одночасно.

Згідно з договорами купівлі-продажу від 19 грудня 2011 року ОСОБА_3 придбала земельні ділянкина АДРЕСА_4 та

АДРЕСА_5 .

Як вбачається з технічної документації Комунального підприємства «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради (далі - КП «Прилуцьке міжміське БТІ), замовником будівництва на АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 значиться власник земельних ділянок - ОСОБА_3 .

Суди встановили, що відчуження ОСОБА_1 садового будинку АДРЕСА_3 відбулось у період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 .

Відповідно до нотаріально посвідченого договору позики від 17 березня

2014 року, ОСОБА_1 передав у позику ОСОБА_4 4 650 000 грн. Сторони за цим договором у пункті 2 погодили, що остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 17 березня

2017 року. Договір позики був забезпечений договором іпотеки

від 17 березня 2014 року, за умовами якого накладено обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно позичальника. Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 18 липня 2017 року обтяження припинено з підстав - розірвання договору іпотеки.

За змістом заяви від 24 грудня 2014 року, адресованої начальнику Центру Державної автомобільної інспекції 7402, та довідки-рахунку серії ВІА

№ 749575 від 24 грудня 2014 року ОСОБА_1 відчужено автомобіль Mercedes-Benz S550. Відчуження ОСОБА_1 спірного автомобіля Mercedes-Benz S550 відбулось в період перебування сторін спору у шлюбі.

Згідно з розпискою від 14 листопада 2011 року ОСОБА_5 отримав

у борг від ОСОБА_1 392 500 дол. США.

Постановою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області

від 15 листопада 2012 року у справі № 2517/8633/12 ОСОБА_5 звільнений від кримінальної відповідальності за частиною другою

статті 192 Кримінального кодексу України у зв`язку з примиренням винного

з потерпілим, на цій підставі провадження у кримінальній справі закрито.

Відповідно до нотаріально засвідченої заяви від 06 червня 2015 року ОСОБА_1 заявив про свій вихід зі складу учасників ТОВ «Грант Альянс» та відсутність майнових і матеріальних претензій до цього товариства і його учасників.

Протоколом позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Грант Альянс» від 12 жовтня 2016 року № 46 погоджено вихід ОСОБА_1 зі складу учасників товариства та прийнято рішення про виплату йому вартості частини майна цього товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, а також про виплату належної йому частки прибутку, одержаного товариством у 2015 році, до часу його виходу.

Протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Атон-Плюс» від 27 серпня

2007 року № 2 надано згоду на відступлення 35,715 % від повністю сплаченої частки, що належить ОСОБА_1 у статутному капіталі товариства, іншим фізичним особам шляхом укладення договору дарування.

Відповідно до договору дарування частини частки в статутному фонді (капіталі) ТОВ «Атон-Плюс» від 04 вересня 2007 року ОСОБА_1 безоплатно передав у власність обдаровуваних осіб частину від своєї повністю сплаченої частки у статутному фонді (капіталі) товариства у розмірі 16 071,75 грн, що становить 35,715 % статутного фонду (капіталу) цього товариства.

Згідно з нотаріально посвідченою заявою від 06 червня 2015 року

ОСОБА_1 заявив про свій вихід зі складу учасників ТОВ «Атон-Плюс» та про відсутність майнових і матеріальних претензій до цього товариства і його учасників.

Протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Атон-Плюс» від 12 серпня

2015 року № 5 погоджено вихід ОСОБА_1 з цього товариства. Вирішено після затвердження звіту за 2015 рік, але не пізніше ніж через 12 місяців

з дня виходу ОСОБА_1 з товариства, виплатити йому вартість частини майна товариства, пропорційну його частці у статутному капіталі, та виплатити належну йому частку прибутку, одержаного товариством

у 2015 році до моменту його виходу.

Відповідно до довідки Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», виданої ОСОБА_1 , за кредитним договором від 06 червня

2008 року, укладеним між вказаними особами, анульовано суму в розмірі

2 039 358,21 грн.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області

від 20 лютого 2018 року призначено судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання: визначити вартість об`єктів нерухомого майна: садового будинку АДРЕСА_3 та земельної ділянки, кадастровий номер якої 3221480903:02:002:0100, станом на 24 грудня 2014 року; визначити вартість об`єкту нерухомого майна - земельної ділянки, кадастровий номер якої 2125355303:01:002:0201, яка знаходиться в урочищі «Під Шаянкою» у селі Шаяні Хустського району Закарпатської області, станом на 25 березня 2015 року та станом на день проведення експертизи; чи є об`єкт незавершеного будівництва житлового будинку чи будівельних матеріалів незакінченого будівництвом житлового будинку на АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 нерухомим майном? Яка ступінь будівельної готовності незавершеного будівництвом об`єкта? Яка вартість об`єкта нерухомого майна та/або фактичного результату виконаних робіт станом на 25 березня 2015 року та станом на день проведення експертизи?

Постановою апеляційного суду Чернігівської області від 22 травня 2018 року скасовано вищевказану ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 лютого 2018 року. Справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню

з таких підстав.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 вказувала, що земельна ділянки в урочищі «Під Шаянкою» у селі Шаяні Хустського району Закарпатської області, садовий будинок

АДРЕСА_3 , автомобіль Mercedes-Benz S550 набуті подружжям за час їх перебування

у шлюбі і відчужені ОСОБА_1 без її відома та згоди, тому вона має право на стягнення 1/2 частини вартості цього майна. Також, на її думку, поділу між сторонами підлягає незакінчений будівництвом житловий будинок на АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 , оскільки будувався сторонами під час шлюбу. Вважала, що вона має право на стягнення з ОСОБА_1 1/2 частини доходів останнього, отриманих у 2014-2017 роках. Вказувала, що поділу підлягає й дохід, отриманий відповідачем за зустрічним позовом у зв`язку з його виходом зі складу ТОВ «Атон-Плюс» і ТОВ «Грант Альянс».

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 127/18349/20.

Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За змістом частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого із подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 червня

2020 року у справі № 740/3930/15-ц.

Відповідно до частини третьої статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договору стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути надана письмово.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою

статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 23 серпня

2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

При оцінці обраного способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захисту підлягають не теоретичні або примарні права,

а права практичні та ефективні. Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відсутність порушеного права особи чи невідповідність обраного способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в задоволенні вимог такої особи.

Установивши, що ОСОБА_1 відчужив спірне майно під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , яка надала нотаріально посвідчену згоду на відчуження земельної ділянки в урочищі «Під Шаянкою» у селі Шаяні Хустського району Закарпатської області, домоволодіння (садового будинку) АДРЕСА_3 , а також не спростувала належними та допустимими доказами обставин щодо використання коштів від продажу спірного майна в інтересах сім`ї, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову в цій частині.

Суди встановили, що ОСОБА_2 була обізнана про відчуження належного сім`ї майна та надавала згоду на таке відчуження.

Враховуючи відчуження відповідачем за зустрічним позовом автомобіля

Mercedes-Benz S550 у період перебування з позивачем за зустрічним позовом у шлюбі, а також відсутність будь-яких інших доказів щодо використання ОСОБА_1 отриманих грошових коштів проти волі ОСОБА_2 , не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, або ж їх приховання, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог зустрічного позову в цій частині.

При цьому ОСОБА_2 не довела належними і допустимими доказами обставин щодо використання ОСОБА_1 й інших доходів, отриманих під час перебування сторін у справі у зареєстрованому шлюбі, а також коштів за договорами позики не в інтересах сім`ї.

Не спростовано під час касаційного перегляду й висновків судів про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 половини суми анульованого банком кредиту, оскільки вищевказана сума прощеного кредиту не може бути предметом поділу як майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Суди, аналізуючи договір позики від 17 березня 2014 року, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , в частині визначення факту одержання повернутої позики, з огляду на відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів щодо повернення цієї позики, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні вимог зустрічного позову

ОСОБА_2 у вказаній частині.

При цьому судами правильно зазначено, що посилання на припинення обтяження щодо майна позичальника не може бути беззаперечним доказом повернення ОСОБА_1 грошових коштів, оскільки підставу припинення обтяження визначено, як договір про розірвання договору іпотеки, що узгоджується із відомостями декларації ОСОБА_1 за 2018 рік, яка не містить даних про отримання вказаних грошових коштів.

Суди правильно відмовили у задоволенні зустрічної позовної вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину незакінченого будівництвом житлового будинку на АДРЕСА_4 та

АДРЕСА_5 , з огляду на таке.

Правовий аналіз статей 60, 63, 69 СК України та статей 328, 331, 368,

372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя з визначенням часток.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25 травня

2022 року у справі № 206/1198/20.

Разом з тим судами встановлено, що згідно з договорами купівлі-продажу

від 19 грудня 2011 року ОСОБА_3 придбала земельні ділянки на

АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 . ОСОБА_3 надала суду першої інстанції відзив, в якому вказувала про придбання вищевказаних земельних ділянок у власність в 2011 році, а також про самостійне будівництво нерухомості на них за особисті заощаджені кошти. Підтвердженням факту особистого ініціювання та замовлення будівництва спірного будинку на АДРЕСА_4 та

АДРЕСА_5 саме ОСОБА_3 є наявна

у матеріалах справи технічна документація КП «Прилуцьке міжміське БТІ», якій судами наданий відповідний правовий аналіз. На адресу апеляційного суду надійшла нотаріально засвідчена заява від ОСОБА_3 , в якій вона підтримує свої пояснення, які раніше направляла до суду, та наголошує, що вона придбала у 2011 році земельні ділянки на АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 та починала будівництво будинку на цих ділянках.

Отже, суди правильно відмовили у задоволенні зустрічної позовної вимоги про визнання за позивачем за зустрічним позовом права власності

на 1/2 частину незакінченого будівництвом житлового будинку на

АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 , оскільки він будувався на земельних ділянках, належних ОСОБА_3 , яка не є стороною спору у цій справі, а матеріалами справи не підтверджено зведення цього об`єкта незавершеного будівництва ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за час шлюбу, тому це майно не може бути визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Касаційний суд погоджується з висновками апеляційного суду в частині вирішення зустрічної позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_1

1/2 частини доходів, отриманих ним у зв`язку з його виходом зі складу

ТОВ «Атон-Плюс» і ТОВ «Грант Альянс», враховуючи наступне.

За змістом статті 113 ЦК України та статті 1 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно зі статтею 115 ЦК України та статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначальних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства

і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 січня

2022 року у справі № 522/8510/18-ц.

З огляду на викладене, апеляційний суд правильно врахував, що при поділі спільного сумісного майна один з подружжя вправі вимагати виплату половини вартості внесеного другим з подружжя майна до статутного капіталу товариства або вимагати половини отриманого доходу від діяльності товариства, тому правильно вирішив зустрічні позовні вимоги

в частині стягнення з ОСОБА_1 1/2 частини доходів, отриманих ним

у зв`язку з його виходом зі складу ТОВ «Атон-Плюс» і ТОВ «Грант Альянс».

При цьому апеляційний суд навів розрахунок, з якого виходив при задоволенні грошової вимоги.

Безпідставним є посилання в касаційній скарзі ОСОБА_2 на неврахування під час прийняття оскаржуваних судових рішень висновків, які були викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 03 липня 2019 року у справі

№ 554/8023/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17; Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц; Верховного Суду

від 18 квітня 2018 року у справі № 180/254/15-ц, від 07 листопада 2018 року

у справі № 761/17775/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі

№ 756/11750/15-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц,

від 11 лютого 2019 року у справі № 308/2205/16-ц, від 09 січня 2019 року

у справі № 643/4589/15-ц, від 28 жовтня 2019 року у справі № 308/2695/16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц, від 16 грудня 2020 року

у справі № 296/6683/18, враховуючи таке.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних норм процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, предметом позовних вимог у справі № 925/642/19 є визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування,

а у справі № 372/504/17 - визнання договору іпотеки недійсним.

У справі № 308/2205/16-ц позивач просила визнати недійсним договір

купівлі-продажу.

Предметом первісних позовних вимог у справі № 554/8023/15-ц

є встановлення фактів проживання малолітньої дитини у визначеному місці та проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання незаконними та скасування розпорядження, свідоцтва про право власності, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, стягнення грошової компенсації. Предметом зустрічного позову є визнання права особистої приватної власності, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, визнання квартири спільною частковою власністю із визначенням часток співвласників. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року залишено без змін рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційного суду. Касаційний суд вказував, що відчуження частки корпоративних прав одним із подружжя під час розгляду справи судом не позбавляє права іншого з подружжя претендувати на компенсацію 1/2 від вартості частки майна товариства відповідно до частки другого з подружжя у статутному фонді цього товариства. Метою пред`явленого позову в указаній справі був також захист житлових прав фізичної особи - малолітньої доньки, відносини з приводу приватизації наймачем квартири державного житлового фонду, внаслідок чого йому як власнику видано свідоцтво про право власності на цю квартиру. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про те, що під час спільного проживання осіб однією сім`єю без реєстрації шлюбу придбано спірний автомобіль, тому він є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Разом з тим суди в указаній справі встановили, що спірний автомобіль було відчужено без відома та згоди позивача 06 листопада 2014 року, тобто після припинення проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу (проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу до 14 квітня 2014 року).

У справі № 127/7029/15-ц позивач за первісним позовом просила: визнати недійсними договори купівлі-продажу автобуса та автомобіля; поділити спільне майно подружжя, а саме: визнати за нею право власності на 39/100 частин квартири; визнати за відповідачем право особистої власності на грошові кошти від проданих автомобілів; стягнути з відповідача за

первісним позовом компенсацію за належну їй частку в майні, яке

є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без її згоди. Позивач за зустрічним позовом просив визнати за ним право особистої власності на автомобіль та автобус. Залишаючи без змін рішення апеляційного суду, яким змінено рішення місцевого суду в частині розміру компенсації від вартості продажу транспортних засобів, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року вказував, що у випадку відчуження майна одним з подружжя проти волі іншого

з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Під час розгляду справи суди встановили, що спірні автомобіль та автобус були відчужені після розірвання шлюбу між сторонами.

Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі

№ 180/254/15-ц залишено без змін оскаржувані судові рішення, якими задоволено позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя. Суди встановили, що відповідачем відчужено автомобіль, який належить до спільного майна подружжя, без згоди позивача, тому вважали, що у такому випадку з відповідача підлягає стягненню компенсація його 1/2 вартості, виходячи з вартості, яка встановлена на момент розгляду справи згідно

з висновком експертного автотоварознавчого дослідження. Доводами касаційної скарги у зазначеній справі було те, що суди повинні були взяти до уваги вартість автомобіля, встановлену саме довідкою-рахунком, а не висновком експертного автотоварознавчого дослідження. Касаційний суд зазначив щодо безпідставності доводів касаційної скарги про те, що дійсна вартість автомобіля встановлена довідкою-рахунком, а не висновком експертного автотоварознавчого дослідження, оскільки вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Залишаючи без змін рішення апеляційного суду, яким частково задоволено позов про поділ майна подружжя, Верховний Суд у постанові

від 07 листопада 2018 року у справі № 761/17775/15-ц вказував, що, встановивши, що спірний автомобіль є спільним майном подружжя, його відчужено відповідачем без згоди іншого з подружжя, суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про стягнення компенсації вартості 1/2 частини автомобіля. Касаційний суд зазначив, що аргумент касаційної скарги про те, що визначення ринкової вартості автомобіля здійснено в порушення Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, є необґрунтованими, оскільки належних та допустимих доказів на спростування визначеної довідкою товариства з обмеженою відповідальністю ринкової вартості спірного автомобіля на час розгляду справи відповідачем не надано.

За результатом касаційного перегляду справи № 756/11750/15-ц Верховний Суд постановою від 28 листопада 2018 року скасував оскаржувані судові рішення, ухвалив нове судове рішення, яким частково задоволено позовні вимоги про стягнення грошової компенсації за частку в спільному майні подружжя. Касаційний суд зазначив, що відчуження відповідачем акцій, які були придбані за спільні кошти подружжя, без згоди своєї дружини

є підставою для врахування вартості такого майна при поділі, проте не

є безумовною підставою для відступлення від засад рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності. Позивач не довела наявність обставин, передбачених частиною другою статті 70 СК України, для відступлення від засад рівності часток подружжя, що є її процесуальним обов`язком.

Постановою Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі

№ 525/511/16-ц залишено без змін оскаржувані судові рішення, якими визнано об`єкт незавершеного будівництва (житловий будинок

з господарськими будівлями) об`єктом спільної сумісної власності сторін

у справі. Визнано позивача співзабудовником побудованого під час шлюбу, але не введеного в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва (житлового будинку з господарськими будівлями). В указаній справі суди встановили, що будівництво об`єкту незавершеного будівництва (житлового будинку з господарськими будівлями) здійснено сторонами за період перебування у шлюбі на земельній ділянці, яка органом місцевого самоврядування безоплатно передана у приватну власність відповідачу.

Верховний Суд постановою від 09 січня 2019 року у справі № 643/4589/15-ц скасував рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду

в частині вимог про стягнення грошових коштів за автомобіль, ухвалив в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог. Касаційний суд вказував, що позивач вправі вимагати стягнення

з відповідача 1/2 частини вартості спірного автомобіля, а не стягнення грошової компенсації виплаченого кредиту, оскільки поділу підлягає майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, або ж кошти, які були отримані

в результаті відчуження майна без згоди іншого співвласника, а не кошти, за які подружжям було набуте спільне майно у період шлюбу.

Залишаючи без змін рішення апеляційного суду, яким визнано незавершений будівництвом житловий будинок разом з господарськими спорудами об`єктом спільної сумісної власності подружжя, Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2019 року у справі № 308/2695/16-ц вказував, що будівництво об`єкта незавершеного будівництва (житлового будинку з господарськими будівлями), розташованого на земельній ділянці, яка надана органом місцевого самоврядування у власність відповідачу, здійснено сторонами

у період перебування у шлюбі, презумпція спільної сумісної власності не спростована, а тому на нього поширюється режим спільного сумісного майна. При цьому судами встановлено, що Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю надано відповідачу дозвіл на виконання будівельних робіт із будівництва індивідуального житлового будинку. З технічного паспорта на спірний житловий будинок встановлено, що будівництво будинку з мансардою, банею та господарськими спорудами закінчено в грудні 2009 року. Проте, матеріали справи не містять відомостей про реєстрацію права власності на будинок чи прийняття його

в експлуатацію. Також апеляційним судом встановлено, що в спірному будинку позивач проживала з моменту його зведення у 2009 році до весни

2014 року.

За результатом касаційного перегляду справи № 496/6067/15-ц Верховний Суд постановою від 20 лютого 2020 року залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими визнано за позивачем за первісним позовом право власності на 1/2 частини незавершеного будівництвом житлового будинку та на 1/2 частини земельної ділянки. В указаній справі суди встановили, що відповідач придбав земельну ділянку під час перебування у шлюбі з позивачем. На спірній земельній ділянці був збудований житловий будинок. Касаційний суд вказував, що, встановивши, що об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, збудований сторонами у період шлюбу, будівництво вказаного будинку за особисті кошти відповідачем за первісним позовом не доведено, суди дійшли правильного висновку про те, що спірний незавершений будівництвом житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя та про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на 1/2 його частини.

Скасовуючи судові рішення та направляючи справу № 296/6683/18 (за позовом про стягнення грошової компенсації) на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року вказував, що як у первинній, так і в уточненій позовній заяві позивач, зазначаючи вартість автомобіля у сумі 260 000 грн, вказувала, що відповідні докази подасть безпосередньо до суду до початку розгляду справи. Проте протягом всього розгляду справи, а це два роки, жодного доказу вартості автомобіля нею не подано. Як місцевий суд, так і апеляційний суд на вказане уваги не звернули. З урахуванням наведеного, фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлені, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості встановити ці обставини.

Отже, у справах № 925/642/19, № 372/504/17, № 308/2205/16-ц правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, не є подібними, відповідно, відсутні правові підстави вважати про неврахування висновків касаційного суду, викладених у постановах за результатом перегляду зазначених справах. Також відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду у справах № 554/8023/15-ц, № 127/7029/15-ц,

№ 180/254/15-ц, № 761/17775/15-ц, № 756/11750/15-ц, № 525/511/16-ц,

№ 643/4589/15-ц, № 308/2695/16-ц, № 496/6067/15-ц, № 296/6683/18, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи. Висновки, викладені судом першої інстанції у нескасованій частині та апеляційним судом у цій справі, та у наведених ОСОБА_2 як приклад постановах касаційного суду, не є суперечливими.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача за зустрічним позовом у касаційній скарзі на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки питання щодо застосування норм права у подібних правовідносинах неодноразово було предметом дослідження суду касаційної інстанції, що підтверджується, зокрема, судовими рішеннями касаційного суду. У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що судом першої інстанції у нескасованій частині та апеляційним судом були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосовано норми матеріального права. Під час розгляду цієї справи суди виходили зі встановлених фактичних обставин справи.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , що ОСОБА_1 здійснив відчуження земельної ділянки в урочищі «Під Шаянкою» без урахування наявного на ній нерухомого майна, а ця угода та інші спірні договори укладені за заниженою вартістю, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами в судах першої та апеляційної інстанцій, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суди встановили, що кошти від продажу земельної ділянки в урочищі «Під Шаянкою» й іншого спірного майна за зустрічним позовом використані

в інтересах сім`ї.

Разом з тим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня

2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Помилковими є доводи касаційної скарги позивача за зустрічним позовом, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені

в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Перебування відповідача за кордоном на час вчинення правочинів щодо відчуження спільного сумісного майна подружжя не може свідчити про порушення прав та інтересів учасників спірних правовідносин, оскільки вони вчинені його представниками, уповноваженими належним чином, що підтверджується доданими до матеріалів справи доказами, тому доводи касаційної скарги ОСОБА_2 в цій частині не заслуговують на увагу.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , що вона надавала дозвіл на відчуження спірного майна своєму чоловіку, а не його представникам, тому останні не мали права це майно продавати, оскільки зазначені договори (щодо відчуження майна) не віднесені до правочинів, які можуть бути вчинені лише особисто відповідачем за зустрічним позовом,

а норми матеріального права не містять заборони на укладення таких договорів представником одного з подружжя за наявності нотаріальної згоди іншого з подружжя.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , що встановлений у цій справі час припинення між сторонами фактичних шлюбних відносин не підтверджений належними та допустимими доказами, а також суперечить обставинам, встановленим у справі № 757/28389/15-ц, спростовуються змістом судових рішень в указаній справі, а також рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2015 року у справі № 757/2319/15-ц про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги позивача за

зустрічним позовом щодо будівництва спірного житлового будинку на

АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 за спільні сумісні кошти сторін у цій справі, оскільки суди встановили, що такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами. Так, вказаний будинок будувався на земельних ділянках, належних ОСОБА_3 , яка

не є стороною у цій справі. У технічній документації замовником вказаного будівництва значиться власник земельних ділянок -

ОСОБА_3 . На адресу апеляційного суду надійшла нотаріально засвідчена заява від ОСОБА_3 , в якій вона підтримує свої пояснення, які раніше направляла до суду, та наголошує, що вона придбала у 2011 році земельні ділянки на АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 та починала будівництво будинку на цих ділянках.

Доводи касаційної скарги щодо наявності правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог у частині стягнення коштів як доходу, отриманого у 2017 році від суми погашеної позики, яку було надано ОСОБА_4

в 2014 році, не заслуговують на увагу, оскільки у матеріалах справи відсутні докази повернення останнім зазначеної позики.

Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо не призначення експертизи з метою визначення вартості садового будинку та земельної ділянки, які розташовані у СТ «Коса» у селі Хлепча Васильківського району Київської області, оскільки судами встановлено, що вказане майно відчужене за нотаріально посвідченою згодою останньої, а кошти від продажу використані в інтересах сім`ї.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку

з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, не підтверджені матеріалами справи. Також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про незалучення апеляційним судом до участі у справі Товариства з обмеженою відповідальністю «АО Інвест», якому перейшли у власність земельні ділянки на АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 , оскільки суди встановили, що сторони у цій справі не здійснювали будівництва спірного житлового будинку за вказаною адресою, а за результатом вирішення спору між подружжям не порушено прав та інтересів власника зазначених земельних ділянок.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги відповідача за зустрічним позовом, що він не отримував доходів від діяльності ТОВ «Атон-Плюс»

і ТОВ «Грант Альянс», тому суди помилково задовольнили позовні вимоги

в цій частині, оскільки апеляційний суд встановив обставини щодо його виходу зі складу указаних товариств, які відповідними протоколами вирішили виплатити йому вартість частини майна товариств, тому ОСОБА_1 має право на стягнення 50 % від вартості майна, визначеного пропорційно частки, внесеної ОСОБА_1 , незалежно від того, як він розпорядився цим майном у власних інтересах (подарував, тощо).

Апеляційний суд правильно врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду України від 03 червня

2015 року у справі № 6-38цс15, підстави для відступлення від вказаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відсутні. При цьому вказані висновки у подальшому були неодноразово враховані й судом касаційної інстанції, що підтверджується, зокрема, постановою Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 473/4520/18.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції

у нескасованій частині та апеляційний суд ухвалили судові рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів, правильно застосувавши норми матеріального права.

Доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанові апеляційного суду, а також зводяться до переоцінки доказів, незгоди позивачів з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

З урахуванням того, що інші доводи касаційних скарг є ідентичними доводам позовної заяви, апеляційної скарги та відповідним відзивам (запереченням), яким суд першої інстанції у нескасованій частині та апеляційний суд надали належну оцінку, Верховний Суд дійшов висновку, що немає необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявників.

При цьому суд врахував усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово зазначав, зокрема у рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії», що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ вказав, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції

у нескасованій частині та постанови апеляційного суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог, тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області

від 25 листопада 2019 року в нескасованій частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Атон-Плюс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Грант Альянс», Товариство

з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «А ГРУП», Приватне підприємство «Ветті», про поділ майна подружжя, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук