Рішення

від 07.08.2022 по справі 910/20812/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2022Справа № 910/20812/21Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Безрадній АЛ., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіко"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стратегія БМ"

про стягнення 4 858 841,09 грн та виселення,

Представники сторін:

від позивача: Федоров М.Ф., Калинчук А.С.,

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіко" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стратегія БМ" про стягнення 4 858 841,09 грн та виселення відповідача із нежитлового приміщення загальною площею 2938,25 кв.м за адресою: вул. Нова, 1, м. Київ, 03026.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди нежитлових приміщень № 02/21 від 05.01.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 відкрито провадження у справі № 910/17402/21 та призначено підготовче засідання на 24.01.2022.

24.12.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В підготовче засідання 24.01.2022 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання представника відповідача задовольнити; відкласти підготовче засідання 14.02.2022.

11.02.2022 від адвоката відповідача надійшла заява про те, що він не прийматиме у подальшому участь у розгляді справи.

14.02.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позов.

В підготовче засідання 14.02.2022 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання представника відповідача задовольнити; поновити пропущений строк для подання відзиву на позовну заяву; відзив на позовну заяву долучити до матеріалів справи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; оголосити в підготовчому засіданні перерву до 02.03.2022; встановити позивачу в строк протягом 5 днів з дня сьогоднішнього засідання подати до суду відповідь на відзив; встановити відповідачу у строк протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив подати до суду заперечення на відповідь на відзив.

21.02.2022 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Судове засідання 02.03.2022 у справі не відбулося у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні через військову агресію Російської Федерації проти України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2022 підготовче засідання у справі призначено на 25.05.2022.

23.05.2022 на електронну пошту та через канцелярію суду позивачем подано ідентичні заяви про зміну предмета позову.

В підготовче засідання 25.05.2022 з`явилися представники позивача.

За приписами ст. 46 Господарського процесуального кодексу України (надалі також - ГПК України) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Суд розцінює заяву позивача про зміну предмета позову як заяву про збільшення позовних вимог, оскільки предмет позову залишився той самий, лише кількісно збільшилась сума вимог.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив прийняти заяву про збільшення позовних вимог до розгляду, продовжити підготовче провадження на 30 днів та оголосити перерву до 13.06.2022.

В підготовче засідання 13.06.2022 з`явилися представники позивача.

Суд на місці ухвалив закрити підготовче засідання та призначити справу до судового розгляду по суті на 27.07.2022.

В судове засідання 27.07.2022 з`явилися представники позивача.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відкласти судове засідання на 08.08.2022.

08.08.2022 до суду від позивача надійшла заява про розподілу судових витрат.

В судове засідання 08.08.2022 з`явилися представники позивача. Представник відповідача в засідання суду не з`явилися, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позов та просили його задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 08.08.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фіко" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стратегія БМ" (орендар) був укладений договір оренди нежитлових приміщень № 02/21 (надалі також - договір), відповідно до п 1.1 якого орендодавець передає відповідачу, а орендар приймає в строкове платне користування (без права викупу) нежитлові приміщення, відповідно до переліку площ, що орендуються, а саме: частину приміщення загальною площею 2938,25 кв.м, зокрема:

- частини всередині виробничого корпусу виробничі площі - 2710,95 кв.м,

- частина адміністративної будівлі - 96,3 кв.м,

- прицехова територію -131,0 кв.м.

Адреса, за якою знаходиться Об`єкт оренди: 03026, м. Київ, Голосіївський район, вул. Нова, будинок № 1. (п. 1.2 договору)

У п. 2.1 договору встановлено, що об`єкт оренди передається Орендарю з метою ведения господарської діяльності (цільове призначення), зокрема, розміщення верстатного та металургійного обладнання, згідно комплектації зазначеної в паспортах на вказане обладнання та сертифіковані на території України, яка не заборонена чинним законодавством України.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами діє до повного виконання ними взятих на себе за цим Договором зобов`язань. Строк дії договору з дня його підписання до 31 липня 2021 року.

Відповідно до умов пунктів 5.1, 5.2, 5.5, 5.6, 5.8 договору, розмір орендної плати за площі, що орендуються, встановлюється за кожен календарний місяць (незалежно від кількості днів) з моменту підписання цього договору до 31 липня 2021 року за умов простою (відсутності виробничої діяльності) орендаря та складає: 4,72 долара США за 1 кв.м в місяць, у тому числі ПДВ за орендовані виробничі площі - 2710,95 кв.м; 7 доларів США за 1 кв.м в місяць, у тому числі ПДВ за орендовані адміністративні площі - 96,3 кв.м; 1 долар США за 1 кв.м в місяць, у тому числі ПДВ за використану прицехову територію - 131 кв.м.

Розрахунки по договору проводяться у безготівковій формі. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України за курсом НБУ на день здійснення платежу на банківський рахунок орендодавця на реквізити, зазначені у п. 5.3 цього договору.

Сторони домовилися про обов`язкову компенсацію орендарем вартості фактично спожитих енергоносіїв (електроенергію), водовідведення та водопостачання, каналізацію, стічні води, за відсутності виробничої діяльності орендарем на строк дії даного договору, згідно з коефіцієнтом, який визначається шляхом ділення орендної площі на загальну площу виробничого корпусу 2710,95 кв.м : 8568=0,3164. Передплати лімітованих на наступний місяць енергоносіїв здійснюється у строк до 25 числа поточного місяця. Компенсація вартості спожитих енергоносіїв сплачується до 15 числа наступного місяця. Орендар зобов`язується надавати орендодавцю щодня до 9 графік погодинного споживання енергоносіїв на наступну добу. Протягом дня, якщо змінюється погодинний графік орендар має право його змінити, дія зміненого графіку запроваджується через 2 години. Додаткове споживання замовленого орендарем об`єму електроенергії, оплачується орендарем у повному обсязі. Перевищення лімітів енергоносіїв та недовикористання енергоносіїв з вини орендаря, оплачується орендарем за цінами постачальника.

Сторони домовилися про обов`язкову компенсацію орендарем вартості фактично спожитого природного газу, за відсутності виробничої діяльності орендарем на строк дії даного договору, із застосуванням коефіцієнта, який визначається шляхом ділення орендної площі на загальну площу виробничого корпусу 2710,95 кв.м : 8568=0,3164.

Сторони домовились, що оплата наданих послуг здійснюється орендарем за січень 2021 р. до 25 лютого 2021 р. включно та за лютий 2021 р. до 15 березня 2021 р. включно, за наступні місяця - до 15 числа поточного місяця. Оплата обов`язкової компенсації, передбаченої в п.п. 5.5., 5.6. здійснюється орендарем протягом 5-ти днів з моменту надання рахунку/акту наданих послуг орендодавцем, з урахуванням п.п. 5.5., 5.6. договору.

Згідно з п. 9.3 договору, орендар зобов`язаний своєчасно та у визначеному даним договором строки та розміри сплачувати орендодавцю орендну плату, обов`язкову компенсацію вартості фактично спожитих енергоносіїв (електроенергію), природний газ, водовідведення та водопостачання, каналізацію, стічні води та інших платежів пов`язаних із користуванням об`єкту оренди.

На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар в свою чергу прийняв в користування (оренду) об`єкт оренди за актом № 1 приймання-передачі приміщень та площ до договору від 05.01.2021.

В межах вказаного договору сторонами підписано акти наданих послуг № 4 від 31.01.2021, № 9 від 28.02.2021, № 12 від 31.03.2021, а також акти компенсації наданих послуг № 5 від 31.01.2021, № 10 від 28.02.2021, № 13 від 31.03.2021, за якими вартість орендної плати - 1 142 570,82 грн та комунальних послуг - 81 532,46 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі № 910/8665/21 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіко", стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стратегія БМ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіко" 1224103,28 грн. боргу, 7078,67 три проценти річних з простроченої суми, 30533,60 грн. пені, 114257,08 грн. штрафу, 20639,59 грн. витрат по оплаті судового збору.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що відповідачем не було виконано взяті на себе зобов`язання за договором щодо орендної плати за період з 01.04.2021 по 08.04.2021 відповідно до акта наданих послуг №19 у розмірі 100 657,55 грн та відповідно до акта наданих послуг №20 у розмірі 4018,01 грн, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення цю суму боргу, а також 8162,92 грн пені, 10 065,75 грн штрафу та 1753,92 грн 3% річних.

Крім того, з огляду на систематичне невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати орендних платежів, керуючись положеннями статті 782 ЦК України та п. 3.6 договору позивачем було повідомлено відповідача про відмову від договору (розірвання договору оренди) листом №33 від 08.04.2021, внаслідок чого в орендаря виник обов`язок відповідно до пунктів 4.8, 4.9, 9.8 договору щодо звільнення об`єкта оренди з оформленням акту приймання-передачі.

Оскільки вимоги позивача щодо звільнення приміщення відповідачем не виконано, позивачем в порядку ст. 785 ЦК України нараховано та заявлено до стягнення неустойку у розмірі подвійної плати за найм майна за час прострочення його повернення з квітня 2021 року (09.04.2021) по лютий 2022 року у сумі 7 994 444,17 грн.

Враховуючи відсутність правових підстав для зайняття Товариством з обмеженою відповідальністю "Стратегія БМ" нежилих приміщень позивача, останній також заявив вимогу про виселення відповідача із нежитлового приміщення загальною площею 2938,25 кв.м за адресою: вул. Нова, 1, м. Київ, 03026.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З поданих матеріалів судом встановлено, що на виконання умов договору орендодавець передав, а орендар в свою чергу прийняв в користування (оренду) об`єкт оренди за актом № 1 приймання-передачі приміщень та площ до договору від 05.01.2021.

При цьому факт невиконання відповідачем зобов`язань за договором зі сплати орендної плати у розмірі 1142570,82 грн. та відшкодування комунальних послуг вартістю 81532,46 грн за період користування майном з січня по березень 2021 року встановлено господарським судом під час розгляду справи № 910/8665/21, у зв`язку з чим рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у цій справі № 910/8665/21 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіко", стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стратегія БМ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіко" 1224103,28 грн. боргу, 7078,67 три проценти річних з простроченої суми, 30533,60 грн. пені, 114257,08 грн. штрафу, 20639,59 грн. витрат по оплаті судового збору.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Цей правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19.

Отже, факти порушення відповідачем умов договору із здійснення орендної плати та відшкодування комунальних послуг, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі № 910/8665/21, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не можуть бути поставлені під сумнів та доказуванню у цій господарській справі не підлягають.

Докази погашення відповідачем заборгованості, стягнутої вказаним судовим рішенням, в матеріалах справи відсутні.

08.04.2021 позивач звернувся до відповідача з повідомленням № 33 про відмову від договору оренди (розірвання договору оренди), у якому, на підставі п. 3.6 договору, повідомив про його розірвання.

За твердженнями позивача у позові, не спростованими відповідачем, вказане повідомлення останній отримав наручно 08.04.2021, а тому договір вважається розірваним саме з цієї дати. Крім того, надалі у квітні 2021 року вказане повідомлення було також неодноразово направлено на юридичну адресу підприємства-відповідача та отримане ним.

Однак, незважаючи на отримання відповідачем, вказане повідомлення було залишено без відповіді та виконання.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

В силу приписів ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 651 Цивільного кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами діє до повного виконання ними взятих на себе за цим Договором зобов`язань. Строк дії договору з дня його підписання до 31 липня 2021 року.

Згідно з п. 3.6 договору, орендодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку без сплати компенсації, у випадку несвоєчасної оплати Орендарем продовж 10 (десяти) днів після настання строку для оплати орендної плати і платежів за фактично спожиті енергоносії (електроенергію), природній газ, водовідведення та водопостачання, каналізацію, стічні води.

Тобто, з наведеного вбачається, що умовами договору передбачена можливість розірвання договору в односторонньому порядку.

Отже, суд доходить висновку, що позивач правомірно скористався своїм правом на одностороннє розірвання договору наслідок невиконання відповідачем зобов`язань з оплати орендних платежів, у зв`язку з чим договір є припиненим (розірваним) з 08.04.2021.

Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини першої статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

За змістом наведених норм, з урахуванням п. 9.8 договору, договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

З урахуванням викладеного, користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, враховуючи зазначені висновки, позивачем правомірно та обґрунтовано нараховано відповідачу орендну плату у розмірі 100 657,55 грн та комунальні послуги у розмірі 4018,01 грн за договором з 1 по 8 квітня 2021 згідно з актом наданих послуг № 19 від 30.04.2021 та актом компенсації наданих послуг № 20 від 30.04.2021.

Відтак, суд доходить висновку, що в порушення зазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору відповідач не виконав у повному обсязі свої грошові зобов`язання зі сплати орендної плати та компенсації спожитих енергоносіїв у квітні 2021 року (з 1 по 8 квітня), у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача слід стягнути 104 675,56 грн.

При цьому, наведені у відзиві доводи відповідача про наявність підстав для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення його від сплати орендних платежів в силу закону суд відхиляє як необґрунтовані, з огляду на таке.

Відповідно до приписів частин четвертої, шостої статті 762 ЦК України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Відтак, для застосування частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто, відповідач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили, тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у справах №№ 914/1248/18, 914/2264/17.

При цьому звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Однак, долучені до відзиву докази не доводять, в розумінні статей 76-79 ГПК України, неможливість користування майном через обмеження позивачем доступу до об`єкта оренди.

Крім того, позивач також заявив до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1753,92 грн за період прострочення сплати орендної плати з 16.05.2021 по 13.12.2021.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані, арифметично правильні та підлягають задоволенню у заявленому позивачем обсязі.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 8162,92 грн за період прострочення сплати орендної плати з 16.05.2021 по 16.11.2021 та штраф у розмірі 10 065,75 грн.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пункті 10.3 договору сторони погодили, що у випадку прострочення по сплаті орендної плати орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої орендної плати за кожен день прострочення виконання зобов`язання. Сплата пені не звільняє орендаря від обов`язку виконання умов цього договору. У випадку використання об`єкту оренди всупереч його цільовому призначенню та/або пошкодження або знищення об`єкт оренди з вини орендаря та/або невиконання п. 9.3 цього договору,ю орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі 10 відсотків місячної орендної плати, протягом семи календарних днів з моменту отримання письмової вимоги від орендодавця.

Перевіривши розрахунок пені та штрафу, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані, арифметично правильні та підлягають задоволенню у заявленому позивачем обсязі.

Крім того, у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання з повернення об`єкта оренди позивачем нараховано та заявлено до стягнення неустойку в порядку ст. 785 ЦК України за період неправомірного користування майном з 09.04.2021 по 30.04.2021 у розмірі 7 994 444,17 грн.

Частиною першою статті 785 ЦК України регламентовано, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як вказано вище, аналогічно у п. 9.8 договору визначено, що не пізніше дня закінчення дії договору або дострокового припинення дії договору, орендар звільняє об`єкт оренди та повертає його орендодавцю у належному стані за актом приймання-передачі.

Частиною другою статті 785 ЦК України передбачено санкцію за порушення такого зобов`язання (якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення).

Отже, в розумінні загальних та спеціальних норм права, санкція (неустойка) яка передбачена статтею 785 ЦК України є мірою відповідальності, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору. З огляду на те, що зазначена міра відповідальності застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю), санкція також має характер тривалості у часі (зобов`язання сплатити подвійну плату за користування річчю за весь час неправомірного користування майном).

Виходячи з аналізу частини другої статті 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг. Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 ЦК України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

З огляду на таке, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19 дійшла висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Зважаючи на встановлені обставини, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки за весь період невиконання обов`язку з повернення майна в розмірі подвійної орендної плати за користування майном.

Оскільки, як перевірено судом, розмір неустойки розрахований позивачем правильно, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо доводів відповідача, що невиконання обов`язку з повернення нежитлового приміщення відбулося не з його вини, а через умисні дії позивача, суд зазначає таке.

Дійсно, відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Однак, суд зазначає, що відповідачем не доведено перед судом належними та допустимими доказами реальну відсутність можливості для передачі майна, спричинену саме діями позивача. Натомість, долучене позивачем до відповіді на відзив листування сторін щодо надання дозволу на пропуск до об`єкта оренди підтверджує зворотнє.

Поряд з викладеним, враховуючи припинення (розірвання) договору та порушення відповідачем договірного зобов`язання щодо своєчасного повернення об`єкта оренди після дострокового припинення оренди, наявні підстави для примусового виселення орендаря із орендованого приміщення, у зв`язку з чим відповідна вимога позивача підлягає задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Разом з цим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 800,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано:

- договір про надання правової (правничої) допомоги № ФІКО/05-21 від 18.05.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фіко" (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Юридична компанія «Капітал» (Адвокатське об`єднання);

- додаток № 2 від 13.06.2022 до договору про надання правової (правничої) допомоги № ФІКО/05-21 від 18.05.2021, у якому вказано:

1. Адвокатське об`єднання здійснює: 1.1 підготовку позовної заяви то ТОВ «Стратегія БМ» про стягнення заборгованості за договором, сплату неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі та виселення; 1.2. юридичний супровід судової справи в суді першої інстанції;

2. Вартість юридичних послуг: аналіз та підготовка позовної заяви - 30 000,00 грн; представництво інтересів ТОВ «ФІКО» за кожне судове засідання (понад три судові засідання) - 3600,00 грн.

- рахунок № 67 від 13.06.2022 та № 100 від 04.08.2022;

- платіжні доручення № 80 від 14.06.2022 на суму 33 600,00 грн та № 119 від 04.08.2022 на суму 7200,00 грн,

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 001886 та ордер серії АА № 1109011 на адвоката Калинчук А.С.

Дослідивши надані позивачем докази щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат. При цьому, відповідач не довів відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України неспівмірності понесених позивачем при розгляді цієї справи у суді витрат на професійну правничу допомогу із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат, обґрунтованої заяви про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу не надав.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу чи відмови у їх задоволенні, у зв`язку з чим відповідні витрати підлягають покладенню на відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стратегія БМ" (вул. Нова, 1, м. Київ, 03026, ідентифікаційний код 32824252) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіко" (вул. Нова, 1, м. Київ, 03026, ідентифікаційний код 14275539) борг у розмірі 104 675,56 грн, пеню у розмірі 8162,92 грн, штраф у розмірі 10 065,75 грн, 3% річних у розмірі 1753,92 грн, неустойку у розмірі подвійної плати за найм речі у розмірі 7 994 444,17 грн та судовий збір у розмірі 124 056,53 грн.

3. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Стратегія БМ" (вул. Нова, 1, м. Київ, 03026, ідентифікаційний код 32824252) із нежитлового приміщення загальною площею 2938,25 кв.м за адресою: вул. Нова, 1, м. Київ, 03026, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіко" (вул. Нова, 1, м. Київ, 03026, ідентифікаційний код 14275539).

4. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 17.08.2022

Суддя Т. Ю. Трофименко