Рішення

від 14.08.2022 по справі 915/1764/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2022 року Справа № 915/1764/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростор М", пр. Миру, будинок 36, офіс 301, м. Миколаїв, 54034 (код ЄДРПОУ 42500824)

електронна пошта: agrostorem@ukr.net

адреса для листування: Адвокатське бюро "Костенко Сергія", вул. Чкалова, 20, офіс № 2, м. Миколаїв, 54017

електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

до відповідача Фермерського господарства "Колібрі", селище міського типу Первомайське, Вітовський район, Миколаївська область, 57232 (код ЄДРПОУ 31575069)

про стягнення коштів в сумі 101 052, 25 грн.

без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Агростор М" з позовною заявою до відповідача Фермерського господарства "Колібрі", в якій просить суд стягнути з відповідача Фермерського господарства "Колібрі" на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростор М": 50 500, 00 грн. - суми боргу за договором; 26 894, 75 грн. - пені; 15 964, 17 грн. - 12 % річних; 7 693, 33 грн. - інфляційних втрат.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 2 270, 00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000, 00 грн.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 08.12.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами від сторін до суду не надходило.

В період з 10.02.2022 по 25.02.2022 включно суддя Олейняш Е. М. перебувала у щорічній відпустці.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 18.04.2022 № 259/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 17.05.2022 № 341/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Розпорядженням Голови Верховного Суду "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (господарські суди Миколаївської, Сумської та Чернігівської областей) від 22.03.2022 № 12/0/9-22 відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області.

Справи Господарського суду Миколаївської області на розгляд Господарського суду Одеської області не передавались.

Розпорядженням Голови Верховного Суду "Про відновлення територіальної підсудності судових справ Господарського суду Миколаївської області" від 25.07.2022 № 41 відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області, змінену розпорядженням Голови Верховного Суду від 22 березня 2022 року № 12/0/9-22, із 26 липня 2022 року.

В період з 28.07.2022 по 29.02.2022 включно суддя Олейняш Е. М. перебувала у щорічній додатковій відпустці.

В період з 03.08.2022 по 04.08.2022 включно суддя Олейняш Е. М. перебувала у щорічній додатковій відпустці.

05.08.2022 суддя Олейняш Е. М. перебувала на навчанні в НШСУ.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

2.1. Правова позиція позивача.

Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу № 06/02 від 04.02.2019 року, а саме: зобов`язань щодо здійснення в повному обсязі оплати за поставлений товар в строки, встановлені умовами договору, внаслідок чого позивачем заявлено до стягнення заборгованість у спірній сумі, а також нараховані на суму боргу пеню, інфляційні втрати та 12 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 11, 509, 526, 530, 549, 551, 610, 611, 612, 625, 655, 692 ЦК України, ст. 193 ГК України, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та умовами договору.

2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 08.12.2021 року надіслана на адресу відповідача Фермерського господарства "Колібрі", селище міського типу Первомайське, Вітовський район, Миколаївська область, 57232, вказану у позовній заяві та у ЄДРЮОФОП.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 08.12.2021 отримана відповідачем 14.12.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

04.02.2019 року між ТзОВ «Агростор М» (продавець) та ФГ «Колібрі» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 06/02.

Відповідно до п. 9.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань, але не пізніше 29.12.2018 року.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

До договору між сторонами складено Додаток № 1 «Специфікація», в якій сторони погодили найменування, кількість, вартість товару, а саме: мінеральні добрива POLIFOSKA 8 NPK (S) 8-24-24 (9) в кількості 4 тони на загальну суму 70 400, 00 грн. з ПДВ.

Додаток № 1 підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов`язується передати у власність покупця мінеральні добрива іноземного виробництва: POLIFOSKA 8-4 тони (далі по тексту - Товар), на умовах EXW («Інкотермс-2010») в строк обумовлений цим договором, а покупець зобов`язується прийняти товар згідно акту приймання-передачі та видаткової накладної і сплатити за нього ціну (вартість) у відповідності з цим договором.

Відповідно до п. 1.2 договору кількість, номенклатура та ціна товару узгоджуються між продавцем і покупцем і визначаються в специфікації до даного договору (надалі - Додаток № 1), яка є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3.1 договору продавець поставляє товар покупцю на умовах EXW франко-склад продавця (згідно правил «Інкотермс-2010»), якщо інше не буде узгоджено сторонами окремо.

Відповідно до п. 3.2 договору приймання товару за кількістю проводиться на підставі і згідно товарних документів, специфікації, видаткової накладної та підписання представниками сторін акту приймання-передачі товару за умови повної оплати товару.

Продавець може поставити товар достроково до моменту його повної оплати.

Відповідно до п. 3.3 договору право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту оплати покупцем повної вартості товару.

Відповідно до п. 2.1 договору ціна товару, що передається за цим договором, встановлюється в гривнях і визначається в узгодженій сторонами специфікації (Додаток № 1).

Відповідно до п. 2.2 договору загальна вартість товару становить 70 400, 00 гривень (сімдесят тисяч чотириста гривень 00 копійок), в тому числі ПДВ 15 250, 00 грн., та включає вартість товару, маркування, тару, пакування та транспортування до місця поставки, визначеного цим договором. Розрахунки між сторонами проводяться в гривнях.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки за товар проводяться в національній валюті України.

Відповідно до п. 4.2 договору оплата вартості товару проводиться у безготівковому порядку через установи банку платіжними дорученнями або внесенням готівкових коштів через установи банку. Підставою для платежу є рахунок-фактура продавця.

Відповідно до п. 4.3 договору покупець зобов`язується сплатити продавцю вартість (ціну) товару в національній валюті України, за курсом, визначеним згідно п. 4.2 договору, на дату платежу наступними частинами:

п. 4.4.1 завдаток у сумі 35 000 (тридцять п`ять тисяч) грн. від вартості товару, в тому числі 20% ПДВ, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця в термін до 25 лютого 2019 року.

п. 4.4.2 другий платіж у розмірі 35 400, 00 (тридцять п`ять тисяч чотириста) грн. в термін до 25 квітня 2019 року.

Аналогічні строки оплати за товар сторонами погоджено в Специфікації. Так, відповідно до Специфікації (Додаток № 1 до договору) сторонами погоджено наступні строки оплати за товар:

по першому платежу (завдаток) на суму 35 000 грн. з ПДВ до 25 лютого 2019 року

по другому платежу на суму 35 400 грн. з ПДВ до 25 квітня 2019 року.

Відповідно до п. 5.1 договору продавець зобов`язаний:

а) своєчасно поставити товар згідно умов даного договору

б) видати покупцю видаткову накладну і податкову накладну та підписати акт приймання-передачі товару на умовах, встановлених даним договором.

Відповідно до п. 5.2 договору продавець має право:

а) на отримання оплати за товар в строки згідно умов договору;

б) на отримання попередньої оплати товару.

Відповідно до п. 5.3 договору покупець зобов`язаний:

а) прийняти товар від продавця та підписати акт приймання-передачі товару та видаткову накладну;

б) провести оплату товару у відповідності до вимог даного договору.

Судом встановлено, що відповідно до Акту приймання-передачі від 15.02.2019 до договору купівлі-продажу № 06/02 від 04.02.2019 року на виконання умов п. 1.1 договору позивач ТзОВ «Агростор М» (постачальник) 15.02.2019 року передав відповідачу ФГ «Колібрі» (замовник) товар за специфікацією, а саме: мінеральні добрива POLIFOSKA 8 NPK (S) 8-24-24 (9) в кількості 4 тони, загальною вартістю 70 400, 00 грн. з ПДВ.

В п. 2 Акту зазначено, що прийняті замовником товари відповідають вимогам договору. Товар поставлений у встановлені в договорі № 06/02 від 04.02.2019 року терміни. Покупець не має жодних претензій до прийнятого товару.

Акт приймання-передачі від 15.02.2019 підписано та скріплено печатками сторін.

Судом також встановлено, що до матеріалів даної господарської справи подано видаткову накладну № АМ-0000003 від 26.02.2019, складену між ТзОВ "Агростор М" та ФГ "Колібрі", щодо поставки товару, а саме: мінеральних добрив POLIFOSKA 8 в кількості 4 тони (8 шт. по 500 кг), загальною вартістю 70 400, 00 грн. з ПДВ.

Видаткова накладна № АМ-0000003 від 26.02.2019 підписана та скріплена печаткою ТзОВ "Агростор М".

В супровідному листі (вх. № 19142/21 від 20.12.2021) позивач ТзОВ "Агростор М" пояснив, що вищезазначена видаткова накладна передавалась для підпису після відвантаження товару та при надісланні претензії, проте підписаного примірнику з боку ФГ "Колібрі" на адресу ТзОВ "Агростор М" не надходило, факт передачі мінеральних добрив підтверджується актом приймання-передачі.

В позовній заяві позивачем повідомлено суд, що 25.02.2019 ФГ "Колібрі" було перераховано грошові кошти в сумі 19 900 грн. на банківський рахунок ТзОВ "Агростор М", що підтверджується актом звірки.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків за період 04.02.2019-22.11.2021 на підставі видаткової накладної № АМ-0000003 від 26.02.2019 поставлено товар на суму 70 400 грн., відповідно до банківської виписки № АМ-0000009 від 25.02.2019 проведено оплату в сумі 19 900 грн. Заборгованість ФГ "Колібрі" перед ТзОВ "Агростор М" становить 50 500, 00 грн.

Акт звірки взаєморозрахунків складено, підписано та скріплено печаткою ТзОВ "Агростор-М".

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Керуючись ч. 1 ст. 75, ч. 2 ст. 161 ГПК України, суд дійшов висновку, що обставина часткової оплати відповідачем за поставлений позивачем товар в сумі 19 900 грн. не підлягає доказуванню, оскільки вказана обставина визнана позивачем в заяві по суті справи (позовній заяві), не спростована відповідачем, жодних обґрунтованих підстав вважати вказану обставину оплати недостовірною або визнаною у зв`язку з примусом в суду немає.

На виконання вимог податкового законодавства позивачем складено та подано податкові накладні, а саме:

- податкова накладна № 2 від 25.02.2019 року на суму 19 900 грн. з ПДВ, яка зареєстрована в ЄРПН;

- податкова накладна № 4 від 26.02.2019 року на суму 50 500 грн. з ПДВ, яка зареєстрована в ЄРПН.

Судом встановлено, що 28.07.2021 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію без дати та номера, в якій позивач вимагав у відповідача виконати свої зобов`язання за договором № 06/02 від 04.02.2019 року належним чином та перерахувати на рахунок позивача суму заборгованості в розмірі 50 500, 00 грн. та пеню за порушення умов оплати товару в розмірі 19 788, 20 грн. Всього 70 288, 00 грн.

До претензії додано копії договору, видаткової накладної, акту приймання-передачі та податкових накладних.

Факт направлення претензії підтверджується поштовою накладною 5400144115992 від 28.07.2021, описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком АТ «Укрпошта».

Враховуючи вищевикладене, предметом спору у даній справі є вимога про стягнення грошових коштів, а підставою позову є невиконання відповідачем зобов`язання з оплати за поставлений товар. Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

ІV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

4.1. Щодо вимоги про стягнення суми основного боргу.

На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання (п. 29, 33-35 постанови Великої Палати ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 ЦК України. Проте поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов`язання" не є тотожними (відповідний висновок також міститься у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17 та від 18.11.2019 року у справ № 910/16750/18).

Закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору (постанова КГС ВС від 19.05.2020 № 910/9167/19).

Як встановлено судом вище, на підставі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 06/02 від 04.02.2019 року позивачем ТзОВ «Агростор М» поставлено, а відповідачем ФГ «Колібрі» прийнято товар (мінеральні добрива) на загальну суму 70 400, 00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи підписаним без зауважень та скріпленим печатками сторін актом приймання-передачі до договору купівлі-продажу № 06/02 від 04.02.2019 року та податковими накладними, які зареєстровані в ЄРПН.

Відповідно до умов п. 4.3 договору та специфікації до договору остаточна оплата за першим платежем (завдаток) в сумі 35 000, 00 грн. повинна була бути здійснена відповідачем в термін до 25.02.2019 року, а за другим платежем в сумі 35 400, 00 грн. в термін до 25.04.2019 року.

Судом встановлено, що 25.02.2019 року відповідачем частково проведено оплату за товар в сумі 19 900, 00 грн.

Відповідачем не подано суду жодних доказів, які б спростовували вищевказані обставини щодо прийняття товару на суму 70 400, 00 грн. та часткової оплати за товар 25.02.2019 на суму 19 900, 00 грн.

Отже, заборгованість за поставлений товар на підставі договору становить 50 500 грн.

Станом на день розгляду даної справи сторонами спору не подано суду доказів оплати відповідачем заборгованості в розмірі 50 500, 00 грн., строк оплати якої настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості жодними доказами.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем порушено вимоги ст. 11, 509, 525, 526, 692 ЦК України та умов договору в частині оплати за поставлений товар.

Позовна вимога про стягнення заборгованості (основного боргу) за отриманий товар в сумі 50 500, 00 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.

4.2. Щодо вимоги про стягнення пені.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (постанови Верховного Суду від 12.03.2020 року у справі № 907/65/18 та у справі № 910/20734/20 від 20.01.2022).

В постанові Верховного Суду КГС від 08.10.2018 року по справі № 927/490/18 зазначено, що прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17 та у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі № 814/4170/15).

Відповідно до п. 4.5 договору у разі прострочення оплати частин платежів у строки, що визначені у підпунктах 4.4.1 та 4.4.2 цього договору, покупець сплачує продавцю починаючи з 3 робочого дня після закінчення строку оплати пеню в розмірі 1 % від несвоєчасно оплаченої чи неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 7.2 договору покупець несе відповідальність за порушення строків платежів за товар, у розмірі, що передбачений п. 4.5 цього договору, з урахуванням встановленого індексу інфляції від суми основного боргу та сплачує 12 % річних від простроченої до сплати суми.

Відповідно до п. 7.5 договору нарахування штрафних санкцій за невиконання грошових зобов`язань або зобов`язань щодо реєстрації товару здійснюється на всю несплачену суму і припиняється тільки в разі виконання зобов`язань в повному обсязі.

Позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 26 894, 75 грн., а саме:

- на заборгованість першого платежу в сумі 15 100 грн. позивачем нараховано пеню, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, за період з 01.03.2019 по 30.11.2021, розмір якої становить 8 687, 34 грн.;

- на заборгованість другого платежу в сумі 35 400 грн. позивачем нараховано пеню, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, за період з 02.05.2019 по 30.11.2021, розмір якої становить 18 207, 41 грн.

Перевіривши розрахунок розміру пені за допомогою Бази «Ліга.Закон», судом встановлено, що розрахунок пені здійснено позивачем арифметично правильно відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Отже, позовна вимога про стягнення пені в сумі 26 894, 75 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.

4.3. Щодо вимоги про стягнення процентів річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Відповідно до п. 7.2 договору покупець несе відповідальність за порушення строків платежів за товар, у розмірі, що передбачений п. 4.5 цього договору, з урахуванням встановленого індексу інфляції від суми основного боргу та сплачує 12 % річних від простроченої до сплати суми.

Позивачем нараховано відповідачу 12 % річних в сумі 15 964, 17 грн., а саме:

- на заборгованість першого платежу в сумі 15 100 грн. позивачем нараховано 12 % річних за період з 01.03.2019 по 30.11.2021, розмір яких становить 4 989, 20 грн.;

- на заборгованість другого платежу в сумі 35 400 грн. позивачем нараховано 12 % річних за період з 02.05.2019 по 30.11.2021, розмір яких становить 10 974, 97 грн.

Перевіривши розрахунок суми 12 % річних за допомогою Бази «Ліга.Закон», судом встановлено, що розрахунок суми 12 % річних у сумі 15 964, 17 грн. є арифметично правильним, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Позивачем також нараховано відповідачу 7 693, 33 грн. - індексу інфляції, а саме:

- на заборгованість першого платежу в сумі 15 100 грн. позивачем нараховано індекс інфляції за період з 01.03.2019 по 30.11.2021, розмір якого становить 2 531, 91 грн.;

- на заборгованість другого платежу в сумі 35 400 грн. позивачем нараховано індекс інфляції за період з 02.05.2019 по 30.11.2021, розмір якого становить 5 161, 42 грн.

Судом встановлено, що при нарахуванні інфляційних втрат позивачем неправильно нараховано суму індексу інфляції.

Судом здійснено перерахунок індексу інфляції за допомогою Бази «Ліга.Закон» та встановлено:

- індекс інфляції, нарахований на заборгованість першого платежу в сумі 15 100 грн., за період з березня 2019 по листопад 2021 становить 2 672, 97 грн.;

- індекс інфляції, нарахований на заборгованість другого платежу в сумі 35 400 грн., за період з травня 2019 по листопад 2021 становить 5 485, 92 грн.

Отже, суд, не виходячи за межі позовних вимог (заявленого позивачем до стягнення розміру інфляційних втрат), дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 7 693, 33 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про стягнення індексу інфляції в розмірі 7 693, 33 грн. та 12 % річних у сумі 15 964, 17 грн. В цій частині позов підлягає задоволенню.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

5.1. Щодо розподілу судового збору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 2 270, 00 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача.

5.2. Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

В позовній заяві позивач також просив суд судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000, 00 грн. стягнути з відповідача. Крім того, позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і очікує понести в зв`язку з розглядом справи, у тому числі витрат на правову допомогу на суму 8 000, 00 грн.

Розглянувши питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено наступне.

Витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджуються останнім наступними доказами:

- договором про надання правової допомоги від 24.11.2021 року, укладеним між Адвокатським бюро «Костенко Сергія» в особі керівника Костенко С. О. (бюро) та ТзОВ «Агростор М» (замовник);

- ордером на надання правничої (правової) допомоги серії ВЕ № 1050454 від 03.12.2021 року;

- свідоцтвом про право заняття адвокатською діяльністю серії МК № 001308 від 19.01.2018, виданим адвокату Костенко С.О.;

- платіжним дорученням № 946 від 24.11.2021 року на суму 8 000, 00 грн. про сплату грошових коштів ТзОВ "Агростор М" на користь АБ "Костенко Сергія" на підставі рахунку фактури № 0011 від 24.11.2021 за юридичні послуги відповідно до договору від 24.11.2021 по справі ФГ "Колібрі" без ПДВ.

Відповідно до п. 1.1 договору про надання правової допомоги від 24.11.2021 року, укладеного між Адвокатським бюро «Костенко Сергія» в особі керівника Костенко С. О. (бюро) та ТзОВ «Агростор М» (замовник), Бюро бере на себе зобов`язання надавати правову допомоry в обсязi та на умовах, передбачених цим, Договором, а Замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.

Відповідно до абз. 1 п. 1.2 договору Бюро вiдповiдно до узгоджених Сторонами доручень: надає Замовнику консультацiйнi та юридичнi послуги щодо захисту iнтересів останнього в загальних, адмiнiстративних та господарських судах України ycix iнстанцiй органах державної виконавчої служби, зокрема у цивiльних, та адмiнiстративних справах, виконавчих провадженнях у справi про стягнення заборгованостi з оплати поставки мiнеральних добрив з ФГ "Колiбрi".

Відповідно до п. 3.1 договору за (правову) правничу допомогу, передбачену в п.п. 1.2. Договору Замовник сплачує Бюро винагороду в розмірі 8 000 грн. (вiciм тисяч) грн.

Відповідно до п. 3.3 договору оплата винагороди Бюро здійснюється шляхом зарахування суми коштів, визначеної п. 3.1 даної угоди на поточний рахунок Бюро протягом 15 банківських днів з моменту підписання даного договору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 21.04.2021 по справі № 906/1179/20; від 19.04.2021 по справі № 21/96(10); від 30.06.2022 по справі № 904/7347/21).

Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (постанова палати КЦС ВС від 03.05.2018 року по справі № 372/1010/16-ц).

За висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України) (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 по справі № 925/1137/19).

Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень ч. 4 ст. 134 КАС України, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена для визначення розміру витрат, в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним (постанова КАС ВС від 28.12.2020 № 640/18402/19).

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідачем не заявлялось клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, в порядку ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України.

З огляду на вищезазначене, суд вбачає обґрунтованими та підтвердженими понесені позивачем ТзОВ «Агростор М» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000, 00 грн. В зв`язку з задоволенням позовних вимог витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000, 00 грн. відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з відповідача Фермерського господарства "Колібрі", селище міського типу Первомайське, Вітовський район, Миколаївська область, 57232 (код ЄДРПОУ 31575069) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростор М", пр. Миру, будинок 36, офіс 301, м. Миколаїв, 54034 (код ЄДРПОУ 42500824):

- 50 500, 00 грн. (п`ятдесят тисяч п`ятсот грн. 00 коп.) - суми боргу за договором;

- 26 894, 75 грн. (двадцять шість тисяч вісімсот дев`яносто чотири грн. 75 коп.) - пені;

- 15 964, 17 грн. (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят чотири грн. 17 коп.) - 12 % річних;

- 7 693, 33 грн. (сім тисяч шістсот дев`яносто три грн. 33 коп.) - інфляційних втрат;

- 2 270, 00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.) - витрат по сплаті судового збору;

- 8 000, 00 грн. (вісім тисяч грн. 00 коп.) - витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 15.08.2022 року.

Суддя Е.М. Олейняш