Рішення

від 26.04.2022 по справі 826/11332/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2022 року м. Київ № 826/11332/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "АІС-СІТРОЕН-ЦЕНТР"до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АІС-СІТРОЕН-ЦЕНТР" (далі по тексту - позивач, ТОВ "АІС-СІТРОЕН-ЦЕНТР") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.06.2017 №0003861402, №0003871402, №0003881402.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що під час фактичного здійснення фінансово-господарських операцій позивача, останнім були дотримані всі вимоги податкового, цивільного та господарського законодавства щодо правомірності відображені витрат та віднесення сум податку до податкового кредиту, на думку позивача зроблені в акті перевірки висновки не підтверджуються жодним доказом та грунтуються на припущеннях. Позивач вказує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті без встановлених для цього підстав та з порушенням Податкового кодексу України.

Вказано, що під час укладання ліцензійного договору із товариством з обмеженою відповідальністю «Автодрайв плюс» в ньому помилково було зазначено, що право користування товарним знаком належить товариству з обмеженою відповідальністю «Автодрайв плюс» на підставі ліцензійного договору, який був вказаний у попередньому договорі укладеному позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «Центр-Автокраїна». В дійсності товариство з обмеженою відповідальністю «Автодрайв плюс» володів правом на використання товарного знаку «АІС» на підставі договору НД/РО15-50 від 01.05.2014 укладеного з власником товарного знаку - товариством з обмеженою відповідальністю «НД- Україна». Про це свідчить лист отриманий позивачем від товариства з обмеженою відповідальністю «НД-Україна».

Позивачем зазначено, що ця помилка мала місце внаслідок того, що текст договору про використання товарного знаку із товариством з обмеженою відповідальністю «Автодрайв плюс» було підготовлено позивачем. При складанні його тексту помилково було вказано про те, що право використання товарного знаку належить товариству з обмеженою відповідальністю «Автодрайв плюс» на підставі договору №ЦА/Р015-09 від 01.01.2014, оскільки позивач не знав та не міг знати про те, на підставі якого договору товариство з обмеженою відповідальністю «Автодрайв плюс» отримало право користуватися товарним знаком від товариства з обмеженою відповідальністю «НД- У країна».

Позивачем наголошено, що надані до перевірки первинні документи підприємства (акти приймання-передачі, наряди-замовлення та ін.) містять необхідні реквізити, що визначенні в статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік в Україні», мають повну та переконливу інформацію про надані послуги та їх зв`язок з господарською діяльністю позивача. Позивач зазначає, що доводи відповідача щодо відсутності деталізації виконаних робіт в актах або інших первинних документах, відсутності інформації що ідентифікує авто по якому проводяться роботи, наявність деяких помилок щодо часового фактору та помилкового зазначення, що власником авто по якому виконуються роботи є позивач є необгрунтованими.

Стосовно висновків відповідача щодо наявності фотозвіту як доказу використання орендованого місця на фасаді будівлі та відсутності зв`язку витрат на оренду місця для розміщення банеру з господарською діяльністю позивача, зазначено, що останні є безпідставними оскільки фотозвіт у розумінні статті 44 Податкового кодексу України та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не є первинним документом та документом податкового обліку, що на думку позивача підтверджує факт здійснення господарської операції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.09.2017 відкрито провадження в адміністративній справі №826/10874/17.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 01.09.2017 закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/10874/17 до судового розгляду в судовому засіданні.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акта перевірки та відповідно, податкових повідомлень-рішень.

Позивачем подано зауваження на відзив, в якому додатково наголошено на обгрунтованості позовних вимог.

Відповідно до пункту 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу розглянуто в письмовому провадженні згідно із приписами статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві, на підставі направлень від 15.05.2017 №549/26-15-14-02-01, №550/26-15-14-02-01 та наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 13.05.2017, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-СІТРОЕН-ЦЕНТР» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «АІС-СІТРОЕН-ЦЕНТР»:

статті 5, 6 ПСБО 16 «Витрати» та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 (в редакції чинній на 2014 рік), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік у розмірі 309 497,00 грн.;

пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 зі змінами та доповненнями, пункту 1 розділу 6 Наказу №678 в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 372 168,00 грн.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 26.05.2017 №193/26-15-14-02-01-14/35199988 (далі по тексту - Акт перевірки).

На підставі встановлених порушень Головним управлінням ДПС у м. Києві 16.06.2017, поміж інших прийняті, оскаржувані податкові повідомлення - рішення:

- №0003861402 яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 386 871,25 грн., з яких 309 497,00 грн. за основним зобов`язанням та 77 374,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0003871402 яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 436 096,25 грн., з яких 348 877,00 грн. за основним зобов`язанням та 87 219,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0003881402 яким позивачу зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість у розмірі 23 317,00 грн.

За наслідками процедури адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, рішенням Державної фіскальної служби України від 23.08.2017 №18805/6/99-99-11-01-01-25 про результати розгляду скарги ТОВ «АІС-СІТРОЕН-ЦЕНТР», податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 16.06.2017 №0003861402, №0003871402, №0003881402 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Позивач не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними та таким, що підлягають скасуванню, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України)(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з акта перевірки, контролюючим органом встановлено, що до перевірки не було надано усі необхідні первинні документи, в тому числі передбачені умовами договорів, а наявні документи містять наступні дефекти: не надано акти приймания-передачі автомобілів (не підтверджено переміщення авто з території СТО ТОВ «АІС-СІТРОЕН-ЦЕНТР» та СТО підрядних організацій); відсутня деталізація виконаних робіт в актах або інших первинних документах, що містять всі необхідні реквізити; відсутня інформація що ідентифікує авто по якому виконують роботи; для підписання актів використано факсиміле, що не передбачено умовами договору; в актах виконаних робіт підрядних організацій та актах з безпосередніми власниками автомобілів не співпадає часовий фактор (частково акти третіх організацій датовані після актів з клієнтами, а частково до складання навіть нарядів-замовлень з власниками авто); в актах виконаних робіт підрядних організацій помилково зазначено, що власником авто по якому викопують роботи є ТОВ «АІС-СІТРОЕН-ЦЕНТР» (на балансі дані авто відсутні); в актах виконаних робіт підрядних організацій та актах з безпосередніми власниками автомобілів не співпадає номенклатура виконаних робіт, також є розбіжності при зазначені моделі авто та пробігу.

Перевіркою встановлено завищення витрат за рахунок включення до їх складу отриманих прав на використання товарного знаку «АІС» від ТОВ «Автодрайв плюс» (код 38564342) згідно ліцензійного договору від 01.05.2014 № АДП/Р015-31 та ТОВ «Центр - Автократа» (код 38216403) згідно ліцензійного договору від 01.01.2014 № ЦА/Р015-09 на загальну суму 960 000 гривень. В наданих до перевірки договорах зазначено, що вищенаведеним контрагентам товарний знак належить на підставі одного і того ж ліцензійного договору від 01.01.2014 № НД/Р015-01 (згідно даних зазначених у свідоцтві на знак для товарів: власником зареєстровано ТОВ «НД-Україна»).

Перевіркою встановлено завищення витрат (та податкового кредиту) за рахунок включення до їх складу отриманих послуг оренди місця на фасаді Комплексу «Либідський» (364 кв. м за адресою м. Київ, вул. М.Грінченка, 18) на загальну суму 133 333,34 гривень. До перевірки не було надано матеріали, що підтверджують зв`язок отриманих послуг з господарською діяльністю, в тому числі відповідних фото-звітів, первинних документів і а даних бухгалтерського обліку, що свідчать про виробництво, установку та облік на балансі рекламних банерів, плакатів, тощо відповідних розмірів (або даних про компенсацію за використання зазначеного місця третіми особами).

Перевіркою встановлено завищення витрат (та податкового кредиту) за рахунок включення до їх складу сплаченої на користь ТОВ "Пежо Сітроен Україна" абонплати за доступ до центру підтримки дилерської мережі (акти виконаних робіт містять лише посилання на рахунки-фактур) на загальну суму 152 860,79 гривень. До перевірки не надано договори та відповідні розрахунки які б підтверджували на підставі чого надаються зазначені послуги, що вони передбачають та як вони пов`язані з господарською діяльністю.

Перевіркою встановлено завищення витрат (та податкового кредиту) за рахунок включення до їх складу отриманих послуг оренди від ТОВ «Автогруп» (код 37371292) на загальну суму 428 640 грн. без ПДВ. Надані до перевірки первинні документи суперечать один одному, а саме:

- згідно актів виконаних робіт надавались послуги оренди нежитлового приміщення (але документи що свідчать про право власності орендодавця на приміщення за адресою м. Київ, вул. М. Грінченка, 18 до перевірки не надано);

- згідно наданого договору від 01.02.2013 №01022013 ТОВ «Автогруп» надає зазначене приміщення в суборенду на підставі договору оренди (без зазначення його реквізитів, терміну дії, тощо) з ПАТ Комплекс «Либідський» (але відповідні документи до перевірки не надано).

Прийняття до обліку неналежних первинних документів обумовило безпідставне формування Товариством (позивачем у справі) витрат та податкового кредиту з порушенням норм податкового законодавства, а саме, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.3, пункту198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Право на віднесення сум до складу витрат при обчисленні об`єкту оподаткування податку на прибуток та право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникають у разі здійснення господарських операцій, підтверджених відповідними розрахунковими платіжними та інші первинними документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Факт відсутності, або невідповідності первинного документу, який посвідчує господарську операцію, встановленим вимогам, унеможливлює формування на його підставі витрат або податкового кредиту.

Разом з тим, позивачем під час судового розгляду даної адміністративної справи не спростовано доводи контролюючого органу викладені в акті перевірки від 26.05.2017 №193/26-15-14-02-01-14/35199988 та матеріали справи не містять доказів, які б спростували доводи контролюючого органу.

З огляду ненаведені вище обставини, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 16.06.2017 №0003861402, №0003871402, №0003881402, винесені Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві в межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, з огляду на що, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо їх скасування є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.