Рішення

від 15.08.2022 по справі 420/6764/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/6764/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглядаючи за правилами спрощеного позовного в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ананьївської міської ради про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 10 травня 2022 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Ананьївської міської ради, в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправною відмову розглянути на сесії Ананьївської міської ради клопотання ОСОБА_1 від 10.11.2021 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Байтали на території Ананьївської міської ради, яка викладена у листі від 10.02.2022 року №04-23/567;

2. Зобов`язати Ананьївську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 10.11.2021 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту Байтали на території Ананьївської сільської ради та прийняти рішення за результатом розгляду вказаної заяви з урахуванням правової оцінки, яка буде надана судом.

Ухвалою від 16.05.2022 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у даній адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 10.11.2021 року позивач подав до Ананьївської міської ради Подільського району Одеської області клопотання про надання дозволу на розробку проектую, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України за рахунок несформованої земельної ділянки комунальної власності Ананьївської міської ради Подільського району Одеської області, яка знаходиться за межами села Байтали, Ананьївського (Подільського) району Одеської області, що позначена на Публічній кадастровій карті: «Район: Ананьївський, КОАТУУ: 5120280700, Зона: 01, Квартрл: 002, Область: Одеська, Район: Ананьївський, КОАТУУ: 5120200000, Область: Одеська; КОАТУУ: 5100000000», та межує з земельною ділянкою кадастровий номер 5120280700:01:002:0305. Вказує, що листом від 10.02.2022 року № 04-23/567 Ананьївська МР у особі Ананьївського міського голови Тищенко Ю.С. повідомила, що Ананьївською міською радою розглянуто звернення від 10.11.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства, за вхідним №5955 від 10.11.2021 року та відмовлено у розгляді клопотання повивача. Таку відмову відповідача позивач вважає протиправною.

26.05.2022 до суду від відповідача за вх. №ЕС/1560/22 надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач зазначає, що за дорученням Ананьївського міського голови відділом земельних відносин та охорони навколишнього середовища клопотання позивача розглянуто, на підставі чого позивачу підготовлено та направлено 10.02.2022 року за №04-23/567 відповідь, в якій надано роз`яснення щодо неможливості у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, оскільки згідно поданого картографічного матеріалу земельна ділянка знаходиться в межах земель, право власності на які посвідчено державним актом на право колективної власності на землю колишнього КСП «ім.Ілліча». Вказує, що на теперішній час, за рішеннями ОМС нерозподілені та невитребувані земельні частки (паї) можуть передаватись в оренду після їх формування в окремі земельні ділянки на строк до дня державної реєстрації права власності спадкоємцями, про що зазначається обов`язково у договорі.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

До суду від позивача 14.06.2022 за вх. № 19412/22 надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відзив не містить жодних обґрунтувань та доказів того, з яких підстав відповідач не розглянув клопотання позивача в законний спосіб.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивачем 10.11.2021 подано до Ананьївської міської ради Подільського району Одеської області клопотання про надання дозволу на розробку проектую, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства (а.с.7).

До вказаного клопотання позивач надала: копію паспорта та ІПН, довіреності, копію паспорта та ІПН уповноваженої особи, графічні матеріали, на яких зазначене бажане розташування та орієнтовний розмір земельної ділянки.

Так, з графічних матеріалів вбачається, що бажана позивачем земельна ділянка межує з земельною ділянкою кадастровий номер 5120280700:01:002:0305.

У відповідь на вказану заяву Ананьївська міська рада Подільського району Одеської області надала лист від 10.02.2022 №04-23/567 (а.с.10) про те, що: «Ананьївською міською радою розглянуто Ваше клопотання від 10.11.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства, за вхідним № 5955 від 10.11.2021.

На підставі зазначеного клопотання, повідомляємо, що згідно наданого Вами картографічного матеріалу земельна ділянка знаходиться в межах земель, право власності на які посвідчено державним актом на право колективної власності на землю колишнього КСП ім. Ілліча".

Відповідно до п. 21 Перехідних Положень Земельного кодексу України землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані.

Згідно ст. 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним. Протягом 7 років з дня державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, сформовану з невитребуваної земельної частки (паю), забороняється передача її у приватну власність (крім передачі її власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцям).

Враховуючи вищевикладене, рекомендуємо звернутися до Відділу надання адміністративних послуг Ананьївської міської ради, який знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Ананьїв, вул. Незалежності, 51 каб.126 з новим графічним матеріалом на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки».

Позивач вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлено розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5120280700:01:002:0305, звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частинами 2,3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Пунктом «б» ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена зокрема в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 по справі №545/808/17, від 24.04.2018 по справі №814/1961/17, від 26.10.2021 по справі №160/5982/19.

Відповідно до пп.1 п.а) ч.1 ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів.

Згідно з ч.ч.1, 2 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць (ч.5 ст.46 Закону України «Про місцеве самоврядування»).

Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради (ч.12 ст.46 Закону України «Про місцеве самоврядування»).

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 року № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 року № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 року за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб`єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Отже, за результатами розгляду будь-яких основних питань, в тому числі, про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах повноважень органу місцевого самоврядування, цей орган має приймати відповідне рішення.

Наданий відповідачем лист не може сприйматися судом як належна відмова у наданні такого дозволу, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що сторонами до суду не надано доказів прийняття рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 10.11.2021 чи про відмову у наданні такого дозволу.

Отже, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданої позивачем заяви.

Суд ставиться критично до посилання позивача, що відповідачем відмовлено у розгляді на сесії клопотання ОСОБА_1 від 10.11.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки з листа відповідача від 10.02.2022 №04-23/567 не вбачається така відмова, а лише рекомендується позивачу звернутися до Відділу надання адміністративних послуг Ананьївської міської ради, який знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Ананьїв, вул. Незалежності, 51 каб.126 з новим графічним матеріалом на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відтак, вимога позивача щодо визнання протиправною відмову розглянути на сесії Ананьївської міської ради клопотання ОСОБА_1 від 10.11.2021 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Байтали на території Ананьївської міської ради, яка викладена у листі від 10.02.2022 року №04-23/567 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

При цьому, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.08.2018 року у справі №820/2605/17, «безпідставним є посилання в обґрунтування касаційної скарги на те, що зобов`язавши відповідача повторно розглянути клопотання позивача суд вийшов за межі позовних вимог та втрутився у його дискреційні повноваження, а також те, що вказане клопотання відповідачем розглянуто та надано письмову відповідь, у зв`язку з чим підстави повторного розгляду клопотання відсутні, оскільки відповідачем передбаченого законодавством рішення за результатами клопотання позивача прийнято не було».

За таких обставин, враховуючи те, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду клопотання позивача та не прийняття рішення у спосіб, визначений чинним законодавством, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність Ананьївської міської ради щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 від 10.11.2021, зареєстроване за вх №5955 від 10.11.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Ананьївську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 10.11.2021 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту Байтали на території Ананьївської сільської ради та прийняти рішення за результатом розгляду вказаної заяви з урахуванням правової оцінки, яка буде надана судом, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.23 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов`язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.

Відтак, на підставі викладеного суд вважає за доцільне таку вимогу позивача задовольнити.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає за доцільне позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено 992,40 грн. судового збору.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Ананьївської міської ради за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 992,40 грн.

Також, позивачем до позовної заяви додано заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Суд зазначає, що на підтвердження наявності витрат на правничу допомогу позивачем до суду надано:

1) договір про подання професійної правничої допомоги від 20.10.2021, укладений позивачем з адвокатом Опалько Олегом Миколайовичем з додатком №1;

2) копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;

3) акт виконаних робіт від 08.05.2022, відповідно до якого позивачу надано такі послуги:

- зустріч з замовником, підготував клопотання до Ананьївської МР, надав консультацію - 28.11.2021р. (30 хв.) - 500 грн.;

- вивчив відповідь Ананьївської МР від 10.02.2021, зібрав докази до позову, підготував позов - 06.05.2022 р. (1 год) - 2000 грн.;

- надав консультацію замовнику, підготував акт виконаних робіт і заяву на відшкодування судових витрат, підготовка відповіді на відзив - 08.05.2022 р. (30 хв.) - 500 грн.

У акті також зазначено, що відповідно до п. 4.3. договору про подання правничої допомоги сторони домовилися, що оплата правової допомоги буде здійснена в повному обсязі після отримання рішення суду яке набере законної сили.

Суд, дослідивши матеріали справи та акт виконаних робіт дійшов висновку про необґрунтованість витрат на такі послуги, як зустріч з клієнтом та підготовка клопотання до відповідача, оскільки зі змісту доданого до позовної заяви клопотання до відповідача вбачається, що воно датовано 10.11.2021 (дата надання послуги 28.11.2021), та не вбачається, що адвокат зустрівся з клієнтом та склав клопотання з метою підготовки саме даного адміністративного позову, тобто що воно відносяться до судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Окрім цього, суд вважає необґрунтованими витрати на такі послуги адвоката, як написання відповіді на відзив, оскільки станом на дату складання акту від 08.05.2022 такі послуги адвокатом надані не були, оскільки відповідь на відзив датована 04.06.2022.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.

Суд, враховуючи вищевикладене, предмет спору, який містить один епізод спірних правовідносин та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, справа не містить великої кількості доказів та значного обсягу складених процесуальних документів, враховуючи частковість задоволення позовних вимог, доходить висновку про обґрунтованість витрат позивача на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн.

Керуючись ст.ст.7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Ананьївської міської ради щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 від 10.11.2021, зареєстроване за вх №5955 від 10.11.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Ананьївську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 10.11.2021, зареєстроване за вх №5955 від 10.11.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства та прийняти рішення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Ананьївської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань Ананьївської міської ради на користь ОСОБА_1 992,40 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).

Відповідач - Ананьївська міська рада (вул.Незалежності, 51, м.Ананьїв, Одеська обл, 66400, код ЄДРПОУ 04056807).

Суддя О.А. Вовченко