Постанова

від 09.08.2022 по справі 426/6529/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 426/6529/20

провадження № 61-15549св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фермерське господарство «Юпитер»,

треті особи: ОСОБА_2 , державний реєстратор Сватівської районної державної адміністрації Луганської області Дудник Людмила Борисівна, державний реєстратор - приватний нотаріус Сватівського нотаріального округу Харченко Олена Юріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу фермерського господарства «Юпитер» на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 28 травня 2021 року в складі судді Бабічевої Л. П. та постанову Луганського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Назарової М. В., Лозко Ю. П., Стахової Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фермерського господарства «Юпитер» (далі - ФГ «Юпитер»), треті особи: ОСОБА_2 , державний реєстратор Сватівської районної державної адміністрації Луганської області Дудник Л. Б., державний реєстратор - приватний нотаріус Сватівського нотаріального округу Харченко О. Ю., про розірвання договору оренди землі, додаткової угоди до договору оренди, скасування державної реєстрації договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди.

Позовна заява мотивована тим, що позивачу на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серія 1V-ЛГ № 006222, виданого 09 грудня 1999 року Райгородською сільською Радою народних депутатів Сватівського району Луганської області, належить земельна ділянка з кадастровим номером 4424086500:18:001:003, площею 7,495 га, розташована на території Райгородської сільської ради Сватівського району Луганської області.

25 квітня 2012 між позивачем та ФГ «Юпитер» укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 15 років, про що у державному реєстрі було вчинено запис 11 червня 2012 року за № 442400004001294.

30 вересня 2020 року між сторонами укладено додаткову угоду до вищевказаного договору, якою було внесені зміни до договору, а саме в пункт. 3.1 - продовжено дію договору на 49 років, тобто до 25 квітня 2061 року.

Згідно п. 4.1 договору орендна плата складає 4674,28 грн на рік.

Посилаючись на несплату відповідачем належної позивачу орендної плати та наявність заборгованості, а саме: за 2015-2019 роки на загальну суму 23 371,40 грн, що є систематичним (2 рази і більше) та суттєвим порушенням умов укладеного між сторонами договору оренди землі та позбавляє позивача як власника земельної ділянки отримувати плату за користування його майном, позивач був змушений звернутися до суду з відповідним позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 28 травня

2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір оренди землі від 25 квітня 2012 року № 26, укладений між ОСОБА_1 та СФГ «Юпитер» щодо земельної ділянки площею 7,495 га, кадастровий номер 4424086500:18:001:0003, розташованої на території Райгородської сільської ради Сватівського району Луганської області, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Сватівському районі Луганської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11 червня 2012 року за № 442400004001294.

Розірвано додаткову угоду № 1/2020 від 30 вересня 2020 року до договору оренди землі від 25 квітня 2012 року № 26, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Юпитер» щодо земельної ділянкикадастровий номер 4424086500:18:001:0003, розташованої на території Райгородської сільської ради Сватівського району Луганської області, номер запису про інше речове право - право оренди земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 07 жовтня 2020 року № 38611581.

Скасовано державну реєстрацію речового права, здійсненого на підставі договору оренди землі від 25 квітня 2012 року № 26, укладеного між

ОСОБА_1 та СФГ «Юпитер» щодо земельної ділянки площею 7,495 га, кадастровий номер 4424086500:18:001:0003, розташованої на території Райгородської сільської ради Сватівського району Луганської області, зареєстрованого 11 червня 2012 року відділом Держкомзему у Сватівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за

№ 442400004001294.

Скасовано державну реєстрацію іншого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - права оренди земельної ділянки,

номер запису про інше речове право № 38611581, здійснену 07 жовтня

2020 року приватним нотаріусом Сватівського районного нотаріального округу Луганської області Харченко О. Ю. на підставі додаткової угоди № 1/2020 від 30 вересня 2020 року до договору оренди землі від 25 квітня 2012 року № 26.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ФГ «Юпитер» належно не виконувало своїх зобов`язань щодо оплати орендної плати, систематично не сплачуючи її за договором оренди землі від 25 квітня 2012 року, що є істотним порушенням умов договору. Суд дійшов висновку про те, що вказаний договір та додаткова угода до нього (як складова частина основного договору) підлягає розірванню зі скасуванням державної реєстрації відповідного права оренди та іншого речового права.

Постановою Луганського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року апеляційну скаргу ФГ «Юпитер» залишено без задоволення, а рішення Сватівського районного суду Луганської області від 28 травня 2021 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився із висновками останнього, вважав, що рішення ухвалене з урахуванням належно встановлених обставин справи та з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному окремо, та зробив правильний висновок, що вказана сукупність доказів свідчить про те, що відповідачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження виплати позивачу орендної плати за період з 2015 року до 2019 рік згідно умов договору оренди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року ФГ «Юпитер», засобами поштового зв`язку, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 28 травня 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 22 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ «Юпитер» на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 28 травня 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року.

Справа надійшла до Верховного Суду

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження рішення Сватівського районного суду Луганської області від 28 травня 2021 року та постанови Луганського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 704/236/17, від 09 березня 2021 року у справі № 754/5827/19, від 31 липня 2020 року у справі № 479/1073/18-ц.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу ФГ «Юпитер» до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

Позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 7,4950 га, кадастровий номер 4424086500:18:001:0003, яка розташована на території Райгородської сільської ради Сватівського району Луганської області, що підтверджується копією Державного акту на право приватної власності на землю серія 1V-ЛГ № 006222, виданого 09 грудня 1999 року Райгородською сільською радою народних депутатів Сватівського району Луганської області, та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4404295072020 від 06 березня 2020 року.

25 квітня 2012 року між ОСОБА_1 (орендодавцем) та ФГ «Юпитер» (орендарем) укладено договір оренди землі № 26, відповідно до умов якого відповідач отримав у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 7,5 га, яка знаходиться на території Райгородської сільської ради Сватівського району. Договір оренди укладено на 15 років.

Договір оренди землі був зареєстрований у відділі Держкомзему у Сватівському районі Луганської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 11 червня 2012 року за № 442400004001294, про що у договорі є відповідний запис.

У пункті 4.1. договору зазначено, що орендна плата сплачується орендарем щороку у розмірі 4 674,28 грн; розмір орендної плати визначається за домовленістю між сторонами, але не може бути меншим від розміру, встановленого чинним законодавством (не менше 1,5% грошової оцінки земельної ділянки з врахуванням індексації). Форми орендної плати за оренду земельної ділянки на 1 рік, які встановлюються за домовленістю сторін, наведені в додатку до Договору, що є невід`ємною частиною Договору.

Орендна плата вноситься до 31 грудня поточного року. Орендар, за погодженням з орендодавцем, може перенести термін виплати орендної плати (пункт 4.3. договору).

30 вересня 2020 року між позивачем ОСОБА_1 (орендодавцем), від імені та в інтересах якого діяв ОСОБА_2 згідно довіреності від 16 грудня 2011 року зареєстрованої в реєстрі за № 2451, та ФГ «Юпитер» (орендарем) укладено додаткову угоду № 1/2020 до договору оренди землі № 26 від 25 квітня 2012 року, відповідно до умов якої було внесено зміни в умови договору.

Зокрема до пунктів 1 та 3.1. договору оренди землі, та зазначено, що орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4424086500:18:001:0003, яка розташована на території Райгородської сільської ради Сватівського району Луганської області, договір укладено на строк 49 років і він діє до 25 квітня 2061 року з правом пролонгації.

На підставі зазначеної додаткової угоди та договору оренди землі, 07 жовтня 2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано інше речове право на земельну ділянку - право оренди, номер запису 38611581. Державну реєстрацію іншого речового права вчинено приватним нотаріусом Сватівського районного нотаріального округу Харченко О. Ю., що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 12 жовтня 2020 року № 227693971.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору оренди землі.

За пунктом 1 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України «Про оренду землі»).

У пункті д) частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18).

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц (провадження № 61-29970сво18) дійшла висновку, що тлумачення пункту д) частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судами установлено, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що відповідач порушив умови договору оренди щодо своєчасної сплати щомісячних платежів по орендній платі, що є підставою для розірвання вказаного договору.

Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, відповідач ФГ «Юпитер» вказувало, що воно належним чином виконувало свої зобов`язання щодо сплати орендної плати, зокрема виплачувало орендну плату у повному обсязі згідно наданої позивачем довіреності ОСОБА_2 , сплачувало податок на доходи фізичних осіб та земельний податок, зокрема, у 2011 році позивачу була наперед виплачена орендна плата за договором у сумі 30 000 грн, і протягом тривалого строку позивач жодних претензій не пред`являв.

Встановивши, що ФГ «Юпитер» належно не виконувало своїх зобов`язань щодо оплати орендної плати, систематичноно не сплачуючи її, за договором оренди землі від 25 квітня 2012 року, що є істотним порушенням договору, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов належного висновку про те, що вказаний договір підлягає розірванню зі скасуванням державної реєстрації відповідного права оренди та іншого речового права.

Такі висновки суду ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.

Суди правильно визнали необґрунтованими доводи відповідача що укладенню спірного договору оренди від 25 квітня 2012 року передувало обговорення сторонами його умов, тому 16 грудня 2011 року в порядку дострокового виконання зобов`язання за майбутнім договором відповідачем позивачу виплачено 30 000 грн як орендна плата наперед.

З дослідженої судами копії видаткового касового ордеру від 16 грудня 2011 року видно, що ОСОБА_1 було виплачено відповідачем кошти у розмірі 30 000 грн за оренду паю, та при цьому не зазначено, якого саме паю, за який період та за яким договором оренди виплачена орендна плата.

Судами також установлено, що позивач у судовому засіданні пояснив, що відповідачем було виплачено йому відповідну суму коштів в якості орендної плати за попереднім договором оренди землі, який був укладений з відповідачем. Жодної домовленості про виплату орендної плати наперед за майбутнім договором, укладеним 25 квітня 2012 року між сторонами не було. Представник відповідача також зазначав у судовому засіданні, що до 2012 року між сторонами був укладений договір оренди землі.

Оскільки вказана сума виплачена у 2011 році, тобто до укладення оспорюваного договору оренди землі 25 квітня 2012 року, сторони визнали існування між ними інших орендних відносин за попереднім договором, а умови договору оренди від 25 квітня 2012 року не містять положень щодо виплати позивачу орендної плати наперед (авансом) у розмірі 30 000 грн.

Умови про розмір, періодичність та строки внесення орендної плати за землю встановлюються у договорі оренди (стаття 21 Закону України «Про оренду землі»). Тобто підставою для сплати орендної плати наперед є договір оренди земельної ділянки.

Отже, суди дійшли правильних висновків, що відповідачем не надано належних та достовірних доказів на підтвердження сплати позивачу орендної плати за договором оренди землі від 25 квітня 2012 року наперед, у тому числі за період 2015-2019 років.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 704/236/17, від 09 березня 2021 року у справі № 754/5827/19, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 704/236/17 Верховний Суд, погодившись із постановою апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди землі у зв`язку із несплатою орендної плати, оскільки позивач у цій справі не довів істотного порушення орендарем умов договору, позбавлення його права на те, на що він розраховував при укладенні договору оренди (стаття 651 ЦК України); апеляційний суд правильно встановив, що кошти в якості орендної плати орендодавець отримав в якості авансового платежу після укладення договору оренди, умовами якого було передбачена можливість авансової виплати за заявою орендодавця, а також із вказівкою призначення платежу як орендної плати за земельний пай за майбутні періоди.

У справі № 754/5827/19 та у справі та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - стягнення заборгованості за договором позики від 16 січня 2019 року.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмет позову та встановлені фактичні обставини.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 31 липня 2020 року в справі № 479/1073/18-ц, на які заявник посилався у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові. Зокрема, у наведеній справі Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій зазначив, що у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, установивши, що ТОВ «Агрофірма Корнацьких» не виплачувало позивачу (орендодавцю) з 2008 року своєчасно та систематично орендну плату за земельну ділянку, на підставі укладеного між ними договору про оренду землі від 01 січня 2006 року, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди землі у зв`язку із порушенням товариством його умов.

Отже, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, оскаржувані судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства «Юпитер» залишити без задоволення.

Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 28 травня 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук