Рішення

від 10.08.2022 по справі 120/15959/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 серпня 2022 р. Справа № 120/15959/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ободівської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулася ОСОБА_1 до Ободівської сільської ради.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивачки зазначив, що за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства комунальної форми власності орієнтовною площею 2 гектари з метою подальшої передачі у власність (кадастровий номер ділянки 0524183900:03:001:0037), що розташована на території Ободівської сільської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області, відповідач своїм рішенням від 07.10.2021 №1428-24/2021 відмовив у наданні такого дозволу.

Підставою для відмови слугувало те, що земельна ділянка перебуває у користуванні (на умовах оренди) у ОСОБА_2 відповідно до договору оренди земельної ділянки від 06.02.2012.

Вважаючи таке рішення Ободівської сільської ради протиправним та таким, що порушує права позивач звернулася до суду із цим позовом із вимогами визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, а також зобов`язати відповідача надати такий дозвіл.

Ухвалою від 24.11.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Однак, відзив на позовну заяву від відповідача на адресу суду в строк, визначений ухвалою від 24.11.2021, не надійшов.

Водночас, копія ухвали про відкриття провадження у справі від 24.11.2021 разом із копією позовної заяви та доданими до неї документами отримана відповідачем 26.04.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства Україну).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив наступне.

20.08.2021 ОСОБА_1 звернулася до Ободівської сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства комунальної форми власності орієнтовною площею 2 гектари з метою подальшої передачі у власність (кадастровий номер ділянки 0524183900:03:001:0037), що розташована на території Ободівської сільської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області.

До такого клопотання долучила ряд необхідних документів, а також копію нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 про надання в тому числі й ОСОБА_1 згоди на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0524183900:03:001:0037.

Рішенням 24 чергової сесії 8 скликання Ободівської сільської ради від 07.10.2021 №1428-24/2021 відмовлено ОСОБА_1 у наданні відповідного дозволу, посилаючись при цьому на те, що земельна ділянка площею 8,64 га з кадастровим номером 0524183900:03:001:0037 перебуває у користуванні у ОСОБА_2 відповідно до договору оренди земельної ділянки від 06.02.2012.

Надаючи правову оцінку рішенню, що оскаржується, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Категорії земель визначені у частині 1 статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до частини 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Як визначено пунктом "б" частини 1 статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частинами 1 та 2 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт "в" частини 3 статті 116 ЗК України).

Пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Водночас, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.

Приписами частини 6 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак, Земельним кодексом України встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні громадянину дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Такими підставами може бути виключно невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Виходячи з аналізу змісту статті 118 ЗК України та інших пов`язаних з нею норм ЗК України, можливо дійти висновку, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, процедура безоплатного отримання земельних ділянок громадянами чітко регламентована законом.

Так, судом встановлено, що позивач звернулася до Ободівської сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, орієнтовною площею 2,0 гектари з метою подальшої передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер ділянки 0524183900:03:001:0037, яка розташована на території Ободівської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області.

Оскаржуваним рішенням відповідач відмовив у наданні відповідного дозволу у зв`язку із тим, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка, частину якої позивач має намір отримати у власність, перебуває у користуванні у ОСОБА_2 на умовах оренди землі від 06.02.2012.

За приписами частини 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

При цьому, частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що до клопотання про надання відповідного дозволу додається й погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відповідно до абзаців 1, 2 частини 6 статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Справжність підпису на такій згоді засвідчується нотаріально.

Крім того, частиною 1 статті 56 Закону України "Про землеустрій" визначено, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок.

Суд установив, що до клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0524183900:03:001:0037 надано також і нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_2 , якою ним надано згоду на поділ належної йому на правах оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0524183900:03:001:0037 відповідно до договору оренди землі від 06.02.2012. Цією заявою згоду на поділ надано і ОСОБА_1 .

Відтак, заявником дотримано вимог ЗК України в частині необхідності подання разом із клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою й погодження землекористувача.

При цьому, вичерпний перелік випадків, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на етапі розроблення документації із землеустрою, визначено частиною 7 статті 118 ЗК України.

Суд наголошує, що такими підставами може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, оскільки ОСОБА_2 як користувач земельною ділянкою з кадастровим номером 0524183900:03:001:0037 надав згоду на поділ земельної ділянки для надання такої у власність ОСОБА_1 і така згода землекористувача надавалася разом із клопотанням, тому суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно відмовив у наданні позивачу дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок з посиланням на те, що земельна ділянка перебуває у користуванні іншої особи, а тому рішення Ободівської сільської ради від 07.10.2021 №1428-24/2021 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги зобов`язального характеру, то варто врахувати наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.

Оскільки суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні позивачці відповідного дозволу, тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивачки слід задовольнити й вимогу щодо зобов`язання відповідача надати відповідний дозвіл.

Так, відповідно до приписів частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, відповідач як компетентний орган наділений виключними повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення відповідних проектів землеустрою, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження суб`єкта владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант його поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №825/602/17, від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18, від 11.09.2019 у справі №819/570/18, а також у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2019 у справі №120/2225/19-а, від 06.11.2019 у справі №120/2190/19-а, від 12.11.2019 у справі №120/1836/19-а, від 17.12.2019 у справі №120/2019/19-а та ряду інших.

Для підсилення висновку щодо необхідності у спірних правовідносинах зобов`язати відповідача вчинити конкретну дію слід навести висновки, до яких дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами перегляду судових рішень у справі №820/2307/17 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №509/1350/17: "Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника".

В свою чергу, оскаржуване рішення прийняте з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, що свідчить про відсутність наміру у органу місцевого самоврядування прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства.

За таких обставин, на переконання суду, ефективним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0524183900:03:001:0037 для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 гектари, що розташована на території Ободівської сільської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області.

Окрім наведеного, частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

Крім того, у вказаному рішенні зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані представником позивача, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивачки слід стягнути витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 908 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295, 382 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення 24 сесії 8 скликання Ободівської сільської ради від 07.10.2021 №1428-24/2021.

Зобов`язати Ободівську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0524183900:03:001:0037 для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 гектари, що розташована на території Ободівської сільської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Ободівської сільської ради витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

Ободівська сільська рада (вул. Ватутіна, 8, с. Ободівка, Гайсинський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04331107)

Суддя Мультян Марина Бондівна