Рішення

від 27.07.2022 по справі 910/9349/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.07.2022Справа № 910/9349/20Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Степанець Є.Ю., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 про стягнення 9 763 707,21 грн,

за участю представників:

позивача: Таболіна О.С. ;

відповідачів: ОСОБА_14. , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , - Шевченка А.В. ;

відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , - Гринька В.Ф. ;

відповідачів: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , - не з`явилися;

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) звернувся до Господарського суду міста Києва в порядку частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з позовом до посадових осіб Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" (далі - Банк): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 про солідарне стягнення з відповідачів заподіяної Банку майнової шкоди в розмірі 9 763 707,21 грн.

Разом із вказаним позовом Фонд подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову, у задоволенні якої ухвалою від 2 липня 2020 року було відмовлено. Вказана ухвала суду першої інстанції залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 4 серпня 2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року позовну заяву Фонду прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/9349/20, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19 листопада 2020 року.

Вказане підготовче засідання не відбулося в зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Павленка Є.В.

Оскільки підстави, через які не відбулося вказане засідання, відпали, суд, ухвалою від 17 грудня 2020 року призначив підготовче засідання на 14 січня 2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 січня 2021 року підготовче засідання відкладено на 4 лютого 2021 року.

26 січня 2021 року через загальний відділ канцелярії та діловодства суду надійшла заява Фонду від 14 січня 2021 року № 46-487/21, в якій останній просив суд зупинити провадження у даній справі до перегляду Великою Палатою Верховного Суду рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанови Північного апеляційного Господарського суду від 13 травня 2019 року в справі № 910/11027/18, прийнятої у подібних правовідносинах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 4 лютого 2021 року вказану заяву Фонду задоволено, зупинено провадження в справі № 910/9349/20 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанови Північного апеляційного Господарського суду від 13 травня 2019 року в справі № 910/11027/18, прийнятих у подібних правовідносинах. Цією ухвалою також зобов`язано представників учасників справи повідомити суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у даній справі.

У зв`язку з відсутністю в матеріалах справи відомостей щодо обставин, які зумовили зупинення провадження у даній справі, Господарський суд міста Києва звернувся до сторін з листом від 22 жовтня 2021 року № 910/9349/20 щодо надання відповідної інформації.

3 листопада 2021 року до суду від Фонду надійшло повідомлення від цієї ж дати № 46-15113/21, яким позивач повідомив про ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 25 травня 2021 року за результатом перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанови Північного апеляційного Господарського суду від 13 травня 2019 року в справі № 910/11027/18.

Оскільки підстави, які зумовили зупинення провадження у справі № 910/9349/20, відпали, суд ухвалою від 22 листопада 2021 року призначив підготовче засідання на 17 грудня 2021 року.

16 грудня 2021 року через загальний відділ канцелярії та діловодства суду від відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 надійшли заяви про розгляд справи без їх участі, в яких вказані особи також просили виключити їх з числа відповідачів та застосувати позовну давність.

16 грудня 2021 року на електронну адресу суду від відповідача ОСОБА_4 надійшла заява про відкладення розгляду справи.

17 грудня 2021 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 13 січня 2022 року.

17 грудня 2021 року через загальний відділ канцелярії та діловодства суду (після закінчення засідання) від Фонду надійшла заява із запереченнями проти доводів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , викладених в їх заявах про застосування строків позовної давності.

13 січня 2022 року через загальний відділ канцелярії та діловодства суду від відповідачів: ОСОБА_14. , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , - надійшли письмові пояснення.

У підготовчому засіданні 13 січня 2022 року представник відповідачів Шевченко А.В. подав заяву про застосування строків позовної давності та клопотання про колегіальний розгляд справи.

13 січня 2022 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про відмову в задоволенні клопотання відповідачів про колегіальний розгляд справи. Також у цьому засіданні суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті на 27 січня 2022 року.

У судовому засіданні 27 січня 2022 року представник ОСОБА_4 подав відзив на позов та клопотання про закриття провадження у справі, а позивач - заяву про судову практику в аналогічних спорах.

У вказаному судовому засіданні суд постановив протокольні ухвали про відмову в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі та про оголошення перерви до 24 лютого 2022 року.

22 лютого 2022 року через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача ОСОБА_1 надійшло клопотання про закриття провадження в справі, від представника відповідачів: ОСОБА_14. , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10, ОСОБА_12., - клопотання про витребування доказів.

Водночас призначене на 24 лютого 2022 року судове засідання не відбулося у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнного стану.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 26 травня 2022 року учасників справи повідомлено про те, що судове засідання призначено на 16 червня 2022 року.

16 червня 2022 року на електронну адресу суду від представника відповідачів: ОСОБА_14. , ОСОБА_8 , ОСОБА_9., ОСОБА_11., ОСОБА_13., ОСОБА_5., ОСОБА_4., ОСОБА_10, ОСОБА_12., - надійшло клопотання про визнання поважними причин пропуску строку для подачі відзиву та про долучення до матеріалів справи доказів.

16 червня 2022 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні заяви про закриття провадження у справі, про відмову в задоволенні клопотання про витребування доказів, про залишення без розгляду клопотання про визнання поважними причин пропуску строку для подачі відзиву та долучення доказів до матеріалів справи на підставі часини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). У цьому ж судовому засіданні суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви до 14 липня 2022 року.

14 липня 2022 року через загальний відділ діловодства суду представник відповідачів: ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., - подав клопотання про відкладення розгляду справи.

14 липня 2022 року суд без виходу до нарадчої кімнати задовольнив вказане клопотання та постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 28 липня 2022 року.

У судовому засіданні 28 липня 2022 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, відповідях на відзиви, поданих поясненнях, та наполягав на їх задоволенні.

Представники відповідачів: ОСОБА_14. , ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_11., ОСОБА_13., ОСОБА_5., ОСОБА_4., ОСОБА_10, ОСОБА_12., ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., у судовому засіданні проти задоволення вимог Фонду заперечували з підстав, зазначених у відзивах на позовну заяву та поданих поясненнях.

Відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7 , про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та у встановленому законом порядку, проте явку своїх уповноважених представників у призначені засідання не забезпечили.

Положеннями частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Беручи до уваги те, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність достатньої кількості документів для її розгляду по суті, суд дійшов висновку про розгляд цієї справи за наявними матеріалами без участі представників ОСОБА_6 , ОСОБА_7.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23 червня 2014 року на засіданні кредитного комітету Банку було вирішено придбати у Публічного акціонерного товариства "Бюро кредитних історій "Кредит Сервіс", яке в подальшому змінило своє найменування на - Приватне акціонерне товариство "Фінансова компанія "Кредит Сервіс", у торговий портфель банку дисконтних облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-Мед" у кількості 13 974 штук, номінальною вартістю 1000,00 гривень, за ціною 698,71 грн за одну штуку на суму 9 763 773,54 гривень з метою подальшого перепродажу та отримання торгового прибутку. Вказане рішення оформлене протоколом засідання кредитного комітету Банку від 23 червня 2014 року № 220, копія якого міститься в матеріалах справи.

З даного протоколу вбачається, що він підписний: ОСОБА_8 - головою кредитного комітету, ОСОБА_11 - заступником голови кредитного комітету та членами цього комітету: ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14. , ОСОБА_6 .

У цей же день на засіданні правління Банку було прийнято рішення про винесення на розгляд наглядової ради Банку питання щодо надання дозволу на здійснення Банком операцій щодо набуття у торговий портфель Банку дисконтних іменних облігацій ТОВ "Фактом-Мед" (облігації серії А) з метою подальшого відчуження, за умови, що загальна сума ліміту вкладень у зазначені цінні папери не буде перевищувати 17 000 000,00 грн та сума реалізації по яким буде складати не менше 18 200 000,00 грн. Вказане рішення оформлене протоколом правління Банку від вказаної дати № 132. З цього документу вбачається, що за прийняте рішення проголосували його члени: ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 . Копія вказаного документу міститься в матеріалах даної справи.

Як зазначив позивач, після погодження наглядовою радою Банку набуття вказаних цінних паперів, 25 червня 2014 року між ПАТ "Бюро кредитних історій "Кредит Сервіс" та Банком укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ-128/14; ДД-4, за умовами якого продавець зобов`язався передати, а Банк - прийняти та оплатити іменні бездокументарні акції ТОВ "Фактор-Мед" у кількості 13 974 штук, вартістю 9 763 773,54 грн, при номінальній вартості 1000 грн за штуку. Даний правочин підписаний повноваженими представниками його сторін та скріплений печатками вказаних суб`єктів господарювання.

Ця фінансова операція також підтверджується наявною в справі копією акта приймання-передачі цінних паперів до договору від 25 червня 2014 року та копією виписки по рахунку Банку за вказану дату, з якої вбачається, що зобов`язання Банку в частині сплати вищезазначеної суми виконано належним чином.

У той же час постановою Правління Національного Банку України (далі - НБУ) від 7 квітня 2015 року № 217 Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних, а вже 14 вересня того ж року постановою НБУ № 602 вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати дану спірну угоду.

Рішенням Фонду від 14 вересня 2015 року № 168 розпочато процедуру ліквідації Банку. Рішеннями позивача: від 27 липня 2017 року, від 23 серпня 2018 року та від 29 липня 2019 року, - неодноразово продовжувався термін ліквідаційної процедури Банку до кінцевої дати - 14 вересня 2020 року.

На виконання статті 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час ліквідаційної процедури Банку Фондом було прийнято рішення про реалізацію облігацій ТОВ "Фактор-Мед". Вказані облігації 30 листопада 2017 року були продані на відкритих тогах (аукціоні) по ціні 0,33 грн за 1 штуку на загальну суму 66,33 грн.

18 листопада 2019 року рішенням Фонду № 2947 затверджено ліквідаційний баланс Банку станом на 1 листопада 2019 року та звіт про завершення процедури його ліквідації.

Як вбачається з вказаного звіту позивача, станом на 1 листопада 2019 року загальна сума акцептованих вимог кредиторів склала 628 844 130,40 грн, вимоги кредиторів було задоволено в розмірі 223 402 539,75 грн, незадоволені вимоги склали 405 441 590,65 грн.

26 грудня 2019 року проведено державну реєстрацію ліквідації Банку.

Заявлений до стягнення розмір майнової шкоди Фонд розрахував як різницю між сумою, витраченою Банком для придбання вказаних облігацій ТОВ "Фактор-Мед" у 2014 році, та сумою, отриманою позивачем від їх продажу в 2017 році в процедурі ліквідації Банку (9 763 707,21 - 66,33 = 9 763 707,21 грн).

Відповідно до змісту частин 1-3 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Частинами 1, 2 статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити чотири складові: протиправну поведінку; шкоду (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою, а також вину.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Вина полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Тож, при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Водночас зі змісту частини 2 статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 753/7281/15-ц. Тому спростування цієї складової (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача.

Предметом даного спору є солідарне стягнення з відповідачів, які займали керівні посади в Банку, заподіяної останньому шкоди.

Згідно із частинами 3 та 4 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Відповідно до частини 2 статті 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України) посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

Статтею 63 Закону України "Про акціонерні товариства" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.

Цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.

Обґрунтовуючи протиправну поведінку відповідачів, Фонд зазначив, що перед тим як укласти договір купівлі-продажу від 25 червня 2014 року члени кредитного комітету не отримали обов`язкових висновків доцільності такого придбання з відповідних відділів Банку.

Згідно з пунктом 4.4. Положення про інвестиційну політику Банку кредитний комітет приймає рішення щодо кожної окремої інвестиції Банку та у випадках, визначених статутом, за погодженням з наглядовою радою, зважаючи на її якість та кількісні характеристики, з урахуванням ризиковості та прогнозованої прибутковості; встановлює ліміти за окремими видами цінних паперів; затверджує суму резерву за операціями з цінними паперами.

Однак зі змісту вказаного положення не випливає прямого обов`язку кредитного комітету на отримання згоди від інших відділів при інвестуванні коштів Банку в цінні папери.

Розроблення інвестиційної політики будується на аналізі прибутковості від вкладення коштів у інвестиції, строків інвестування та ризиків, що супроводжують зазначені операції (пункт 1.4.1. Положення про інвестиційну політику).

Відповідно до Положення про порядок здійснення емісії облігацій підприємств, облігацій міжнародних фінансових організацій та їх обігу, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 27 грудня 2013 року № 2998 серія облігацій - це сукупність облігацій одного емітента в межах одного випуску облігацій, що мають один реєстраційний номер, однакові умови розміщення та строки укладення договорів з першими власниками, обігу, виплати доходу та погашення і надають їх власникам однакові права.

Зі змісту протоколу правління Банку від 23 червня 2014 року № 132 вбачається, що спірні цінні папери відносилися до серії А, були куплені за ціною, нижчою від її номінальної вартості, а також були придбані з метою їх реалізації та отримання Банком прибутку.

У той же час, з копії листа НБУ від 29 січня 2015 року № 42-011/5521/БТ вбачається, що за результатами інспектування Банку станом на 1 вересня 2014 року були встановлені лише порушення нормативів кредитного ризику (Н7, Н9) внаслідок надання кредитів групі пов`язаних осіб: ПАТ "Топаз" та ПАТ "Граніт"; надання кредиту інсайдеру ТОВ "ФК "ФФБ"; надання кредитів в іноземній валюті позичальникам, які не мали достатніх валютних надходжень.

У вказаному листі зазначено, що система управління ризиками Банку недостатня, потребує змін у частині виконання функцій щодо аналізу та контролю за кредитним ризиком, ринковим та ризиком ліквідності підрозділом з ризик-менеджменту, а також покращення якості роботи такого підрозділу. За результатами вказаної перевірки зазначено, що ефективна ставка відсотка за операціями ТОВ "Енертер", ТОВ "ФФБ" та ТОВ "ФК "ЦФП" є нижчою, ніж ринкова.

Однак вказаною перевіркою НБУ, як органом, що здійснює державне регулювання діяльності банків, не було встановлено порушень під час укладення договору купівлі-продажу цінних паперів від 25 червня 2014 року № БВ-128/14; ДД-4, а також факт збитковості вказаної фінансової операції.

Судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2016 року в справі № 826/26255/15, яка набрала законної сили 26 квітня 2016 року, було визнано протиправною бездіяльність НБУ в період з серпня 2011 року по вересень 2014 року щодо невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до Банку на підставі проведеної перевірки та складеного звіту про інспектування Банку, що є порушенням вимог статті 73 Закону України "Про банки та банківську діяльність". Визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках Банку.

Однак у вказаному судовому рішенні не було встановлено порушень у діях НБУ щодо перевірки спірного правочину.

Обґрунтовуючи розмір завданої Банку шкоди та збитковість спірної операції з купівлі-продажу облігацій, Фонд посилався на звіт "Про незалежну експертну оцінку майна, що належать Банку", виконаний Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Соломон-Груп" та звіт "Про незалежну оцінку облігацій нефінансових підприємств", виконаний Товариством з обмеженою відповідальністю "Північно-Східна консалтингова група". Проте суд критично ставиться до вказаних документів, виходячи з наступного.

У звіті ТОВ "Північно-Східна консалтингова група" оцінювач дійшов висновку про те, що ціна облігацій ТОВ "Мак-Ком" на дату їх придбання - 25 червня 2014 року, складала 1 грн. Проте у тексті даного документа вказано, що висновки оцінювачів обмежуються тільки наведеними у цьому звіті доводами, припущеннями й обмежуючими умовами і є їх власним професійним судженням.

У звіті ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Соломон-Груп" також вказано, що ціна спірної акції на 4 січня 2016 року, за розрахунками оцінювача, складала 1 грн. Однак у розділі 5.8. цього звіту зазначено, що протягом 2015 року було проведено ряд реальних біржових та позабіржових угод по купівлі облігацій ТОВ "Фактор-Мед" за ціною, наближеною до значення 845,00 грн, хоча в проспекті емісії вказана запланована ціна продажу облігацій була на 10 грн за 1 штуку менша та становила 835,00 грн (Банк придбав цінні папери ТОВ "Фактор-Мед" у червні 2014 року за ціною 698,71 за штуку).

У той же час, відповідно до положень частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За приписами частин 1, 2 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент тимчасової адміністрації) уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно з пунктами 2, 7, 8 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент запровадження тимчасової адміністрації в Банку) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема, якщо банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

За приписами частини 4 статті 38 вказаного Закону уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку (частини 5, 6 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Таким чином, розцінюючи спірний договір купівлі-продажу цінних паперів як такий, що вчинений його сторонами з порушенням приписів законодавства, Фонд був зобов`язаний у визначений законом строк виявити такий правочин та мав дійсну можливість, передбачену вищевказаними нормативними приписами, для збереження активів Банку та їх повернення.

Судом встановлено, що в порушення частини 4 статті 38 Закону Фонд протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації Банку сторін спірного правочину про його нікчемність не повідомляв, дій щодо застосування наслідків нікчемності такого правочину не вчиняв.

У той же час, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПрАТ "Фінансова компанія "Кредит Сервіс" (код ЄДРПОУ 34300166; попередня назва: ПАТ "Бюро кредитних історій "Кредит Сервіс") на дату вирішення даного спору зареєстроване в місті Києві по проспекту Правди, будинок 66, офіс 2, не перебуває в стані припинення. Статутний капітал цього товариства становить 250 000 000,00 грн.

Незважаючи на вказані обставини, Фонд не вчинив дій, направлених на повернення грошових коштів у розмірі 9 763 773,54 грн, які були сплачені Банком за придбання вказаних облігацій, а прийняв рішення про їх реалізацію на відкритих торгах за ціною 66,33 грн, що склало 0,33 грн за одну акцію та навіть є значно нижчою за вартість, яка була визначена в наданих позивачем звітах оцінки.

Відтак, сума збитків, завданих кредиторам Банку, вимоги яких залишені незадоволеними після завершення його ліквідації, за наслідками проведених дій з реалізації Фондом вказаних облігацій склала 9 763 707,21 грн (9 763 773,54 грн (купівельна ціна облігацій) - 66,33 грн (ціна реалізації).

За таких обставин, наведені позивачем доводи щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та завданою Банку шкодою є необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що Фонд не довів наявності всіх елементів складу цивільно-правового правопорушення, зокрема, наявності неправомірної поведінки відповідачів під час укладення спірного правочину та причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та завданою Банку шкодою, що є підставою для відмови в позові.

Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).

За приписами частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вкладів (у редакції, чинній на час проведення операції з купівлі-продажу спірних облігацій) Фонд мав право звертатися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, останній мав право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.

Істотна участь - це пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи (стаття 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" (у редакції, чинній на час проведення операції з купівлі-продажу спірних облігацій).

Керівниками банку є: голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку (абзац 1 статті 42 Закону України "Про банки та банківську діяльність" (у редакції, чинній на час проведення операції з купівлі-продажу спірних облігацій).

Контролер - це фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином (стаття 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" (у редакції, чинній на час проведення операції з купівлі-продажу спірних облігацій).

Отже, відповідно до приписів норм вищезазначеного законодавства, на час проведення спірної фінансової операції, голова на члени кредитного комітету не були віднесені до кола осіб, які відповідають своїм майном за збитки, понесені банком та/або завдання шкоди кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними, оскільки такі посадові особи не підпадали під жодну з вищезазначених категорій.

Враховуючи викладене, позовні вимоги, пред`явлені до ОСОБА_8 , як голови кредитного комітету Банку, а також позовні вимоги, заявлені до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_14. , як до членів цього комітету, є необґрунтованими, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову Фонду щодо цих осіб.

Також судом встановлено, що даний позов поданий Фондом у червні 2020 року, як позивачем, в якому останній на підставі частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" звернувся до відповідачів, як пов`язаних з банком осіб, про стягнення на його користь завданої Банку шкоди.

Однак Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" (далі - Закону України № 1588-IX) внесено зміни до вказаної статті.

Зокрема, частину 1 статті 52 доповнено абзацом 4, за яким Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, - у випадку припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи.

Крім того, Законом України № 1588-IX також були внесені зміни й у статтю 53 ГПК України, яка регулює участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Зокрема, Законом України № 1588-IX вказану статтю ГПК України доповнено частиною 6, за якою Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, звертаючись з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", діє від імені та в інтересах неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а у разі припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи - в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.

За приписами абзацу 1 частини 5 статті 53 ГПК України в разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 3 статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 177 ГПК України одним із завдань підготовчого провадження є, зокрема, остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.

Ухвала про закриття підготовчого провадження у даній справі була постановлена судом 13 січня 2022 року.

Однак у процесі підготовки справи до судового розгляду, після внесення вищевказаних змін у ГПК України та Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд не привів свою позовну заяву у відповідність до вказаних приписів чинного процесуального законодавства: не звернувся в інтересах кредиторів, вимоги яких, залишилися незадоволеними після завершення ліквідації Банку, як того прямо вимагає частина 6 статті 53 ГПК України, і які в силу частини 5 цієї статті мали набути статусу позивача в цій справі, а звернувся як позивач про стягнення вказаної суми майнової шкоди на свою користь.

Оскільки даний позов подано неналежним позивачем, це також є самостійною підставою для відмови в його задоволенні.

Відповідачами в цій справі було заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256, частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини у справах "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" та "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти росії" наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 березня 2019 року в справі №669/420/16?ц).

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Законом України № 1588-IX статтю 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" доповнено частиною 7, за змістом абзацу першого якої право на звернення до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) з позовом про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку, у разі наявності умов, визначених частиною першою цієї статті, виникає у Фонду з моменту виявлення рішень, дій чи бездіяльності, якими завдано шкоди (збитків) банку та/або його кредиторам, виявлення осіб, які брали участь у прийнятті таких рішень, вчиненні дій чи бездіяльності та/або отримали від них майнову вигоду, а також встановлення розміру заподіяної шкоди (збитків).

У той же час, в абзаці другому вказаної частини 7 встановлено, що Фонд має право звертатися з позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність).

Таким чином, норма, закріплена в абзаці першому частини 7 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" суперечить нормі, яка міститься в абзаці другому цієї частини щодо початку перебігу позовної давності в спірних правовідносинах.

Крім того, з абзацу 2 частини 7 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вбачається, що даною нормою встановлено спеціальну позовну давність.

Проте, відповідно до приписів частини 1 статті 258 ЦК України спеціальною позовною давністю є скорочена або більш тривала, порівняно із загальною позовною давністю.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина 1 статті 257 ЦК України).

Отже, визначена в абзаці 2 частини 7 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" позовна давність, яка складає три роки, у розумінні статті 258 ЦК України не є спеціальною, навіть незважаючи на те, що в цій нормі законодавцем було змінено порядок обчислення цієї позовної давності.

Однак, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні даного позову в зв`язку з його необґрунтованістю, заявлена позовна давність не підлягає застосуванню.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтями 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки даний позов було подано Фондом, як неналежним позивачем, крім того, вказаною особою не доведено наявність в діях відповідачів всіх елементів складу цивільного правопорушення, а також невірно визначено склад відповідачів, до яких неправомірно було включено членів кредитного комітету Банку, у задоволенні такого позову слід відмовити.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 15 серпня 2022 року

СуддяЄ.В. Павленко