Рішення

від 22.02.2022 по справі 640/16456/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2022 року м. Київ № 640/16456/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у м. Києвіпроскасування вимоги про сплату боргу,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (відповідач), в якому просить суд:

«- визнати протиправними дії ГУ ДПС у м. Києві, щодо нарахування для ОСОБА_1 єдиного соціального внеску за період з 2017 року по даний час в розмірі;

- зобов`язати ГУ ДПС у м. Києві відкликати з державної виконавчої служби та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску».

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в травні 2021 року ОСОБА_1 дізналася в ПАТ "Приватбанк", що її банківська картка заблокована державним виконавцем у зв`язку із виникненням боргу зі сплати ЄСВ. При з`ясуванні причини виникнення цього боргу, виявилося, що, починаючи з 2017 року їй відповідачем, податковим органом, нараховувалось зобов`язання зі сплати ЄСВ в розмірі мінімального страхового внеску, який складає 22% від мінімальної заробітної плати на початок відповідного року. Станом на даний час ЄСВ нараховано в розмірі 37778,34 грн.

Позивач акцентує, що будь-якої Вимоги про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_1 не отримувала, з 2011 року і по даний час ОСОБА_1 працювала і працює найманим працівником і за неї роботодавцями на заробітну плату нараховувався та сплачувався єдиний соціальний внесок (надалі ЄСВ).

Відповідно до поданого відзиву, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, з підстав того, що за позивачем обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік та щоквартальні нарахування за І квартал 2018 року - IV квартал 2020 року у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць згідно обраної системи оподаткування на загальну суму 37788,74 грн., згідно з даними інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючого органу, в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 13.05.2019 № Ф-5085-17 на суму 21030,90 грн/ та направлено ОСОБА_1 .

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №Ф-5085-17, згідно якої станом на 30.04.2019 за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн.

Не погоджуючись з нарахуванням вказаної недоїмки зі сплати єдиного внеску, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України) та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - єдиний внесок/ЄВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Права та обов`язки платника єдиного внеску визначені ст. 6 Закону № 2464, у п. 1, п. 2, п. 4, п. 11 та п. 12 ч. 2 якої зазначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема (але не виключно):

- своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;

- вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством;

- подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю;

- у випадках, передбачених цим Законом і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, стати на облік в податковому органі як платник єдиного внеску;

- виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

Обов`язки, передбачені ч. 2 цієї статті, поширюються на платників, зазначених у п.п. 1, 4, 5, 51 та 16 ч.1 ст. 4 цього Закону (ч. 3 ст. 6 Закону № 2464).

При цьому за вимогами ч. 1 ст. 5 Закону № 2464 облік осіб, зазначених у п.п. 1, 4, 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у п.п. 1, 4, 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому п. 1 та п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 5 Закону № 2464 взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у п.п. 4, 5, 51, 15 та 16 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб. Платникам єдиного внеску, зазначеним у п.п. 1, 4, 5, 51 та 15 ч. 1 ст. 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за погодженням з Пенсійним фондом безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік.

Поряд із цим п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 передбачається, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.п. 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (ч. 5 ст. 7 Закону № 2464).

Тобто, починаючи з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані нараховувати єдиний внесок на суму доходу/прибутку, отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Згідно із цим ст. 7 Закону №2464 покладає обов`язок визначати базу нарахування єдиного внеску саме на фізичну особу-підприємця. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.

В зазначеній справі Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Водночас, згідно із ч. 2 та ч. 3 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з ч. 5 ст. 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч. 4 ст. 9 Закону № 2464).

За вимогами ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у п.п. 4, 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч.11 ст. 9 Закону № 2464).

Крім того, відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464).

Також, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (надалі - Інструкція № 449).

Розділом VI Інструкції № 449 визначений порядок стягнення заборгованості з платників, у п.1 якого викладено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

За вимогами п. 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Відповідно до п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у пп. 3, 4, 6 п. 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

При цьому, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Таким чином, аналіз викладених норм свідчить про те, що фізичні особи-підприємці, які відповідно до Закону № 2464 є платниками єдиного внеску, зобов`язані самостійно нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі невиконання ФОП-платником єдиного внеску обов`язку щодо своєчасності сплати єдиного внеску контролюючим органом до таких платників застосовуються заходи впливу та стягнення. Зокрема, орган доходів із зборів наділений повноваженнями у відношенні такого платника сформувати та надіслати (вручити) вимогу про сплату боргу з моменту виникнення, зростання або частково зменшення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), яка є обов`язковою до виконання. При цьому, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу платника у випадку, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, згідно із чим облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є такою ж самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.

Як зазначає відповідач, згідно інформаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві, ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ), з 06.06.2005 до 24.05.2021 перебувала на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Солом`янському районі Головного управління ДПС у м.Києві як ФОП, з 01.01.2012 на загальній системі оподаткування, у зв`язку з чим, на момент надання відповіді, в інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб- підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік та щоквартальні нарахування за І квартал 2018 року - IV квартал 2020 року у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць згідно обраної системи оподаткування на загальну суму 37788,74 грн, а саме:

- за січень - грудень 2017 року по терміну сплати 09.02.2018 в сумі 8448,00 грн;

- І-ІV квартали 2018 року по термінах сплати: 19.04.2018 (2457,18 грн), 19.07.2018 (2457,18 грн), 19.10.2018 (2457,18 грн), 21.01.2019 (2457,18 грн);

- I-IV квартали 2019 року по термінах сплати: 19.04.2019 (2754,18 грн), 19.07.2019 (2754,18 грн), 21.10.2019 (2754,18 грн), 20.01.2020 (2754,18 грн); 19.07.2020 - I-IV квартали (січень-лютий, червень-листопад) 2020 року по термінах сплати: 21.04.2020 (2078,12 грн), 20.07.2020 (1039,06 грн), 19.10.2020 (3178,12 грн), 19.01.2021 (2200,00 грн).

За вищезазначений період сплата єдиного внеску відсутня, у зв`язку з чим в картці обліковується недоїмка на суму 37788,74 гривень.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), зі змінами і доповненнями, Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 № 449 (далі - Інструкція № 449), податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), я кіно платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Таким чином, згідно з даними інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючого органу, в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 13.05.2019 № Ф-5085-17 на суму 21030,90 грн та направлено ОСОБА_1 .

Заперечуючи проти наявності спірної недоїмки, позивач, серед іншого, зазначає, з 2011 року і по даний час ОСОБА_1 працювала і працює найманим працівником.

У той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464 не врегульовано.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У зазначеній справі № 440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

На підставі цього Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач у спірний період перебувала у трудових відносинах із товариством з обмеженою відповідальністю «Вімекс-Бі» (код 40101038) та Державною установою Національний антарктичний науковий центр (код 21574751), що підтверджується реєстром застрахованих осіб форми ОК-7.

Таким чином, матеріали справи містять інформацію про працевлаштування позивача у спірний період, зокрема, інформацію про працевлаштування у 2017 - 2019 роках.

Отже, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в даному випадку позивач є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже встановлено судом, саме на роботодавця покладено обов`язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.

Враховуючи вищенаведене, у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного соціального внеску та відповідно, прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року № Ф-5085-17.

Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, аналіз вказаних вище норм дає підстави суду стверджувати, що задоволеними можуть бути лише ті вимоги, які поновлюють права та охоронювані законом інтереси позивача.

З цих підстав, суд вважає, що в спірних правовідносинах належним способом захисту буде оскарження рішення, яке прийняте суб`єктом владних повноважень, а не визнання його дій протиправними щодо в реєстрації політичної партії. До того ж, визнання дій протиправними відповідача не призведуть до поновлення прав, свобод та інтересів позивача.

Беручи до уваги викладене вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача.

Разом з тим, враховуючи встановлені обставини, суд вбачає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №Ф-5085-17.

Позовні вимоги в іншій частині задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" 1404-VIII від 02.06.2016 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до вимог ч.1, 2 статті 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (ч.1 ст.15 Закону № 1404-VIII).

Права і обов`язки сторін та інших учасників виконавчого провадження визначені ст.19 Закону № 1404-VIII.

Згідно з частиною 1 цієї статті, сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Частиною 4 статті 19 Закону № 1404-VIII передбачено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Отже, вказаними нормами передбачений обов`язок сторін виконавчого провадження невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити державного виконавця, зокрема, про виникнення обставин, що обумовлюють зміни у виконанні рішення, а також надається право безпосередньої участі у виконавчому провадженні.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про не відповідність спірної вимоги критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, що, в свою чергу, зумовлює наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково та вийти за межі позовних вимог.

2. Визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №Ф-5085-17.

3. В решті позову відмовити.

4 Витрати по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя С.К. Каракашьян