Рішення

від 08.08.2022 по справі 910/18784/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.08.2022Справа № 910/18784/21За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАУЕР МОНТАЖ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОПРОМ ЛТД»

про стягнення 2 235 400, 00 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Федорова С.М.

Представники учасників справи:

від позивача: Веліканов К. С.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАУЕР МОНТАЖ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОПРОМ ЛТД» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 2 235 400, 00 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 509, 525, 530, 610, 612, 626, 628, 638 Цивільного кодексу України, ст.173, 174, 175, 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконання відповідачем свого грошового зобов`язання за договором оренди техніки №2019/10/01 від 01.10.2019, в частині повної та своєчасної сплати орендної плати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/18784/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 22.12.2021.

07.12.2021 від представника позивача на виконання вимог ухвали суду надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Засідання призначене на 22.12.2021 не відбулося, в зв`язку з перебуванням судді Карабань Я.А. у відпустці. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче засідання на 26.01.2022.

Підготовче засідання призначене на 26.01.2022 не відбулося, в зв`язку з перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 призначено підготовче засідання на 02.03.2022.

Засідання призначене на 02.03.2022 не відбулося. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2022 підготовче засідання призначено на 21.06.2022.

У підготовче засідання 21.06.2022 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про місце дату та час засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд протокольною ухвалою від 21.06.2022 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 09.08.2022.

Представник позивача в судовому засіданні 09.08.2022 надав пояснення по суті позовних вимог, позов просив задовольнити. Представник відповідача в засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином ухвалою суду, направленою на адресу місцезнаходження, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка отримання останнім 08.07.2022, що підтверджується відомостями сайту АТ «Укрпошта» про вручення поштового відправлення №0105492446560, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Оскільки відповідач не скористався своїми процесуальними правами щодо надання заяв по суті спору, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 09.08.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2019 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди техніки №2019/10/01 (надалі - договір), згідно умов п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування будівельну техніку, спеціальну техніку, транспортні засоби (надалі - техніка) без оператора. Орендар використовує отриману за цим договором техніку у власній господарській діяльності дотримуючись вимог законодавства України та положень цього договору.

Найменування та технічні характеристики техніки, яка передається орендарю за цим договором, її кількість, мета користування, умови постачання та строк оренди зазначаються у додатках, які є невід`ємною частиною цього договору (п.1.2. договору).

При передачі орендарю кожної одиниці техніки або декількох одиниць техніки за цим договором сторони підписують акт прийому-передачі, який є невід`ємною частиною договору. Такий акт прийому-передачі складається безпосередньо орендодавцем та підписується уповноваженими особами сторін в двох екземплярах по одному для кожної зі сторін. Підписання належним представником орендаря акту прийому-передачі техніки засвідчує: факт передачі орендодавцем технічно справної техніки (п.п.2.3., 2.4. договору).

Відповідно до п.4.1. договору при поверненні орендарем орендодавцю кожної одиниці техніки або декількох одиниць техніки за цим договором уповноважені представники сторін підписують та засвідчують печаткою акт прийому-передачі техніки, який є невід`ємною частиною договору.

Згідно із п.4.2. договору якщо строк оренди визначений в акті прийому-передачі було продовжено за згодою сторін. Техніка підлягає поверненню після закінчення такого продовженого строку.

У пунктах 5.1., 5.4., 5.5. договору зазначено, що розмір орендної плати вказано в додатках до даного договору. Орендар сплачує орендну плату за кожен конкретний період в розмірі та на підставі рахунків наданих орендодавцем. У вказані дати сторони підписують акти, якими засвідчують акти, якими засвідчують факт здійснення (надання) оренди техніки за вказаний період. Орендар вносить орендну плату за оренду техніки протягом 15 робочих днів з моменту отримання рахунку та підписання акту-прийому передачі техніки в оренду.

Відповідно до розділу 7 договору термін його дії становить 12 місяців з моменту його укладання. Дія даного договору вважається продовженою на той самий термін на тих самих умовах, якщо за місяць до дати закінчення дії договору жодна із сторін письмово не повідомила іншу сторону про намір розірвати або змінити даний договір. Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до виконання сторонами всіх свої зобов`язань за даним договором.

У додатку №1 до договору погоджено, що орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування техніку: гідравлічну палебійну систему HRE 300.

Згідно п.3.1. додатку №1 загальна сума орендної плати однієї одиниці техніки встановлюється в розмірі 1 000 000, 00 грн, з ПДВ, в місяць.

На виконання умов договору, сторонами були підписані наступні акти прийому-передачі, відповідно до яких позивач передав, а відповідач прийняв техніку в оренду:

· від 01.10.2019 - загальна сума оренди 1 000 000, 00 грн, строк оренди до 31.10.2019;

· від 01.11.2019 - загальна сума оренди 500 000, 00 грн, строк оренди до 16.11.2019;

· від 16.11.2019 - загальна сума оренди 500 000, 00 грн, строк оренди до 30.11.2019;

· від 01.12.2019 - загальна сума оренди 1 000 000, 00 грн, строк оренди до 31.12.2019;

· від 01.0 1.2020 - загальна сума оренди 500 000, 00 грн, строк оренди до 09.01.2020.

Також сторонами були підписані наступні акти повернення майна: від 31.10.2019 вартість послуг орендодавця 1 000 000, 00 грн, від 16.11.2019 вартість послуг орендодавця 2 000 000, 00 грн, від 30.11.2019 вартість послуг орендодавця 2 000 000, 00 грн, від 31.12.2019 вартість послуг орендодавця 1 000 000, 00 грн, від 09.01.2020 вартість послуг орендодавця 1 100 000, 00 грн, всього на загальну суму 7 100 000, 00 грн.

Вказані акти підписані зі сторони позивача і відповідача без будь-яких заперечень та зауважень і скріплені печатками товариств.

Відповідач свої обов`язки за договором виконав не в повному обсязі, оплатив оренду техніки в загальній сумі 4 864 600, 00 грн, а саме згідно наступних платіжних доручень: №100 від 26.11.2019 у сумі 1 000 000, 00 грн, №104 від 06.112.2019 у сумі 800 000, 00 грн, №170 від 11.03.2020 у сумі 120 000, 00 грн, №200 від 06.04.2020 у сумі 180 000, 00 грн, №186 від 07.05.2020 у сумі 100 000, 00 грн, №247 від 12.06.2020 у сумі 100 000, 00 грн, №333 від 22.10.2020 у сумі 244 600, 00 грн, №347 від 18.11.2020 у сумі 900 000, 00 грн, №411 від 12.02.2021 у сумі 400 000, 00 грн, №453 від 19.03.2021 у сумі 20 000, 00 грн, №546 від 25.06.2021 у сумі 1 000 000, 00 грн, несплаченими залишилися кошти в сумі 2 235 400, 00 грн.

14.04.2021 позивач звернувся до відповідача з претензію за вих. №14/04, у якій просив останнього погасити суму заборгованості за договором.

22.05.2021 відповідача надав відповідь на претензію за вих. №22-05/21, у якій гарантував, що заборгованість буде погашена протягом одного тижня.

Предметом розгляду даної справи є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 2 235 400, 00 грн за договором оренди техніки.

Частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч.4 ст.286 Господарського кодексу України строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Як убачається з матеріалів справи, внаслідок порушення відповідачем умов договору в частині здійснення своєчасної та в повному обсязі сплати орендної плати у останнього утворилася заборгованість в розмірі 2 235 400, 00 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано, що відповідач у порушення умов договору оренди належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів.

Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Окрім того, закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.

У відповідь на претензію вих.№220-5/21 від 22.05.2021 відповідач підтвердив наявність заборгованості за договором та зазначив строки гарантованої оплати протягом одного тижня.

Суд розцінює часткову оплату здійснену відповідачем та надання ним відповіді на претензію з гарантією сплати заборгованості, як визнання ним основного боргу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 2 235 400, 00 грн орендної плати на підставі договору. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її сплати не надано.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 2 235 400, 00 грн є правомірною та обґрунтованою, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 2 235 400, 00 грн основного боргу.

Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОПРОМ ЛТД» (03189, місто Київ, вулиця Вільямса Академіка, будинок 6-Д, офіс 43, ідентифікаційний код 42195945) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАУЕР МОНТАЖ» (23100, Вінницька область, місто Жмеринка, вулиця Київська, будинок 55, ідентифікаційний код 42238040) 2 235 400 (два мільйони двісті тридцять п`ять тисяч чотириста) грн 00 коп. основного боргу та 33 531 (тридцять три тисячі п`ятсот тридцять одну) грн 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 15.08.2022.

Суддя Я.А.Карабань