Ухвала

від 02.08.2022 по справі 760/28342/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участі секретаря ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2021 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 28.10.2021 задоволено частково клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_7 , погоджене прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 , та накладено арештшляхом заборони відчуження та розпорядженняна земельну ділянку з кадастровим номером3221486501:01:025:0092, зареєстровану за ОСОБА_5 , та на автомобільNISSAN NOTE, 2007 року виписку, сірого кольору, ідентифікатор НОМЕР_1 .

В іншій частині клопотання відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали апеляційну скаргу, в якій просили поновити строк апеляційного оскарження, та скасувати ухвалу слідчого судді.

Обгрунтовуючи поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження, апелянти зазначали, що ОСОБА_5 копію оскаржуваної ухвали вручено 27.06.2022, однак апелянти не могли звернутись із апеляційною скаргою у передбачений законом строк у зв`язку із надмірною зайнятістю на роботі та на службі у територіальній обороні.

Посилаючись на незаконність та необгрунтованість оскаржуваної ухвали, апелянти зазначали, що слідчим за погодженням з прокурором доведено, а судом встановлено, що майно зазначене в клопотанні на праві власності належить ОСОБА_5 . Однак, вказане не відповідає дійсності, оскільки 25.04.2014 між

---

Справа №761/28342/21 Слідчий суддя ОСОБА_9

Апеляційне провадження № 11-сс/824/2939/2022 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - третьою особою у даному провадженні, укладено шлюб.

Автомобіль марки NISSANNOTE, 2007 року випуску, сірого кольору, ідентифікатор НОМЕР_1 було придбано 08.12.2018, а земельна ділянка з кадастровим номером 3221486501:01:025:0092 була оформлена у 2016 році.

Більше того, автомобіль марки NISSAN NOTE, НОМЕР_2 , 2007 року випуску, був подарований ОСОБА_10 (сину) та перебував у його законному володінні протягом тривалого періоду часу, про що свідчать постанови суду про притягнення останнього до адміністративної відповідальності.

Наразі вказаний автомобіль перебуває у володінні та користуванні третьої особи ОСОБА_6 , на якому вона постійно пересувається в межах Київської області, різних областей та в кінці липня 2022 року під час чергової відпустки планує виїхати на ньому разом з дітьми та матір`ю за кордон до старшого сина - ОСОБА_10 , який проживає за кордоном.

Крім того, земельна ділянка, на яку накладено арешт, перебуває в користуванні батьків, які займаються городництвом, вирощують городину для продажу, а накладення арешту на неї порушує реалізацію ними їх права.

Таким чином, вищевказаний автомобіль та земельну ділянку набуто подружжям у шлюбі і вони є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак накладення арешту на вказане майно порушує право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, також суперечить вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Конвенційним принципам.

З огляду на вказане та системний аналіз п. 16-1 ч. 1ст. 3 та ст. 64-2 КПК України, ОСОБА_6 є третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, тобто належить до кола осіб, які мають право на оскарження судового рішення про арешт майна.

Крім того, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не було належним чином повідомлено про дату, місце та час розгляду клопотання слідчого про накладення арешту на майно, та розглянуто таке клопотання за їх відсутності.

На переконання апелянтів, так як майно перебуває в спільній сумісній власності подружжя, один із яких є третьою особою, враховуючи обсяг та межі повноважень слідчого та прокурора відповідно до вимог чинного КПК України, в даному конкретному випадку особою, яка уповноважена звернутись із клопотанням про арешт майна є виключно прокурор.

Прокурор, власники майна ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

01.08.2022 від ОСОБА_5 надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги на іншу дату, у зв`язку із перебуванням на чергуванні у територіальній обороні.

Також, 01.08.2022 від ОСОБА_6 надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги на іншу дату, у зв`язку із перебуванням у відпустці до 07.08.2022.

Разом з тим, доказів на підтвердження вказаних обставин та поважності причин неприбуття у судове засідання, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до клопотань не долучено.

З урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності прокурора та власників майна.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження підлягає поновленню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.

Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.

До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об`єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.

Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання слідчого про арешт майна розглянуто у відсутності власників майна, та дані по вручення їм копії оскаржуваної ухвали у матеріалах провадження відсутні.

Як зазначено в апеляційній скарзі, копію оскаржуваної ухвали ОСОБА_5 вручено 27.06.2022, тоді як подано апеляційну скаргу до поштового відділення 14.07.2022, тобто з порушенням строку апеляційного оскарження, передбаченого абзацом 2 ч. 3 ст. 395 КПК України.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», запроваджено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»на часткову змінустатті 1Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX(зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

З урахуванням наведених обставин, на переконання колегії суддів, доводи апелянтів про неможливість вчасного звернення із апеляційною скаргою в умовах введеного воєнного стану є обгрунтованими, а тому строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді підлягає поновленню.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження,слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 42021110000000233, внесеного 02.09.2021 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Як зазначено у клопотанні, досудовим розслідуванням встановлено, що у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 07.08.2021 року, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин у ОСОБА_5 разом з ОСОБА_11 , виник злочинний умисел, направлений на заволодіння шляхом зловживання довірою та обману чужим майном ОСОБА_12 , з яким у них склалися дружні стосунки та довірливі відносини, під приводом продажу земельної ділянки останньому.

З цією метою, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 07.08.2021 ОСОБА_5 , за невстановлених досудовим розслідуванням обставин до свого злочинного умислу залучив ОСОБА_13 .

На виконання спільного злочинного умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою та обману під приводом продажу земельної ділянки ОСОБА_14 , ОСОБА_5 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 07.08.2021, вирішили укласти попередній договір з ознаками фіктивності між ТОВ «Арт Центр» в особі представника ОСОБА_13 та громадянином Республіки Іран ОСОБА_14 , на продаж останньому земельної ділянки загальною площею 1,3425 га за кадастровим номером: 3222486600:04:002:0020.

ОСОБА_5 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , продовжуючи злочинний намір, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою та обману, розуміючи, що земельна ділянка загальною площею 1,3425 га за кадастровим номером: 3222486600:04:002:0020 не належить ТОВ "Арт центр" та не продається, а також те, що продати іноземцю ОСОБА_14 вказану ділянку за законом неможливо, з метою введення ОСОБА_14 в оману, підготували попередній договір від 07.08.2021 між ТОВ «Арт Центр» в особі представника ОСОБА_13 та гр. Республіки Іран ОСОБА_14 , згідно з пунктом 1.1 якого ТОВ «Арт Центр» зобов`язується в майбутньому укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу, відповідно до якого ТОВ «Арт Центр» зобов`язується продати ОСОБА_14 земельну ділянку загальною площею 1,3425 га за кадастровим номером: 3222486600:04:002:0020.

При цьому, з метою заволодіння грошовими коштами в особливо великих розмірах ОСОБА_14 , ОСОБА_5 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 в попередньому договорі вказали ціну земельної ділянки загальною площею 1,3425 га за кадастровим номером: 3222486600:04:002:0020, яка склала 5 226 000 гривень 00 копійок, що в еквіваленті складає 195 000 доларів США. Для забезпечення реалізації своїх намірів вони зазначили в договорі, що до підписання Договору, в рахунок належних за Основним договором платежів, з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі Предмету договору та забезпечення виконання зобов`язань за попереднім договором щодо укладення договору купівлі-продажу Предмету договору у строки встановлені у пункті 1.2., тобто не пізніше 07.10.2021 підтвердження своєї платіжної спроможності ОСОБА_14 сплачує, а ТОВ «Арт Центр» в особі ОСОБА_13 отримує до підписання цього Договору забезпечувальний платіж у розмірі 3 216 000,00 грн. 00 копійок, що в еквіваленті складає 120 000,00 дол. США (00 центів за «середнім курсом» валютного аукціону з продажу долара у м. Києві. В момент розрахунків за Основним договором, зазначена сума буде зарахована у належний зі ОСОБА_14 платіж за Основним договором.

07.08.2021 з метою заволодіння чужим майном, а саме грошовими коштами ОСОБА_14 у сумі 120 000 доларів США, шляхом зловживання довірою та обману останнього, ОСОБА_5 організував зустріч у приміщенні приватного нотаріуса ОСОБА_16 за адресою: АДРЕСА_1 , де були присутні окрім нього ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та ОСОБА_14 .

Під час вказаної зустрічі ОСОБА_13 надав підписаний ним попередній договір від 07.08.2021 ОСОБА_14 , який, не розуміючи злочинних намірів щодо заволодіння його грошовими коштами у сумі 120 000,00 дол. США під приводом продажу йому земельної ділянки, підписав попередній договір від 07.08.2021, згідно якого ТОВ «Арт Центр» та ОСОБА_14 зобов`язуються в майбутньому укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу, відповідно до якого ТОВ «Арт Центр» зобов`язується продати ОСОБА_14 земельну ділянку загальною площею 1,3425 га за кадастровим номером: 3222486600:04:002:0020 та передав грошові кошти у сумі 120 000 доларів США ОСОБА_17 , а останній підписався на попередньому договорі від 07.08.2021 в якості свідка.

Станом на 07.10.2021, основний договір між ТОВ «Арт Центр» та ОСОБА_14 не було укладено.

Станом на 19.10.2021, відповідно до пункту 4.3. (у випадку невиконання договору ТОВ «Арт Центр» в особі ОСОБА_13 , зобов`язується повернути ОСОБА_14 протягом 7 (робочих днів з дати встановленої пунктом 1.2, тобто 07 жовтня 2021 року, суму в розмірі 120 000 доларів США), умови договору не було виконано та грошові кошти ОСОБА_14 не повернуто.

Згідно долучених до клопотання матеріалів, 23.10.2021 ОСОБА_5 вручено повідомлення про підозру у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою та обману (шахрайство), вчиненому в особливо великих розмірах, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 4 ст. 190 КК України.

25.10.2021 старший слідчий в ОВС слідчого управління ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_18 звернувся до слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва із клопотанням, погодженим прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 , в якому просив накласти арештна земельну ділянку з кадастровим номером3221486501:01:025:0092, зареєстровану за ОСОБА_5 , та на автомобільNISSAN NOTE, 2007 року виписку, сірого кольору, ідентифікатор НОМЕР_1 , із забороною відчуження, розпорядження та користування.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 28.10.2021 задоволено частково клопотання слідчого, та накладено арештшляхом заборони відчуження та розпорядженняна земельну ділянку з кадастровим номером3221486501:01:025:0092, зареєстровану за ОСОБА_5 , та на автомобільNISSAN NOTE, 2007 року виписку, сірого кольору, ідентифікатор НОМЕР_1 .

В іншій частині клопотання відмовлено.

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимогКПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст.94,132,173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2ст. 170 КПК України,арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбаченихКримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що зазначені вимоги слідчим суддею дотримані належним чином.

Дослідивши доводи клопотання слідчого та матеріали судового провадження, слідчий суддя дійшов висновку, що матеріали провадження містять достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.

Вирішуючи питання про наявність обґрунтованої підозри, поняття якої не міститься в національному законодавстві, слід виходити з його визначення,наведеного в п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» де зазначено, що обґрунтована підозра - це існування фактів і інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Фактів і інформації, які переконливо свідчать про причетність ОСОБА_5 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, у клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах міститься достатньо для висновку про обґрунтованість повідомленої йому підозри.

Санкція ч. 4 ст. 190 КК України, за якою підозрюється ОСОБА_5 , передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Як убачається із долученого до клопотання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 280769915, право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221486501:01:025:0092 зареєстровано 13.01.2016 за ОСОБА_5 .

Згідно даних відповіді з Територіального сервісного центру МВС № 8048 від 30.09.2021, за ОСОБА_5 зареєстровано автомобіль NISSAN NOTE, 2007 року виписку, сірого кольору, ідентифікатор НОМЕР_1 .

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на вищевказане майно підозрюваного ОСОБА_5 із забороною відчуження та розпорядження ним, з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути відчужене.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 173 КПК України, наклав арешт на належні підозрюваному ОСОБА_5 земельну ділянку та транспортний засіб, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, у випадку визнання ОСОБА_5 винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України та призначення йому покарання у виді конфіскації майна, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Доводи апеляційної скарги про те, що вищевказаний автомобіль та земельну ділянку набуто ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у шлюбі, який було укладено 25.04.2014, а відтак вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді.

Так, відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності.

Частиною 3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як убачається із долучених до апеляційної скарги відомостей, земельну ділянку з кадастровим номером 3221486501:01:025:0092 та автомобіль NISSAN NOTE, 2007 року виписку зареєстровано за ОСОБА_5 у період його перебування у шлюбі із ОСОБА_6 , а отже, є спільною сумісною власністю подружжя, на що обгрунтовано посилаються апелянти в апеляційній скарзі.

Разом з тим,режим спільної сумісної власності, на відміну від режиму спільної часткової власності, не передбачає виділу часток кожного власника в натурі. Даних про виділ таких частин апелянтами не надано.

Зазначене унеможливлює ідентифікацію конкретної частки підозрюваного у спільному майні, через що обтяження майна в цілому є єдиним можливим, реальним та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливого виконання конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання.

Сама по собі наявність режиму спільної сумісної власності майна подружжя не створює обов`язку слідчого судді при розгляді клопотання про арешт майна встановлювати, яка саме частина майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, належить підозрюваному, оскільки це не передбачено нормами кримінального процесуального законодавства України, натомість, має встановлюватися в порядку цивільного судочинства. У межах кримінального провадження питання, пов`язані з правами на частку майна вказаних осіб, мають вирішуватись судом при постановленні вироку.

З наведених вище підстав, є необгрунтованими доводи апелянтів у тій частині, що в даному конкретному випадку особою, яка уповноважена звернутись із клопотанням про арешт майна, є виключно прокурор. Ураховуючи, що подане слідчим клопотання стосується арешту майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, одним із яких є підозрюваний у кримінальному провадженні ОСОБА_5 , то положення ч. 2 ст. 64-2 КПК України щодо наділення правом звернення із клопотанням про арешт майна третьої особи лише прокурора, у даному випадку не застосовуються.

Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, щоавтомобіль на даний час перебуває у володінні та користуванні третьої особи ОСОБА_6 , на якому вона постійно пересувається, а земельна ділянка, на яку накладено арешт, перебуває в користуванні батьків, які займаються городництвом, не є підставою для відмови у накладенні арешту на вказане майно.

Крім того, на даному етапі досудового розслідування накладений на майно арешт не перешкоджає користуванню ним вказаними особами, оскільки слідчим суддею накладено арешт на земельну ділянку та транспортний засіб лише із забороною їх відчуження та розпорядження.

Посилання апелянтів на те, що слідчий суддя розглянув клопотання слідчого без їх виклику та участі, також не можуть бути самостійною підставою для скасування ухвали слідчого судді, з огляду на положення ч.ч. 1, 2 ст. 172 КПК України, відповідно до яких, неприбуття власника майна у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання, та слідчий суддя за наявності підстав, викладених у наведеній нормі закону, може розглянути клопотання без повідомлення власника майна.

Колегією судів не встановлено недотримання слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України при постановленні ухвали або невідповідності оскаржуваної ухвали вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України.

Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Істотних порушень вимогКПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу з доповненнями - без задоволення.

Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Клопотання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задовольнити та поновити строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2021 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2021 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3