Рішення

від 07.08.2022 по справі 120/7536/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

08 серпня 2022 р. Справа № 120/7536/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, вимоги Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 02.11.2018 року Ф-172479-51 в сумі 15819,54 грн.

На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що він був зареєстрований фізичною особою - підприємцем та був взятий на облік, як платник єдиного внеску. Проте, одночасно він перебував у трудових відносинах з ДП "Гайсинський спиртовий завод " та ТОВ "АГАТ -А ", є застрахованою особою і єдиний соціальний внесок із нарахованого доходу за нього сплачує роботодавець, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов"язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК - 5.

Відтак, позивач вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 02.11.2018 року Ф-172479-51 необгрунтованою та протиправною, оскільки в даному випадку нарахування податковим органом такого внеску призводить до необхідності подвійної сплати позивачем єдиного внеску, що є надмірним та необгрунтованим тягарем.

Ухвалою суду від 14.07.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-денний строк для усунення недоліків.

У встановлений судом строк позивач подав до суду заяву з додатками, відповідно до якої недоліки позовної заяви усунуто, на підставі чого ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами. Даною ухвалою також встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.

У встановлений судом строк представником відповідача подано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що відповідно до реєстраційних даних ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою - підприємцем з 02.02.2000 р., у реєстрі страхувальників зареєстрований 12.04.2005 року.

За даними інформаційної системи органів ДПС станом на 31.10.2018 року загальна заборгованість зі сплати єдиного внеску по позивачу становить 15819,54 грн.

Відповідно до абзацу 7 частини 1 статті 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців), здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця така особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою-підприємцем.

Останнім періодом, за який необхідно сплатити єдиний внесок, буде період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи-підприємця.

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності позивача була проведена 23.09.2019 року.

Відтак, представник відповідача вважає позовні вимоги необгрунтованими.

Відповідь на відзив позивачем не подавалась.

З"ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

02.02.2000 року проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. Основний вид діяльності: роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами (КВЕД 47.89).

12.04.2005 року позивач взятий на облік як платник ЄСВ.

Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 23.09.2019 року відбулась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за його рішенням.

Однак, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI Головним управлінням ДПС у Вінницькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-172479-51 від 02.11.2018 року на суму 15819,54 грн.

Не погодившись із вказаною вимогу про сплату боргу (недоїмки), вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, та визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 1 статті 4 Закону №№ 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

Частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця (абз. 1 ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI).

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону №2464-VI).

Суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.

Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.

В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Із інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 вбачається, що заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 15819,54 грн. у позивача виникла за період з 09.02.2018 року по 31.10.2018 року.

Згідно з індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5) за 2018 рік роботодавці (ДП "Гайсинський спиртовий завод" (код ЄДРПОУ 05459105), ТОВ "АГАТ-А" (код ЄДРПОУ 31086753)) сплачували за позивача єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Звітний 2018 рік зарахований позивачу у страховий стаж ( а.с. 23 ). Аналогічні відомості щодо сплати страхових внесків та зарахування відповідних періодів до страхового стажу позивача наявні і, зокрема, за 2017 та 2019 роки.

Суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах №440/2149/19 від 04 грудня 2019 року та №142/252/19 від 07 липня 2021 року.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, у зв`язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем у спірний період, за який йому податковим органом нараховано єдиний внесок, підприємницької діяльності та отримання доходу, та у зв`язку з нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в період 2017 - 2019 років, суд вважає, що у позивача відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем.

Суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку.

Натомість покладення на позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.

Отже, в даному випадку позивач є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже зазначалось судом, саме на роботодавця покладено обов`язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.

Відтак, з огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-172479-51 від 02.11.2018 року, що сформована Головним управлінням ДФС у Вінницькій області, є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, з огляду на результат розгляду справи та з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 908 грн. судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також документи що підтверджують оплату наданих послуг.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04 серпня 2020 року, № 640/15803/19 від 05 серпня 2020 року.

До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано договір про надання правової допомоги №71 від 07.02.2020 року, відповідно до якого адвокат зобов`язується надати правову допомогу клієнту із представництва та захисту законних прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, відповідно до вимог чинного законодавства України та цього договору (пункт 2.1.1 договору).

Згідно з додатковою угодою №2 від 10.06.2021 до договору про надання правової допомоги №71 від 07.02.2020 адвокат Фещенко М.Л. надав клієнту ОСОБА_1, наступні адвокатські послуги: консультація, збирання доказів ( адвокатський запит щодо отримання виконавчого документу ), підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви щодо скасування вимоги ГУ ДФС у Вінницькій області - витрачений час - 1 година, гонорар - 2000 грн.; написання та оформлення позовної заяви, доданих документів - доказів у Вінницький окружний адміністративний суд, подання до суду. Клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні - витрачений час - 1 година, гонорар - 2000 грн.; підготовка, написання та оформлення заперечення на відзиві відповідача, подання до суду: витрачений час - 0,5 годин, гонорар - 1000 грн.. Вартість послуг за вказаним договором становить 5000 грн. При цьому розрахунок оплати гонорару здійснено за почасовою ставкою 1 година - 2000 грн.

На підтвердження понесення позивачем таким витрат, представником позивача надано меморіальний ордер №142359417 від 25.06.2021 про оплату 5000 грн. та квитанцію від 25.06.2021.

Отже, витрати позивача в сумі 5000 грн. на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та доводяться належними і допустимими доказами.

Суд зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

Водночас, відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано доказів, як і не зазначено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт. Суд наголошує, що відзив відповідача взагалі не містить будь - яких заперечень щодо відшкодування судових витрат.

Разом з тим, суд зобов`язаний оцінити рівень витрат на послуги адвоката, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, чи були вони необхідними та чи була їх сума обґрунтованою

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи, оскільки надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять таких документів, як клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні та заперечення на відзив ( відповідь на відзив ).

При цьому вартість послуг з підготовки клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні включена до загальної вартості послуг з написання та оформлення позовної заяви та додатків ( 2000 грн ), а вартість підготовки, написання та оформлення заперечення на відзив відповідача, подання до суду зазначена окремою сумою ( гонорар ) - 1000 грн.

На переконання суду, стороною позивача не надано належні та допустимі докази, що підтверджують реальність понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката в частині подання до суду клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні та відповіді на відзив, а також надання тих послуг, з яких складаються понесені витрати, адже в матеріалах справи власне відсутні такі документи.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500 грн., що відповідатиме критеріям співмірності, обгрунтованості, необхідності та вимогам розумності.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу, винесену Головним управлінням ДФС у Вінницькій області, про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-172479-51 від 02.11.2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в сумі 908,00 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500,00 грн. (три тисячі п"ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремленого структурного підрозділу ДПС.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області, як відокремлений структурний підрозділ ДПС (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, ЄДРПОУ ВП 44069150).

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна