Постанова

від 26.07.2022 по справі 910/10752/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2022 р. Справа№ 910/10752/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Гончаренку О.С.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 27.07.2022.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-плюс"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 09.12.2021 (повний текст складено 23.12.2021)

у справі №910/10752/21 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-плюс"

до 1) Київської міської ради

2) Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головне управління ДПС у м. Києві

про стягнення 1 146 459,18 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бімекс-плюс» (далі - Товариство, позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - КМР, відповідач-1) та Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві (далі - Управління, відповідач-2) про стягнення надмірно сплаченої орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 13.08.2004 № 840 (далі - Договір) у розмірі 897 100,95 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімекс-плюс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 у справі №910/10752/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що самовільне збільшення ставки орендної плати відповідачем-1 порушило право позивача та призвело до негативних наслідків у вигляді втрат майнового характеру.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 у справі №910/10752/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів Чорногуза М.Г., Копитової О.С.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.01.2022 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 у справі №910/10752/21 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10752/21.

Від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/10752/21.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2022 у зв`язку перебуванням судді Копитової О.С. на лікарняному, яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/10752/21.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2022 для розгляду справи №910/10752/21 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Чорногуз М.Г., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 у справі №910/10752/21 прийнято до провадження у визначеному складі суддів. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 у справі №910/10752/21. Призначено справу до розгляду на 10.03.2022.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2022 у зв`язку перебуванням судді Чорногуза М.Г. у відпустці, який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/10752/21.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2022 для розгляду справи №910/10752/21 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 у справі №910/10752/21 прийнято до провадження у визначеному складі суддів. Призначено справу до розгляду на 27.07.2022.

13.06.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 у справі №910/10752/21 без змін.

Зокрема, у своєму відзиві на апеляційну скаргу відповідач-2 зазначає, що кошти у розмірі 1 436 714, 39 грн. не є надмірно сплаченими коштами, а є обов`язком сплати коштів позивача відповідно до Договору, а тому не підлягають поверненню в порядку, передбаченому Порядком поверенння (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 №1650/24182, як помилково та/або надміру сплачені грошові кошти.

Представники позивача та відповідачів з`явилися в судове засідання 27.07.2022 та надали свої пояснення щодо апеляційної скарги.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, своїх представників не направила.

Законом України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

У зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд справи підлягає здійсненню у розумний строк з огляду на ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11, пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки третя особа про дату та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представника третьої особи.

В судовому засіданні 27.07.2022 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення позивача та відповідачів, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, рішенням КМР від 25.09.2003 № 31-11/905 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» вирішено передати Товариству, зокрема, у довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,11 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу житлових на вул. Гоголівській, 43 в Шевченківському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови (0,09 га) та земель запасу житлової та громадської забудови (0,02 га), а також площею 0,11 га - у короткострокову оренду на 1,5 року (період будівництва) за рахунок земель міської забудови (0,10 га, в тому числі площею 0,08 га в межах червоних ліній) та за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови (0,01 га).

На підставі рішення відповідача-1 від 25.09.2003 № 31-11/905 КМР (орендодавець) та Товариством (орендар) 13.08.2004 було укладено Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 13.08.2004 за реєстровим № 840, за умовами якого:

- орендодавець на підставі пункту 1 рішення КМР від 25.09.2003 № 31-11/905, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену Договором (пункт 1.1 Договору);

- об`єктом оренди відповідно до Договору є земельна ділянка з такими характеристиками:

місце розташування - на вул. Гоголівській, 43 (сорок три) у Шевченківському районі м. Києва;

розмір 1 073 (одна тисяча сімдесят три) кв. м;

цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу;

кадастровий номер - 8000000000:91:165:0034 (пункт 2.1 Договору);

- відповідно до витягу з технічної документації №-1028874/2004 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 23.07.2004 № 702 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 626 706 (шістсот двадцять шість тисяч сімсот шість) грн 92 коп. (пункт 2.2 Договору);

- Договір укладено на 25 (двадцять п`ять) років (пункт 3.1 Договору);

- річна орендна плата за земельну ділянку на період будівництва встановлюється в розмірі 1,5 (однієї цілої і п`яти десятих) відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Після здачі об`єкта в експлуатацію орендна плата встановлюється у розмірі 0,03 (нуль цілих і три десятих) відсотка від нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки, що визначається пропорційно площі будівель та споруд житлового фонду та 2 (два) відсотки від нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки, що визначається пропорційно площі будівель та споруд нежитлового фонду (пункт 4.2 Договору);

- розмір орендної плати може змінюватися за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення КМР та внесення змін до Договору (пункт 4.3 Договору);

- розмір орендної плати може переглядатись у випадках передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше ніж один раз на рік (пункт 4.7 Договору);

- всі зміни та/або доповнення до Договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до Договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку (пункт 11.1 Договору).

Договір був зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в книзі записів державної реєстрації договорів 06.09.2005 за №91-6-00481.

Позивачем і відповідачем-1 підписано Акт приймання-передачі земельної ділянки від 06.09.2005, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у своє володіння та користування вказану земельну ділянку.

За таких обставин, судом встановлено, що відповідачем-1 виконано взяті на себе зобов`язання з надання в оренду земельної ділянки, обумовленої Договором, а позивачем, у свою чергу, прийнято вказану земельну ділянку площею 1 073 кв. м без будь-яких зауважень.

28.02.2013 КМР прийнято рішення № 89/146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України», відповідно до якого орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки.

Позивач вказує, що з квітня 2013 року по січень 2020 року ним було сплачено орендну плату в розмірі 1 436 714,39 грн.

Однак, за розрахунками Товариства, за вказаний вище період розмір орендної плати за Договором складає 290 255,21 грн, а тому грошові кошти у розмірі 1 146 459,18 грн мають бути стягнуті як надмірно сплачені.

Позивач мотивує вимоги тим, що:

- у грудні 2014 року перша черга будівництва була введена в експлуатацію, а тому з січня 2015 року ставка орендної плати для Товариства мала б становити 0,3% за землю під жилим фондом, 2% - за землю під нежилим фондом;

- у грудні 2019 була введена в експлуатацію остання черга житлово-офісного комплексу;

- 16.03.2020 Товариство дізналося про те, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є Договір, а тому, на переконання позивача, відповідач-1 порушував право позивача, а останній регулярно (протягом 7 років) переплачував суму орендної плати;

- оскільки до Договору не було внесено зміни щодо розміру орендної плати, то, як стверджує позивач, він повинен здійснювати оплату розмірі, який визначено у пункті 4.2 Договору.

У свою чергу, відповідачі заперечили проти задоволення позовних вимог, посилаючись на необґрунтованість позову.

Крім того, КМР заявила про застосування строків позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що позивач був зобов`язаний здійснювати оплату орендної плати за землю у розмірі не меншому, ніж встановлено ПК України.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що перерахувавши грошові кошти у розмірі 1 436 714,39 грн за період з квітня 2013 року по січень 2020 року, Товариство вчинило дії, які по суті є погодженням зі змінами умов Договору щодо розміру орендної плати, та оформлення яких відповідно до приписів пункту 2 Рішення від 28.02.2013 №89/9146 було обов`язком позивача як орендаря.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-плюс", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 58 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та §5 глави 30 Господарського кодексу України (далі ГК України).

Частиною першою статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендною землі регулюються Земельним кодексом України (далі-ЗК України), ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатом аукціону.

Відповідно до статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 93 ЗК України право оренди земельної ділянки визначено як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин відповідно до чинного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах повноважень, приймає нормативні та інші акти у формі рішень, які відповідно до статті 144 Конституції України є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Так, як вбачається із матеріалів справи та не заперечується скаржником, 28.02.2013 КМР прийнято рішення № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України», відповідно до якого орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки.

Пунктом 2 Рішення від 28.02.2013 № 89/9146 зобов`язано орендарів земельних ділянок забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.

Рішення від 28.02.2013 № 89/9146 було опубліковано в газеті «Хрещатик» № 45 в квітні 2013 року, тобто офіційно оприлюднено.

В свою чергу, серед орендарів, яких зобов`язано забезпечити оформлення внесення змін до договорів оренди, вказано Товариство (пункт 1296 додатку до Рішення від 28.02.2013 № 89/9146).

Пунктом 3 Рішення від 28.02.2013 №89/9146 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) зобов`язано проінформувати про прийняття цього рішення органи Державної податкової служби та орендарів земельних ділянок, вказаних у додатку.

Як вірно вказано судом першої інстанції, дане Рішення від 28.02.2013 №89/9146 не скасовано та є обов`язковим для виконання.

Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) у своєму листі від 16.07.2013 №05704-15380 повідомляв Товариство про необхідність приведення у відповідність до положень Податкового кодексу України (далі ПК України) Договору, на підставі рішення КМР № 89/9146 (яким внесено зміни в тому числі до Договору), встановивши річну орендну плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Скаржником, в свою чергу, не спростовано належними та допустимими доказами отримання вказаного листа та не обгрунтовано невиконання ним пункту 2 Рішення від 28.02.2013 № 89/9146.

Разом з тим, Товариство належним чином виконувало обов`язок щодо сплати орендної плати землі у розмірі, визначеному Рішенням від 28.02.2013 № 89/9146, по суті, вчинивши дії, спрямовані на погодження такого розміру.

Твердження скаржника про необізнаність про порушення його прав, оцінюються колегієєю суддів критично, оскільки Рішення від 28.02.2013 № 89/9146 було офіційно оприлюднено, примірник Договору був наявний у Товариства з моменту його укладення, про необхідність внесення змін позивача повідомлено листом від 16.07.2013 № 05704-15380.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 ПК України).

Пунктом 8.3 статті 8 ПК України передбачено, що до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом (пункт 36.3 статті 36 ПК України).

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що плата за землю це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України землекористувачі це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Отже, ПК України визначив обов`язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).

Відповідно до пункту 288.1. статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (підпункт 288.2. статті 288 ПК України).

Згідно з пунктом 288.4. статті 288 ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Разом з тим, відповідно до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку:

- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;

- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Тобто законодавець чітко визначив нижню граничну межу річної суми орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Диспозиція вказаної норми чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру).

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту Договору в частині встановлення розміру орендної плати, чи ні, ПК України вимагає, аби річний платіж орендної плати за земельну ділянку був не менше 3 відсотків від нормативної грошової оцінки.

При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, розмір орендної плати визначений у Договорі в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач був зобов`язаний здійснювати оплату орендної плати за землю у розмірі не меншому, ніж встановлено ПК України, а здійснюючи перерахування грошових коштів у розмірі 1 436 714,39 грн за період з квітня 2013 року по січень 2020 року, Товариство вчинило дії, які по суті є погодженням зі змінами умов Договору щодо розміру орендної плати, та оформлення яких відповідно до приписів пункту 2 Рішення від 28.02.2013 №89/9146 було обов`язком позивача як орендаря.

Доводи скаржника щодо того, що будь-яка правова підстава сплачувати збільшену відповідачем-1 ставку орендної плати відсутня, колегією суддів оцінюються критично, з огляду на вищевикладене. Водночас, колегія суддів зазначає, що внесення змін до договору оренди земельної ділянки залежало виключно від волевиявлення самого позивача.

Щодо строку позовної давності, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 ЦК України).

В абзаці першому та п`ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.

Пунктом 2.2 Постанови № 10 визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Зважаючи на відсутність порушених прав позивача, клопотання відповідача-1 про застосування строків позовної давності судом першої інстанції правомірно не застосовано.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційних скаргах обставин.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 у справі №910/10752/21 відповідають чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 у справі №910/10752/21 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-плюс" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 у справі №910/10752/21 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/10752/21 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст складено 15.08.2021. (після виходу суддів Куксова В.В., Шаптали Є.Ю. Яковлєва М.Л. з відпустки)

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Є.Ю. Шаптала

М.Л. Яковлєв