Рішення

від 10.08.2022 по справі 460/18642/22

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 серпня 2022 року м. Рівне№460/18642/22

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати починаючи за шість місяців з дати звернення в суд з позовом, тобто з 08.12.2021 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) за шість місяців з дати звернення в суд з позовом, тобто з 08.12.2021 до зміни законодавства або зміни правового статусу.

Ухвалою суду від 16.06.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

За змістом позовної заяви, вимоги обґрунтовані тим, що позивач є особою, яка постраждала унаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення. Крім цього, позивач є пенсіонером, що перебуває на обліку у відповідача, та має право на доплати, передбачені Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-XII від 28.02.1991. Покликаючись на Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, позивач стверджує про наявність права на отримання доплати до пенсії, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII і просить зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити таку з 08.12.2021, тобто за шість місяців до дати звернення в суд з позовом.

Згідно відзиву на позовну заяву, відповідач позов не визнає. Свої заперечення проти вимог позивача обґрунтовує тим, що наразі відсутні правові підстави для нарахування і виплати позивачу підвищення до пенсії, позаяк з урахуванням положень Закону №987-VIII від 04.02.2016, редакція статті 39 Закону №796-XII, що діє з 01.01.2016 не передбачає виплати для тієї категорії постраждалих від ЧАЕС, до якої віднесено позивача. За наведеного, відповідач просив в позові відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Дослідженням письмових доказів по справі суд встановив, що позивач є особою, яка постраждала унаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3)та перебуває на обліку у відповідача, отримуючи пенсію. Також, позивач проживає в населеному пункті, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення та має право на виплати, передбачені Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-XII від 28.02.1991.

Відповідач не нараховує і не виплачує позивачу підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, передбачене нормою статті 39 Закону №796-XII, покликаючись на те, що з урахуванням положень Закону №987-VIII від 04.02.2016, редакція статті 39 Закону №796-XII, що діє з 01.01.2016 не передбачає виплати для тієї категорії постраждалих від ЧАЕС, до якої віднесено позивача.

Згідно з відзивом Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та довідкою форми ОК-5, позивач по 30.04.2022 працювала у Сільськогосподарському приватному підприємстві «Маяк» (код ЄДРПОУ 30715417). Зазначений факт підтверджується й записами трудової книжки ОСОБА_1 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення врегульовані Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-XII від 28.02.1991.

Частиною першою статті 39 Закону №796-XII, в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року, передбачалося, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

А за частиною другою цієї статті в цій же редакції, пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Підпунктом 9 пункту 28 розділу ІІ Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України №107-VI від 28.12.2007 частини першу та другу статті 39 Закону №796-XII було замінено однією частиною такого змісту: Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI визнані неконституційними.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто, з 22 травня 2008 року стаття 39 Закону №796-XII повинна була застосовуватися в редакції, що діяла до внесення змін Законом №107-VI.

28 грудня 2014 року прийнятий Закон України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України №76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону №796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 1 січня 2015 року.

4 лютого 2016 року прийнятий Закон України Про внесення зміни до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №987-VIII, який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 1 січня 2016 року, а також включив до Закону №796-XII статтю 39 наступного змісту: Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ.

При цьому, Конституційний Суд України у своєму рішенні вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Також в рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VІІІ. В той же час роз`яснення щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ відсутні.

Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і гарантує соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено Законом №987-VIII.

Так, стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, що набула чинності з 1 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження, в той час, як редакція статті 39, що була чинною до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат і тим особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; студентам, які навчаються на цих територіях; пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

З огляду на наведене вище, відновлення дії попередньої редакції статті 39 Закону №796-ХІІ, до внесення змін Законом №76-VІІІ, що визнаний неконституційним, спричинило колізію правозастосування, через те, що з 1 січня 2016 року стаття 39 Закону №796-ХІІ викладена у редакції Закону №987-VIII.

На переконання суду ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права, в тому розумінні, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, а тому пріоритет не може надаватися тій нормі, яка звужує відповідні права, оскільки це порушить справедливий баланс між інтересами особи та суспільства, та знівелює сутність відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Таким чином, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року та в тій частині, яка не змінена Законом №987-VIII.

Відтак, з 17 липня 2018 року стаття 39 Закону №796-ХІІ Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення має такий зміст:

Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Тобто, в одній частині діє норма Закону №796-ХІІ в редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №230/96-ВР від 06.06.1996, яка не суперечить редакції Закону України Про внесення зміни до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №987-VIII від 04.02.2016, а в іншій - діє норма Закону №987-VIII.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року по справі № 240/4937/18 (провадження № 11-150заі19).

Таким чином, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення на отримання доплати до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.

Водночас, вирішуючи питання про належний до виплати розмір вказаної доплати, суд керується таким.

Відповідно до статті 63 Закону №796-ХІІ, фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України.

Відповідно до частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин №79-VIII від 28.12.2014, пунктом 63 якого розділ VI Прикінцеві та перехідні положення доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону №79-VIII не були визнанні неконституційними.

Таким чином, 1 січня 2015 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ.

Водночас, надання Законом №79-VIII Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не означає, що йому надано право їх зменшувати або скасовувати. Уряд не має права приймати будь-які підзаконні акти, які суперечать Закону №796-ХІІ. Оскільки ж стаття 39 Закону №796-ХІІ (в чинній з 17.07.2018 редакції, а саме в редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №230/96-ВР від 06.06.1996) не уповноважує Кабінет Міністрів України встановлювати розміри доплат для осіб, які працюють у зонах безумовного та гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю, а також розміри підвищення до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, натомість самостійно і чітко визначає такі розміри, то застосуванню підлягає саме норма статті 39 Закону №796-ХІІ, яка є самодостатньою в цьому питанні, і безсумнівно наділена вищою юридичною силою.

Конституційний Суд України у рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, крім іншого, вказав, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України лише тоді, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ, позивач має право на щомісячне отримання доплати до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ.

Водночас, згідно позовних вимог, ОСОБА_1 просить нарахувати та виплатити їй наведену вище доплату з 08.12.2021, тобто за шість місяців до дати звернення в суд з позовом.

Однак, як встановлено судом, позивач по 30.04.2022 працювала у Сільськогосподарському приватному підприємстві «Маяк». Відтак, статусу непрацюючого пенсіонера набула з 01.05.2022.

Отже, саме 01.05.2022 позивач має право на відповідну доплату, як непрацюючий пенсіонер.

За наведеного, позов підлягає до часткового задоволення, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання відповідача нарахувати і виплачувати доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік) з врахуванням обсягу заявлених позовних вимог - з 01.05.2022.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 496, 20 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Рівненської області - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 з 01.05.2022 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-XII від 28.02.1991.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-XII від 28.02.1991, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік) починаючи з 01.05.2022 до зміни законодавства або зміни правового статусу.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 496,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 11 серпня 2022 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7,м.Рівне,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Суддя Н.В. Друзенко