Рішення

від 16.08.2022 по справі 904/1862/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2022м. ДніпроСправа № 904/1862/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія-Нова" (м. Жовті Води, Дніпропетровська область)

до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат (м. Жовті Води, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за договором про закупівлю товару № 514/13/37ЕПП від 03.06.2019 у загальному розмірі 195 288 грн. 67 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія-Нова" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - відповідач) заборгованість за договором про закупівлю товару №514/13/37ЕПП від 03.06.2019 у загальному розмірі 195 288 грн. 67 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 140 525 грн. 38 коп. - основний борг;

- 43 603 грн. 09 коп. - інфляційні втрати;

- 11 160 грн. 20 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про закупівлю товару № 514/13/37ЕПП від 03.06.2019 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений 26.06.2019 та 30.04.2020 позивачем товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 140 525 грн. 38 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з вересня 2019 року по травень 2022 року у сумі 43 603 грн. 09 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 26.08.2019 по 04.07.2022 у сумі 11 160 грн. 20 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 929 грн. 33 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 11.07.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

У зв`язку з відсутністю фінансування потреб Господарського суду Дніпропетровської області на відправку поштової кореспонденції суду, зокрема, в період з 21.02.2022 по теперішній час, ухвала суду від 11.07.2022 не була відправлена учасникам даної справи засобами поштового зв`язку.

В той же час, відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Суд відзначає, що з офіційного сайту Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" - https://vostgok.com.ua з розділу "Контакти" судом було з`ясовано, що офіційною електронною поштою відповідача є vostgok@email.dp.ua (а.с.53).

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

У відповідності до вказаних положень, господарським судом було долучено до матеріалів справи Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 11.07.2022 була доставлена до електронної скриньки відповідача - vostgok@email.dp.ua - 11.07.2022 (а.с.52).

Враховуючи вказане, відповідач, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, 11.07.2022 отримав ухвалу суду від 11.07.2022, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа на офіційну електронну адресу відповідача.

Так, ухвалою суду від 11.07.2022, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену вище дату вручення ухвали суду відповідачу (11.07.2022), граничним строком для надання відзиву на позовну заяву є 18.07.2022.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий час (майже місяць) господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 17.08.2022 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 03.06.2019 між Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія-Нова" (далі - постачальник, позивач) укладено договір про закупівлю товару № 514/13/37ЕПП (далі - договір, а.с.15-17), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар, зазначений в пункті 1.2. договору, а покупець прийняти і оплатити такий товар (пункт 1.1. договору).

У пункті 11.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2019, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

У подальшому, між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 від 27.12.2019 до договору, в якій сторони дійшли згоди викласти пункт 11.1. договору у наступній редакції: "Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 30.06.2020, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань." (а.с.20).

Доказів зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У пункті 1.2. договору сторони визначили, що постачальник зобов`язується поставити Кріпильні деталі, код 4453 (болти, гайки, шайби) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною договору.

У відповідності до вказаних умов, позивачем та відповідачем було підписано Специфікацію № 1 до договору, в якій вони визначили найменування продукції, яка буде постачатися, одиницю виміру, кількість, ціну та загальну вартість продукції, всього на суму 1 787 199 грн. 60 коп. (а.с.18-19).

Згідно із пунктом 3.1. договору сума (ціна) договору, відповідно до специфікації № 1 становить 1 787 199 грн. 60 коп., у тому числі податок на додану вартість 20% - 297 866 грн. 60 коп.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до умов пунктів 5.1., 5.2. договору поставка товару здійснюється партіями. Обсяг кожної партії уточнюється у заявках. Термін поставки кожної партії товару протягом 15-х днів після отримання заявки. Заявка може направлятися постачальнику за допомогою електронних засобів зв`язку (факс електронна пошта, тощо) з наступним направленням оригіналів документів. Поставка товару здійснюється на умовах DDP (склад покупця, вулиця Першотравнева, будинок 2д, м. Жовті Води, Дніпропетровська область) відповідно до ІНКОТЕРМС 2010.

При цьому, у пункті 5.4. договору сторони визначили, що датою поставки товару та переходу власності на товар буде вважатися дата фактичної поставки товару на склад покупця.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем 26.06.2019 та 30.04.2020 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 469 198 грн. 14 коп. відповідно до наступних видаткових накладних:

- видаткової накладної № 589 від 26.06.2019 на суму 279 487 грн. 86 коп.; рахунок на оплату покупцю № 597 від 26.06.2019 (а.с. 21-22);

- видаткової накладної № 218 від 30.04.2020 на суму 189 710 грн. 28 коп.; рахунок на оплату покупцю № 240 від 30.04.2020 (а.с. 23-24).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору (Специфікації № 1), у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Видаткові накладні підписані представником відповідача та скріплені печаткою підприємства.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, як того вимагає пункт 6.1.2. та 6.3.3. договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за видатковими накладними від 26.06.2019 та від 30.04.2020 відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, у розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо порядку здійснення оплати, а саме:

- товар, який поставляється відповідно до договору, сплачується покупцем за погодженими цінами в національній валюті України (пункт 4.1. договору);

- покупець здійснює оплату отриманої партії товару по факту його поставки протягом 60-ти календарних днів (пункт 4.2. договору).

Враховуючи вказане, судом встановлено, що строк оплати поставленого позивачем 26.06.2019 та 30.04.2020 товару на загальну суму 469 198 грн. 14 коп. є таким, що настав.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що в порушення вказаних вище умов договору, відповідач поставлений у спірний період товар оплатив із порушенням визначеного у пункті 4.2. договору строку та не у повному обсязі.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач оплатив поставлений позивачем 26.06.2019 та 30.04.2020 товар лише частково в загальній сумі 328 672 грн. 76 коп. наступним чином:

- платіжним дорученням № 12539 від 12.07.2019 на суму 1 450 грн. 53 коп. щодо оплати рахунку № 597 від 26.06.2019 (а.с. 25);

- платіжним дорученням № 13706 від 02.08.2019 на суму 51 084 грн. 89 коп. щодо оплати згідно з договором № 514/13/37ЕПП від 03.06.2019 (а.с. 26);

- платіжним дорученням № 14583 від 16.08.2019 на суму 34 531 грн. 64 коп. щодо оплати рахунку № 597 від 26.06.2019 (а.с. 27);

- платіжним дорученням № 12309 від 03.09.2019 на суму 11 224 грн. 18 коп. щодо оплати рахунку № 597 від 26.06.2019 (а.с. 28);

- платіжним дорученням № 15906 від 11.11.2019 на суму 51 722 грн. 72 коп. щодо оплати рахунку № 597 від 26.06.2019 (а.с. 29);

- платіжним дорученням № 23155 від 13.12.2019 на суму 30 000 грн. 00 коп. щодо оплати рахунку № 597 від 26.06.2019 (а.с. 30);

- платіжним дорученням № 23550 від 24.12.2019 на суму 70 000 грн. 00 коп. щодо оплати рахунку № 597 від 26.06.2019 (а.с. 31);

- платіжним дорученням № 1466 від 24.01.2020 на суму 29 473 грн. 90 коп. щодо оплати рахунку № 597 від 26.06.2019 (а.с. 32);

- платіжним дорученням № 2185 від 04.02.2021 на суму 30 000 грн. 00 коп. щодо оплати рахунку № 240 від 30.04.2020 (а.с. 33);

- платіжним дорученням № 7542 від 30.04.2021 на суму 19 184 грн. 90 коп. щодо оплати рахунку № 240 від 30.04.2020 (а.с. 34).

Отже, свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого позивачем 26.06.2019 та 30.04.2020 товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 140 525 грн. 38 коп. (469 198,14 - 328 672,76). Враховуючи вказане, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з вересня 2019 року по травень 2022 року у сумі 43 603 грн. 09 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 26.08.2019 по 04.07.2022 у сумі 11 160 грн. 20 коп. Вказані суми відповідачем у добровільному порядку не сплачені. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем 26.06.2019 та 30.04.2020 товару на залишкову суму 140 525 грн. 38 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 140 525 грн. 38 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з вересня 2019 року по травень 2022 року у сумі 43 603 грн. 09 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення (періоди нарахування інфляційних втрат), арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, долучений до позовної заяви (а.с.9-14), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 43 603 грн. 09 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 26.08.2019 по 04.07.2022 у сумі 11 160 грн. 20 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості, але частково періоди прострочення визначені невірно, оскільки позивачем не враховано, що відповідно до норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Крім того, частково в межах вірно визначеної суми заборгованості та періоду прострочення здійснено арифметично невірний розрахунок 3% річних.

Суд відзначає, що з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, граничним строком оплати поставленого 26.06.2019 товару є 27.08.2019, а не 25.08.2019, як визначив позивач.

Отже, розрахунок 3% річних, долучений до позовної заяви (а.с. 9-14), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Отже, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, господарський суд встановив таке:

1) за видатковою накладною № 589 від 26.06.2019 на суму 279 487 грн. 86 коп.; рахунок на оплату покупцю № 597 від 26.06.2019, граничним строком оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 27.08.2019; товар було оплачено відповідачем у повному обсязі наступним чином:

- платіжним дорученням № 12539 від 12.07.2019 на суму 1 450 грн. 53 коп. (платіж здійснено без прострочення);

- платіжним дорученням № 13706 від 02.08.2019 на суму 51 084 грн. 89 коп. (платіж здійснено без прострочення);

- платіжним дорученням № 14583 від 16.08.2019 на суму 34 531 грн. 64 коп. (платіж здійснено без прострочення);

- платіжним дорученням № 12309 від 03.09.2019 на суму 11 224 грн. 18 коп., платіж здійснено із простроченням, отже в період прострочення з 28.08.2019 по 02.09.2019 заборгованість становила 192 420 грн. 80 коп., а 3% річних в цей період складають 94 грн. 89 коп.;

- платіжним дорученням № 15906 від 11.11.2019 на суму 51 722 грн. 72 коп., платіж здійснено із простроченням, отже в період прострочення з 03.09.2019 по 10.11.2019 заборгованість становила 181 196 грн. 62 коп., а 3% річних в цей період складають 1 027 грн. 61 коп., як вірно розрахував позивач;

- платіжним дорученням № 23155 від 13.12.2019 на суму 30 000 грн. 00 коп., платіж здійснено із простроченням, отже в період прострочення з 11.11.2019 по 12.12.2019 заборгованість становила 129 473 грн. 90 коп., а 3% річних в цей період складають 340 грн. 53 коп., як вірно розрахував позивач;

- платіжним дорученням № 23550 від 24.12.2019 на суму 70 000 грн. 00 коп., платіж здійснено із простроченням, отже в період прострочення з 13.12.2019 по 23.12.2019 заборгованість становила 99 473 грн. 90 коп., а 3% річних в цей період складають 89 грн. 94 коп., як вірно розрахував позивач;

- платіжним дорученням № 1466 від 24.01.2020 на суму 29 473 грн. 90 коп., платіж здійснено із простроченням, отже в період прострочення з 24.12.2019 по 23.01.2020 заборгованість становила 29 473 грн. 90 коп., а 3% річних в цей період складають 74 грн. 95 коп., але позивач розрахував та заявив до стягнення у вказаному періоду 74 грн. 86 коп.;

2) за видатковою накладною № 218 від 30.04.2020 на суму 189 710 грн. 28 коп.; рахунок на оплату покупцю № 240 від 30.04.2020, граничним строком оплати є 29.06.2020; товар було оплачено відповідачем лише частково наступним чином:

- платіжним дорученням № 2185 від 04.02.2021 на суму 30 000 грн. 00 коп., платіж здійснено із простроченням, отже в період прострочення з 30.06.2020 по 03.02.2021 заборгованість становила 189 710 грн. 28 коп., а 3% річних в цей період складають 3 406 грн. 90 коп., як вірно розрахував позивач;

- платіжним дорученням № 7542 від 30.04.2021 на суму 19 184 грн. 90 коп., платіж здійснено із простроченням, отже в період прострочення з 04.02.2021 по 29.04.2021 заборгованість становила 159 710 грн. 28 коп., а 3% річних в цей період складають 1 115 грн. 78 коп., як вірно розрахував позивач; в період прострочення з 30.04.2021 по 04.07.2022 заборгованість становила 140 525 грн. 38 коп., а 3% річних в цей період складають 4 978 грн. 06 коп., як вірно розрахував позивач.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем у періоді з 24.12.2019 по 23.01.2020 розраховано та заявлено до стягнення 3% річних, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Таким чином, загальний розмір 3 % річних складає 11 128 грн. 57 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 11 128 грн. 57 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 2 928 грн. 86 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія-Нова" до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат про стягнення заборгованості за договором про закупівлю товару № 514/13/37ЕПП від 03.06.2019 у загальному розмірі 195 288 грн. 67 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вулиця Горького, будинок 2; ідентифікаційний код 14309787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія-Нова" (52200, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вулиця Гагаріна, будинок 33; ідентифікаційний код 24447409) 140 525 грн. 38 коп. - основного боргу, 43 603 грн. 09 коп. - інфляційних втрат, 11 128 грн. 57 коп. - 3% річних та 2 928 грн. 86 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволення решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 17.08.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко