Рішення

від 14.08.2022 по справі 185/5511/21

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 185/5511/21

Провадження № 2/185/279/22

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 серпня 2022 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Головіна В.О. за участі секретаря судового засідання Шуліка Н.С., представника відповідача адвоката Машошиної А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Павлограда цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації

В С Т А Н О В И В

Позивач 12.07.2021 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації. Позивач просить суд (мовою оригіналу):

- визнати недостовірною та такою, що принизила честь та гідність, ділову репутацію позивача ОСОБА_1 поширену відповідачем ОСОБА_2 на своїй приватній сторінці в мережі «Facebook» ІНФОРМАЦІЯ_2 року о 18.59 годин відеозапису під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3.» наступного змісту:

« ІНФОРМАЦІЯ_4 »;

- зобов`язати відповідача ОСОБА_2 у строк трьох календарних днів з дня набрання законної сили судовим рішенням спростувати поширену ним у відеоролику від ІНФОРМАЦІЯ_2 року недостовірну інформацію, шляхом публікації відеоролику у «Facebook» щодо факту спростування недостовірної інформації, яка ним заявлена та не відповідає дійсності;

- в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнути з ОСОБА_2 50000,00 грн., які перерахувати на користь Комунальної установи «ЦЕНТРА ОБСЛУГОВУВАННЯ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ» ПАВЛОГРАДСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, ІКЮО 43326090, Україна, 51400, Дніпропетровська обл., місто Павлоград, ВУЛИЦЯ СОБОРНА, будинок 42А, розрахунковий рахунок: UА НОМЕР_1 (благодійні внески);

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 всі понесені судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 20.24 годині в мережі Інтернет, а саме в соціальній мережі «Facebook» на сторінці приватного аккаунта ОСОБА_2 була зроблена публікація відео під назвою: «НОМЕР_2.»

На відео, відповідач ОСОБА_2 , робить вищезазначені висловлювання.

Позивач вважає, що викладена інформація та сукупний загальний смисловий характер такої інформації, мають всі ознаки недостовірності оскільки не відповідає дійсності. Вказана інформація стала відома необмеженому колу осіб, мешканцям міста Павлоград та третім особам.

Позивач вважає, що поширення вказаної інформації спричинило йому втрати немайнового характеру, а саме моральну шкоду, яку він оцінює в 50000.00 гривень.

Представник відповідача звернулася до суду з відзивом на позов у якому просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи свої заперечення зазначає, що Позивач помилково, або навмисно не розрізняє та плутає поняття «недостовірної інформації», що нібито принижує честь, гідність та ділову репутацію та поняття «інформації, що викладена у формі звернення до посадової особи відповідно до її функціональних обов`язків із зауваженнями, та скаргами».

У позові зазначений неналежний відповідач та із доданих до позовної заяви матеріалів неможливо встановити, що сторінка у соціальній мережі належить саме Відповідачу і саме Відповідач розповсюдив вказану інформацію.

Незрозумілим е предмет позову та неможливим є визнання недостовірної інформації, яка не стосується Позивача.

Позивач є публічною особою і у зверненні до прокурора, що додасться Позивачем, йде мова саме про публічних осіб, а отже згідно висновків Верховного суду межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи, що виключає можливість задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації саме публічної особи, якою є Позивач.

Вимога щодо зобов`язання відповідача спростувати недостовірну інформації, яка ним заявлена та яка на його думку не відповідає дійсності - не може бути задоволена судом.

У діях Відповідача відсутній склад правопорушення, який може бути підставою для задоволення позову.

Відшкодування моральної шкоди не є можливим, оскільки не доведений ані розмір, яким оцінені нібито страждання позивача так і не доведений сам факт заподіяння шкоди.

Вислухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача та дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає за наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року о 20.24 годині в мережі Інтернет, а саме в соціальній мережі «Facebook» на сторінці приватного аккаунта ОСОБА_2 була зроблена публікація відео під назвою: «НОМЕР_3 ».

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу з іншого боку.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на звернення до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.

Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди (пункт 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Статтею 30 Закону України «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при тлумаченні положень статті 10 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

У рішенні від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини» ЄСПЛ вказав, що навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли бути визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. При цьому, Європейський суд підкреслив, що використання навіть «вульгарних фраз» саме собою не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавчим правом на відповідь. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує її гідність, честь чи ділову репутацію, на особу яка таким чином чи у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що вказані висловлювання відповідача з розповсюдженням їх через мережу Інтернет, носять образливий характер, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

Позивач на час спірних правовідносин був публічною особою. Відповідно до загальнодоступної інформації, зокрема, але не виключно, офіційного сайту Павлоградської міської ради - ОСОБА_1 є депутатом Павлоградської міської ради 8 скликання, директором КБУ «Фізкультурно-спортивного комплексу ім. В.М. Шкуренка», членом постійної комісії з питань освіти, культури та соціального захисту, охорони здоров`я, сім`ї, молоді, спорту та туризму Павлоградської міської ради. Таким чином, Позивач беззаперечно є політичним діячем, публічною особою та таким, що відіграє певну роль у суспільному житті ( у галузі освіти, культури, спорту, соціального захисту та інше), що підтверджує і сам позивач на арк. 6 позовної заяви, тоді як відповідач є керівником Громадської організації «Українське народне об`єднання «Характерники».

Суб`єктивні думки і погляди на підставі закону, положень Конвенції, з врахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню. Вислови відповідача свідчать про критичну оцінку ситуації, що склалася між сторонами.

Публічний статус позивача та суспільний інтерес щодо його особи при виконанні ним посадових обов`язків свідчить про більш ширші межі допустимої критики стосовно нього, що узгоджується зі статтею 10 Конвенції, відповідною практикою ЄСПЛ, Декларацією про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, яка схвалена 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендаціями, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Крім того, у справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» (рішення від 31 липня 2007 року) ЄСПЛ зазначив: «37. Суд знову повторює, що свобода вираження являє собою одну з найважливіших основ демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу. Відповідно до частини другої статті 10 Конвенції, вона стосується не лише «інформації» або «ідей», які сприймаються схвально або вважаються необразливими, або не викликають інтересу, але й тих, що ображають, шокують або непокоять. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та свободи поглядів, без яких не існує «демократичного суспільства».

Отже, чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити. Вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є похідними від основних позовних вимог і тому також задоволенню не підлягають у зв`язку з відмовою у задоволенні основних вимог позивача викладених в позовній заяві.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати по справі понесені позивачем в сумі 4080.00 гривень слід покласти на позивача у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.

Керуючись ст. 76, 81, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації - відмовити.

Судові витрати у розмірі 4080.00 гривень покласти на ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст рішення суду складено 16 серпня 2022 року.

Суддя: В. О. Головін