Рішення

від 15.08.2022 по справі 120/4552/22

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 серпня 2022 р. Справа № 120/4552/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Мурованокуриловецької селищної ради (вул. Соборна, 42, смт. Муровані Курилівці, Могилів-Подільськиц р-н, Вінницька обл., 23400)

про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Мурованокуриловецької селищної ради (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 2191 від 23.12.2021 року в частині відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Рівненського старостинського округу Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, кадастровий номер 0522886200:03:002:0338; зобов`язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Рівненського старостинського округу Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, кадастровий номер 0522886200:03:002:0338.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що звернулася до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради (Рівненська сільська рада), кадастровий номер земельної ділянки 0522886200:03:002:0338. Відповідач, за наслідками розгляду клопотання позивача, рішенням №2191 від 23.12.2021 року відмовив у наданні такого дозволу з підстав включення бажаної позивачем земельної ділянки до переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах (аукціонах). На переконання позивача, посилання відповідача на факт визначення переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах як на підставу для відмови в наданні дозволу на розробку документації, є необґрунтованим.

Ухвалою суду від 20.06.2022 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

18.07.2022 року за вх.№36288/22 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти заявленого позову. Аргументуючи свою позицію, відповідач зазначає, що з метою раціонального використання земель, що перейшли в комунальну власність та врегулювання земельних відносин, ним прийнято рішення №399 від 25.06.2021 року «Про визначення переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах». Рішенням 19 сесії селищної ради 8 скликання від 23.12.2021 року №2191 за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відмовлено. Підставою для відмови слугувало те, що запитувана позивачем земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах. Відповідач зауважує, що доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів комунальної власності визначаються відповідною радою. Також відповідач зазначає, що ним проводились необхідні дії, передбачені ч.1 ст. 136 Земельного кодексу України щодо підготовки лотів (земельних ділянок) до проведення земельних торгів. Проте, такі торги не оголошувались у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану. Крім того, враховуючи те, що стосовно земельної ділянки, зазначеної в клопотанні позивача, прийнято рішення про включені її до переліку земельних ділянок, які будуть виставлені на земельні торги, а також те, що рішенням №398 від 25.06.2021 року відповідачем визначено перелік земельних ділянок, що надаються для ведення особистого селянського господарства в межах безоплатної приватизації, позивачу відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Відповідач, здійснюючи посилання на ч. 7 ст. 118 земельного кодексу України, зазначає як підставу для відмови у наданні вказаного дозволу невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам нормативно-правових актів Мурованокуриловецької селищної ради, прийнятих відповідно до норм Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування». З огляду на викладене, дана позовна заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

18.11.2021 року позивач звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради (Рівненської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області), кадастровий номер 0522886200:03:002:0338. До клопотання позивачем додано копію паспорта та ідентифікаційного коду, копію графічних матеріалів.

23.12.2021 року на 19 сесії 8 скликання відповідачем, за результатом розгляду клопотання позивача, прийнято рішення №2191 про відмову в наданні зазначеного дозволу. Відмова відповідача мотивована тим, що земельна ділянка, вказана в клопотанні позивача та в доданих до нього графічних матеріалах, рішенням 11 сесії селищної ради 8 скликання від 25.06.2021 року №399 включена в перелік земельних ділянок комунальної власності ради для продажу прав на них на земельних торгах.

Вважаючи рішення відповідача №2191 про відмову в наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ЗК України).

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно з п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно зі ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених норм доводить, що громадяни можуть набувати право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Для цього такі громадяни мають звернутись з відповідним клопотанням до уповноважених органів. До клопотання додають визначені документи. Суб`єкт владних повноважень, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до своїх повноважень, розглядає таке клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

При цьому, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік не передбачає виключень, розширеного тлумачення та є загальним для всіх.

Одночасно, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

Як встановлено судом, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стало те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності для продажу прав на них на земельних торгах.

Як передбачено ч. 1-3 ст. 135 ЗК України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

Організатором земельних торгів є фізична або юридична особа - власник земельної ділянки, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, що здійснює реалізацію права державної чи комунальної власності на земельні ділянки, які уклали з виконавцем земельних торгів договір про проведення земельних торгів.

Згідно з частинами першою-третьою статті 136 ЗК України організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.

У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.

Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Таким чином, відповідач як розпорядник земель комунальної власності є організатором земельних торгів та відповідно до вимог чинного законодавства наділений повноваженнями визначати перелік земельних ділянок комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги. При цьому, законодавцем чітко визначено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Зазначена правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 29.05.2019 у справі № 2040/7204/18, від 24.09.2020 у справі №805/3195/17-а.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 135 ЗК України проведення земельних торгів щодо земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються: а) перелік земельних ділянок або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами; б) стартова ціна лота; в) строк та інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування земельною ділянкою на земельних торгах; г) особа, уповноважена організатором земельних торгів на укладення договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги.

Суд зауважує, до завершення земельних торгів не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування лише ті земельні ділянки (з числа включених до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них для продажу на земельних торгах), які виставлені на земельні торги за рішенням організатора, з моменту прийняття організатором рішення про проведення земельних торгів та протягом строку проведення таких торгів, регламентованих ч. 6 ст. 137 ЗК України.

При цьому, суд вважає, що сам лише факт включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок державної або комунальної власності або прав на них, які плануються в майбутньому виставити на земельні торги, не є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Судом встановлено, що бажана позивачем земельна ділянка з кадастровим номером 0522886200:03:002:0338 дійсно включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності для продажу прав на них на земельних торгах відповідно до рішення відповідача №399 від 25.06.2021 року.

Водночас, суд звертає увагу, що процедура продажу земельних ділянок державної та комунальної власності та прав на них на земельних торгах передбачена гл. 21 Земельного кодексу України "Продаж земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах" (ст. 134-139).

Згідно вказаних норм можна виділити наступні етапи земельних торгів:

- добір земельних ділянок для продажу;

- підготовка лотів до земельних торгів;

- проведення торгів та встановлення їх результатів;

- оприлюднення інформації про проведені торги.

Відповідно до положень ч. 4 ст.136 ЗК України, проведення земельних торгів щодо земельних ділянок або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються:

а) виготовлення, погодження та затвердження у встановленому законодавством порядку документації із землеустрою у випадках, визначених цим Кодексом;

б) стартова ціна лота;

в) строк, інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування нею на земельних торгах, обмеження у використанні земельної ділянки;

г) відомості про особу, уповноважену організатором земельних торгів на укладення (підписання) договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги;

ґ) проект договору купівлі-продажу, оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки.

Ч. 5 ст. 136 ЗК України, визначено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів.

Суд вважає помилковими твердження відповідача, що саме віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної чи комунальної власності право оренди на які виставляється на земельні торги є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, з огляду на наступне.

Заборона відчужувати та надавати у користування земельні ділянки розпочинається не з моменту включення цієї ділянки до переліку земельних ділянок, а саме з моменту, коли конкретна земельна ділянка або права на неї вже виставлені на земельні торги.

Сам лише факт прийняття рішення про включення земельної ділянки в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги, не є самостійною підставою для заборони їх відчужувати та надавати у користування.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.136 ЗК України, підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів. Підготовка лотів до проведення земельних торгів включає:

а) виготовлення та затвердження у встановленому законодавством порядку документації із землеустрою (у разі формування земельної ділянки, зміни цільового призначення земельної ділянки та в разі, якщо відомості про земельну ділянку не внесені до Державного земельного кадастру);

б) державну реєстрацію земельної ділянки;

в) державну реєстрацію речового права на земельну ділянку;

г) отримання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель" у разі продажу на земельних торгах права оренди на неї;

ґ) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель", крім випадків проведення земельних торгів щодо набуття права оренди земельної ділянки;

д) встановлення стартової ціни продажу земельної ділянки, яка щодо земель державної та комунальної власності не може бути нижчою за експертну грошову оцінку земельної ділянки;

е) встановлення стартового розміру річної орендної плати, який щодо земель державної та комунальної власності не може бути меншим, ніж розмір орендної плати, визначений Податковим кодексом України, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь - не може бути меншим 7 відсотків їх нормативної грошової оцінки;

є) встановлення стартової ціни продажу прав емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, яка щодо земель державної чи комунальної власності не може бути нижчою за вартість відповідного права, визначену шляхом проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок;

ж) визначення дати проведення земельних торгів.

Один лот складається виключно з однієї земельної ділянки або прав на неї (ч. 2 ст. 136 ЗК України).

Отже, саме після закінчення етапу із підготовки лоту до торгів та вчинення всіх вище перерахованих дій, зокрема, визначення дати та місця проведення земельних торгів, на думку суду, можна стверджувати, що земельна ділянка виставлена на торги та відповідно діє заборона на відчуження, передачу в заставу та надання у користування.

Аналогічна позиція викладена у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2022 року по справі № 120/12996/21, від 02.02.2022 року по справі № 120/10933/21, від 26.07.2022 року по справі №120/18347/21-а.

Відповідач, в свою чергу, у відзиві зазначає про те, що земельні торги ним не оголошувались.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача, що зазначені у відзиві, на ч. 7 ст. 118 ЗК України, як підставу для відмови у наданні вказаного дозволу невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам нормативно-правових актів Мурованокуриловецької селищної ради, прийнятих відповідно до норм Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування».

Оскільки, в оскаржуваному рішенні відповідачем як підставу для відмови визначено саме включення бажаної позивачем земельної ділянки в перелік земельних ділянок комунальної власності ради для продажу прав на них на земельних торгах.

За наведених обставин, суд доходить до висновку про протиправність рішення відповідача №2191 від 23.12.2021 року в частині відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, та як наслідок про його скасування. Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Рівненського старостинського округу Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, кадастровий номер 0522886200:03:002:0338, суд зазначає наступне.

Кожна особа, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно ч. 2 цієї ж статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Таким чином, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом, і вчинення таких дій не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Крім цього, згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано ч. 6 ст. 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24.11.2020 року у справі № 2240/3066/18, від 05.03.2019 року у справі № 2040/6320/18, від 29 вересня 2020 року по справі № 814/2221/17, від 17 лютого 2021 року справа № П/811/397/18.

Водночас, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 0640/4434/18, від 12 вересня 2019 року у справі № 0640/4248/18, від 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 826/25472/15.

Враховуючи, що відповідачем відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав включення запитуваної позивачем земельної ділянки до переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах, що в свою чергу не передбачено законом як підстава для відмови, а інших підстав відмови відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено, суд доходить до висновку про їх відсутність. Відтак, суд вважає, що ефективним способом захисту прав, інтересів позивачів є зобов`язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

При цьому, суд звертає увагу, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її у користування (п. 47 постанови Великої Палати Верховного Суду № 32/563 від 04.12.2018 року).

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах № 1140/2698/18 від 29 грудня 2020 року, № 820/2018/18 від 15 січня 2021 року.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачами, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з даною позовної заявою сплачено судовий збір в сумі 992 грн. 40 коп. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 992 грн. 40 коп.

Водночас, позивачем в тексті позовної заяви зазначено про орієнтовний розрахунок витрат на правову допомогу в розмірі 5000 грн.

Суд зазначає, що ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Ч. 5 ст. 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, тобто сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.

На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правової допомоги, детальний опис робіт (наданих послуг) адвоката, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших понесених стороною витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги. Такі документи повинні бути оформлені у визначеному законом порядку та відповідати критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності.

Натомість в матеріалах справи відсутні докази понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

Ч. 7 ст. 139 КАС України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд наголошує на тому, що, оскільки дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження та судові дебати в ній не проводяться, представником позивача заява про вирішення судових витрат із наданням відповідних доказів могла бути подана до винесення рішення по справі.

Оскільки адвокатом не було подана заява про надання вказаних документів після винесення судом рішення, у відповідності до вимог ст. 143 КАС України, суд доходить висновку про відсутність достатніх правових підстав для присудження позивачу витрат на професійну правничу допомогу.

Додатково суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

Судом враховується, що у зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 17.05.2022 № 341/2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

За приписами п. 2 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/202 військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Відтак, враховуючи, що відповідач є органом місцевого самоврядування, що залучений до реалізації та здійснення передбачених Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходів і повноважень воєнного стану, пріоритетними при проведенні пленарних засідань Ради є заходи спрямовані на забезпечення оборони України, захист безпеки населення та інтересів держави. А тому, в період дії воєнного стану покладення на відповідача обов`язку по розгляду клопотання позивача у бажаний для позивача спосіб (на першій черговій сесії), суперечитиме принципу пропорційності.

Законом України від 24.03.2022 року № 2145-XI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану, який набрав чинності 07.04.2022 року, внесені зміни до ЗК України.

Так, вказаним законом р. X Перехідні положення ЗК України доповнено п. 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:

5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі.

Тому, положення Закону від 24.03.2022 року № 7178, який повинен застосовуватися органом місцевого самоврядування при розгляді ініційованого позивачем земельного питання, виключатиме позитивне вирішення клопотання позивача під час дії воєнного стану.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов`язальній частині, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.

Керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України, Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану та ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 132,134,139, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Мурованокуриловецької селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Мурованокуриловецької селищної ради №2191 від 23.12.2021 року в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Рівненського старостинського округу Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, кадастровий номер 0522886200:03:002:0338.

Зобов`язати Мурованокуриловецьку селищну раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Рівненського старостинського округу Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільськогорайону Вінницької області, кадастровий номер 0522886200:03:002:0338.

Стягнути з Мурованокуриловецької селищної ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992 грн. 40 коп.

Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач Мурованокуриловецька селищна рада (вул. Соборна, 45, смт. Муровані Курилівці, Могилів-Подільський р-н, Вінницька обл., 23400, код ЄДРПОУ 04325974)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 16.08.2022 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна