Рішення

від 15.08.2022 по справі 761/29671/19

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/29671/19

Провадження № 2/761/2064/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Макаренко І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Будсервіс" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платні у розмірі 48139,00 грн.; суму компенсації за невикористану відпустку за період трудових відносин із серпня 2018 року по лютий 2019 року в розмірі 3865,08 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі по день ухвалення судового рішення у розмірі 34163,00 грн. (розрахунок станом на 26.07.2019).

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 07.08.2018 по 28.02.2019 ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Будсервіс", займаючи посаду головного бухгалтера. 28.02.2019 позивача було звільнено з роботи за власним бажанням на підставі п. 1 ст. 38 КЗпП України відповідно до наказу №7 від 27.02.2019, проте з ним не було проведено остаточний розрахунок з виплати заробітної плати в розмірі 48139,00 грн. та компенсацію за невикористану відпустку (24 календарних днів за 7 місяців) за період трудових відносин із серпня 2018 року по лютий 2019 року в розмірі 3865,08 грн. 26.06.2019 позивач відправив рекомендованим листом на адресу відповідача заяву з проханням видачі заробітної плати, однак станом на дату подання позовної заяви відповіді не отримав. За таких обставин позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 08.10.2019 було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив.

Згідно довідки №26/06/19-К, виданої відповідачем 26.06.2019, з 07.08.2018 позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Будсервіс", наказом якого від 06.08.2018 № 4 ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду головного бухгалтера.

Наказом ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Будсервіс" №7 від 27.02.2019 головного бухгалтера 28.02.2019 звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до п. 1 ст. 38 КЗпП України

Як вбачається з Довідки Пенсійного фонду України від 24.07.2019, відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків в частині нарахування позивачеві від 24.07.2019 та Довідки ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Будсервіс" №26/06/19-К від 26.06.2020, у ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Будсервіс" існує заборгованість по виплаті заробітної плати перед позивачем у розмірі 48139,00 грн.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах у справах №6-76цс14 від 02.07.2014, №6-837цс15 від 23.12.2015, визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.

Як встановлено судом, і вказані обставини визнаються відповідачем, на момент звільнення заборгованість відповідача перед позивачем із виплати заробітної плати становила 48139,00 грн. за вирахуванням прибуткового податку (18%) та військового збору (1,5%).

Враховуючи те, що відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження або спростування викладених у позовній заяві відомостей та доказів виплати заявлених позивачем сум, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги позивача щодо виплати йому заборгованості по заробітній платі в розмірі 48139,00 грн., що підтверджується наданою відповідачем довідкою №26/06/19-К від 26.06.2019.

Щодо вимог позивача про стягнення грошової компенсації за дні невикористаної відпустки за 2018-2019 роки в розмірі 3865, 08 грн., суд зазначає наступне.

У відповідності до положень ст. 83 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню сума компенсації невикористаної відпустки в розмірі 3865,08 грн. (149 робочих днів х 14 днів відпустки за 7 місяців/ 51100,00 грн.) за вирахуванням прибуткового податку (18%) та військового збору (1,5%).

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі по день ухвалення судового рішення, суд зазначає наступне.

Згідно п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 середній заробіток обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Згідно з пунктом 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Вирішуючи позовні вимоги, в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, а саме по день винесення судового рішення по справі, слід зазначити, що відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

На підставі статті 2 Закону України "Про оплату праці" структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року N 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за N 114/8713 (далі - Інструкція N 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції N 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції N 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Зазначене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена в Постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України ( в редакції чинній на дату звернення з позовом до суду) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції чинній на дату звернення з позовом до суду) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Позивачем був пропущений строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку, оскільки трьохмісячний строк для такого звернення закінчився 28.05.2019, а позивач звернувся до суду із вказаним позовом 26.07.2019.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі по день ухвалення судового рішення, задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною першою ст.5 ЦПК України, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Згідно п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку, у тому числі на підставі рішення суду.

Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до положень частини третьої ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленні сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у х сукупності. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає і рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийняття. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказами в цілому, та і кожного доказу.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Будсервіс" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 1-18, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 274-282, 352-354 ЦПК України, ст. 171 ПК України, ст.ст. 83, 94, 97, 115-117, 233 КЗпП України, суд,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Будсервіс" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Будсервіс" (ЄДРПОУ 38932323, місцезнаходження юридичної особи м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2Б) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) суму заборгованості по заробітній платні у розмірі 48139,00 грн., з урахуванням утриманого ПДФО (18,0%) та військового збору (1,5%).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Будсервіс" (ЄДРПОУ 38932323, місцезнаходження юридичної особи м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2Б) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) суму компенсації за невикористану відпустку за період трудових відносин із серпня 2018 року по лютий 2019 року в розмірі 3865,08 грн., з урахуванням утриманого ПДФО (18,0%) та військового збору (1,5%).

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Будсервіс" (ЄДРПОУ 38932323, місцезнаходження юридичної особи м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2Б) на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 16.08.2022.

Суддя: