Рішення

від 08.08.2022 по справі 910/15306/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.08.2022Справа № 910/15306/21За позовом Управління справами Апарату Верхової Ради України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮККА-ТРЕК»

про розірвання інвестиційного договору,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Федорова С.М.

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Управління справами Апарату Верховної Ради України (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮККА-ТРЕК» (надалі-відповідач) про розірвання інвестиційного договору №141 від 09.07.2003 про пайову участь у будівництві житлового будинку.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.188 Господарського кодексу України, ст.16, 626, 627, 651 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що відповідачем істотно порушено умови договору, а тому позивач набув право звернення до суду для дострокового розірвання вказаного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

19.10.2021 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/15306/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.11.2021.

У підготовче засідання 17.11.2021 з`явились представники позивача та відповідача. У засіданні представник відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справ для ознайомлення з матеріалами справи, яке судом протокольною ухвалою задоволено та підготовче засідання відкладено на 08.12.2021.

У підготовче засідання 08.12.2021 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 19.01.2022.

17.01.2022 від представника позивача на виконання вимог ухвали суду надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

19.01.2022 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Засідання призначене на 19.01.2022 не відбулося, в зв`язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 підготовче засідання призначено на 09.03.2022.

Засідання призначене на 09.03.2022 не відбулося. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2022 підготовче засідання призначено на 21.06.2022.

21.06.2022 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання 21.06.2022 з`явилися представники сторін, прокольною ухвалою судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Також враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 09.08.2022.

У судове засідання 09.08.2022 представники учасників справи не з`явилися, про день та час розгляду справи були повідомлений своєчасно та належним чином про, що свідчить розписка в матеріалах справи (а.с.236).

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка сторін не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

При цьому, суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи, що явка учасників справи та їх представників у судове засідання обов`язковою не визнавалась, сторони повідомлені про хід розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі сторін за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.07.2003 між позивачем (замовник) та відповідачем (генеральний інвестор) укладено інвестиційний договір №141 про пайову участь у будівництві житлового будинку (надалі-договір), згідно з умовами п.1.1. якого замовник передає, а генеральний інвестор приймає на себе виконання функцій замовника по будівництву багатоповерхового житлового будинку (далі - будинок) на вул. Тропініна, 3-5 в м. Києві.

Генеральний інвестор фінансує будівництво будинку у повному обсязі за рахунок власних та залучених коштів. Фінансування будівництва будинку може здійснюватись генеральним інвестором шляхом залучення коштів зацікавлених юридичних та фізичних осіб (інвесторів), при цьому генеральний інвестор може передавати у власність інвесторам квартири і житлові приміщення будинку тільки в межах належної його за цим договором частки (п.1.2. договору).

Відповідно до п.1.3. договору вартість обсягів робіт, пов`язаних з будівництвом будинку, передбачених проектно-кошторисною документацією та витрат на інженерне забезпечення в обсязі, необхідному для експлуатації, визначається сторонами після одержання замовником від проектної організації проектно-кошторисної документації і оформлюється додатковою угодою сторін.

Згідно із п.1.4. договору після введення будинку в експлуатацію, його площа розподіляється між замовником та генеральним інвестором в наступних пропорціях:

Генеральний інвестор отримує у власність 90% від загальної площі квартирі і вбудовано-прибудованих не житлових приміщень;

Замовник отримує у власність 10% від загальної площі квартирі і вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень.

Розподіл квартир і нежитлових приміщень в будинку між генеральним інвестором і замовником оформлюється додатковою угодою сторін.

Відповідно до п.3.2.5. договору генеральний інвестор зобов`язаний забезпечити оформлення дозволу на виконання будівельних робіт в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва.

Згідно із п.3.2.9. договору генеральний інвестор зобов`язаний щомісячно надавати замовнику довідку про стан виконання робіт по будівництву будинку.

У відповідності до п.3.2.10. договору генеральний інвестор зобов`язаний забезпечити згідно з чинним законодавством оформлення всієї необхідної документації для експлуатації будинку. До передачі будинку експлуатуючій організації генеральний інвестор забезпечує його охорону і утримання всіх інженерних систем в належному стані.

Термін дії договору - з моменту його укладання до моменту повного виконання сторонами всіх своїх зобов`язань і розрахунків за цим договором (п.6.3. договору).

Відповідно до листа Державної архітектурно-будівельної інспекції України дозвіл від 18.03.2013 №ІУ114130780754 «Будівництво житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Тропініна, 3-5 у Шевченківському районі м. Києва» було анульовано наказом від 11.06.2013 за №43-д.

25.06.2021 позивач звертався до відповідача з листом за вих.№15/23-2021/211075 у якому повідомляв про дострокове розірвання договору, в зв`язку з невиконанням належним чином зобов`язань за ним. Лист отриманий директором відповідача Ващенком М.Ю. 26.08.2021, про що свідчить відповідна відмітка, однак відповіді на лист матеріали справи не містять.

Заявлені позовні вимоги ґрунтуються на істотному порушенні відповідачем умов договору починаючи з неотримання ним дозволу на початок будівництва об`єкта, а також з дати укладення договору по день подання позову не надавав щомісячних довідок про стан виконання будівництва.

Так, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Права та обов`язки між сторонами виникли на підставі інвестиційного договору №141 від 09.07.2003 про пайову участь у будівництві житлового будинку, який за своєю суттю та правовою природою є інвестиційним договором, укладеним між двома суб`єктами господарювання.

Водночас, інвестиційний договір, як окремий вид цивільно-правових договорів, може містити положення різних видів цивільно-правових договорів залежно від предмету та цілей інвестування (договору про спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, купівлі-продажу, довірчого управління майном).

Здійснивши аналіз умов інвестиційного договору, суд встановив, що він містить окремі положення договору будівельного підряду, зберігаючи, при цьому, правову природу інвестиційного договору.

За змістом Закону України "Про інвестиційну діяльність" (тут і надалі в редакції від 11.06.2003), що визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України, інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" всі суб`єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності (ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність").

Згідно зі ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Відповідно до ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 ст. 846 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Частина 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України також передбачають, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У статті 651 Цивільного кодексу України зазначено про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Істотність порушення договору визначається за об`єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на що особа розраховувала при укладенні договору

Як зазначає позивач відповідач не приступив до виконання договору, не розпочав роботи передбачені його умовами чим, порушив умови пунктів 3.2.5., 3.2.9., 3.2.10. договору.

Відповідно до листа Державної архітектурно-будівельної інспекції України дозвіл від 18.03.2013 №ІУ114130780754 «Будівництво житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Тропініна, 3-5 у Шевченківському районі м. Києва» було анульовано наказом від 11.06.2013 за №43-д.

Вказане свідчить про порушення відповідачем п.3.2.5. щодо належного оформлення дозволу на будівництво.

Довідок про стан виконання робіт по будівництву будинку та документації необхідної для експлуатації будинку відповідачем надано не було.

Інших доказів, які б підтверджували факт виконання відповідачем своїх обов`язків за договором матеріали справи не містять та відповідачем у порядку, передбаченому ГПК України, таких доказів суду надано не було.

Разом з цим суд зазначає, що сторонами не було погоджено конкретного строку виконання договору.

Тому, враховуючи положення ч. 2 ст. 846 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку про те, що за таких обставин відповідач повинен був виконати зазначене зобов`язання у розумні строки.

Поняття "розумний строк" є оціночним, тобто, таким, що визначається у кожному конкретному випадку з огляду на сукупність усіх обставин, він залежить від багатьох факторів та не повинен перевищувати меж необхідності.

Надавши оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам, а також умовам укладеного між сторонами інвестиційного договору, суд приходить до висновку про те, що термін невиконання відповідачем протягом 18 років взятих на себе зобов`язань щодо виконання функцій замовника по будівництву багатоповерхового житлового будинку на вул. Тропініна, 3-5 в м. Києві не є розумним.

На думку суду, наведене свідчить про порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань та істотне порушення відповідачем умов вказаного договору, внаслідок чого позивач був позбавлений того на що він розраховував - отримання у власність житлових/нежитлових приміщень, що за наведених обставин є підставою для його розірвання на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, а тому позов підлягає задоволенню.

Зазначену правову позицію викладено в постанову Верховного Суду від 11.02.2018 у справі №910/15004/18.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та розірвання інвестиційного договору №141 від 09.07.2003 про пайову участь у будівництві житлового будинку.

Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Розірвати інвестиційний договір №141 від 09.07.2003 про пайову участь у будівництві житлового будинку, укладений між Управлінням справами Апарату Верхової Ради України (ідентифікаційний код 20064120) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮККА-ТРЕК» (ідентифікаційний код 30488914).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮККА-ТРЕК» (01054, місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 18/24, ідентифікаційний код 30488914) на користь Управління справами Апарату Верхової Ради України (01008, місто Київ, вулиця Михайла Грушевського, будинок 5, ідентифікаційний код 20064120) 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. судового збору.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 17.08.2022.

Суддя Я.А.Карабань