Рішення
від 19.07.2022 по справі 925/311/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2022 року м. Черкаси справа № 925/311/22

Господарський суд Черкаської області у складі судді Гладуна А.І. розглянув справу

за позовом Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ)

до Товариства з обмежено відповідальністю "Агротек Черкаси",

до Приватного підприємства "Регіон Черкаси ЛТД",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, Черкаська міська рада,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Державний реєстратор Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради Гриценко Марія Олександрівна

про визнання недійсним акту приймання - передачі нерухомого майна від 21.07.2021, припинення права власності на нерухоме майно, відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на нерухоме майно

Секретар судового засідання Клочков А.І.

Представники учасників справи:

Прокурор - Куліш А.А.

Позивач - Глущенко А.С.

Відповідачі - не з`явилися

Треті особи - не з`явився

Позиції учасників справи, процесуальні дії суду у справі.

Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код 36157425, адреса місцезнаходження: просп. Хіміків, 50, м. Черкаси, 18018) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек Черкаси" (ідентифікаційний код 40223540, адреса місцезнаходження: вул. Смілянська, 118, офіс 210, м. Черкаси, 18008), до Приватного підприємства "Регіон Черкаси ЛТД" (ідентифікаційний код 44255838, адреса місцезнаходження: вул. Смілянська, 118, офіс 210, м. Черкаси, 18008) . Змістом позову є вимоги позивача:

1) визнати недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна від 21.07.2021, який був складений на виконання рішення №3 загальних зборів засновників (учасників) ТОВ "Агротек Черкаси" від 21.07.2021 щодо передачі нерухомою майна а саме: нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Черкаси, Станційний проїзд 4/1, складові частини об`єкта нерухомого майна: побутові приміщення літ. А-4, загальна площа 1002,5 кв. м.; пічне відділення, а', а(2); склад керамзиту, а(3), а(5): трансформаторна підстанція, Д-1, загальна площа 271,1 кв. м; механічна майстерня, Д-ІІ загальна площа 117,7 кв. м; цегляний склад, Є-1 загальна площа 70,5 кв. м; лабораторія та прохідна, Ж-1, ж, загальна площа 25,5 кв. м; утилізаційна котельня з прибудовою, К-4, К-І, загальна площа 461,4 кв. м; сушильне відділення, к (2), станція, О; вагова, С; каналізаційна насосна станція. Т; мазутонасосна, Ю; відкрита платформа, І (реєстраційний номер 365516271101) до статутного капіталу ПП "Регіон Черкаси ЛТД" та рішення №2 засновників останнього, про прийняття відповідного нерухомого майна від 15.06.2021;

2) скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Черкаси, Станційний проїзд 4/1, складові частини об`єкта нерухомого майна: побутові приміщення літ, А-4, загальна площа 1002,5 кв. м; пічне відділення, а , а(2); склад керамзиту, а(3), а(5); трансформаторна підстанція, Д-1, загальна площа 271,1 кв. м; механічна майстерня, Д-II загальна площа 117,7 кв. м; цегляний склад Є-1 загальна площа 70,5 кв. м; лабораторія та прохідна, Ж-1, ж, загальна площа 25,5 кв. м; утилізаційна котельня з прибудовою, К-4, К-І, загальна площа 461,4 кв. м; сушильне відділення, к (2), станція, О; вагова, С; каналізаційна насосна станція. Т; мазутонасосна, Ю; відкрита платформа, І, що було зареєстровано за ПП "Регіон Черкаси ЛТД". Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 59497657 від 27.07.2021, що прийнято на підставі акту приймання-передачі від 21.07.2021;

3) відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі, що розташовані адресою: м. Черкаси, Станційний проїзд 4/1, складові частини об`єкта нерухомого майна: побутові приміщення літ. А-4, загальна площа 1002,5 кв. м; пічне відділення, а', а(2); склад керамзиту, а(3), а(5); трансформаторна підстанція, Д-1, загальна площа 271,1 кв. м; механічна майстерня, Д-ІІ загальна площа 117,7 кв. м; цегляний склад, Є-1 загальна площа 70,5 кв. м; лабораторія та прохідна, Ж-1, ж, загальна площа 25,5 кв. м; утилізаційна котельня з прибудовою, К-4, К-1, загальна площа 461,4 кв. м; сушильне відділення, к (2), станція, О; вагова, С; каналізаційна насосна станція. Т: мазутонасосна, Ю; відкрита платформа, І (реєстраційний номер 365516271101) за ТОВ "Агротек Черкаси". У позові позивач просить здійснити розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси здійснювалося виконавчі провадження з примусового виконання наказів господарського суду про стягнення з ТОВ «Агротек Черкаси» на користь Черкаської міської ради 417394,49 грн та на користь Черкаської обласної прокуратури 6260,92 грн судового збору. Під час виконавчого провадження ТОВ "Агротек Черкаси" здійснило реєстрацію переходу права власності (відчуження) об`єкта нерухомого майна на користь ПП «Регіон Черкаси ЛТД» на підставі акту прийому-передачі нерухомого майна. Вказане відчуження відбулося у період примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника боргу на користь стягувачів та виконання на користь держави стягнутої суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Позивач стверджує, що правочин з відчуження майна вчинено боржником на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин). Укладення під час виконавчого провадження правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Одночасно з позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просив суд застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Черкаси, Станційний проїзд 4/1, складові частини нерухомого майна: побутові приміщення літ. А-4, загальна площа 1002,5 кв.м, пічне відділення, а', а(2); склад керамзиту, а(3), а(5); трансформаторна підстанція, Д-1, загальна площа 271,1 кв.м; механічна майстерня, Д-II загальна площа 117,7 кв.м; цегляний склад, Є-1 загальна площа 70,5 кв.м; лабораторія та прохідна, Ж-1, ж, загальна площа 25,5 кв.м; утилізаційна котельня з прибудовою, К-4, К-1, загальна площа 461,4 кв.м; сушильне відділення, к(2), станція, О; вагова, С; каналізаційна насосна станція, Т; мазутонасосна, Ю; відкрита платформа, I.

Ухвалою від 20.04.2022 суд задовольнив заяву Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) про забезпечення позову, наклав арешт на нерухоме майно - нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Черкаси, Станційний проїзд 4/1, складові частини нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 365516271101 та належать на праві власності ПП "РЕГІОН ЧЕРКАСИ ЛТД", номер запису про право власності/довірчої власності 43182767.

Ухвалою від 20.04.2022 суд залишив позовну заяву без руху та встановив позивачу строк та спосіб усунення недоліків шляхом подання до Господарського суду Черкаської області протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху:

- попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;

- документів, що підтверджують відправлення відповідачам копії позовної заяви і доданих до неї документів, якими є оригінал опису вкладення в поштовий конверт та документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо);

- докази на підтвердження дійсної вартості майна на момент звернення з позовом до суду з метою встановлення ціни позову про визнання права власності на майно;

- документів, що підтверджують сплату до Державного бюджету України судового збору у розмірі 2481 грн за вимогою немайнового характеру та за вимогою майнового характеру - у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвали суду від 20.04.2022 про забезпечення позову та залишення позовної заяви без руху надіслані (вручені) учасникам справи, зокрема представнику позивача Прокопчук А.П. вручено у суді; відповідачам надіслані рекомендованими листами з повідомленнями про вручення, які 25.04.2022 вручені відповідачам, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень (а. с. 56-57 том 1).

29.04.2022 позивач подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви. До заяви додав докази направлення заяви про забезпечення позову та додатки до позовної заяви відповідачам та третім особам; докази на підтвердження сплати до Державного бюджету України судового збору у розмірі 2481 грн за вимогою немайнового характеру та судового збору у розмірі 30712,50 грн за вимогою майнового характеру; висновок суб`єкта оціночної діяльності про ринкову вартість комплексу нежитлових будівель та споруд.

29.04.2022 позивач подав до суду заяву про залучення третіх осіб, в якій просив суд залучити до участі у справі: 1) третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, Черкаську міську раду; 2) третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Державного реєстратора Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради Гриценко Марії Олександрівни. В обґрунтування заяви про залучення третіх осіб позивач вказав, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки Черкаської міської ради, яка є стягувачем у виконавчому провадженні, та на права та обов`язки Державного реєстратора Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради Гриценко Марії Олександрівни як реєстратора.

29.04.2022 позивач подав до суду додаткову заяву про усунення недоліків позовної заяви. До заяви додав оригінали описів вкладення про відправлення відповідачам та третім особам копії позовної заяви.

17.05.2022 суд на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2022 надіслав до Північного апеляційного господарського суду матеріали оскаржуваної ухвали від 20.04.2022 у справі №925/311/22.

Ухвалою від 05.05.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Справу вирішив розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначив на 17.05.2022 о 10 год. 00 хв.; залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, Черкаську міську раду; залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Державного реєстратора Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради Гриценко Марію Олександрівну.

Ухвалу суду від 05.05.2022 надіслано учасникам справи, зокрема відповідачам та третім особам - рекомендованими листами з повідомленнями про вручення, позивачу - рекомендованим листом. Ухвала суду від 05.05.2022 вручена третім особам, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (а. с. 95-96). Ухвала суду від 05.05.2022 не вручена відповідачам та повернута на адресу суду у зв`язку з відсутністю адресатів за вказаною адресою, що підтверджено довідками АТ «Укрпошта» про причини повернення/досилання (а. с. 99-112 том 1).

06.05.2022 суд з метою забезпечення прав відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек Черкаси" та Приватного підприємства "Регіон Черкаси ЛТД" бути поінформованими про розгляд справи №925/311/22 оприлюднив інформацію про їх виклик на офіційній сторінці Господарського суду Черкаської області веб-порталу судової влади у мережі Інтернет (а.с. 94 том 1).

13.05.2022 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, Черкаська міська рада подала до суду клопотання про розгляд справи без участі її представника. (а.с.97 том 1).

17.05.2022 позивач подав до суду:

1) заяву (а.с.113-117 том 1) про приєднання до матеріалів справи копію наказу №736/03 від 05.03.2021 та посадової інструкції від 25.05.2021;

2) заяву про зміну предмету позову (а.с. 118-119 том 1), у якій просив змінити предмет позову шляхом заміни позовної вимоги: "Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Черкаси, Станційний проїзд 4/1, складові частини об`єкта нерухомого майна: побутові приміщення літ, А-4, загальна площа 1002,5 кв. м; пічне відділення, а , а(2); склад керамзиту, а(3), а(5); трансформаторна підстанція, Д-1, загальна площа 271,1 кв. м; механічна майстерня, Д-II загальна площа 117,7 кв. м; цегляний склад Є-1 загальна площа 70,5 кв. м; лабораторія та прохідна, Ж-1, ж, загальна площа 25,5 кв. м; утилізаційна котельня з прибудовою, К-4, К-І, загальна площа 461,4 кв. м; сушильне відділення, к (2), станція, О; вагова, С; каналізаційна насосна станція. Т; мазутонасосна, Ю; відкрита платформа, І, що було зареєстровано за ПП "Регіон Черкаси ЛТД", рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 59497657 від 27.07.2021, що прийнято на підставі акту приймання-передачі від 21.07.2021" на позовну вимогу: "Припинити право власності ПП "Регіон Черкаси ЛТД" на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Черкаси, Станційний проїзд 4/1, складові частини об`єкта нерухомого майна: побутові приміщення літ, А-4, загальна площа 1002,5 кв. м; пічне відділення, а', а(2); склад керамзиту, а(3), а(5); трансформаторна підстанція, Д-1, загальна площа 271,1 кв. м; механічна майстерня, Д-II загальна площа 117,7 кв. м; цегляний склад Є-1 загальна площа 70,5 кв. м; лабораторія та прохідна, Ж-1, ж, загальна площа 25,5 кв. м; утилізаційна котельня з прибудовою, К-4, К-І, загальна площа 461,4 кв. м; сушильне відділення, к (2), станція, О; вагова, С; каналізаційна насосна станція. Т; мазутонасосна, Ю; відкрита платформа (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 365516271101), номер запису про право власності: 43182767". Інші позовні вимоги залишити без змін. Додатками до заяви про зміну предмету позову позивач додав докази надіслання відповідачам та третім особам даної заяви, зокрема описи вкладення, накладні та фіскальні чеки (а. с. 120-123 том 1).

17.05.2022 Заступник керівника Черкаської обласної прокуратури Дмитро Чустрак подав до суду заяву про вступ до розгляду справи (в порядку ст. 53 ГПК України) (а. с. 125-131 том 1).

Ухвалою від 17.05.2022 суд відклав підготовче засідання на 25.05.2022 на 10 год. 00 хв.

Ухвалу суду від 17.05.2022 надіслано учасникам справи, зокрема відповідачам та третім особам - рекомендованими листами з повідомленнями про вручення, позивачу - рекомендованим листом. Ухвала від 17.05.2022 вручена третім особам, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (а. с. 149-150 том 1). Згідно з інформацією із веб-сайту АТ "Укрпошта" у мережі Інтернет ухвала суду від 17.05.2022 до дня судового засідання не вручена відповідачам під час доставки (а. с. 151-152 том 1) та повернута на адресу суду з довідками АТ "Укрпошта" про причини повернення: "адресат відсутній за вказаною адресою" (а. с. 170-175 том 1).

17.05.2022 суд з метою забезпечення прав відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек Черкаси" та Приватного підприємства "Регіон Черкаси ЛТД" бути поінформованими про розгляд справи №925/311/22 оприлюднив інформацію про їх виклик на офіційній сторінці Господарського суду Черкаської області веб-порталу судової влади у мережі Інтернет (а.с. 148 том 1).

У судове засідання 25.05.2022 з`явилися прокурор відділу прокуратури Черкаської області Куліш А.А., представник позивача Прокопчук А.П. та представник третьої особи Черкаської міської ради Кирман В.О.

У судовому засіданні 25.05.2022 суд ухвалою прийняв заяву про зміну предмета позову до розгляду, із занесенням ухвали суду до протоколу судового засідання.

25.05.2022 суд ухвалив оголосити перерву у підготовчому засіданні до 07.06.2022 до 14 год. 30 хв., про що повідомлено під розписку учасників справи, які з`явилися у судове засідання (а. с. 160 том 1).

Ухвалу суду від 25.05.2022 надіслано учасникам справи, зокрема відповідачам та третім особам - рекомендованими листами та рекомендованими листами з повідомленнями про вручення, позивачу - простим листом. Ухвалу суду від 25.05.2022 вручено третій особі - державному реєстратору, що підтверджується повідомленням про вручення (а. с. 169). Ухвала суду не вручена відповідачам та повернута на адресу суду у зв`язку з відсутністю адресатів за вказаною адресою, що підтверджено довідками АТ «Укрпошта» про причини повернення/досилання (а. с. 176-181 том 1).

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

25.05.2022 суд з метою забезпечення прав відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек Черкаси" та Приватного підприємства "Регіон Черкаси ЛТД" бути поінформованими про розгляд справи №925/311/22 оприлюднив інформацію про їх виклик на офіційній сторінці Господарського суду Черкаської області веб-порталу судової влади у мережі Інтернет (а.с. 168 том 1).

Отже, відповідачі ТОВ "Агротек Черкаси" та ПП "Регіон Черкаси ЛТД" та треті особи Черкаська міська рада та Державний реєстратор Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради Гриценко Марія Олександрівна були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Відповідачі, у встановлений судом строк, відзив на позовну заяву не подали.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

07.06.2022 позивач подав до суду: 1) пояснення щодо сплати судового збору (а. с. 192 том 1), у якому зазначив, що 14.04.2022 позивач сплатив судовий збір за подання позову до Господарського суду Черкаської області (немайнова вимога) у розмірі 2481 грн, проте помилково зазначив у призначенні платежу за апеляційну скаргу, а реквізити зі сплати судового збору вказав вірно; 2) заяву про долучення доказів (а. с. 182 том 1).

У підготовче судове засідання 07.06.2022 з`явилися прокурор відділу прокуратури Черкаської області Куліш А.А. та представник позивача Прокопчук А.П.

В судовому засіданні 07.06.2022 суд ухвалив продовжити розгляд справи у підготовчому судовому засіданні за відсутності представників відповідачів та третіх осіб, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Ухвалою від 07.06.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 30.06.2022 о 10 год. 00 хв.

Ухвалу суду від 07.06.2022 надіслано учасникам справи, зокрема позивачу, відповідачам та третім особам рекомендованими листами з повідомленнями про вручення. Ухвалу суду від 07.06.2022 вручено позивачу, відповідачам та третім особам, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень (а. с. 210-212, а. с. 219-220 том 1).

10.06.2022 суд з метою забезпечення прав відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек Черкаси" та Приватного підприємства "Регіон Черкаси ЛТД" бути поінформованими про розгляд справи №925/311/22 оприлюднив інформацію про їх виклик на офіційній сторінці Господарського суду Черкаської області веб-порталу судової влади у мережі Інтернет (а. с. 209 том 1).

15.06.2022 позивач подав до суду лист про приєднання до матеріалів справи постанови про закінчення виконавчого провадження від 12.05.2022 у ВП №68857945 (а. с. 213 том 1).

24.06.2022 державний реєстратор Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради Гриценко Марія Олександрівна подала до суду лист про розгляд справи 30.06.2022 о 10 год. 00 хв. без її участі (а. с. 221 том 1).

27.06.2022 відповідач ТОВ "Агротек Черкаси" подав до суду пояснення (а. с. 223-225 том 1), у якому вважав позовні вимоги необґрунтованими, виходячи з наступного:

1) позивач у позовній заяві не вказав, які конкретно права та законні інтереси позивача можуть бути порушені вчиненими діями та прийнятими рішеннями відповідачів. Законом України "Про виконавче провадження", Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" не передбачено повноважень органу державної виконавчої служби звертатися до суду із позовом під час примусового виконання, в тому числі в своїх інтересах чи інтересах третіх осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, позивач - орган державної виконавчої служби вийшов за межі наданих повноважень;

2) в позові оспорюється акт приймання-передачі нерухомого майна, який за своєю правовою природою не є правочином, у зв`язку з чим на нього не поширюються положення щодо фраудаторного правочину. Акт приймання-передачі нерухомого майна - це технічний документ на виконання волевиявлення власника;

3) один відповідач ТОВ "АГРОТЕК ЧЕРКАСИ" вніс іншому відповідачу ПП "РЕГІОН ЧЕРКАСИ ЛТД" до статутного капіталу нерухоме майно, яке становить частку першого в статутному капіталі останнього, взамін чого отримав корпоративні права (частку в статутному капіталі ПП "РЕГІОН ЧЕРКАСИ ЛТД"). Позивач не пояснив, в чому саме полягають ознаки фраудаторного правочину при таких діях. Боржник - ТОВ "АГРОТЕК ЧЕРКАСИ" отримав корпоративні права (частку в статутному капіталі ПП "РЕГІОН ЧЕРКАСИ ЛТД"), на які можна звернути стягнення в процесі виконавчого провадження. Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

4) позивач просить визнати право власності за ТОВ "АГРОТЕК ЧЕРКАСИ". Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Як вбачається з вказаної статті, позов про визнання права власності може заявити тільки власник, право власності якого оспорюється або не визнається. Позивач не має статусу власника майна, щоб заявляти відповідні позовні вимоги. Фактично позивач просить суд безпідставно визнати право власності за іншою юридичною особою. За результатами визнання недійсним правочину відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України застосовується двостороння реституція, а не "відновлення становища, яке існувало до порушення", як про це просить позивач. Двостороння реституція та "відновлення становища, яке існувало до порушення" не є тотожними поняттями. Разом з тим, враховуючи те, що жодного правочину позивач не оспорює (акт приймання-передачі - це не правочин), то вимога про відновлення становища, яке існувало до порушення, є необґрунтованою;

5) позивач, з урахуванням змінених позовних вимог, просить припинити право власності ПП "РЕГІОН ЧЕРКАСИ ЛТД". Відповідно до ст. 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом. Як вбачається з матеріалів справи, жодна з цих підстав відсутня. Крім того, стаття 16 Цивільного кодексу України не містить в переліку способів захисту такий спосіб захисту, як "припинення права власності". Фактично позивач просить суд безпідставно позбавити права власності юридичну особу.

30.06.2022 представник третьої особи Черкаської міської ради Милокостенко К.В. подала до суду клопотання (а. с. 231 том 1), у якому повідомила, що Черкаська міська рада підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просила суд розглянути справу без участі представника.

У судовому засіданні 30.06.2022 суд розпочав розгляд справи по суті. Суд ухвалив оголосити перерву у розгляді справи по суті до 12.07.2022 до 12 год. 30 хв.

Ухвалу суду від 30.06.2022 надіслано учасникам справи у встановленому законом порядку, зокрема позивачу - простим листом, відповідачам та третім особам - рекомендованими листами з повідомленнями про вручення. Ухвалу суду від 30.06.2022 вручено відповідачам та третім особам, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень (а. с. 241-244 том 1).

30.06.2022 суд з метою забезпечення прав відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек Черкаси" та Приватного підприємства "Регіон Черкаси ЛТД" бути поінформованими про розгляд справи №925/311/22 оприлюднив інформацію про їх виклик на офіційній сторінці Господарського суду Черкаської області веб-порталу судової влади (а. с. 240 том 1).

11.07.2022 позивач подав до суду додаткові пояснення до позовної заяви та письмові докази (а. с. 1- 25 том 2).

12.07.2022 суд ухвалив залишити додаткові пояснення позивача до позовної заяви та додані до них документи без розгляду, оскільки докази не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

12.07.2022 суд ухвалив оголосити перерву у судовому засіданні до 20.07.2022 до 12 год. 30 хв.

Ухвалою від 12.07.2022 суд повідомив учасників справи про перерву у судовому засіданні до 20.07.2022 до 12 год. 30 хв.

Ухвалу суду від 12.07.2022 надіслано учасникам справи у встановленому законом порядку, зокрема позивачу - простим листом, відповідачам та третім особам - рекомендованими листами з повідомленнями про вручення. Ухвалу суду від 12.07.2022 відповідачам та третім особам, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень (а. с. 33-36 том 2).

20.07.2022 третя особа Черкаська міська рада подала до суду клопотання про розгляд справи без участі її представника.

У судове засідання 20.07.2022 з`явилися прокурор Куліш А.А., представник позивача Глущенко А.С. Відповідачі та третя особа Державний реєстратор Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради Гриценко Марія Олександрівна у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адреса місцезнаходження відповідачів є тотожна: вул. Смілянська, 118, офіс 210, м. Черкаси, 18008. (а. с. 93).

За вказаною адресою суд повідомляв відповідачів про розгляд справи та надсилав ухвалу суду від 12.07.2022 про перерву у судовому засіданні до 20.07.2022 до 12 год. 30 хв. Ухвала суду вручена відповідачам Товариству з обмеженою відповідальністю "Агротек Черкаси" та Приватному "Регіон Черкаси ЛТД" 15.07.2022, що підтверджено рекомендованими повідомленням про вручення поштових відправлень (а.с. 33-34 том 2).

Відповідно до частини 1 статті 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Отже, з днем вручення ухвали суду від 12.07.2022 про перерву у судовому засіданні є 15.07.2022 - день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідачі про причини неявки у судове засідання суду не повідомили.

Правом на подання відзиву на позов відповідачі не скористалися.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Участь у судовому засіданні є правом учасника судового процесу (п. 2 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України).

Явка учасників судового провадження в судове засідання судом обов`язковою не визнавалась.

Суд ухвалив розглянути справу без участі відповідачів за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача Глущенко А.С. та прокурор Куліш А.А. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити повністю.

20.07.2022 суд завершив розгляд справи по суті та видалився до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

У судовому засіданні 20.07.2022, керуючись частиною 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, суд проголосив вступну та резолютивну частини судового рішення у справі №925/311/22.

Вислухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача та прокурора, з`ясувавши обставини справи та дослідивши письмові докази, що містяться у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

1. Перелік обставин, які є предметом доказування у справі.

Предметом позову позивача до відповідачів з урахуванням заяви про зміну предмета позову є немайнова вимога про визнання правочину недійсним, припинення права власності та майнова вимога про відновлення становища, що існувало до порушення, шляхом визнання права власності.

Передумовою виникнення спору є відчуження відповідачем майна за оспорюваним правочином під час виконавчого провадження з примусового виконання рішення про стягнення боргу.

Підставами позову є обставини, які позивач обґрунтовує вчинення відповідачами правочину на шкоду кредиторам з метою уникнення виконання рішення суду про стягнення боргу та звернення стягнення на майно боржника.

Змістом порушеного права позивач вказує неможливість стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження за рахунок звернення стягнення на майно, внаслідок відчуження цього майна відповідачем (боржником у виконавчому провадженні) за оспорюваним правочином.

Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, предметом доказування у даній справі є невиконання відповідачем зобов`язання; набрання законної сили рішенням суду про стягнення з відповідача боргу; здійснення примусового виконання рішення суду у процедурі виконавчого провадження; відчуження боржником майна під час виконавчого провадження; передбачені законом підстави для визнання правочину недійсним; порушення, невизнання або оспорення права чи інтересу, за захистом яких позивач звернувся до суду.

2. Обставини, які не підлягають доказуванню.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 09.09.2020 у справі № 925/102/20, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек Черкаси» на користь Черкаської міської ради безпідставно збережені кошти від плати за землю у сумі 417394,49 грн. Стягнуто з ТОВ «Агротек Черкаси» на користь Прокуратури Черкаської області судовий збір у розмірі 6260,92 грн.

Предметом спору у справі 925/102/20 була вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек Черкаси» як власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою.

Суд у рішенні у справі № 925/102/20 встановив, що ТОВ «Агротек Черкаси» є власником нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці, власником якої є Черкаська міська рада. Суд встановив факт використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів, без достатньої правової підстави та дійшов висновку, що ТОВ «Агротек Черкаси» як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки, зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею та зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Отже, рішенням суду в господарській справі стосовно відповідача ТОВ «Агротек Черкаси» встановлені обставини, що не підлягають доказуванню у даній справі, зокрема виникнення між відповідачем та третьою особою Черкаською міською радою кондикційного зобов`язання та неналежне виконання зобов`язання відповідачем.

3. Перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

На підтвердження обставин, які є предметом доказування позивач подав письмові докази, дослідивши які суд встановив:

04.06.2021 державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Глущенко А.С. постановою про відкриття виконавчого провадження відкрив виконавче провадження № 65678201 з виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 25.05.2021 у справі № 925/102/20 про стягнення з ТОВ «Агротек Черкаси» на користь Прокуратури Черкаської області 6260,92 грн. судового збору. (Постанова про відкриття виконавчого провадження від 04.06.2021, а.с. 17 том 1).

04.06.2021 державний виконавець Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) Глущенко А.С. стягнув з боржника ТОВ «Агротек Черкаси» витрати виконавчого провадження у сумі 207,30 грн. (Постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 04.06.2021, а.с. 18 том 1).

04.06.2021 державний виконавець Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) Глущенко А.С. стягнув з боржника ТОВ «Агротек Черкаси» виконавчий збір у розмірі 626,09 грн. (Постанова про стягнення виконавчого збору від 04.06.2021, а.с. 19 том 1).

07.06.2021 державний виконавець Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) Глущенко А.С. наклав арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ТОВ «Агротек Черкаси» у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, винагороди виконавця, витрат виконавчого збору. (Постанова про арешт майна боржника від 07.06.2021, а.с. 20 том 1).

22.06.2021 державний виконавець Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) Глущенко А.С. відкрив виконавче провадження № 65841403 з виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 25.05.2021 у справі № 925/102/20 про стягнення з ТОВ «Агротек Черкаси» на користь Черкаської міської ради 417394,49 грн безпідставно збережених коштів плати за землю. (Постанова про відкриття виконавчого провадження від 22.06.2011, а.с. 21 том 1).

22.06.2021 державний виконавець Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) Глущенко А.С. стягнув з боржника ТОВ «Агротек Черкаси» витрати виконавчого провадження у сумі 207,30 грн. (Постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 22.06.2021, а.с. 22 том 1).

22.06.2021 державний виконавець Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) Глущенко А.С. стягнув з боржника ТОВ «Агротек Черкаси» виконавчий збір у розмірі 41739,45 грн. (Постанова про стягнення виконавчого збору від 22.06.2021 (а.с. 23 том 1).

31.08.2021 державний виконавець Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) Глущенко А.С. об`єднав виконавчі провадження 65678201, 65841403 у зведене виконавче провадження № 66662174. (Постанова про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження від 31.08.2022, а.с. 24 том 1).

23.12.2021 державний виконавець Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) Глущенко А.С. повернув виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» - у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (позовна заява від 15.04.2022, а.с. 10 том 1, пояснення представника позивача у судовому засіданні).

02.02.2022 Черкаська міська рада звернулася до начальника Центрального відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зі скаргою на дії та рішення державного виконавця у виконавчому провадженні № 65841403, у якій просила провести службове розслідування щодо несвоєчасного накладення арешту на майно боржника, що в подальшому було відчужене на користь третіх осіб, та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 23.12.2021 (Скарга від 02.02.2022 № 234-01-21, а.с. 26-27).

15.06.2021 Засновники (учасники) ПП «Регіон Черкаси ЛТД» вирішили прийняти від ТОВ «Агротек Черкаси» до статутного капіталу ПП «Регіон Черкаси ЛТД» нерухоме майно - нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Черкаси, Станційний проїзд 4/1 (Рішення № 2 засновників (учасників) ПП «Регіон Черкаси ЛТД» від 15.06.2021, а.с. 29 том 1).

Адресою місцезнаходження ПП «Регіон Черкаси ЛТД» є м. Черкаси, вул. Смілянська, 118, оф. 210.

Єдиним засновником (учасником) ПП «Регіон Черкаси ЛТД» з розміром частки 100% є ТОВ «Агротек Черкаси», директором якого є ОСОБА_1 .

Справжність підпису представника засновника (учасника) ПП «Регіон Черкаси ЛТД» ТОВ «Агротек Черкаси» засвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А. Особу представника, яка підписала документ встановлено нотаріусом, його дієздатність, а також правоздатність ТОВ «Агротек Черкаси» та ПП «Регіон Черкаси ЛТД» та повноваження представника нотаріусом перевірено.

21.07.2021 Загальні збори засновників (учасників) ТОВ «Агротек Черкаси» вирішили передати до статутного капіталу ПП «Регіон Черкаси» нерухоме майно - нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Черкаси, Станційний проїзд 4/1 (Рішення № 3 загальних зборів засновників (учасників) ТОВ «Агротек Черкаси» від 21.07.2021, а.с. 30 том 1).

Адресою місцезнаходження ТОВ «Агротек Черкаси» є м. Черкаси, вул. Смілянська, 118, оф. 210.

Єдиним засновником (учасником) ТОВ «Агротек Черкаси» з розміром частки 100% є ОСОБА_1 .

Справжність підпису єдиного засновника (учасника) ТОВ «Агротек Черкаси» засвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А. Особу представника, яка підписала документ встановлено нотаріусом, його дієздатність та повноваження нотаріусом перевірено.

21.07.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротек Черкаси» та Приватне підприємство «Регіон Черкаси ЛТД» склали Акт № 1 приймання-передачі до статутного капіталу Приватного підприємства «Регіон Черкаси ЛТД» (Акт приймання передачі від 21.07.2021, а.с. 28 том 1).

За даним актом ТОВ «Агротек Черкаси» передає до статутного капіталу ПП «Регіон Черкаси ЛТД», а ПП «Регіон Черкаси ЛТД» приймає до статутного капіталу ПП «Регіон Черкаси ЛТД» наступне майно: нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Черкаси, Станційний проїзд 4/1, складові частини об`єкта нерухомого майна: побутові приміщення літ. А-4, загальна площа 1002,5 кв. м.; пічне відділення, а', а(2); склад керамзиту, а(3), а(5): трансформаторна підстанція, Д-1, загальна площа 271,1 кв. м; механічна майстерня, Д-ІІ загальна площа 117,7 кв. м; цегляний склад, Є-1 загальна площа 70,5 кв. м; лабораторія та прохідна, Ж-1, ж, загальна площа 25,5 кв. м; утилізаційна котельня з прибудовою, К-4, К-І, загальна площа 461,4 кв. м; сушильне відділення, к (2), станція, О; вагова, С; каналізаційна насосна станція. Т; мазутонасосна, Ю; відкрита платформа, І (пукнту 1 Акту приймання передачі).

Відповідно до пункту 2 акту сторони оцінюють внесок в сумі 9000,00 грн.

Справжність підписів представників сторін засвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А. Особи осіб, які підписали акт встановлено нотаріусом, їх дієздатність, а також правоздатність ТОВ «Агротек Черкаси» та ПП «Регіон Черкаси ЛТД» та повноваження представників нотаріусом перевірено.

22.07.2021 державним реєстратором Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради Гриценко Марією Олександрівною (третя особа у справі) на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна № 1 від 21.07.2021, рішення загальних зборів №2 ТОВ «Регіон Черкаси ЛТД» від 15.06.2021, рішення загальних зборів № 3 ТОВ «Агротек Черкаси» від 21.07.2021 проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Черкаси, Станційний проїзд 4/1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 365516271101) за ПП «Регіон Черкаси ЛТД».

Номер запису про права власності/довірчої власності: 43182767. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 59497657 від 27.07.2021.

Складові частини об`єкта нерухомого майна: нерухоме майно: побутові приміщення літ. А-4, загальна площа 1002,5 кв. м.; пічне відділення, а', а(2); склад керамзиту, а(3), а(5): трансформаторна підстанція, Д-1, загальна площа 271,1 кв. м; механічна майстерня, Д-ІІ загальна площа 117,7 кв. м; цегляний склад, Є-1 загальна площа 70,5 кв. м; лабораторія та прохідна, Ж-1, ж, загальна площа 25,5 кв. м; утилізаційна котельня з прибудовою, К-4, К-І, загальна площа 461,4 кв. м; сушильне відділення, к (2), станція, О; вагова, С; каналізаційна насосна станція. Т; мазутонасосна, Ю; відкрита платформа, І. (Інформаційна довідка № 299707968 від 15.02.2022 з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майна, а.с. 31-33).

05.08.2021 державним реєстратором Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Черкаська обл., Сиротюк Д.В. проведено державну реєстрацію обтяження нерухомого майна. Підстава державної реєстрації: постанова від 07.06.2021 № 65678201. Особа, майно/права якої обтяжується: ТОВ «Агротек Черкаси». Опис предмета обтяження: все нерухоме майно.

16.02.2022 державним реєстратором Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Черкаська обл., Глущенко А.С. проведено державну реєстрацію обтяження нерухомого майна. (а.с. 183 том 1). Підстава державної реєстрації: постанова про арешт майна боржника від 16.02.2022 № 68671495. Особа, майно/права якої обтяжується: ТОВ «Агротек Черкаси». Опис предмета обтяження: все нерухоме майно. (Інформаційна довідка з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 302125441 від 06.06.2022, а.с. 183 том 1).

У Єдиному державному реєстрі боржників станом на 06.06.2022 містяться 3 записи стосовно ТОВ «Агротек Черкаси (код ЄДРПОУ 40223540): виконавче провадження № 65678201 (стягнення коштів); виконавче провадження № 65841403 (стягнення коштів); виконавче провадження № 68671495 (стягнення коштів) (Інформація з Єдиного реєстру боржників станом 06.06.2020, а.с. 184 том 1).

16.02.2022 державним виконавцем Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) відкрито виконавче провадження з виконання наказу від 25.05.2021 № 925/102/20 про стягнення з ТОВ «Агротек Черкаси» на користь Черкаської міської ради 417394,49 грн. (Інформація про виконавче провадження, а.с. 185-186 том 1).

Ринкова вартість нежитлових будівель становить 2047500,00 грн. (Висновок суб`єкта оціночної діяльності про ринкову вартість комплексу нежитлових будівель та споруд від 22.04.2022, а.с. 67 том 1).

Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України «Допустимість доказів»).

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

На підставі поданих позивачем доказів можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Тому подані позивачем докази суд визнає належними.

На підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує підстави позову, позивач подав письмові докази. Суд не встановив, що докази подані позивачем отримані з порушенням закону. Тому подані позивачем докази суд визнає допустимими.

Подані позивачем докази, на переконання суду, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Тому суд визнає докази, подані позивачем, достовірними.

11.07.2022 позивач подав до суду додаткові пояснення до позовної заяви та письмові докази (а. с. 1- 25 том 2).

Відповідно до частини 2 та 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Позивач не обґрунтував неможливість подання доказів долучених до письмових пояснень з причин, що не залежали від його волі.

12.07.2022 додаткові пояснення позивача до позовної заяви та додані до них письмові докази суд ухвалив залишити без розгляду.

4. Висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів. Мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Відповідно до частини 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши зібрані у справі докази в цілому та кожен доказ окремо, суд визнає встановленими наступні обставини:

- виникнення між відповідачем ТОВ «Агротек Черкаси» та Черкаською міською радою кондикційного зобов`язання зі сплати безпідставно збережених коштів у розмірі 417394,49 грн за користування земельною ділянкою; невиконання зобов`язання відповідачем;

- присудження судом виконання відповідачем обов`язку в натурі;

- відкриття виконавчого провадження та примусове виконання органом державної виконавчої служби рішення суду про виконання відповідачем обов`язку в натурі;

- внесення до Єдиного державному реєстру боржників запису стосовно відповідача ТОВ «Агротек Черкаси»;

- прийняття засновником (учасником) ПП «Регіон Черкаси ЛТД» 15.06.2021 рішення про прийняти від ТОВ «Агротек Черкаси» до статутного капіталу нерухомого майна;

- прийняття засновниками (учасниками) ТОВ «Агротек Черкаси» 21.07.2021 рішення про передання до статутного капіталу ПП «Регіон Черкаси» нерухомого майна;

- передання ТОВ «Агротек Черкаси» до статутного капіталу ПП «Регіон Черкаси ЛТД» нерухомого майна на підставі Акту № 1 приймання-передачі до статутного капіталу Приватного підприємства «Регіон Черкаси ЛТД» від 21.07.2021;

- розмір внеску ТОВ «Агротек Черкаси» у вигляді нерухомого майна до статутного капіталу ПП «Регіон Черкаси ЛТД» сторони оцінили у 9000,00 грн.;

- державної реєстрації права власності на нерухоме майно: нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Черкаси, Станційний проїзд 4/1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 365516271101) 22.07.2021 за ПП «Регіон Черкаси ЛТД». Номер запису про права власності/довірчої власності: 43182767.

- складові частини об`єкта нерухомого майна: нерухоме майно: побутові приміщення літ. А-4, загальна площа 1002,5 кв. м.; пічне відділення, а', а(2); склад керамзиту, а(3), а(5): трансформаторна підстанція, Д-1, загальна площа 271,1 кв. м; механічна майстерня, Д-ІІ загальна площа 117,7 кв. м; цегляний склад, Є-1 загальна площа 70,5 кв. м; лабораторія та прохідна, Ж-1, ж, загальна площа 25,5 кв. м; утилізаційна котельня з прибудовою, К-4, К-І, загальна площа 461,4 кв. м; сушильне відділення, к (2), станція, О; вагова, С; каналізаційна насосна станція. Т; мазутонасосна, Ю; відкрита платформа, І;

- єдиним засновником (учасником) ПП «Регіон Черкаси ЛТД» є ТОВ «Агротек Черкаси», директором якого є ОСОБА_1 ;

- єдиним засновником (учасником) ТОВ «Агротек Черкаси» з розміром частки 100% є ОСОБА_1 .

- адресою місцезнаходження ТОВ «Агротек Черкаси» та ПП «Регіон Черкаси ЛТД» є м. Черкаси, вул. Смілянська, 118, оф. 210.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечення.

За змістом статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зміст принципу змагальності господарського судочинства наведений у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, відповідно норм якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

У праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt), "вірогідності доказів".

Наявність у справі чітких та переконливих доказів означає, що обставини справи, які такими доказами підтверджуються, без будь-якого сумніву мали місце, а докази в повній мірі відображають змістовні та кількісні ознаки таких обставини.

Відповідно до частин 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Стандарт вірогідності доказів з розумною впевненістю дозволяє стверджувати, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся (мав місце), аніж не був.

У даній справі, враховуючи наявність чітких та переконливих доказів, а також вірогідність поданих позивачем доказів суд дійшов висновку про доведеність обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зокрема:

- вчинення відповідачами правочину, предметом якого є відчуження нерухомого майна;

- вчинення правочину під час виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника боргу на користь кредитора;

- вчинення правочину під час дії обтяження на підставі постанови про арешт майна боржника;

- вчинення правочину пов`язаними особами;

- відсутність у відповідача іншого майна, що призвело до неможливості задовольнити вимоги стягувача та мало наслідком повернення йому виконавчого документа державним виконавцем.

На підставі оцінки доказів, що містяться у справі, суд дійшов висновку, що вказані вище обставини є доведеним, тягар доведення знятим, оскільки такі обставини скоріше мали місце, ніж були відсутні.

Відповідачами не подано суду доказів на спростування обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. З огляду на вказане суд не наводить у рішенні мотивів визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

5. Висновки суду щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Правовідносини між учасниками справи є приватноправовими, врегульовані нормами цивільного права. Висновки про застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, неодноразово наведені у постановах Верховного Суду.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Договір, який укладений з метою уникнути виконання зобов`язання зі сплати боргу, є формою зловживання правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Договори, дії та рішення суб`єктів приватноправових відносин, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору називають фраудаторними правочинами.

Фраудаторний правочин укладається боржником у період проведення виконавчого провадження з метою виведення свого майна з-під стягнення.

Такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин 3, 6 статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом. У такому разі звернення з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів.

Укладення правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним.

5.1 На підставі встановлених у справі обставин суд дійшов переконання, що відповідачі є пов`язаними особами, під час виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення з відповідача боргу на користь кредитора вчинили правочин, предметом якого є відчуження нерухомого майна. Вчинення відповідачами оспорюваного правочину є формою зловживання правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання боржника і завдає шкоди кредитору. Такий правочин позивач поставив під сумнів у частині його добросовісності. На переконання суду, вчинений відповідачами правочин набув ознак фраудаторного правочину, оскільки вчинений боржником з пов`язаною особою під час виконавчого провадження на шкоду кредитору. Метою вчинення оспорюваного правочину є уникнення виконання зобов`язання зі сплати боргу та виведення майна з-під стягнення. Вчинення відповідачами оспорюваного правочину призвело до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна.

Отже, вимогу про визнання вчиненого відповідачами правочину суд визнає обґрунтованою, спосіб захисту обраний позивачем є належним та ефективним, та доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині.

Правові наслідки недійсності правочину у вигляді реституції (повернення усього одержаного за правочином) та відшкодування збитків (компенсаційна реституція) встановлені статтею 216 Цивільного кодексу України.

Законодавець не передбачив конструкцію фраудаторного правочину в параграфі 2 глави 16 Цивільного кодексу України «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону», а тому реституція як правовий наслідок недійсності правочину до фраудаторного правочину не застосовується. Належним способом захисту цивільних прав та інтересів та правовим наслідком недійсності фраудаторного правочину є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Спосіб судового захисту у вигляді припинення та визнання речового права на нерухоме майно зумовлений встановленим законом порядком державної реєстрації набуття, зміни або припинення такого права на підставі рішення суду.

5.2 Отже, на переконання суду, належним та ефективним способом захисту порушеного права (інтересу) у спірних правовідносинах є відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом припинення права власності набувача майна за недійсним правочином та скасування державної реєстрації права власності; визнання (відновлення) права власності на майно за особою, яка відчужила майно на підставі правочину, визнаного судом недійсним.

З урахування викладеного вимоги позивача про припинення права власності ПП «Регіон Черкаси ЛТД» та визнання права власності ТОВ «Агротек Черкаси» на майно, що було відчужене за недійсним правочином, суд визнає обґрунтованими, спосіб захисту обраний позивачем є належним та ефективним, та доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині.

Позивач не є стороною оспорюваного правочину. Позивач не є кредитором боржника (відповідача).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). У випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. (частина 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України)

Обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; водночас ухиленням від виконання цього обов`язку є перекладення державою відповідальності за фінансове забезпечення організації виконавчого провадження на особу, на користь якої ухвалене судове рішення; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (§ 43 рішення у справі «Shmalko v. Ukraine» від 20 липня 2004 року, § 84 рішення у справі «Fuklev v. Ukraine» від 07 червня 2005 року, § 64 рішення у справі «Apostol. Georgia» від 28 листопада 2006 року, §§ 46, 51, 54 рішення у справі «YuriyIvanov v. Ukraine» від 15 жовтня 2009 року).

Отже, визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

В аспекті гарантування на конституційному рівні права кожного на судовий захист та забезпечення державою виконання судового рішення відсутність у виконавця окремо визначеного повноваження звертатися до суду із позовною заявою про оспорення фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору, не повинна перешкоджати реалізації права цього кредитора на виконання судового рішення.

Покладення тягаря щодо повернення майна боржника (спонукання до оспорення фраудаторного правочину, тобто ініціювання наступних судових процесів) на кредитора, який уже виграв попередній судовий процес щодо стягнення суми боргу і правомірно очікує від Держави вчинення усіх можливих дій на забезпечення виконання судового рішення компетентними органами, нівелює сутність конституційного права кредитора на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин 1, 2 статті 55, частин 1, 2 статті 129-1 Конституції України.

Обов`язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені Державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від Держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу.

5.3 Отже, на переконання суду, повноваження виконавця на звернення з позовом про визнання недійсним правочину вчиненого боржником з метою ухилення від виконання рішення суду та виведення майна з під стягнення, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна (оспорення фраудаторного правочину) є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб на підставі частини 3 статті 4, частина 3 статті 41, частини 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України.

Орган державної виконавчої служби, на який державою покладено функцію виконання судового рішення, вправі також звертатися до суду за захистом державного інтересу, який полягає в дотриманні конституційного принципу обов`язковості виконання рішення суду та виконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення.

З огляду на вказане, на переконання суду, орган державної виконавчої служби є належним позивачем у справі.

6. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

6.1. Аргументи позивача:

6.1.1. Підстави позову.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач стверджує, що відчуження майна відбулося у період примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника боргу на користь стягувачів та виконання на користь держави стягнутої суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Суд визнає обґрунтованим твердження позивача та доведеною обставину, що відчуження майна ТОВ «Агротек Черкаси» відбулося у період примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника боргу на користь стягувача - Черкаської міської ради.

Суд установив, що між Черкаською міською радою та ТОВ «Агротек Черкаси» виникло кондикційне зобов`язання у зв`язку зі збереженням майна без достатньої правової підстави. Рішенням суду, що набрало законної сили, у справі № 925/102/20 стягнуто з ТОВ «Агротек Черкаси» на користь Черкаської міської ради безпідставно збережені кошти від плати за землю у сумі 417394,49 грн. 22.06.2021 державний виконавець Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) Глущенко А.С. відкрила виконавче провадження № 65841403 з виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 25.05.2021 у справі № 925/102/20 про стягнення з ТОВ «Агротек Черкаси» на користь Черкаської міської ради 417394,49 грн безпідставно збережених коштів плати за землю.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами 2 та 3 статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоду довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу (фраудаторний правочин).

Такий договір може бути визнаний недійсним, якщо його сторони діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, укладаючи договір, які порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом. У такому разі звернення з позовом про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів.

На підставі встановлених у справі обставин суд дійшов переконання, що відповідачі, які є пов`язаними особами, вчинили правочин, предметом якого є відчуження нерухомого майна, у період примусового виконання рішення у процедурі виконавчого провадження. Вчинення відповідачами оспорюваного правочину є формою зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий правочин позивач поставив під сумнів у частині його добросовісності. Вчинений відповідачами правочин набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредитору. Метою вчинення оспорюваного правочину є уникнення виконання зобов`язання зі сплати боргу та виведення майна з-під стягнення.

Отже, суд визнає доведеними позивачем підстави для визнання вчиненого відповідачами правочину недійсним на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Відповідачі вчинили оспорюваний правочин у період після відкриття виконавчого провадження та внесення відомостей про ТОВ «Агротек Черкаси» до Єдиного реєстру боржників.

Отже, суд також визнає обґрунтованими твердження позивача про існування підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину на підставі частини 4 статті 9 Закону України «Про виконавче провадження».

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. (частини 1статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Такі висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора. (п. 106 Постанови Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 908/1730/18 (908/3089/20).

Отже, з вимогою про визнання недійсним правочину вчиненого боржником з підстав набуття ним ознак фраудаторності може звернутися кредитор такого боржника у зобов`язанні. Такий правочин вчиняється боржником на шкоду кредитору, оскільки унеможливлює виконання боржником зобов`язання.

Позивач у справі не є кредитором боржника - відповідача ТОВ «Агротек Черкаси».

Під час розгляду справи представник позивача стверджувала, що позов до відповідачів поданий з метою захисту порушеного права органу державної виконавчої служби на стягнення з боржника виконавчого збору.

Суд визнає необґрунтованими твердження позивача, що внаслідок вчинення відповідачами оспорюваного правочину порушено майнові права Черкаської обласної прокуратури на стягнення судового збору та майнові права позивача на стягнення суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За змістом статей 509, 510 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Правовідносини зі сплати судового збору та виконавчого збору й витрат виконавчого провадження не є зобов`язальними. Розподіл судом судових витрат учасників справи та винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору й витрат виконавчого провадження не є підставою виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин, у яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Черкаська обласна прокуратура та Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не є кредиторами, а ТОВ «Агротек Черкаси» не є боржником у даних правовідносинах.

Зобов`язання є інститутом цивільного права, а відносини, пов`язані з виконанням судового рішення, в тому числі, щодо стягнення/відшкодування судового збору (виконавчого збору чи витрат виконавчого провадження) характеру цивільно-правових не мають.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 05.05.2018 року у справі №913/54/16.

Отже, суд визнає необґрунтованими підстави звернення з позовом до відповідачів з мотивів захисту порушеного права органу державної виконавчої служби на стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Суд дійшов висновку, що правовідносини зі сплати виконавчого збору врегульовані законом, що встановлює порядок виконання судових рішень. Правовідносини між органом державної виконавчої служби та боржником у виконавчому провадженні не є зобов`язальними, а орган державної виконавчої служби не є стороною (кредитором) у зобов`язанні. Обов`язку боржника сплатити у визначених законом випадках та розмірі виконавчий збір не кореспондує право органу державної виконавчої служби вимагати виконання такого обов`язку. Закон на наділяє орган державної виконавчої служби повноваженнями використовувати судовий спосіб захисту та звертатися до суду з позовом до боржника у порядку позовного провадження з метою отримання виконавчого збору.

6.1.2. Спосіб захисту.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в спосіб, визначений частиною другою цієї статті.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. (частина 1 та 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним.

Захистом права є державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Визначення способу захисту порушеного права є невід`ємним процесуальним правом позивача, яким він користується на власний розсуд, тоді його оцінка відповідності та наявності підстав для захисту такого права є обов`язком суду (Висновок Верховного Суду у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 921/346/18).

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи (Висновки, сформульовані в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 918/56/20(918/1185/20).

Завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо. (п. 175 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.09.2021 у справі 922/3928/20).

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (Висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 13.05.2021 у справі № 910/4682/20).

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Звертаючись з позовом позивач просив суд визнати недійсним акт приймання-передачі майна до статутного капіталу, припинити право власності ПП «Регіон Черкаси ЛТД» на майно, відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом визнання права на майно за ТОВ «Агротек Черкаси».

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У судовому порядку, використовуючи спосіб захисту, передбачений пунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, недійсним можна визнати правочин, тобто юридичний факт - дію особи (осіб), спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, зокрема договір, дії, рішення суб`єктів правовідносин, а не їх матеріальну форму - акт приймання передачі, який є документом, що фіксує факт прийняття рішення чи вчинення правочину.

Підставою виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин є юридичні факти. Виникнення деяких цивільних правовідносин може обумовлюватися сукупністю юридичних фактів, які називаються складним юридичним фактом, або юридичним складом (Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве/О.А. Красавчиков. - М., 1958. - С. 53-54).

Традиційно юридичні факти за ознакою залежності їх настання від волі суб`єктів поділяються на дії та події.

Набуття, зміна та припинення речових права, й зокрема права власності на нерухоме майно пов`язані з їх державною реєстрацію. Державна реєстрація речових прав не є самостійним юридичним фактом та підставою виникнення речових прав на нерухоме майно, проте обумовлює момент виникнення таких прав, й зокрема на підставі правочину (частина 4 статті 334 Цивільного кодексу України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання, і має бути направлений на набуття, зміну чи припинення цивільних прав і обов`язків.

У сучасній доктрині приватного права договір розуміється в кількох значеннях: як юридичний факт, який породжує виникнення (набуття, зміну чи припинення) цивільних прав та обов`язків; як зобов`язальне правовідношення, яке виникає внаслідок його укладення; у формальному сенсі договір розглядається як документ, у якому фіксуються його умови, тобто йдеться про форму договору; як джерело регулювання відносин сторін, в тому числі конкретизації прав та обов`язків.

Договір належить до правочинів. Зокрема, кожна зі сторін двостороннього правочину виражає свою волю, що кореспондує відповідній волі іншої сторони.

Щоб договір, як юридичний факт, породжував правові наслідки необхідна наявність волі двох або більше сторін, узгодженість волі сторін та її спрямованість на досягнення певного правового результату.

Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. (Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 у справі № 393/126/20).

За своїм змістом обраний позивачем спосіб захисту спрямований на визнання недійсним правочину, який опосередковує перехід права власності на майно, шляхом внесення майна до статутного капіталу юридичної особи. Такий спосіб захисту передбачений законом (частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України), є дієвим (ефективним), а його реалізація матиме наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

За формою, тобто способом вираження волі сторін та його фіксації, позивач вважає оспорюваний правочин вчинений у формі акту приймання-передачі, який позивач просить визнати недійсним.

Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (правовий висновок у постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15)».

Керуючись принципом jura novit curia суд вважає, що у спірних правовідносинах позивач обрав належний спосіб захисту у вигляді визнання недійсним правочину, проте неправильно кваліфікував форму правочину, тобто вираження волі сторін правочину та його фіксацію лише у акті приймання-передачі.

Державну реєстрацію права власності ПП «Регіон Черкаси ЛТД» проведено на підставі сукупності документів: акта приймання-передачі нерухомого майна № 1 від 21.07.2021, рішення загальних зборів №2 ТОВ «Регіон Черкаси ЛТД» від 15.06.2021, рішення загальних зборів № 3 ТОВ «Агротек Черкаси» від 21.07.2021 (Інформаційна довідка № 299707968 від 15.02.2022 з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майна, а.с. 31-33).

Отже, на переконання суду оспорюваний правочин утворює сукупність юридичних фактів (дій сторін правочину): прийняття рішення учасниками ТОВ «Агротек Черкаси» про передання майна до статутного капіталу ПП «Регіон Черкаси ЛТД», прийняття рішення засновником ПП «Регіон Черкаси ЛТД» про прийняття майна до статутного капіталу, складення сторонами акту приймання-передачі майна до статутного капіталу.

Визнання недійсним правочину є належним та ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.

6.2 Аргументи відповідача:

6.2.1. позивач у позовній заяві не вказав, які конкретно права та законні інтереси позивача можуть бути порушені вчиненими діями та прийнятими рішеннями відповідачів.

Законом України "Про виконавче провадження", Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" не передбачено повноважень органу державної виконавчої служби звертатися до суду із позовом під час примусового виконання, в тому числі в своїх інтересах чи інтересах третіх осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, позивач - орган державної виконавчої служби вийшов за межі наданих повноважень.

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо.

Отже, правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи". ( п. 91 постанови Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 908/1730/18 (908/3089/20).

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речові права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься в п. 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 09.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Отже, з позовом про визнання правочину недійсним може звернутися й інша заінтересована особа. Висновок про порушення, невизнання або оспорення права чи інтересу, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку наведені у пункті 7 рішення суду.

6.2.2. В позові оспорюється акт приймання-передачі нерухомого майна, який за своєю правовою природою не є правочином, у зв`язку з чим на нього не поширюються положення щодо фраудаторного правочину. Акт приймання-передачі нерухомого майна - це технічний документ на виконання волевиявлення власника.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину. Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який в свою чергу підтверджує волевиявлення сторін, а також має юридичні наслідки - факт набуття та припинення права власності на нерухоме майно.

Отже, двосторонній акт у правовідносинах між відповідачами свідчать про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цих двосторонніх правочинів на набуття певних цивільних прав та обов`язків, а тому оскарження правочинів, оформлених актами (у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України), є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 Цивільного кодексу України і статті 20 Господарського кодексу України.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.06.2019 у справі № 927/352/18; з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 29.04.2015 зі справи № 903/134/13-г, та Верховного суду, викладеними у постанові від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16.

Наведені норми законодавства в сукупності з правовими висновками Верховного Суду спростовують доводи відповідача про те, що акти приймання-передачі майна не є правочинами і не можуть бути предметом оскарження.

Водночас, суд вважає, що використовуючи спосіб захисту, передбачений пунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, недійсним можна визнати правочин, тобто юридичний факт - дію особи (осіб), спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, зокрема договір, дії, рішення суб`єктів правовідносин, а не їх матеріальну форму - акт приймання передачі, який є документом, що фіксує факт прийняття рішення чи вчинення правочину.

Детальніше такий висновок обґрунтовано у п. 6.1.2 рішення суду.

6.2.3. Один відповідач ТОВ "АГРОТЕК ЧЕРКАСИ" вніс іншому відповідачу ПП "РЕГІОН ЧЕРКАСИ ЛТД" до статутного капіталу нерухоме майно, яке становить частку першого в статутному капіталі останнього, взамін чого отримав корпоративні права (частку в статутному капіталі ПП "РЕГІОН ЧЕРКАСИ ЛТД").

Позивач не пояснив, в чому саме полягають ознаки фраудаторного правочину при таких діях. Боржник - ТОВ "АГРОТЕК ЧЕРКАСИ" отримав корпоративні права (частку в статутному капіталі ПП "РЕГІОН ЧЕРКАСИ ЛТД"), на які можна звернути стягнення в процесі виконавчого провадження. Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 3 статті 13 Цивільного кодексу України). Сутність зловживання правом полягає у вчиненні особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Дії особи, які полягають у здійсненні свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. Такий висновок наведений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17.

На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

Договір, який укладений з метою уникнути виконання зобов`язання зі сплати боргу, є формою зловживання правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору називають фраудаторними правочинами.

Фраудаторний правочин укладається боржником у період проведення виконавчого провадження з метою виведення свого майна з-під стягнення. (Пункт 51 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Ознаками вчиненого відповідачами фраудаторного правочину є:

- відповідачі є взаємопов`язаними особами, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; ТОВ «Агротек Черкаси» є єдиним учасником ПП «Регіон Черкаси ЛТД»;

- нерухоме майно за оскаржуваним правочином ТОВ «Агротек Черкаси» передало ПП «Регіон Черкаси ЛТД» як внесок до статутного капіталу, проте не втратило фактичного контролю щодо нерухомого майна, оскільки одержало у власність корпоративні права товариства на суму свого вкладу, не втратило права приймати рішення щодо діяльності товариства.

- після відчуження нерухомого майна у ТОВ «Агротек Черкаси» не залишилось активів, за рахунок яких можливо було б задовольнити вимоги існуючих кредиторів, й зокрема Черкаської міської ради, що підтверджується винесенням державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» - у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

- відчуження нерухомого майна здійснювалось після настання строку виконання зобов`язання, під час примусового виконання рішення суду у процедурі виконавчого провадження й після винесення державним виконавцем постанови про арешт майна боржника, а отже, ТОВ «Агротек Черкаси» усвідомлювало ризик можливості звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом відчуження за оспорюваним правочином;

- оспорюваний правочин не відповідає критерію розумності, який передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, тобто не мало на меті добросовісне виконання ТОВ «Агротек Черкаси» зобов`язання перед Черкаською міською радою, а фактично було спрямоване на зменшення розміру активів відповідача ТОВ «Агротек Черкаси» та уникнення від виконання зобов`язання;

- внесення відповідачем ТОВ «Агротек Черкаси» майна до статутного капіталу ПП «Регіон Черкси ЛТД» не має економічного обґрунтування, оскільки внаслідок таких дій ТОВ «Агротек Черкаси» відчужило майно, яке можна використовувати у господарській діяльності з метою одержання прибутку й виконання власних майнових зобов`язань.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) наведено висновок, згідно з яким, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Оскаржуваний позивачем правочин є фраудаторним, оскільки вчинений між пов`язаними особами у період настання у відповідача ТОВ «Агротек Черкаси» зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором Черкаською міською радою. Внаслідок вчинення оспорюваного правочину боржник відчужив майно, за рахунок якого стягувач міг задовольнити свої майнові вимоги.

Оспорюваний правочин вчинений на шкоду кредитору та порушує його майнові права.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання зі сплати заборгованостей діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Відтак, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник позбавляється активів, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17).

Відповідно до правових висновків, викладених судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Верховний Суд у постанові від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 дійшов висновку, що правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. (висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17).

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Також Верховний Суд вказав, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають добросовісно виконувати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Недійсність договору, як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі №638/2304/17).

Отже, сукупність встановлених судом обставин дає підстави для висновку про те, що вчинення відповідачами правочину щодо передачі майна до статутного капіталу не відповідає критеріям розумності та добросовісності, а правочин підлягає визнанню недійсним на підставі пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин 3, 6 статті Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом.

Звернення з позовом про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

6.2.4. Позивач просить визнати право власності за ТОВ "АГРОТЕК ЧЕРКАСИ".

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Як вбачається з вказаної статті, позов про визнання права власності може заявити тільки власник, право власності якого оспорюється або не визнається. Позивач не має статусу власника майна, щоб заявляти відповідні позовні вимоги. Фактично позивач просить суд безпідставно визнати право власності за іншою юридичною особою. За результатами визнання недійсним правочину відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України застосовується двостороння реституція, а не "відновлення становища, яке існувало до порушення", як про це просить позивач. Двостороння реституція та "відновлення становища, яке існувало до порушення" не є тотожними поняттями. Разом з тим, враховуючи те, що жодного правочину позивач не оспорює (акт приймання-передачі - це не правочин), то вимога про відновлення становища, яке існувало до порушення, є необґрунтованою;

Статтею 392 Цивільного кодексу України врегульовано правовідносини у яких власник звертається з вимогою про визнання його права власності до іншої особи, яка таке право не визнає.

Стаття 216 Цивільного кодексу України визначає такі правові наслідки недійсності правочину, як реституція володіння (повернення всього одержаного за правочином) чи компенсаційна реституція (відшкодування збитків).

Законодавець не передбачив конструкцію фраудаторного правочину в параграфі 2 глави 16 Цивільного кодексу України «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону», а тому передбачений абзацом 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України правовий механізм (реституція) для правових наслідків фраудаторного правочину не застосовується.

Належним способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Сторони оспорюваного правочину «вживали право на зло» для того, щоб унеможливити звернення стягнення на майно у процедурі виконавчого провадження.

У постанові від 10.02.2021 у справі № 754/5841/17 Верховний Суд зробив правовий висновок, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Суд зазначив, що сторони договору купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на квартиру «вживали право на зло» для того, щоб унеможливити звернення стягнення на цю частку. Тож колегія суддів вважала, що спосіб захисту - відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності, передбачений п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є ефективним для захисту порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах.

Також Верховний Суд застосував цю правову позицію і в постанові від 18.05.2022 року у справі № 643/15604/17. Суд вказав, що ефективним способом захисту права / інтересу кредитора за вимогою про повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України), є повернення майна боржнику і для такого повернення оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається.

За змістом частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, відповідні права припиняються. У разі якщо, якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 27 цього ж Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, спосіб судового захисту у вигляді припинення речового права власності та визнання права власності на нерухоме майно зумовлений встановленим законом порядком державної реєстрації права власності на підставі рішення суду про набуття, зміну або припинення такого права.

Звернення позивачем з позовом про визнання права власності за особою, яка відчужила майно за недійсним правочином, відповідає меті та цілям такого способу захисту як відновлення становища, що існувало до порушення, а також унеможливлює отримання особою, яка порушила право іншої особи, переваг від свої недобросовісної поведінки.

Обраний позивачем спосіб захисту у вигляді припинення права власності за набувачем майна на недійсним правочином, а також визнання (відновлення) права власності на майно за особою, яка таке майно відчужила у сукупності мають наслідком відновлення становища, яке існувало до вчинення недійсного правочину.

Отже, спосіб захисту - відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом припинення права власності набувача ПП «Регіон Черкаси ЛТД» та визнання права власності за ТОВ «Агротек Черкаси», є ефективним для захисту порушеного права чи інтересу у спірних правовідносинах.

6.2.5. Позивач, з урахуванням змінених позовних вимог, просить припинити право власності ПП "РЕГІОН ЧЕРКАСИ ЛТД".

Відповідно до ст. 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом. Як вбачається з матеріалів справи, жодна з цих підстав відсутня.

Крім того, стаття 16 Цивільного кодексу України не містить в переліку способів захисту такий спосіб захисту, як "припинення права власності".

Фактично позивач просить суд безпідставно позбавити права власності юридичну особу.

Відповідно до частини 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, відповідно до вимог закону, що регулює порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно рішення суду щодо недійсності правочину не зумовлює підстави для державної реєстрації припинення права власності за набувачем майна за договором, та набуття права власності на майна, за особою яка таке майно відчужила.

Отже, спосіб судового захисту у вигляді припинення права чи визнання права на нерухоме майно зумовлений встановленим законом порядком державної реєстрації набуття, зміни або припинення такого права на підставі рішення суду.

Обраний позивачем спосіб захисту у вигляді припинення права власності за набувачем майна за недійсним правочином, а також визнання (відновлення) права власності на майно за особою, яка таке майно відчужила, у сукупності мають наслідком відновлення становища, яке існувало до вчинення недійсного правочину.

Відповідач ПП «Регіон Черкаси ЛТД» є учасником спору, відповідачем у справі, на користь якого боржник відчужив нерухоме майно. Отже йому забезпечено можливість користуватися всіма правами, якими наділений відповідач відповідно до закону та забезпечене право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідач ПП «Регіон Черкаси ЛТД» своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов, правом на подання доказів на спростування вимог позивача не скористався.

Відповідач ПП «Регіон Черкаси ЛТД» не доводив та не подав доказів на підтвердження обставин вирішення загальними зборами учасників питання про зміну розміру статутного капіталу за рахунок вкладу учасника в вигляді нерухомого майна, державної реєстрації цих змін та внесення відомостей про новий розмір статутного капіталу до державного реєстру, що самостійно свідчить про вчинення правочину лише з метою виведення майна з під стягнення та невиконання зобов`язання.

Інші аргументи учасників очевидно не відносяться до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Вирішуючи спір, суд враховує, що на час вчинення оспорюваного правочину належне відповідачу нерухоме майно перебувало під забороною відчуження, оскільки існувало обтяження у вигляді арешту, накладеного постановою державного виконавця від 07.06.2021.

На момент вчинення оспорюваного правочину встановлене постановою державного виконавця обтяження майна не було зареєстровано державному реєстрі речових прав. Проте, сама по собі відсутність реєстрації обтяження не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену державним виконавцем заборону відчужувати майно йому достеменно відомо.

Відповідно до пункту 6 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.

За змістом статті 56 Закону України арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень проводиться, на підставі рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяження - це заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.

Отже, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація завжди у часі слідує за юридичним фактом, на підставі якого виникає, змінюється, або припиняється право або його обтяження, і завжди є похідною. Сама державна реєстрація не може бути юридичним фактом чи замінити його. Такий юридичний факт є підставою для державної реєстрації.

Отже, правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи, незалежно від того, чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на час його укладення, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у справі №761/17290/15-ц провадження № 61-13614св18 від 7 листопада 2018 року та Верховний Суд України у постановах від 25 травня 2016 року № 6-605цс16, від 24 травня 2017 року № 6-640цс17 та від 18 січня 2017 року № 6-2552цс16.

7. Висновок про порушення, не визнання або оспорення права чи інтересу, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.

За змістом статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Предметом позову є вимога про визнання недійсним правочину та відновлення становище, яке існувало до порушення.

Підставами позову є обставини, яки позивач обґрунтовує вчинення відповідачами правочину на шкоду кредиторам з метою уникнення виконання рішення суду про стягнення боргу та звернення стягнення на майно боржника.

Вказані обставини доведені позивачем належними, допустимими та достовірними доказами. Відповідачі жодних доказів на доведення заперечень проти позову не подали.

Змістом порушеного права позивач вказує неможливість стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження за рахунок звернення стягнення на майно, що було відчужено відповідачем (боржником у виконавчому провадженні) за оспорюваним правочином.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Обов`язок суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

У цій справі позов про визнання недійсним правочину подав орган державної виконавчої служби, який не є стороною цього правочину та не є заінтересованою особою - кредитором сторони оспорюваного правочину.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України.

Обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України).

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судових рішень у господарських справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Підставою звернення державного виконавця до суду із цим позовом стали дії боржника, внаслідок яких неможливо звернути стягнення не нерухоме майно боржника, що в свою чергу ускладнює виконання рішення.

Конституційний Суд України послідовно наголошує у своїх рішеннях на зобов`язанні держави забезпечувати конституційні права і свободи: - «конституційні права і свободи є фундаментальною основою існування та розвитку Українського народу, а тому держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для їх реалізації. Відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод, оскільки призводить до того, що вони стають декларативними, а це є неприпустимим у правовій державі» (абзац четвертий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012); - «держава, виконуючи свій головний обов`язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3 Конституції України) - повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини» (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).

Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; водночас ухиленням від виконання цього обов`язку є перекладення державою відповідальності за фінансове забезпечення організації виконавчого провадження на особу, на користь якої ухвалене судове рішення; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (§ 43 рішення у справі «Shmalko v. Ukraine» від 20 липня 2004 року, § 84 рішення у справі «Fuklev v. Ukraine» від 07 червня 2005 року, § 64 рішення у справі «Apostol. Georgia» від 28 листопада 2006 року, §§ 46, 51, 54 рішення у справі «Yuriy Ivanov v. Ukraine» від 15 жовтня 2009 року).

Відповідно до частини 3 статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. (частина 3 статті 41 Господарського процесуального кодексу України).

У випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. (частина 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Порядок вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у господарських справах, спрямований на розв`язання суто процесуальних суперечок та здійснення судового контролю за ключовими аспектами виконавчого провадження, при цьому спір, що існував між боржником та стягувачем, вже вирішений судовим рішенням, що виконується.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі, держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

На переконання суду, орган державної виконавчої служби, на який державою покладено функцію виконання судового рішення, вправі звертатися до суду за захистом державного інтересу, який полягає в дотриманні конституційного принципу обов`язковості виконання рішення суду та виконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення.

При ухвалені рішення суд враховує правові висновки наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11:

Покладення тягаря щодо повернення майна боржника (спонукання до оспорення фраудаторного правочину, тобто ініціювання наступних судових процесів) на кредитора, який уже виграв попередній судовий процес щодо стягнення суми боргу і правомірно очікує від Держави вчинення усіх можливих дій на забезпечення виконання судового рішення компетентними органами, нівелює сутність конституційного права кредитора на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що повноваження виконавця на звернення з позовом про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна (оспорення фраудаторного правочину) є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина 3 статті 4, частина 3 статті 41, частина 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Подібний висновок про застосування норма прав наведено у пункті 61 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний принцип закріплений у частині першій статті 11 ГПК України.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Застосування принципу справедливості передбачено і нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, частиною першою статті 6 якої гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Справедливість є оціночним поняттям та має властивість змінювати своє змістовне наповнення залежно від різних, як об`єктивних, так і суб`єктивних обставин. Застосування такого принципу до спірних правовідносин відповідає меті та цілям такого способу захисту як відновлення становища, що існувало до порушення, а також унеможливлює отримання особою, яка порушила право іншої особи, переваг від свої недобросовісної поведінки.

8. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Судове рішення є обов`язковим до виконання (стаття 129-1 Конституції України). Забезпечення виконання судового рішення є позитивним обов`язком держави. Позивач, є органом державної влади наділений повноваженнями на звернення до суду за захистом державного інтересу.

Правовідносини між сторонами є приватно правовими, врегульовані нормами цивільного права. До спірних правовідносин підлягають застосуванню норми цивільного права, які регулюють поняття та види правочинів; загальні вимоги додержання яких є необхідними для чинності правочину; форму правочину; правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону.

За змістом статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За змістом статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Частини 1-3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідачі є пов`язаними особами. Визначення осіб, які є пов`язане наведене у наступних нормах права:

Відповідно до частини 1 статі 64-1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, крім державних та комунальних підприємств, зобов`язані встановлювати свого кінцевого бенефіціарного власника (контролера), регулярно оновлювати і зберігати інформацію про нього та надавати її державному реєстратору у випадках та в обсязі, передбачених законом. Термін "кінцевий бенефіціарний власник (контролер)" розуміється у значенні, що вживається в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

Відповідно до пункту 30 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищеннякінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція. Кінцевим бенефіціарним власником є: для юридичних осіб - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

Відповідно до п. 14.1.159. ст. 14 Податкового кодексу України, пов`язані особи - юридичні та/або фізичні особи, та/або утворення без статусу юридичної особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють

Статтею 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що групою суб`єктів господарювання визнається група, в якій один або декілька з таких суб`єктів здійснюють контроль над іншими. Цими ж положеннями законодавства група суб`єктів господарювання прирівнюється до єдиного суб`єкта господарювання.

Статтею 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що контроль - це вирішальний вплив однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб`єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб`єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб`єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб`єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб`єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб`єкті господарювання. Пов`язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб`єкта господарювання.

Застосування зазначених вище норм діючого законодавства обумовлене статтею 8 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Інші правові норми, які суд застосував та мотиви їх застосування, наведенні в мотивувальній частині рішення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, керуючись частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суд враховує висновки Верховного Суду про застосування норм права у таких постановах:

Постанова від 26.05.2022 у справі № 908/1730/18 (908/3089/20) (п. 98-128).

За змістом правовідносин у цій справі відповідач відчужив майно (право майнової вимоги до позивача) після пред`явлення до нього позову позивачем; майно відчужене на користь пов`язаної юридичної особи; після відчуження майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може в повному обсязі відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредиторами.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (див. висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

Суд звертає увагу, що будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Постанова Верховного Суду від 02.02.2022 у справі 922/1474/21.

За змістом правовідносин у цій справі відповідач має невиконані зобов`язання за рішенням суду. З метою примусового виконання рішення суду державним виконавцем винесено постанови про відкриття виконавчого провадження та накладено арешт все на майно відповідача.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.

Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (який наведений у касаційній скарзі) про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011.

Разом з вищезазначеним, відповідно до правових висновків, викладених судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 року у справі № 2-591/11 (п. 51, 58-61):

Покладення тягаря щодо повернення майна боржника (спонукання до оспорення фраудаторного правочину, тобто ініціювання наступних судових процесів) на кредитора, який уже виграв попередній судовий процес щодо стягнення суми боргу і правомірно очікує від Держави вчинення усіх можливих дій на забезпечення виконання судового рішення компетентними органами, нівелює сутність конституційного права кредитора на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України.

Повноваження виконавця на звернення з позовною заявою про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 4, частина четверта статті 42 ЦПК України), в тому числі за позовом про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна (оспорення фраудаторного правочину).

Постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18:

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Постанова Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 754/5841/17:

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Висновки Верховного Суду про застосування норм права у постановах від 26.05.2022 у справі № 908/1730/18 (908/3089/20), від 02.02.2022 у справі 922/1474/21, від 08.06.2022 року у справі № 2-591/11, від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 10.02.2021 у справі № 754/5841/17 зроблені у справах, правовідносини у яких мають певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом та характером урегульованих нормами права прав і обов`язків сторін спору, а отже є подібними до правовідносин у цій справі.

За висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2022 у справі № 908/1730/18 (908/3089/20) процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. (п. 30, 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

9. Норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Суд не застосував статтю 392 Цивільного кодексу України, оскільки предметом спору не є вимога власника майна про визнання права власності спрямована до іншої особи, яка таке право не визнає.

10. Підстави представництва прокурором інтересів держави в суді.

17.05.2022 Заступник керівника Черкаської обласної прокуратури Д.Чустрак до початку розгляду справи по суті звернувся до суду із заявою про вступ до розгляду справи.

Відповідно до частини 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження.

Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. (частина 1 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в суді, прокурор ствердив про обрання позивачем неналежного способу захисту, зокрема позивачем не враховано вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Цього ж дня позивач звернувся до суду із заявою про зміну предмета позову: вимогу про скасування рішення державного реєстратора замінив вимогою про припинення права власності відповідача ПП «Регіон Черкаси ЛТД».

Суд установив, що рішенням Господарського суду Черкаської області від 09.09.2020 у справі № 925/102/20, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек Черкаси» на користь Черкаської міської ради безпідставно збережені кошти від плати за землю у сумі 417394,49 грн.

У даній справі суд дійшов висновку, що повноваження виконавця на звернення з позовом про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача (кредитора) за рахунок такого майна (оспорення фраудаторного правочину) є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина 3 статті 4, частина 3 статті 41, частина 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

У даній справі суд також дійшов висновку, що орган державної виконавчої служби, на який державою покладено функцію виконання судового рішення, вправі звертатися до суду за захистом державного інтересу, який полягає в обов`язковості виконання рішення суду та забезпечення державою виконання судового рішення, через запроваджену нею систему виконання судових рішень.

Отже, Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) звернувся з позовом до суду в інтересах держави, який полягає, який полягає у забезпеченні державною виконання рішення суду у справі № 925/102/20, та в інтересах Черкаської міської ради, який полягає у забезпеченні виконання зобов`язання.

Позов у справі № 925/102/20 в інтересах держави в особі Черкаської міської ради подано Черкаською обласною прокуратурою.

Отже, представництво прокурором інтересів держави у даній справі спрямоване на захист державного інтересу у забезпеченні виконання рішення суду та інтересу органу місцевого самоврядування у забезпеченні виконання зобов`язання.

11. Підсудність спору.

Відповідно до частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Оскільки спір виник щодо нерухомого майна, основна частина якого знаходиться у м. Черкаси, спір підсудний Господарському суду Черкаської області.

12. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволенні повністю, до відшкодування йому за рахунок відповідачів підлягає судовий збір у розмірі 35674,50 грн в рівних частинах з кожного з відповідачів.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним правочин про внесення Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек Черкаси" (ідентифікаційний код 40223540) майна до статутного капіталу Приватного підприємства "Регіон Черкаси ЛТД" (ідентифікаційний код 44255838) на виконання рішення засновника (учасника) Приватного підприємства "Регіон Черкаси ЛТД" № 2 від 15.06.2021 та рішення загальних зборів засновників (учасників) ТОВ "Агротек Черкаси" від 21.07.2021 №3, про що складений акт приймання - передачі нерухомого майна № 1 від 21.07.2021, на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек Черкаси" (ідентифікаційний код 40223540) передало до статутного капіталу Приватного підприємства "Регіон Черкаси ЛТД" (ідентифікаційний код 44255838) нерухоме майно: нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Черкаси, Станційний проїзд 4/1, складові частини об`єкта нерухомого майна: побутові приміщення літ. А-4, загальна площа 1002,5 кв. м.; пічне відділення, а', а(2); склад керамзиту, а(3), а(5): трансформаторна підстанція, Д-1, загальна площа 271,1 кв. м; механічна майстерня, Д-ІІ загальна площа 117,7 кв. м; цегляний склад, Є-1 загальна площа 70,5 кв. м; лабораторія та прохідна, Ж-1, ж, загальна площа 25,5 кв. м; утилізаційна котельня з прибудовою, К-4, К-І, загальна площа 461,4 кв. м; сушильне відділення, к (2), станція, О; вагова, С; каналізаційна насосна станція. Т; мазутонасосна, Ю; відкрита платформа, І (реєстраційний номер 365516271101).

3. Припинити право власності Приватного Підприємства "Регіон Черкаси ЛТД" (ідентифікаційний код 44255838) на нерухоме майно: нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Черкаси, Станційний проїзд 4/1, складові частини об`єкта нерухомого майна: побутові приміщення літ, А-4, загальна площа 1002,5 кв. м; пічне відділення, а', а(2); склад керамзиту, а(3), а(5); трансформаторна підстанція, Д-1, загальна площа 271,1 кв. м; механічна майстерня, Д-II загальна площа 117,7 кв. м; цегляний склад Є-1 загальна площа 70,5 кв. м; лабораторія та прохідна, Ж-1, ж, загальна площа 25,5 кв. м; утилізаційна котельня з прибудовою, К-4, К-І, загальна площа 461,4 кв. м; сушильне відділення, к (2), станція, О; вагова, С; каналізаційна насосна станція. Т; мазутонасосна, Ю; відкрита платформа (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 365516271101), номер запису про право власності: 43182767 та скасувати державну реєстрацію права власності Приватного Підприємства "Регіон Черкаси ЛТД" (ідентифікаційний код 44255838) на нерухоме майно: нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Черкаси, Станційний проїзд 4/1, складові частини об`єкта нерухомого майна: побутові приміщення літ, А-4, загальна площа 1002,5 кв. м; пічне відділення, а', а(2); склад керамзиту, а(3), а(5); трансформаторна підстанція, Д-1, загальна площа 271,1 кв. м; механічна майстерня, Д-II загальна площа 117,7 кв. м; цегляний склад Є-1 загальна площа 70,5 кв. м; лабораторія та прохідна, Ж-1, ж, загальна площа 25,5 кв. м; утилізаційна котельня з прибудовою, К-4, К-І, загальна площа 461,4 кв. м; сушильне відділення, к (2), станція, О; вагова, С; каналізаційна насосна станція. Т; мазутонасосна, Ю; відкрита платформа (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 365516271101), номер запису про право власності: 43182767.

4. Визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек Черкаси" (ідентифікаційний код 40223540) на нерухоме майно: нежитлові будівлі, що розташовані адресою: м. Черкаси, Станційний проїзд 4/1, складові частини об`єкта нерухомого майна: побутові приміщення літ. А-4, загальна площа 1002,5 кв. м; пічне відділення, а', а(2); склад керамзиту, а(3), а(5); трансформаторна підстанція, Д-1, загальна площа 271,1 кв. м; механічна майстерня, Д-ІІ загальна площа 117,7 кв. м; цегляний склад, Є-1 загальна площа 70,5 кв. м; лабораторія та прохідна, Ж-1, ж, загальна площа 25,5 кв. м; утилізаційна котельня з прибудовою, К-4, К-1, загальна площа 461,4 кв. м; сушильне відділення, к (2), станція, О; вагова, С; каналізаційна насосна станція. Т: мазутонасосна, Ю; відкрита платформа, І (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 365516271101).

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек Черкаси" (ідентифікаційний код 40223540, адреса місцезнаходження: вул. Смілянська, 118, офіс 210, м. Черкаси, 18008) на користь Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код 36157425, адреса місцезнаходження: просп. Хіміків, 50, м. Черкаси, 18018) - 17837,25 грн (сімнадцять тисяч вісімсот тридцять сім гривень 25 копійок) витрат зі сплати судового збору

6. Стягнути з Приватного підприємства "Регіон Черкаси ЛТД" (ідентифікаційний код 44255838, адреса місцезнаходження: вул. Смілянська, 118, офіс 210, м. Черкаси, 18008) на користь Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код 36157425, адреса місцезнаходження: просп. Хіміків, 50, м. Черкаси, 18018) 17837,25 грн (сімнадцять тисяч вісімсот тридцять сім гривень 25 копійок) витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено та підписано 17.08.2022.

Суддя А.І. Гладун


Суд	Господарський суд Черкаської області
Дата ухвалення рішення	19.07.2022
Оприлюднено	23.08.2022
Номер документу	105793032
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин про визнання недійсними установчих документів, внесення змін до них

Гладун А.І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 19.07.2022 по справі 925/311/22ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —925/311/22

Рішення від 19.07.2022

Рішення
від 19.07.2022 по справі 925/311/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ